Поняття інформаційної війни

Інформаційні впливи на масову свідомість існували завжди. Як технологію його використовували ще шамани і жерці, коли вони намагалися "конструювати майбутнє" в тому чи іншому напрямку.

Вперше термін психологічна війна в 1920 р. застосував британський історик Дж. Фуллер, котрий аналізував першу світову війну. І цей термін взяли на озброєння американці. Вони датують власне використання цього терміна 1940 роком. Відповідний англійський варіант цього терміна – політична війна. Термін психологічні операції вперше в документі застосував капітан (потім контр-адмірал) Е. Захаріас. Саме цей термін почали з 1957 р. Використовувати в американських офіційних документах, адже він дав змогу застосувати відповідний інструментарій в ситуації відсутності широкомасштабних військових операцій. Тобто цей інструментарій можна застосовувати не лише до ворогів, а й до нейтральних країн чи навіть союзників.

Цікаво, що сучасний термін, який використовує НАТО, а саме інформаційні операції, може використовуватися взагалі при відсутності натяку на бойові дії. Це, наприклад, випадок миротворчих операцій. Проте, як вважають аналітики, мирна ситуація навіть важча для застосування психологічних операцій, оскільки для неї характерна досить динамічна зміна навколишнього середовища, тоді як у випадку військових дій воно має відносно сталий характер.

Інформаційна війна(ІВ) - вид протиборства між різними суб'єктами (державами, неурядовими, економічними або іншими структурами), який здійснюється з метою досягнення односторонніх воєнних, соціально-політичних чи економічних переваг над противником.

Завдання ІВ:

o здійснення деструктивного ідеологічного впливу;

o створення атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культури та історичної спадщини у суспільстві конкурента, противника чи ворога;

o маніпулювання громадською думкою і політичною орієнтацією населення держави з метою створення політичного напруження та стану, близького до хаосу;

o дестабілізація політичних відносин між партіями, об'єднаннями та рухами з метою розпалення конфліктів, стимулювання недовіри, підозри, загострення ворожнечі, боротьби за владу, провокування, застосування репресивних дій з боку влади щодо опозиції;

o зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади та управління, інспірація помилкових управлінських рішень;

o уведення населення в оману щодо роботи державних органів влади, підрив їх авторитету, дискредитація їх дій;

o провокування соціальних, політичних, національно-етнічних і релігійно-конфесійних зіткнень;

o ініціювання страйків, масових заворушень, інших акцій протесту та непокори;

o підрив міжнародного авторитету держави, її співпраці з іншими державами;

o створення чи посилення опозиційних угруповань чи рухів;

o дискредитація фактів історичної, національної самобутності народу; зміна системи цінностей, які визначають спосіб життя і світогляд людей;

o применшення та нівелювання визнаних світових досягнень у науці, техніці та інших галузях, перебільшення значення помилок, недоліків, наслідків хибних дій та некваліфікованих урядових рішень;

o формування передумов до економічної, духовної чи військової поразки, втрати волі до боротьби та перемоги;

o представлення свого способу життя як поведінки та світогляду майбутнього, які мають наслідувати інші народи;

o спонукання осіб чи певних груп до організації акцій громадської непокори, інших радикальних протиправних дій;

o підрив морального духу населення і, як наслідок, зниження обороноздатності та бойового потенціалу.

Основне завдання ІВ (між державами) - здійснення безпосереднього негативного руйнівного впливу на сукупну політичну могутність держави шляхом послаблення її реальних і потенційних можливостей щодо забезпечення власної безпеки, створення труднощів у внутрішньому розвитку й проведенні активної зовнішньої діяльності, а також у підтриманні міжнародних зв'язків, завдання шкоди політичному іміджу, тобто ослаблення правлячої еліти, встановленого нею соціально-політичного режиму чи навіть сприяння усуненню останньої від влади.

Розглянемо об'єкти посягань ІВ. Загалом об'єкт - те, на що спрямовано певну діяльність, а в нашому випадку - те, на що суб'єкт ІВ намагається вплинути з метою досягнення позитивного результату для нього. Отже,головний об'єкт,на якому концентрується безпосередній інформаційний деструктивний вплив у межах заходів ІВ, - громадська думка та свідомість окремої людини.

Об'єкти посягань ІВ можна поділити на:

o об'єкти підриву - це різні види суспільних відносин, правопорядок, безпека, боєготовність, боєздатність збройних сил та інших воєнізованих формувань, органів безпеки і правопорядку тощо;

o об'єкти негативного інформаційного впливу - це населення, його соціальні, національно-етнічні, релігійно-конфесійні групи чи прошарки або ж конкретні особи, насамперед лідери останніх.

На наш погляд, доцільніше об'єкти посягань ІВ поділити на:

1. Загальні об'єкти.

2. Спеціальні об'єкти.

3. Об'єкти розвідувальних спрямувань.

До загальних об'єктівможна віднести правопорядок, нормальне функціонування органів влади та управління, мобілізаційну готовність і боєздатність збройних сил, органів безпеки та правоохоронних структур, налагоджені зовнішньополітичні зв'язки, міжнародний авторитет держави.

До спеціальних об'єктів -можна віднести суспільство загалом та окремі його верстви, прошарки, групи осіб, окремі їх представники. Це може бути той чи інший етнічний або соціальний прошарок чи навіть специфічні групи осіб, приміром, представники маргінальних елементів, зокрема засуджені, бомжі, сектанти, політизовані радикали з числа націоналістів, анархістів тощо.

Що стосується об'єктів розвідувального проникнення, то в традиційному розумінні такі об'єкти ІВ визначити важко. На нашу думку, ними можуть бути установи та організації, які безпосередньо виступають у ролі проміжної ланки між окремою людиною чи суспільством взагалі та інформаційними масивами тощо.

До категорії об'єктів розвідувальних спрямувань ІВ належать:

o засоби масової інформації та комунікації, інформаційні агентства, незалежні аналітичні центри та дослідні установи, які постійно займаються висвітленням ситуацій, що виникають у державі, регіоні та світі, здійснюють аналіз і прогнозування можливого перебігу подій, тенденцій у різних суспільно-політичних, геополітичних, геоекономічних та геостратегічних процесах;

o відповідні підрозділи міністерств, відомств чи інших органів державного управління, на які покладається обов'язок налагодження і підтримання зв'язків із громадськістю та інформування останньої щодо діяльності зазначених установ, а також інші об'єднання громадян, які виступають від імені своїх членів. Такими структурами є політичні партії та блоки, громадські організації, профспілки тощо, які певним чином впливають на політичні процеси у державі.

Отже, основними об'єктами деструктивного інформаційного впливу є:

o ідеологічно-психологічне середовище суспільства, пов'язане з використанням інформації, інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури для здійснення впливу на психіку й поведінку людей;

o інформаційні ресурси, які розкривають духовні, культурні, історичні, національні цінності, традиції, надбання держави, нації в різних сферах життя суспільства;

o інформаційна інфраструктура, тобто абсолютно всі проміжні ланки між інформацією та людиною;

o система формування суспільної свідомості (світогляд, політичні погляди, загальноприйняті правила поведінки тощо);

o система формування громадської думки;

o система розроблення та прийняття політичних рішень;

o свідомість та поведінка людини.

Попри все, головним об'єктом ураження залишається людина, прихований вплив на яку здійснюється через її нервову систему та психіку, здебільшого на підсвідомому рівні. При цьому використовується подвійна психобіологічна природа інформації. Так, "комфортна" на рівні психобіологічного сприйняття інформація може спричинити шкоду на психосоціальному рівні чи навпаки, "цікава" - призвести до неусвідомлюваних психобіологічних негараздів, стимулюючи девіантну поведінку особи та руйнуючи позитивні соціальні тенденції в суспільстві.

Цілеспрямований інформаційний вплив на населення передбачає пануюче становище суб'єкта інформаційної війни у всіх сферах життєдіяльності іншої держави: економічній, політичній, психологічній, релігійній, науково-технічній, мистецькій, а також міжнаціональних і міжнародних зв'язків. Зростання ефективності заходів безпосереднього підриву, зокрема інформаційної війни, досягається за рахунок встановлення контролю над інформаційним простором іноземної країни, точності та цілеспрямованості таких акцій з урахуванням необхідного обсягу та рівня достовірності інформації, що доводиться, ступеня диференціації населення за системами матеріальних і духовних цінностей, здатності адекватно сприймати відомості та реагувати на них, а також політичної, економічної, етнорелігійної та іншої ситуації в державі й регіоні.

Виходячи з визначення ІВ, слід зробити акцент на тому факті, що об'єкт спрямовують на таку поведінку, яка за своєю суттю є протилежною його інтересам. Когнітивний характер операції визначається уведенням до сфери життєдіяльності певної особи чи групи нових елементів, які мають призвести до змін у діяльності цих осіб (груп). Способи уведення такого роду елементів сприяють утворенню методів та відповідних форм інформаційної війни. Сили та засоби, які використовуються в процесі їх імплантації можна визначити як такі, що застосовуються під час проведення певного заходу безпосереднього підриву.

Нині є величезна кількість різноманітних технологій здійснення негативного впливу на духовно-ідеологічну сферу життєдіяльності суспільства. їх можуть застосовувати спецслужби іноземних держав, терористичні організації, політизовані радикальні угруповання, кримінальні структури, транснаціональні корпорації та інші формальні й неформальні учасники сучасних міжнародно-правових відносин. Принаймні можливість такого використання видається досить реальною.

Крім цього, характер деструктивних впливів на інформаційний простір, тобто на процеси отримання, оброблення, збереження й поширення інформації будь-якого виду, визначає три форми ІВ:

o вплив на форму повідомлень, механізми їх передачі, зберігання, обробки даних тощо;

o блокування передавання повідомлень;

o вплив на зміст повідомлень шляхом проведення СІО та АЗА. Інститут національно-стратегічних досліджень США та деякі

західні експерти і вчені виділяють сім складових елементівІВ:

1. Стратегія і тактика нейтралізації органів управління противника (командна війна).

2.Розвідувальна війна.

3. Електронна війна.

4. Психологічна війна.

5. Комп'ютерна війна.

6. ІВ в економічній сфері.

7. ІТ.

Основними компонентами ІВ у військовій сфері прийнято вважати:

o розвідку;

o контррозвідку (насамперед протидію розвідці противника, включаючи маскування і дезінформацію);

o радіоелектронну боротьбу;

o автоматизоване управління військами і зброєю;

o з'ясування державної приналежності військових об'єктів, їх ідентифікацію;

o навігаційне забезпечення своїх військ (сил) і засобів;

o морально-психологічне забезпечення дій власних військ (сил), психологічну боротьбу (придушення) противника.

7.

Найбільшу тривогу викликає нарощування американцями зусиль щодо створення якісно нового виду зброї - інформаційної, а також розробка нових форм ведення ІВ.

До інформаційної зброї американські фахівці відносять комплекс програмних і технічних засобів, призначених для контролю інформаційних ресурсів конфронтуючої сторони та втручання в роботу її інформаційно-управлінських систем". Інформаційна зброя включає засоби знищення, перекручування, розкрадання та затримку інформації, подолання систем захисту інформації, дезорганізації роботи технічних сегментів систем управління, інші можливості.

Окрім військової галузі, інформаційна зброя також може використовуватися в економічній, банківській, соціальній та інших сферах з метою: 1) дезорганізації діяльності управлінських структур, транспортних потоків і засобів комунікації; 2) блокування діяльності окремих підприємств та банків, а також цілих галузей промисловості шляхом порушення багатоланкових технологічних зв'язків і системи взаєморозрахунків, проведення валютно-фінансових махінацій тощо; 3) Ініціювання великих техногенних катастроф на території супротивника внаслідок порушення штатного управління технологічними процесами та об'єктами, що мають справу з великими об'ємами небезпечних речовин і високих концентрацій енергії; 4) масового поширення і впровадження у свідомість людей визначених уявлень, звичок і поведінкових стереотипів; 5) викликання невдоволення чи паніки серед населення, а також провокування деструктивних дій різних соціальних груп.

ВІВ американські фахівці виділяють наступальні та оборонні інформаційні операції, які можуть проводитися окремими особами, диверсійними та терористичними групами чи спеціально підготовленими військовими формуваннями. Важливе місце при цьому займають психологічні операції, здійснювані з метою впливу на громадську думку чи конкретних людей.

Основними об'єктами під час застосування інформаційної зброї у мирний та воєнний час є: 1) комп'ютерні системи та системи зв'язку, використовувані державними та урядовими організаціями у виконанні їхніх управлінських функцій; 2) військова інформаційна інфраструктура, яка вирішує завдання в управлінні військами і бойовими засобами збору та обробки інформації в інтересах збройних сил; 3) інформаційні та управлінські структури банків, транспортних і промислових підприємств; 4) засоби масової інформації, насамперед електронні (радіо, телебачення і т. ін.), а також друковані.

Такий підхід відводить для розвідувального співтовариства США одну з ключових ролей в ІВ. Особлива увага приділяється придбанню агентури впливу на різних рівнях державної влади, політичних і громадських організацій, ЗМІ та соціальних верств населення.

Можна стверджувати, що окремі елементи ІП останніми роками не раз використовувалися США в різних міжнародних конфліктах. Водночас тільки після закінчення війни у Перській затоці ("Буря в пустелі") США уперше відкрито заявили про широкомасштабне використання інформаційної зброї під час бойових дій.

Незважаючи на те, що фахівці відзначали допущену американцями низку серйозних прорахунків у застосуванні інформаційної зброї під час війни в Перській затоці, у США як під час бойових дій, так і після було розгорнуто пропагандистську кампанію, яка мала декілька цілей:

по-перше, сприяти зусиллям американського керівництва щодо створення як усередині країни, так і за її межами уявлення про США як про визнаного світового лідера, продемонструвавши американську перевагу в сфері військових інформаційних технологій, які мають стати, поряд із ядерною зброєю, одним з основних стримуючих чинників;

по-друге, переконати американських платників податків і законодавців у необхідності та доцільності виділення бюджетних коштів на удосконалення інформаційної зброї, що, на думку його прихильників, дасть змогу США здобувати перемогу в будь-яких військових конфліктах з мінімальними втратами серед американських військовослужбовців. Поряд із різними пропагандистськими кампаніями військово-політичним керівництвом США робляться конкретні практичні кроки щодо створення матеріальної бази інформаційної війни. Одночасно проблеми забезпечення інформаційної безпеки розглядаються ними як один із пріоритетних напрямків забезпечення національної безпеки Сполучених Штатів.

Поиск по сайту: