Характеристика показників забезпечення банківської безпеки.

Стратегія розвитку банківської системи має спрямовуватися на посилення можливостей банків щодо акумулювання заощаджень і перетворення їх на інвестиції. Стан банківської системи (рівень капіталізації, обсяг кредитів, відсоткова ставка, частка довгострокових кредитів, якість послуг) зумовлює кредитний потенціал банків, оптимальність розрахунків, можливості активізації фондових операцій, обсяг інвестицій.

Проблеми банківської сфери є водночас проблемами фінансової безпеки держави. Низький рівень капіталізації посилює ризики у діяльності банків, зменшує їхню здатність до перерозподілу коштів у масштабах економіки. Частка інвестиційних кредитів комерційних банків у 2003 р. становила лише 7% від суми інвестицій в основний капітал. Ефективність банківської системи також залежить від фінансової політики держави (облікової ставки НБУ, рівня інфляції та ризиків, інвестиційного клімату).

Актуальність забезпечення надійності банківської системи підтверджують, зокрема, події, пов’язані з президентськими виборами 2004 р. в Україні. Лише за 22—27 листопада відплив внесків населення перевищив 2 млрд грн [1]. Виник підвищений попит на іноземну валюту. За 10 місяців показник інфляції перевищив запланований на рік. Інфляційний сплеск був спровокований економічними (зростання світових цін на нафту, зростання готівки в обігу через збільшення соціальних виплат) і політичними чинниками. За прогнозами експертів, на кінець 2004 р. очікується показник інфляції на рівні 10—12%, тоді як урядом та НБУ прогнозувалося 5,6—6,3%. Наслідком цих подій і очікувань було зниження ліквідності і кредитоспроможності банків.

За умов динамічних змін у сучасних соціально-економічних системах саме стабільність і надійність банківської системи, вдосконалення банківського менеджменту і зміцнення його стратегічної складової може забезпечити фінансову безпеку держави.

Метою даної роботиє виявлення, характеристика і систематизація загроз, що постають у банківській сфері України, для розробки адекватних заходів щодо забезпечення належного рівня безпеки банківської сфери та фінансової безпеки держави.

Незважаючи на високий рівень відкритості економіки України, банківська сфера поки що не витримує конкуренції із закордонними банками, тому не може вважатися готовою до інтеграції у світову банківську систему. Через недосконалість банківського менеджменту виникають такі проблеми: мала потужність; низький рівень довіри населення до комерційних банків; недосконалість державного регулювання банківської сфери. За певних умов ці проблеми перетворюються на серйозні загрози безпеці банківської системи та фінансовій безпеці країни.

Безпеку банківської системи слід розглядати у двох аспектах. По-перше, з погляду фінансових наслідків її діяльності для окремих контрагентів банків і для всієї держави. По-друге, у сенсі відвернення наявних і потенційних загроз фінансовому стану самої банківської системи.

Розглянемо наступні характерні загрози в банківській сфері України:

• незначний рівень надійності та капіталізації банківської системи;
• невідповідність діяльності банківських установ вимогам щодо обслуговування реального сектору економіки і населення;
• ризикованість кредитної політики комерційних банків та недосконалість їх відсоткової політики;
• нестабільність фінансового стану значної кількості комерційних банків.

В останні роки маємо тенденцію до динамічного зростання капіталізації банківської системи України. Так, у 2003 р. їх статутний капітал збільшився на 35,3% (за 2002 рік — на 31,2%) і становив понад 8 млрд грн, балансовий капітал збільшився на 29% (за 2002 рік — на 26,1%) до майже 13 млрд грн.

Проте темпи зростання капіталу банків не встигають за розширенням зобов’язань та активів банків. За 2003 р. зобов’язання банків України збільшилися на 62% і на початок 2004 р. становили більш ніж 87 млрд грн, із них зобов’язання в іноземній валюті — близько 40%. Через це з 2001 р. адекватність регулятивного капіталу зменшується. Хоча у 2003 р. вона становила 15,1%, що забезпечує певний «запас міцності» за нормативами адекватності капіталу у 8%, збереження такої тенденції може нести загрозу стійкості вітчизняної банківської системи, особливо в умовах ризику погіршення якості кредитного портфеля через швидке його розширення. Для ліквідації негативних тенденцій НБУ прийняв рішення щодо підвищення з березня 2004 р. нормативу достатності капіталу до 10%.

Загалом же обсяг капіталізації усіх українських банків є катастрофічно малим (станом на червень 2004 р. — 2,8 млрд дол. США), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави. Для порівняння можна навести економічні показники 10 найбільших банків світу. Взагалі весь капітал банківської системи України відповідає капіталу середнього європейського банку. Отже, розраховувати на те, що українські банки можуть бути джерелом серйозних інвестицій в економіку України, не доводиться.

Незважаючи на це, слід зазначити, що питання підвищення капіталізації банківської системи України (як і економіки загалом) залишаються поки що поза увагою як наукових, так і практичного характеру розробок та відповідних дій на рівні держави. На наш погляд, підвищення рівня капіталізації комерційних банків можливе шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, капіталізації їх прибутку та реорганізації банків через злиття чи приєднання, утворення банківських холдингів, консорціумів, об’єднання банківських капіталів для здійснення спільних проектів, спрощення порядку збільшення їх статутного капіталу, у тому числі за рахунок конверсії боргів у капітал.

Для критично недокапіталізованих банків мають бути передбачені такі заходи впливу з боку НБУ: зобов’язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження на рівень процентних ставок по зобов’язаннях; заборона на виплату надлишкових компенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів; введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення великих операцій, що істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.

Проблеми банківського кредитування реальної економіки. Більшість комерційних банків так і не повернулися обличчям до реального сектору економікиУкраїни, що створює потенційну загрозу економічній безпеці держави. Це зумовлено як їх неготовністю надавати великі і довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак, високими кредитними ризиками. Вони виявилися навіть неготовими до такої політичної події, як вибори Президента України 2004 р., коли внаслідок виплати пенсійних надбавок у вересні — жовтні 2004 р. значно збільшилося споживання, що послабило динаміку поточного рахунку торгового балансу. Окрім того, через ажіотаж населення почало забирати гроші з гривневих депозитів. За даними НБУ, пік зменшення депозитних коштів припав на останні два тижні жовтня і становив більш ніж 1,2 млрд грн (97% від загального їх відпливу за місяць). Через це ціни в жовтні 2004 р. зросли на 2,2%, а інфляція — до 7,9% за поточні 10 місяців.

НБУ на це відреагував підвищенням облікової ставки до 9% річних (другим за останні місяці), що стало найсуттєвішим її збільшенням. Окрім того, за два попередні місяці на 3,5% зросла й ломбардна ставка, яка становить нині 14,5%. Це свідчить про поглиблення інфляційних процесів і нарощування тенденцій до суттєвого подорожчання кредитів до колишнього рівня у 30—35% річних, що негативно вплине на рівень економічної безпеки держави.

Недосконалою залишається і структура кредитів, що надаються суб’єктам господарської діяльності (див. табл. 2). Дані таблиці свідчать, що за останні 4,5 роки обсяги банківських кредитів в економіку зросли номінально більш ніж у 4 рази. Якщо обсяг кредитів у національній валюті збільшився у 4,5 раза, то обсяги кредитів в іноземній валюті — лише в 3,6 раза, що пояснюється довірою позичальників до національної грошової одиниці.

Простежується також зростання питомої ваги довгострокового кредитування в їх загальному обсязі. Якщо у 2000 р. питома вага довгострокових кредитів становила 17,8%, то станом на 1 липня 2004 р. — понад 49%. Але потрібно зазначити невідповідність між прийнятою в економіці класифікацією періодів (термінів) за тривалістю та банківською класифікацією кредитів за термінами їх надання. В економіці короткостроковим вважається період з тривалістю до 1 року, середньостроковим — від 1 до 5 років, довгостроковим — більш ніж 5 років. За банківською класифікацією, короткостроковими є кредити з термінами погашення до 1 року, а довгостроковими — понад 1 рік. Тому для економіки значна частка довгострокових банківських кредитів будуть середньостроковими. Водночас потреби здійснення інвестиційних проектів в економіці вимагають довгострокового кредитування. В результаті кошти йдуть переважно не на інвестиційні потреби (у 2003 р. лише 6,4%), а на поточне їх споживання [2].

Деякі вітчизняні економісти навіть стверджують, що в Україні майже немає стабільних джерел надходження ресурсів до комерційних банків. Нормальному розвитку банківської системи насамперед перешкоджають: вкрай низькі доходи переважної частини населення України (середньомісячні грошові доходи в розрахунку на душу населення в 2003 р. становили 376 грн за прожиткового мінімуму 334 грн на місяць), недостатня довіра населення до комерційних банків, відсутність належної системи гарантування банківських кредитів (гарантується лише 1500 грн на один рахунок), значна кількість збиткових підприємств (за 2003 р. — приблизно 2/5 від загальної кількості), надмірна (за світовим виміром) частка готівкового обороту (станом на 1 червня 2004 р. — понад 35 млрд грн, або майже 33% в загальному обсязі грошової маси).

Це призвело до того, що станом на червень 2004 р. (за облікової ставки НБУ — 7,4%) процентні ставки комерційних банків у національній валюті за кредитами хоча й знизилися до 17,1% (за депозитами — до 8,5% річних), однак є все-таки досить високими.

Для порівняння: за даними Європейського Центрального банку, в країнах ЄС станом на початок 2003 р. ставка рефінансування дорівнювала 2,75%, за депозитами — 1,75%, за кредитами — 3,75%.

Висока вартість кредитних ресурсів банківської системи робить їх важкодоступними і обмежує попит на них з боку окремих суб’єктів господарювання.

Стратегічний банківський менеджмент під час організації кредитних операцій має узгоджуватися з поточними потребами економіки в кредитних ресурсах. Зменшенню вартості кредитів сприятимуть подальше зниження ставки рефінансування та зростання рівня капіталізації банківської системи. Впровадження та розвиток довгострокового рефінансування дасть можливість збільшити обсяги надання довгострокових кредитів, з якими пов’язують реалізацію інвестиційних проектів. Структура емісійних операцій НБУ має змінитися у бік збільшення питомої ваги емісії, пов’язаної з рефінансуванням комерційних банків. Зростання обсягів грошової маси має супроводжуватися поліпшенням її структури за рахунок зменшення питомої ваги готівки і забезпечуватися насамперед збільшенням попиту суб’єктів господарювання на кредитні ресурси банківської системи та підвищенням рівня реальної заробітної плати випереджаючими (порівняно зі збільшенням обсягів виробництва) темпами.

Реальними і потенційними джерелами інвестування української економіки слід вважати прямі іноземні інвестиції, кредити від міжнародних фінансових організацій, окремих держав і суб’єктів господарювання, надходження від здійснення приватизаційної діяльності, кошти на закордонних рахунках, а також кошти від населення. Для залучення коштів від населення важливим елементом є відновлення довіри до банківської системи. Тут особливої актуальності набуває посилення ефективності банківського нагляду.

Нестабільність фінансового стану значної кількості вітчизняних комерційних банків є чи не основною загрозою фінансовій безпеці держави. Баланси більшості банків містять ненадійні кредити (частка проблемних кредитів коливається в межах 11,3% (2000 р.) — 3,4% (2003 р.), а баланси підприємств, відповідно, можуть містити борги без перспективи їхньої оплати. Навіть частина досить великих банків практично недієздатна. Вони змушені функціонувати за умов нерозвинутих інфраструктури ринкової економіки та конкурентного середовища з недосконалим податковим та фінансовим законодавством.

До особливостей фінансового стану банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність і розвиток, можна також віднести досить високу вартість фінансового посередництва, недостатність стимулів для вкладання коштів населенням, певну невизначеність у сфері зовнішньоекономічної діяльності комерційних банків. Невирішеними залишаються питання, пов’язані з банківською таємницею та захистом клієнтури.

Слабкий фінансовий стан банківської системи України призвів до появи великої кількості дрібних комерційних банків.

Станом на кінець 2003 р. із 179 зареєстрованих в Україні банків діяло лише 157, серед них було лише 9 комерційних банків, статутний капітал яких перевищував 20 млн євро. Не дивно, що тільки в 2003 р. у п’яти комерційних банках були відкликані ліцензії на здійснення усіх банківських операцій, а у майже третини банків припинялися (зовсім чи частково) окремі банківські операції, у тому числі і валютні. Ця негативна тенденція мала місце і в 2004 р., коли за шість місяців припинили свою діяльність ще три банки, відмінено (зовсім чи частково) здійснення окремих банківських операцій у 30 банках.

На думку експертів, фінансову стратегію невеликих українських банків доцільно орієнтувати на покриття частки ринку, яка забезпечує максимальне використання ресурсів, котрі є для банку обмеженими (розмір капіталу, клієнтські кошти тощо). Актуальним для них було б також створення банківських об’єднань зі збереженням юридичної та фінансової самостійності їх учасників (банківська холдингова група чи корпорація).

Присутність іноземного капіталу на ринку банківських послуг (станом на червень 2004 р. було лише 6 філій банків зі 100% іноземним капіталом та 12 банків зі змішаним капіталом) залишається замалою (загальний іноземний статутний капітал не перевищує 250 млн дол. США) та свідчить про недостатню привабливість вітчизняного ринку фінансових послуг. При цьому слід зазначити, що структура зобов’язань банків з іноземним капіталом мало спрямована на кредитування української економіки. Значна частка від їх кількості припадає на міжбанківські кредити та депозити (57,4%). Низьким є рівень і залучення вкладів фізичних осіб (станом на кінець 2003 р. — 4,3%), тоді як у вітчизняних банках відповідний показник становив 36,8%. Це свідчить про доволі вузьку спрямованість їх роботи: кредитування найбільших іноземних компаній, що здійснюють свою діяльність на території України. Значна частка ринку банківських послуг, зокрема, кредитування фізичних осіб, малого та середнього бізнесу, регіональних підприємств, перебуває поза сферою їх інтересів. Тому у формуванні ефективної конкурентоспроможної банківської системи України іноземні банки мають знайти вагоміше місце.

До інших загроз у банківській сфері відносять:

• надмірний обсяг готівкового обігу;
• відсутність економічних механізмів запобігання банкрутств великих банків;
• недосконалість методичних підходів до оцінки можливих ризиків, що супроводжують банківську діяльність;
• відсутність обґрунтованої стратегії розвитку парабанківських установ;
• недостатній рівень маркетингу, менеджменту та правового регулювання у фінансово-кредитній сфері;
• криміналізація окремих ланок банківської системи;

послаблення фінансової самостійності через тиск на банківську систему міжнародних інституцій та іноземних держав і ТНК.

Для своєчасного виявлення наявних і потенційних загроз у сфері забезпечення безпеки банківського сектору економіки держави та вдосконалення стратегічного менеджменту необхідно визначити відповідні індикатори, розробити дієву методику їх розрахунку та проводити постійний моніторинг з метою вжиття необхідних заходів.

До найважливіших індикаторів банківської системи можна віднести:

• рівень капіталізації банків (частка банківського капіталу до ВВП);
• адекватність регулятивного капіталу (капітал щодо зобов’язань та активів банків);
• співвідношення активів банківської системи до ВВП (свідчить про тенденції, зокрема в кредитній діяльності вітчизняних банків);
• показник обсягу вкладів населення стосовно ВВП (вказує на тенденції здешевлення кредитних ресурсів);
• рівень монетизації економіки (характеризує динаміку середнього рівня цін на товарних ринках або рівня інфляції (розраховується як відношення обсягів грошової маси до ВВП);
• рівень кредитів комерційних банків (розраховується як % від ВВП);
• вартість банківських кредитів;
• питома вага проблемних кредитів (свідчить про кредитні ризики);
• фінансова залежність національної економіки від зовнішніх джерел (частка іноземного капіталу в загальному статутному капіталі національної банківської системи свідчить про залежність української економіки від іноземних інвесторів);
• питома вага високоліквідних коштів у обсязі чистих активів банку (дає можливість оцінити середньостроковий рівень ліквідності).

Безпеку банківської сфери характеризують і такі індикатори, як обсяги чистих внутрішніх активів НБУ (величина грошової маси і емісій) та чистих зовнішніх резервів НБУ (різниця між зовнішніми кредитами і розміщенням валютних активів НБУ за межами України). А стан сектору банківських депозитів можна вважати певним економічним і соціальним індикатором стану стійкості фінансового ринку.

Керівництво банками здійснюється переважно за принципом «ручного управління»: їхня діяльність регулюється нормативними актами НБУ, що часто не мають належного економічного обґрунтування і нестабільні. НБУ незадовільно виконує одну зі своїх базових функцій — виступати кредитором комерційних банків. Частка кредитних ресурсів НБУ (рефінансування) у кредитах комерційних банків щорічно скорочується. При цьому фактично відсутні довгострокові інструменти рефінансування, які давали б банкам змогу вирішувати стратегічні завдання. Час вимагає підвищення ефективності кредитної функції банків, що змушує їх працювати в умовах невеликої маржі.

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи, доступності кредитів для підприємств та населення, їх здешевлення потрібні насамперед подальша розбудова банківської системи, підвищення її кредитної спроможності, для чого необхідно:

• вирішувати завдання щодо підвищення рівня капіталізації банківської системи, зміцнення і поліпшення її ресурсної бази, підтримувати збалансованість темпів зростання кредитного портфеля з темпами капіталізації;
• активізувати механізми і удосконалити форми сполучення капіталів комерційних банків і промислових підприємств;
• забезпечити впровадження сучасних систем управління фінансами підприємств з боку комерційних банків, у тому числі обслуговування конкретної інвестиційної програми підприємства;
• стимулювати збільшення інвестиційних резервів підприємств на рахунках банків; амортизаційні відрахування і прибуток, що призначений на розвиток виробництва, доцільно розміщувати на спеціальних рахунках у банках з обов’язковим використанням цих коштів за цільовим призначенням і тільки як довгострокові кредити;
• заохочувати спільні кредитні, насамперед інвестиційні, проекти комерційних банків, державних інвестиційних інститутів і приватних інвесторів;
• поліпшити кредитну політику, в тому числі щодо зниження рівня ризикованості здійснюваних операцій шляхом впровадження спеціальних інструментів страхування та резервування довгострокових кредитів;
• здійснити розбудову інститутів довгострокового кредитування, насамперед утворити Державний банк реконструкції та розвитку та забезпечити його функціонування.

З огляду на стратегічні завдання, що стоять перед економікою України в 2004—2015 pp., має відбутися: зростання активів комерційних банків до рівня 70% ВВП; балансового капіталу — до 45—50 млрд грн; обсягів кредитів — до рівня понад 50% ВВП; депозитів фізичних осіб та їхньої частки в структурі зобов’язань банківської системи — до 60%. Необхідно підвищити роль банків як посередників на фондовому ринку і в розвитку іпотечного ринку.

Для досягнення зазначених показників необхідно поліпшити внутрішній та зовнішній контроль за банківською діяльністю, удосконалити законодавство щодо захисту прав кредиторів, вкладників та позичальників; адаптувати банківське законодавство до вимог міжнародних організацій. Для розвитку ринку небанківських фінансових інститутів та ринку страхових послуг слід активізувати роботу з формування нормативно-правової бази відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»;

З погляду антикризового управління банківською діяльністю викликають інтерес поточні дії НБУ та комерційних банків під час політичної кризи кінця 2004 р. Для усунення впливу кризових факторів НБУ вжив такі заходи (постанова НБУ від 30.11.2004 р. № 576 «Про тимчасові заходи стосовно діяльності банків»:

• заборонено дострокову виплату по депозитах (крім відсотків);
• обмежено операції з готівкою: власникам пластикових карток надана можливість одержати в банкоматах не більш ніж 1500 грн/день, а підприємствам зняти з рахунків не більш як 80 тис. грн/місяць (без урахування коштів, призначених для виплати зарплати, матеріальної допомоги, соціальних і прирівняних до них виплат);
• знижено норми резервування по депозитах юридичних та фізичних осіб, щоб залишити у банківській системі близько 1,8 млрд грн і підвищити її ліквідність.

З метою підтримання національної валюти, стабілізації підвищеного попиту на іноземну валюту, недопущення виведення іноземної валюти за кордон та унеможливлення розкручування спекулятивної валютної спіралі НБУ було запроваджено:

• обмеження на продаж клієнтам готівкової іноземної валюти на суму, що перевищує 1 тис. дол. США або її еквівалент в іншій іноземній валюті, а також обмеження на купівлю безготівкової валюти на суму, що перевищує 50 тис. дол. США;
• 2% обмеження на відхилення курсу купівлі-продажу готівкової валюти від офіційного (постанова НБУ від 29.09.2004 р. № 462);
• валютні інтервенції на міжбанківському ринку (1,2 млрд дол. США — у жовтні, більш ніж 0,6 млрд дол. США — у листопаді 2004 р.);
• для здійснення валютної інтервенції в усіх обласних відділеннях НБУ створено тримісячний запас валюти;
• продаж готівкової валюти з 02.12.2004 р. здійснюється лише банками.

Подібні надзвичайні заходи запроваджено тимчасово (до 31.12.2004 р.), враховуючи неординарність ситуації із забезпеченням стійкості банківської системи. Несвоєчасне прийняття надзвичайних заходів може загрожувати дефолтом тощо, проте слід враховувати, що якими б адекватними не були ці заходи, вони є протиправними для нормальної ситуації. Тому необхідно упереджувати появу надзвичайних ситуацій та криз, що підкреслює актуальність поглиблення теорії і методології стратегічного менеджменту у банківській сфері, освоєння методів стратегічного менеджменту та ін.

Джерела

1. Банки заслуговують на аванс довіри вкладників // Урядовий кур’єр. — 2004. — 9 грудня (№ 235).

2. Інформаційно-аналітичні матеріали «Розвиток економіки та банківської системи України». — К.: НБУ, 2004. — 64 с.

3. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М.Гейця. — К.: Фенікс, 2003. — 108 с.

4. Бюлетень НБУ. — 2004. — № 6.

5. www.finiz.ru. Банки: Рейтинг 20-ти найбільших банків світу (За даними The Banker, липень 2002).

6. Кірєєв О., Заруба Ю. Підвищення конкурентоспроможності банку: стратегічний підхід / Вісник НБУ. — 2003. — № 11.

7. Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За ред. А.І.Сухорукова. — К.: НІПМБ, 2003. — 64 с.

8. Основні показники діяльності банків України на 1 березня 2004 р. / Вісник НБУ. — 2004. — № 4.

Практичне завдання.

Використовуючи лекційний матеріал теми 2 “Тіньова економіка як загроза економічній безпеці держави” і питання 2.6 “Методи оцінки рівня тіньової економіки” та наведені у таблиці нижче дані необхідно, використовуючи метод споживання електроенергії, визначити:

абсолютні (у гривнях) та відносні (у%) обсяги рівня тіньової економіки в країні;

на основі визначеного тіньового ВВП, спрогнозувати фіскальний потенціал країни (ПДВ та податок на прибуток).

Практичне завдання

Практичне завдання.

1. Для розрахунку обсягів тіньової економіки за допомогою цього методу необхідно зробити два припущення:

– по-перше, що тіньова економічна діяльність, наприклад у 1990 р. була відсутня (насправді обсяг тіньової економіки в 1990 р. різні експерти оцінюють у межах 10 – 14% ВВП);

– по-друге, еластичність попиту на електроенергію від сукупного ВВП дорівнює одиниці.

За базу для визначення обсягів тіньової економіки необхідно використати показник споживання електроенергії на 1 крб. офіційного ВВП у 1990 р., який визначається шляхом ділення офіційно спожитої у процесі створення ВВП електроенергії на величину офіційного ВВП:

φ = Есоф / ВВПоф

де φ – показник споживання;

ЕСоф – офіційне споживання електроенергії в 1990 р.;

ВВПоф – офіційний валовий внутрішній продукт у 1990 р.

φ= 50,0 / 200,0 = 250 кВт.год

2. Наступним кроком є розрахунок реального споживання електроенергії без урахування обсягів тіньової діяльності шляхом множення обсягів офіційного ВВП на величину розрахованого показника споживання електроенергії:

ЕСр_{і =} φ * ВВПоф_і

де ЕСр_і – показник реального споживання електроенергії і-того року;

ВВПоф_і– показник офіційного ВВП і-того року.

ЕСр_і= 250 кВт.год. * 300 млн. грн. = 75 млрд.

3. Споживання електроенергії в тіньовому секторі економіки визначаємо як різницю між показниками офіційного та реального, який ми розраховували без урахування “тіні” електроспоживання:

ЕСт_{і =} Есоф - ЕСр_і

де ЕСт_і – споживання електроенергії у тіньовому сегменті і-того року.

ЕСт_{і =} 140млрд. кВт.год. – 75млрд. кВт.год. = 65млрд. кВт.год.

4. Для визначення ВВП, що створювався у тіньовому сегменті економіки, необхідно поділити величину тіньового споживання електроенергії на показник споживання електроенергії при створенні 1 крб. офіційного ВВП у 1990 р.:

ВВПт_{і =} ЕСт_і / φ

де ВВПт_і – абсолютний показник тіньового ВВП і-того року.

ВВПт_і = 65млрд. кВт.год./ 250 кВт.год = 260 млн.грн.

5. Для полегшення сприймання числової інформації можна вирахувати відносний показник частки тіньової економіки в офіційному ВВП:

τ _і = ВВПт_і / ВВПофі

де τ _і– показник частки тіньової економіки в офіційному ВВП.

τ _і = 260 млн.грн. / 300 млн.грн. = 0,87 = 87%

6. Прогнозні показники податкових надходжень визначаємо шляхом множення обсягу тіньового ВВП на базові ставки податків:

– для ПДВ – 260 млн. грн. * 20% = 52 млн. грн.;

– для податку на прибуток – 260 млн. грн. * 25% = 65 млн.грн.

Поиск по сайту: