Чехословаччина у другій пол. ХХ – на поч. ХХІ ст.

Спираючись на підтримку радянських властей комуністи крок за кроком розширювали і зміцнювали свій вплив у Чехословаччині, взяли під контроль ключові пости в державному апараті, націоналізовували банки, страхові компанії, металургійні заводи, шахти та інші промислові підприємства.

У червні 1945 р. підписано Договір між ЧСР і СРСР, за яким Закарпатська Україна передавалася Радянському Союзові з включенням її до складу Української PCP.

Уже незабаром КПЧ відкрито взяла курс на встановлення своєї диктатури. У лютому 1948 р. вона вчинила державний переворот, захопивши всю повноту влади в країні.

Відтак КПЧ приступила до зміцнення тоталітарного режиму, реорганізації всього життя країни на радянський взірець. У 1948 р. було прийнято закон про націоналізацію промислових підприємств, згідно з яким практично вся промисловість, за винятком дрібних майстерень, стала власністю держави. Прийнято нову конституцію, що проголосила найближчою метою «побудову соціалізму». Проведено «вибори» до Національних зборів, на яких було висунуто винятково кандидатів від комуністів або їхніх прихильників, і вони «одержали» близько 90 % голосів. Демократичні партії зазнали поразки і були розгромлені. Соціал-демократичну партію приєднали до КПЧ. Проголошений компартією курс на «будівництво соціалізму» був спрямований на розбудову важкої індустрії. Розпочалася колективізація села. «Будівництво соціалізму» відбувалося в умовах жорстокого терору проти всякого інакодумства.

У 1960 р. було прийнято нову конституцію, за якою держава дістала нову назву — Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). Проголошувалося, що комуністична партія здійснює «керівну роль» у державі.

Уже на початку 60-х років у країні загострились економічні труднощі. Водночас визрівало широке суспільне невдоволення тоталітарним режимом, партійним диктатом, відсутністю громадянських прав і свобод. У країні виникла гостра політична криза. На початку 1968 р. партійне керівництво очолив Александр Дубчек, який зарекомендував себе прихильником реформ, а президентом ЧССР став генерал Людвік Свобода, оновилося партійно-державне керівництво в цілому. Започатковано демократизацію політичного життя в країні. Значно більшу свободу одержала преса, радіо і телебачення. В економічній галузі замість командно-бюрократичних методів запроваджувалися ринкові елементи.

Лідери СРСР і країн-сателітів, а також консерватори в керівництві самої КПЧ зустріли чехословацькі реформи в штики, характеризуючи їх як «підрив соціалістичних засад». На ЧССР у Москві зважилися на збройну інтервенцію у Чехословаччину. 21 серпня 1968 р. радянські війська, а також збройні сили інших держав — членів Організації Варшавського Договору увірвалися до ЧССР і окупували її. «Празька весна», як назвали нетривалий період реформ, закінчилася.

Настала доба реакції. Було проведено докорінну «чистку» КПЧ (з її лав виключили 1/4 членського складу), державного апарату, установ науки, культури й освіти, засобів масової інформації. Особливих гонінь зазнала інтелігенція.

Внаслідок цього громадсько-політичне життя в країні на два десятиліття наче завмерло. В другій половині 70-х років активізується дисидентський рух. У 1977 р. створено правозахисну організацію «Хартія-77». Уряд спрямував проти дисидентського середовища поліцейські репресії, ставлячи метою не допустити його розростання.

Докорінні зміни, що розпочались у 1989 р. в Польщі та Угорщині, крах комуністичного режиму НДР підштовхнули революційний вибух у Чехословаччині. Всюди виникали антиурядові виступи, перетворившись на масовий народний рух, в якому брали участь сотні тисяч людей. Всенародне піднесення відзначалося відсутністю насильницьких дій, що дало підставу характеризувати його як «оксамитову» революцію. Виникло об’єднання опозиційних угруповань — «Громадський форум» (ГФ) на чолі В. Гавелом. ГФ став фактичним центром руху. Майже одразу комуністична влада втратила контроль над ситуацією.

Держава стала називатися Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР, Чехо-Словаччина). У червні 1990 р. відбулися перші вільні парламентські вибори. Новий чехословацький уряд розпочав економічну реформу, основою якого був курс на приватизацію, лібералізацію цін. У 1991 р. завершено виведення з території Чехо-Словаччини підрозділів радянської армії, що перебували тут від 1968 р.

У 1992 р. словацькі лідери почали вимагати перетворення Чехо-Словацької федерації на конфедерацію. У результаті переговорів з представниками Чехії було ухвалено взаємопогоджене рішення: від 1 січня 1993 р. ЧСФР припиняє існування, натомість проголошуються дві незалежні держави — Чеська Республіка і Словацька Республіка. З 1993 р. почалося роздільне існування двох держав. Обох їх було прийнято до ООН та інших міжнародних організацій.

На перших порах давався взнаки неоднаковий рівень господарського розвитку Чехії та Словаччини. Економічно більш розвинута Чехія мала кращі стартові умови незалежного існування: тут було незначне безробіття (менше 3 % працездатного населення), порівняно невисока інфляція (10 % на рік). Водночас у Словаччині безробіття досягло 18 %, інфляція — 25 % на рік. Тим не менш словацька економіка змогла подолати наявні труднощі й пішла шляхом впевненого розвитку.

Від часу перемоги революції 1989 р. зовнішня політика спочатку ЧСФР, а потім — Чеської та Словацької Республік була зорієнтована на Захід. Обидві держави було прийнято до НАТО та Європейського Союзу.

Поиск по сайту: