Звернення до господарського суду за захистом прав, свобод та інтересів осіб, зазначених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється шляхом подання позову, зовнішньою формою якого є письмова позовна заява. Під правом на позов слід розуміти не саме порушене право, а можливість отримання захисту у чинному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і водночас у примусовій його реалізації. Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов, пред’являти який з метою захисту своїх порушених або оспорюваних прав можуть особи, перелік яких передбачений статтями 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України.
Позовна заява до господарського суду подається позивачем чи його представником особисто або шляхом надсилання позовної заяви поштою.
Позов складається з певних частин (елементів), які мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі, а також визначають зміст вимог, на які господарський суд повинен дати відповідь у постановленому ним процесуальному документі. Отже, позов містить такі складові:
1) предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої господарський суд має винести рішення. Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки: визначає суть вимоги, на яку господарський суд повинен дати відповідь у своєму рішенні; підвідомчість цієї справи; визначає категорію справи тощо;
2) підстава позову - це обставини, тобто юридичні факти, що тягнуть певні правові наслідки, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову;
3) зміст позову - це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду (наприклад, визнання права; припинення дій, що порушують право; припинення або зміну правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, заподіяних збитків, передбачених законом чи договором тощо).
У зв'язку з цим стаття 54 Господарського процесуального кодексу України визначає перелік вимог, які мають міститися у позовній заяві і які відображають зміст позовної заяви, тобто відомості, необхідні для розгляду та вирішення спору в господарському суді. Отже, позовна заява має містити:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява, однак відсутність назви господарського суду або неточне її зазначення не є підставою для повернення позовної заяви без розгляду;
2) найменування сторін, їх поштові адреси для відправлення сторонам судових документів і подальшого виконання рішення. Крім того, у позовній заяві необхідно зазначити найменування та номери рахунків у банківських установах. [4, -Ст.54]
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду з позовом належить не лише юридичним особам, а й фізичним, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому дана стаття закріплює положення, відповідно до якого позов громадянина-підприємця обов'язково має бути підтверджений документом про його реєстрацію у встановленому законом порядку. [4, -Ст.1]
Чинним законодавством України передбачена можливість пред'явлення позивачем позовних вимог одночасно до декількох відповідачів, у зв'язку з чим у позовній заяві необхідно зазначити найменування та поштову адресу кожного з них. Недодержання зазначеної вимоги тягне за собою повернення позовної заяви без розгляду згідно з пункту 2 статті 6 Господарського процесуального кодексу України; [4, -Ст.6]
3) ціну позову у разі, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Крім того, у ціну позову включаються також вказані у позовній заяві суми штрафу, пені. Якщо позов складається з кількох самостійних вимог, ціна позову складається з суми всіх вимог.
За правилом у справах про стягнення грошових коштів в іноземній валюті ціну позову необхідно зазначати у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземних валют;
4) зміст позовних вимог - це обраний позивачем згідно з чинним законодавством засіб захисту права, про що він порушує клопотання перед господарським судом. Якщо позов подається до кількох відповідачів, то у позовній заяві має бути виділена позовна вимога щодо кожного з них.
Отже, позовна заява має містити належним чином обґрунтовані вимоги як з фактичного, так і з правового боку;
5) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, тобто юридичних фактів, що призвели до виникнення спірних правовідносин, їх порушення, настання відповідальності або інших наслідків.
У позовній заяві також має міститися обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, який складається із зазначенням застосованих методів, платіжних та товарно-розпорядчих документів з розбивкою на періоди, і підписується посадовими особами, які його склали.
Повно визначити коло досліджуваних питань неможливо без достатнього правового обґрунтування, що передбачає правильний вибір норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Стаття 54 Господарського процесуального кодексу України вимагає від позивача наведення у позовній заяві посилання на норму права, що регулює спірні правовідносини (правові підстави позову), тобто позивач повинен вказати законодавство (конкретні положення відповідних нормативно-правових актів), на підставі якого подається позов. Крім посилань на норми матеріального права, позовна заява має містити посилання на норми процесуального права, згідно з якими пред'являється позовна заява; [4, -Ст.54]
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Господарського процесуального кодексу України. Питання щодо обов'язковості додержання претензійного порядку є одним з дискусійних, що пояснюється існуванням у чинному законодавстві України певних нормативно-правових актів, які не лише регламентують зазначені питання, а й іноді суперечать одне одному. Зокрема, стаття 925 Цивільного кодексу України, стаття 315 Господарського кодексу України містять імперативне правило щодо обов'язковості пред'явлення претензії до подання позову до суду щодо спірних правовідносин, які виникли з договору перевезення. Хоча стаття 5 Господарського процесуального кодексу України припускає, що додержання претензійного порядку не є обов'язковим, зазначаючи, що він застосовується за домовленістю сторонами. Аналізуючи чинне законодавство України з цих питань, можна дійти висновку про необов'язковість додержання сторонами претензійного порядку; [4, -Ст.5] [3, -Ст.315] [2, -Ст.925]
7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, характер яких передбачений статтею 57 Господарського процесуального кодексу України. Тобто стаття 54 Господарського процесуального кодексу України надає можливість позивачу, крім обов'язкових реквізитів позовної заяви, надати документи та докази, які він вважає необхідними для об'єктивного розгляду судової справи по суті (наприклад речові докази тощо). [4, -Ст.57;54]
Отже, законом передбачені як обов'язкові реквізити (без яких позовна заява підлягає поверненню без розгляду), так і не обов'язкові (які необхідно зазначати, але їх відсутність не перешкоджає прийняттю позовної заяви та розгляду по суті заявлених позовних вимог).