Поняття і процесуальні форми взаємодії слідчого і органу дізнання.

Слідчий — учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону кримінальну справу до свого провадження та вирішує завдання кримінального процесу шляхом здійснення функції розслідування.
Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності ерується законом.
Повноваження слідчого.При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
В справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 цього Кодексу.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.
При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку і відеозапис

Поняття, система і класифікація слідчих дій.

Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання і перевірки доказів є слідчі дії.

Слідчі дії — це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів.

Основу слідчих дій складають окремі методи пізнання — візуальне спостереження, розпитування, сприйняття, пошук, порівняння (ідентифікація), відтворення, дослідження, які супроводжуються закріпленням (фіксацією та засвідченням) одержаної доказово інформації чи висновків дослідження в відповідних процесуальні документах.
КПК передбачає та регламентує проведення таких слідчих дій:
1.огляд (місця події, предмета, документів, місцевості, приміщень, трупа);
2. обшук;
3.виїмка (предметів, документів);
4.огляд і виїмка поштово-телеграфної кореспонденції;
5.зняття інформації з каналів зв'язку;
6.накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;
7.відтворення обстановки та обставин події злочину;
8.допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта);
9.очна ставка;
10.пред’явлення для впізнання;
11.огляд і ексгумація трупа; 12.проведення експертизи. 13.освідування

Огляд.

Огляд місця події – це найбільш складна слідча дія. Вона часто провадиться як першочергова після порушення кримінальної справи. В чинному законодавстві термін “місце події” не роз’яснюється, тоді як в науковій літературі місце події частіше всього визначається як певна територія або приміщення, в межах яких відбулася сама подія злочину або знайдено його наслідки. При цьому припускається, що по одному злочину можливе існування декількох місць подій [1, с. 160; 2, с. 554]. Згідно ст. 190 КПК України “огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. В цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події” [3, с. 160].
Огляд місця події є невідкладною слідчою дією.

Невідкладність полягає у необхідності вчасного проведення огляду місця події з метою виявлення і фіксації важливої для слідства інформації, виявлення та вилучення речових об’єктів зі слідами злочину, які мають значення для встановлення істини. Затримка щодо проведення цієї слідчої дії може призвести до втрати слідів злочину й іншої важливої інформації.
Водночас, деякі вчені вважають невідкладними лише слідчі дії, які провадяться одразу після порушення кримінальної справи, тобто на першому етапі досудового слідства [4, с. 190].

Допит.

полягає в обов'язку з'явитися за викликом до особи, яка проводить слідство, і дати правдиві показання. Треба мати на увазі, що давати показання — це право потерпілого, а не його обов'язок.

Також у ст. 69 КПК перелічено осіб, які не підлягають до­питу як свідки, і осіб, які мають право відмовитись давати по- казання як свідки.

Свідка викликають до слідчого повісткою, яку йому вруча­ють під розписку, а в разі його відсутності — кому-небудь із дорослих членів його сім'ї, також можуть викликати телеграмою чи теле­фонограмою. У разі неявки без поважної причини до свідка та потерпілого може бути застосовано привід, а в разі неявки до суду — адміністративну відповідальність за неповагу до суду.

Показання свідків і потерпілих заносять до протоколу, в якому вказують місце і дату проведення допиту, прізвище осо­би, яка його проводить, прізвище, ім'я, по батькові особи, яку допитують, а у разі необхідності, її адресу. Далі роблять при­мітку про те, що права та обов'язки роз'яснено.

Після закінчення допиту протокол пред'являють свідкові чи потерпілому для прочитання.

Допит неповнолітнього свідка має свої особливості. Таких свідків викликають через батьків чи законних представників. При допиті осіб, які ще не досягли 16 років, має бути присут­ній педагог.

Очна ставка.

Очна ставка (ст.ст. 172, 173 КПК) є одночасним допитом двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є суперечнос­ті: потерпілого та обвинуваченого, двох обвинувачених, свідка і обвинуваченого тощо. Мета очної ставки — перевірка прави­льності раніше одержаних показань. Проведення очної став­ки є правом, а не обов'язком слідчого.

На початку слідчий встановлює, чи знають викликані особи один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Потім їм пропонують дати показання про обставини, щодо яких існують суттєві суперечності. Після дачі показань слідчий може кожному з допитуваних задавати запитання, що заносяться в протокол. Також слідчий може оголошувати по­казання, які особи давали раніше, що нерідко дозволяє усуну­ти суперечності. З цією метою може бути відтворено звукоза­пис попередніх показань.

Очну ставку оформляють протоколом. Кожний з учасників очної ставки підписує свої показання на кожній сторінці, а в кінці — весь протокол.

Обшук.

Обшук — самостійна слідча дія, яка полягає у примусовому обстеженні приміщень та інших місць, а за осо­бистого обшуку — тіла людини та її одягу. Обшук проводять у разі, якщо слідчий має достатні підстави вважати, що зна­ряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного по­зову, містяться в певному приміщенні або зберігаються в якої-небудь особи; якщо є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці перебувають розшукувані особи, а також трупи і тварини.

Обшук можна поділити на три види:

обшук приміщення (жилих будинків, квартир, службових

приміщень в організаціях, установах, комор, погребів та ін­ ших сховищ);

обшук місцевості (подвір'я, сад, город);

обшук особи (особистий обшук).

За загальним правилом обшук проводять за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора. Винятком є обшук житла чи іншого володіння особи, який, окрім невідкладних випадків, проводять лише за вмотивованою постановою судці. Постанова судці про проведення обшуку оскарженню не під­лягає.

За­кон дозволяє проведення обшуку житла чи іншого володіння особи без постанови судді у невідкладних випадках (рятування життя, переслідування осіб, яких підозрюють у вчиненні зло­чину). Після проведення такого обшуку слідчий протягом до­би направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

Виїмка.

Виїмка — самостійна слідча дія, до якої вдаються у разі, якщо є точні дані, де і в кого знаходяться певні предмети чи документи, які мають значення для справи. Виїмку проводять за вмотивованою постановою слідчого, однак, якщо вона ста­новить, наприклад, державну таємницю,— то лише з санкції прокурора; виїмку із житла чи іншого володіння особи прово­дять за вмотивованою постановою судці.

Поиск по сайту: