Зміна ставлення до речей

Зміна ставлення

Сценічне ставлення постає тоді, коли актор приймає за правду те, що він сам створив своєю фантазією – пише Е.В. Вахтангов.

Коли на сцені постає життя, створене творчою уявою, то має стати іншим ставлення актора до предмета, місця дії, події, партнерів.

Кажучи про зміну ставлення, ми маємо на увазі внутрішню перестановку – ту, яка дає змогу акторові ставитися, немов до справжніх, до умовних предметів, умовного місця дії та до вигаданих подій, а до партнерів –як до дійових осіб. Скажімо, ставитися до бутафорського пістолета, як до справжнього, до бутафорських меблів і декорацій – як до меблів та стін власної кімнати, до уявної образи – як до справжньої, до товариша по курсу – як до свого рідного батька чи до ворога.

Щоб постала зміна ставлення, є основна умова – магічне «якби», тобто створення пропонованих обставин і вірного фізичного самопочуття.

Однак, що уявний світ, створений актором на основі творчості драматурга, захопив його емоційно і спонукав до сценічної дії, треба щоб актор повірив у цей світ так само, як у довколишню реальність. Це не значить, що актор на сцені має впасти у щось схоже на галюцинацію, щоб граючи, має втратити сприймання довколишнього, вважати мішковину декорації за справжні дерева і т. д. Навпаки, певна частка його свідомості має бути вільною од полону п’єси, щоб контролювати все, що він почуває і робить як виконавець своєї ролі. Він пам’ятає, що навколишні декорації на сцені, бутафорія – є саме декораціями, бутафорією тощо, про те це не має для нього ніякого значення. Він неначе сам собі каже: «Я знаю, що все довкола мене на сцені – то груба підробка реальності, неправда. А якби все те було правдою, до ось якби я поставився до цього явища, ось як би я зробив…» і з цієї миті, як у душі його постає оте творче «якби», довколишня реальність перестає цікавити його, і він переходить у площину іншого життя, створюваного його уявою».

Оскільки ставлення до предмету, місця, дії, явища, партнера стає іншим, то іншими стають і самопочуття студійця, логіка його вчинків та дій, хід думок і почуттів у відповідності до заданих умов.

Цей процес відбувається на кожній виставі. На сцені – низка речей справжніх і бутафорських. А втім, часто-густо і справжні речі не є повноцінними. Костюми – не з вовни, а бавовняні, замість шовку – сатин; посуд з пап’є-маше, і тому пити з нього не можна тощо.

Груби зроблено фанерні і пофарбовано. Проте актор своїм ставленням і дією спонукає глядача повірити, що перед ним справжня груба, добре натоплена, хоча і він, і глядач знають, що груба бутафорська. У цю мить це не має значення для нього.

Актор своїм ставленням спонукає глядача повірити, що перед ним дійова особа одержує не розмальовані папірці, а справжні гроші, що бутафорський пістолет може вистрілити і вбити когось.

Скажімо, Катерина в «Грозі» тримає рукою хоч і справжнього ключа, проте він не од хвіртки у саду Кабанових. Та і самої хвіртки насправді не існує, і глядач про це чудово знає. Однак артистка повела глядача у життя, створене її уявою, і він спільно з героїнею починає вірити, що цей ключ дасть їй змогу побачитись з Борисом.

Зміна ставлення до речей

На сцену ставлять стільці. Запитуємо студійця: « Як би ви поставились до цього стільця і що робили б, якби перед вами був трон Петра Першого?» Припустимо, нам відповіли: « було цікаво пильно його оглянути». Пропонуємо йому оглянути стільця з тим новим ставленням або інтересом, яке виникало до нього, як до трону Петра Першого. Тут слід попередити: студійцеві не треба замість стільця бачити перед собою трон, колись побачений в музеї чи на картині. Нема потреби уявно домальовувати трону – скажімо високу спинку, золоті поручні тощо. Необхідно тільки роздивлятись саме того стільця, що стоїть перед ним. Ясно бачити деталі поліровки, структуру деревини, гвинтики тощо , він має поставитись до них так, немовби то справжня інкрустація, чеканка та різьблення, герби, оздоблення тощо.

Потім пропонуємо пошукати інше ставлення до того ж самого стільця. Наприклад: таке, як було б у нього, якби у музеї він побачив американський електричний стілець для страти. І тепер студієць, пильно розглядаючи стільця, може відчути ставлення до вигинів спинки як до електроприладів, а до гвинтів – як до виступів, куди прив’язують покараного, тощо.

У цих вправах річ не справжня, а «підставка», проте ставлення до нього шукається справжнє. Дбаємо про те, щоб «підставлялися» речі, більш-менш відповідні формою до тих, до яких треба знайти ставлення.

Студійці мають собі створювати пропоновані обставини вправи. «Це один з безлічі прикладів того, як за допомогою уваги можна внутрішньо перетворюючи для себе світ речей. Не треба його відштовхувати. Навпаки, слід прилучати його до реальності, створюваної уявою.

Цей процес постійно відбувається на наших інтимних репетиціях. Справді з віденських стільців ми створюємо все, на що здатна уява актора і режисера: будинки, площі, кораблі, риштування. Водночас ми не віримо, буцімто і насправді віденські стільці – то дерево чи скеля, зате ми віримо у справжність нашого ставлення до підставних речей, коли б вони були деревом чи скелею.

Одна з студійних обрала таке ставлення до стільця ніби він був дідівським кріслом - старовинним, подертим і розбитим, принесеним з горища. Розпочавши вправу, вона оглянула стільця, спробувала чи міцний він, сіл а на нього. Проте вчинки її були показними, фальшивими і правильного ставлення у неї не вийшло. Коли ж вона по-справжньому взялася міркувати, чи не можна якось використати напіврозвалене «крісло», то вірне ставлення прийшло. Вона обережно принесла стільця, старанно обтерла з нього пилюку, пильно оглянула пошкодження і вирішила, що його можна полагодити. Тимчасово поставила його в куток.

Іншим разом студієць узяв паличку і став шукати ставлення до неї як до подарованої авторучки – саме такої, про яку давно мріяв. Потім обрав інше ставлення до неї – як до ручки, знайденої на вулиці. Обидві вправи виконувалися так поспішно, що все робилося формально, тому і ставлення не вийшло ніякого. А коли студієць спокійно, неквапно і розважливо оцінив знайдену річ, пошукав власника – тоді вірне ставлення прийшло.

Студієць спочатку почуває себе у вправах невільно, знервовано. Тому слід якомога частіше запрошувати його на сцену, заспокоїти, дати йому змогу звикнути до сцени і вивільнити себе.

Якось студієць узяв до рук каблучку і мав поставитися до неї, як до каблучки, що належала його матері. Він тримав річ на долоні, про щось думав і спостерігати його було цікаво. На запитання, про що міркував, заявив: «Ось цю каблучку моїй матері подарував покійний тато, а зараз вона мусить нести її до ломбарду». Отже, правильно складені пропоновані обставини зумовили логічний хід думки. Звідси і вийшло правдиве ставлення до речі.

А от ще декілька прикладів ставлення до речі:

Узяти книгу. Це: а) перше видання віршів Пушкіна. б ) родинний альбом. в) збірка карикатур.

Поставити стільця. Це: а) друкарський верстат підпільної друкарні. б) формалістична скульптура. в) бракована продукція

Узяти кілька речей: капелюхів, хустинок, поясів, годинників. а) обираю річ для самого себе; б) обираю для подарунку дорогої мені людини; в) обираю, виконуючи цим доручення людини, яка для мене неприємна.

Читаю: а) нецікаве оповідання для уроку; б) смішне оповідання; в) страшне оповідання.

Сірникова коробка – «птах»: а) щойно впійманий; б) хворий.

Чемоданчик – «телевізор». Дивлюся: а) спортивне змагання; б) веселу комедію; в) останні вісті, які мене цікавлять.

Пальто а вішалці: а) нове пальто моєї подруги; б) пальто незнайоме, цікаво, хто до нас прийшов; в) пальто, яке мені не подобається

Оголошення: а) про умови вступу до різних вузів; б) про приїзд на гастролі театру французької комедії або відомого московського театру; в) про те, що виставу перенесено.

Документ: а) щойно отриманий комсомольський квиток; б)наказ про оголошення догани; в) лотерейний квиток, що виграв.

Склянка води: а) ароматне віно; б) гіркі ліки.

Хутряна шапка: а) кошеня; б) букет квітів – дарунок від когось; в) іграшка – ведмежа.

Капелюшок: а) щойно придбаний; б) якого вигризла міль.

Аркуш паперу – фотографія: а) поруги; б) улюбленої актриси; в) матері; г) коханого; д) суперниці.

Коробка: а) флакон парфумів; б) нашатирний спирт

Стіна: а) дзеркало; б) стіна Комунарів.

Студійці закінчили вправи. Ми пропонуємо їм розповісти про свої думки щодо речей, якими вони діяли. Здебільшого правильно складені пропоновані обставини викликають правильне ставлення до речі.

Інколи ставлення до речі постає миттю, рефлекторно і відразу наповнюється дією та почуттям.

Ось що пише з цього поводу Станіславський: «Трапляється, що «якби» відіграє свою роль саме, відразу, не потребуючи доповнень і допомогти. Ось на приклад: Аркадій Миколайович однією рукою подав Малолітковій металеву попільницю, а другою передав Вільяміновій замшеву рукавичку і сказав – Вам холодну жабу, а вам – м’яку мишу. Не встиг він промовити, як обидві жінки гидливо відсахнулися

Димкова, випийте води, - наказав Аркадій Миколайович. Вона піднесла склянку до губів. «Там отрута», - зупинив її Торців. Димкова інстинктивно замерла.

Вправи починають від простих до складніших. Якщо спочатку ми домагалися, щоб студійці на сцені бачили, чули, відчували, думали і діяли так само , як у житті, то коли додати сюди вимисел уяви, ми прагнемо допомогти вихованцям внутрішньо перебудуватися. Це дасть їм змогу діяти і в уявному житті відповідно до законів органічної природи. Міра цієї перебудови залежить від здібностей кожного студійця, його темпераменту, вдачі та інших якостей.

Скажімо таке. Йшла вправа. Стілець мав правити на підворіття де ховається злий собака. Тоді я згадав, як мене колись укусив пес. Мені тоді випадало щоразу йти біля підворіття. Пес знав, коли я маю ходити, і очікував, сповнений жадоби вкусити мене знову. Поблизу підворіття я брав цеглину і з нею в руках минав кляте місце. Пес вискакував, я замахнувся – і він тікав. Минаючи підворіття, я ховав цеглину, а йдучи назад знову брав її.

Інший студієць зовсім інакше робитиме цю вправу. Може, він підгодує собаку і приручить її. Хтось інший поскаржиться в будку управління і зажадає, щоб собаку прив’язали тощо.

Поиск по сайту: