Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Звернути увагу на наступні поняття



Дисидентський рух, соцреалізм, абстракціонізм, кубізм, «жданівщина», «Архіпелаг ГУЛАГ», «Інтернаціоналізм чи русифікація», УГС, номенклатура.

Звернути увагу на персоналії:

В. Стус, В. Некрасов, О. Солженіцин, О. Гончар, Л. Костенко, П. Шелест, М. Руденко, П. Григоренко, І. Дзюба, С. Параджанов, І. Миколайчук, В. Щербицький, Л. Кравчук, М. Рильський, П. Тичина.

 

Феномен покоління «шістдесятництва» викликав і продовжує викликати інтерес професійних істориків, мистецтвознавців, публіцистів. Причини цього потрібно шукати у тих кардинальних змінах, що нібито знаменувала хрущовська лібералізація. Розгляд першого питання обґрунтовано буде почати з характеристики конкретно-історичних обставин, у яких розпочався процес десталінізації. Безумовно слід зупинити певну увагу на постаті М. Хрущова, спробувати з’ясувати мотивації того, чому саме він і з огляду на які причини проголосив у лютому 1956 р. свою відому доповідь «Про культ особи та його наслідки».

Розглядаючи рух «шістдесятників» необхідно зупинитися на основних рисах його ідеології, зрозуміти, що саме визначало систему цінностей, психологію людей, що стали активними виразниками процесів десталінізації та лібералізації. Важливо врахувати вплив подій Великої Вітчизняної війни закінчення якої сприймався молоддю як початок нового періоду розвитку СРСР. Не можна не відзначити, що більшість «шістдесятників» були членами КПРС та щиро вірили у можливість побудови комуністичного справедливого суспільства рівних. Утім, на відміну від представників партійної номенклатури, вони наполягали на справжній та кардинальній перебудові суспільства, поверненні до так званих «ленінських принципів» тощо.

Говорячи про вплив покоління «шістдесятників» на розвиток української культури слід враховувати, що для більшості з них період відлиги став важливим етапом їхнього світоглядного становлення. Реалізація ж їхнього творчого потенціалу припала на спад суспільної лібералізації. Можливо, саме тому радикальна та непримиренна позиція «шістдесятників» привела їх до лав дисидентського руху, розквіт якого припав на кінець 1960-х – 1970-ті рр.

Готуючись до відповіді та структуруючи «шістдесятництво» за культурними осередками, галузями мистецтва, у яких вони діяли, слід зважати на те, що будь-яка класифікація завжди є відносною і не може відобразити усю багатогранність даного явища в історії української культури.

Друге питання семінарського заняття присвячено системі освіти УРСР, яка виступала важливим гвинтиком системи ідеологічного впливу та виховання. Розгляд цього питання доцільно розпочати з аналізу позитивних досягнень радянської системи освіти, а саме: ліквідації масової неписемності; відновлення та розширення системи професійно-технічної освіти; розширення доступу до середньої спеціальної та вищої освіти; успіхи у протидії явищу беспритульництва.

Цікаво, що сама система початкової та середньої освіти у СРСР пройшла своєрідну еволюцію: на початковому етапі, робилися спроби побудувати якісно нову модель освіти та виховання, що не мала нічого спільного із освітньою системою Російської імперії. Так у 1920-ті рр. широкого розповсюдження набуває бригадний, лабораторний методи навчання, намагання застосувати нові експериментальні методики у вихованні та навчанні. Проте у подальшому державна політика в освітній сфері повернулася до деяких елементів «старорежимної» школи: роздільного навчання; плати за навчання у старшій школі (офіційно відміненої лише у 1956 р.); системи оцінювання знань тощо.

Художнє відображення освітніх процесів 1920 – 1930 –х рр. знайшли своє відображення у радянській літературній класиці. Цілком доречно, з метою кращого розуміння атмосфери, притаманної радянській школі, навчально-виправним закладам різного типу звернутися до творів Г.Г. Белих («Республіка Шкід»), А.С. Макаренка («Педагогічна поема»), І.К. Микитенка («Вуркагани») та ін.

Система радянської освіти ставила перед собою не лише дидактичні, але, насамперед, виховні цілі щодо формування особистості нового типу – радянської людини. Догматизм, превалювання принципів комуністичної партійності у освіті та науці значно гальмували розвиток останніх.

Зважаючи на те, що на усіх ступенях освітнього процесу політичне виховання відігравало важливу роль, не можна оминути увагою «Короткий курс історії ВКП (б)» (1938 р.) – наріжний камінь радянської пропаганди та одночасно офіційний погляд на питання вітчизняної історії ХІХ – ХХ ст. Даний твір став свого роду еталоном науковості, посилання на нього у підручниках, наукових працях – правилом гарного тону. Будь-які відхилення від офіційно схваленої точки зору, нещадно каралися, адже система освіти та виховання сприймалися як стратегічна сфера виключного впливу держави. Масштаби репресій, масштаби та спрямованість кампаній по боротьбі так званими «шкідниками в освіті», «ворогами народу» – ще один аспект, який вимагає розгляду під час відповіді на дане питання.

Третє питання, присвячене історії українського кінематографу є надзвичайно цікавим, адже стосується мистецтва, що охоплює найбільшу аудиторію. Ленінський постулат про те, що «найважливішим з мистецтв є кіно» в українських реаліях післяреволюційної доби набули особливого значення.

Український кінематограф має доволі тривалу та цікаву історію. Згадати хоча б постать Д. Сахненка – творця німих кінофільмів у Катеринославі. Проте піком розвитку українського кінематографу стають 1920 – 1930 – ті рр. Саме на цей період припадає становлення кінематографічної інфраструктури УСРР. Так, у 1922 р. було засноване Фотокіноуправління, 1928 р. – стала до ладу Київська кіностудія, відновлені та модернізовані Ялтинське та Одеське кіно підприємства.

Можна припустити, що кінематограф став для української культури 1920 – 1930 рр. тим, чим була опера для Італії ХVII – XVIII ст.ст. Адже саме кіно об’єднало представників різних галузей мистецтва. Так, у полоні винаходу братів Люмьєр опинилися театральний режисер – Лесь Курбас, письменники – Юрій Яновський, Ванда Василевська, архітектор – Іван Кавалерідзе та ін.

Говорячи про розвиток українського кінематографу варто окремо спинитися на постатях О. Довженка, І. Кавалерідзе, І. Савченка, С. Езенштейна, Ю. Іллєнка, С. Бондарчука, С. Параджанова, П. Тодоровського. Доцільно висвітлити аспект: «митець – влада». Детальний аналіз даного питання дозволить зрозуміти часом парадоксальні мистецькі кроки, до яких діячі культури були змушені вдаватися аби догодити посадовцям від культури.

Окрему вагу слід звернути на явище «українського поетичного кіно» 1960 – 1970 – х рр. Адже саме воно стало своєрідною візітівкою української культури, мистецьким ідеалом для багатьох поколінь українських кінематографістів.

 

ТЕМА 7 КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

( 4 години)

План семінарського заняття

1. Сучасне українська музика.

2. Розвиток кіномистецтва за доби незалежності.

3. Сучасна українська література.

 

Звернути увагу на наступні поняття:

«Червона Рута», «Молодість», інсталяція, перфоманс, арт-хаус, масова культура, музей сучасного мистецтва.

Література, рекомендована для опрацювання:

1. Бердиховська Б. Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами / Б. Бердиховська, О. Гнатюк. – К.: Дух і літера, 2004. – 344 с.

2. Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років [Текст]: збірка / укладання та післямова С. Жадана. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного Дозвілля», 2010. – 320 с.

3. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти / Гречанко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А. – К.: Літера, 2002. – 463 с.

4. Історія української культури: Побут. Письменство. Мистецтво. Театр. Музика / За заг. ред. І. Крип’якевича. – 4-те вид., стер. – К.: Либідь, 2002. – 656 с.

5. Касьянов Г. Теорія нації та націоналізму / Г. Касьянов. – К.: Наукова думка, 1999.

6. Кривич Д.П. Українське мистецтво: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Кривич Д.П. – Львів: Світ, 2003. – 256 с.: ілюстр.

7. Снєгірьов О. Піаністи України ХХ століття / О. Снєгірьов. – К.: Україна, 2001. – 157 с.

8. Українське мистецтво у полікультурному просторі: Навч. Посіб./ За ред. О.П. Рудницької. – К.: ЕксОб, 2000. – 207 с.

9. Українське суспільство на шляху перетворень: західна інтерпретація / За ред. В. Ісаїва. – К.: Академія, 2004. – 230 с.

Теми для реферативних доповідей

1. Рецензія на твір сучасної української літератури (на вибір студента).

2. Рецензія на твір сучасного українського кінематографу (на вибір студента).

3. Рецензія на театральну виставу (на вибір студента).

 

Українська музична індустрія стала ровесницею української незалежності. Можна з упевненістю сказати, що національно-демократичне піднесення співпало із свого роду відродженням української музики початок якого припав на 1980-ті рр. Так, готуючись до першого питання слід звернутися до історії українських музичних фестивалів, зокрема – «Червона Рута» (Чернівці), «Шешори» (Вінницька обл.), «Чайка» (Київ), «Тарас Бульба» (Дубно), «Stare Misto» (Львів) та ін. Саме ці андеграундові майданчики виявили для широкого слухача музичні колективи, що стали уособленням української популярної музики – «Брати Гадюкіни», «ВВ», виконавців – І. Білик, В. Врадій, М. Бурмаку та ін.

Не можна оминути увагою історію створення арт-бізнес об’єднання «Територія А» – структури, яка перша в незалежній Україні запропонувала стандарти національного музичного шоу-бізнесу.

Загалом, доповідь урізноманітнить матеріал, присвячений історії відомих в Україні та за її межами музичних колективів, аналіз творчого шляху яких дозволить наочно проілюструвати особливості розвитку професійної музичної сфери в Україні.

При підготовці до даного питання рекомендується підготувати аудіовізуальний матеріал, який би зробив відповідь на семінарському занятті більш яскравою та наочною.

Не дивлячись на те, що українське кіномистецтво доби незалежності переживає доволі складний період, вітчизняна кінематографічна школа та її представники і до сьогодні продовжують користуватися авторитетом не лише у пострадянському, але і загалом європейському кіно. Приступаючи до другого питання необхідно зупинитися на причинах, які призвели до кризи кінематографічного жанру в Україні, звернутися та проаналізувати моделі взаємовідносин держави та виробників кінопродукції у країнах-лідерах цієї галузі культури – Франції, США, Індії, Нігерії, Німеччині тощо.

Розгляд та аналіз останніх робіт яскравих персоналій українського кінематографу – Ю. Іллєнка, К. Муратової, Р. Балаяна допоможе виявити специфіку українського контенту у сучасному кіноринку. З цією ж метою рекомендується переглянути збірку кіноновел «Мудаки. Арабески», створеної українськими кінорежисерами та яка є відображенням поглядів молодої генерації киномитців на гостросоціальні та вічні теми у сучасних українських реаліях.

Окремо слід звернути увагу на кіномистецькі форуми, які регулярно відбуваються в Україні. До таких можна віднести «Молодість» (Київ), Одеський кінофестиваль та ін. Окремим сюжетом семінарського заняття може стати розповідь про досягнення українських кінематографістів на міжнародних кінофестивалях.

Яскравим доповненням відповіді на семінарському занятті може бути складання та наступна доповідь власної рецензії на фільми, що вийшли у прокат у 1991 – 2012 рр.

Третє питання семінарського заняття передбачає розгляд сучасної української літератури, або як її охрестили літературні критики – «укрсучліт». Зважаючи на різноманіття молодих українських авторів рекомендували б зупинитися на знакових для сучасної української літератури постатях – О. Забужко, Ю. Андруховичі, Ю. Куркові, С. Жадані, Ю. Покальчуку, І. Карпі та ін. Не можна оминути увагою і творчість представниці покоління «шістедесятників» – Л. Костенко, особливо з огляду на її нещодавній прозовий дебют («Записки українського самашедшего»)

Предметом можливого аналізу при підготоці до заняття могли б стати жанрові особливості їхньої творчості, сюжетні уподобання, публіцистична та громадська діяльність тощо.

Щодо останньої, то цікавим буде висловити особисту думку чи є український письменник своєрідним рупором сучасних реалій, трибуном вітчизняного громадянського суспільства.

 

ДОДАТОК 1

«Розвиток матеріальної і духовної культури первісної доби»

Явище (винахід) Хронологічні межі Значення у розвитку людства
1. Лук та стріли    
2. Колесо    
3. Металічні знаряддя праці    
4. Кам’яні знаряддя праці    
5. Одомашнення тварин    
6. Матріархат    
7. Патріархат    
8. Кераміка    
9. Човен    
10. Землеробство    
11. Скотарство    
12. Культивація маїсу    
13. Культивація пшениці    
14. Парна сім’я    

ДОДАТОК 2

«Братські школи та єзуїтські колегії Речі Посполитої у ХVI – на початку ХVII ст.»

 

Критерії Братські школи Єзуїтські школи
1. Християнська конфесія
2. Підпорядкованість
3. Зміст навчання
4. Форми і методи навчання
5. Умови вступу та навчання
6. Тривалість навчання
7. Міста, де існували
8. Джерела фінансування
9. Відомі випускники

ДОДАТОК 3

«ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО»

Назва архітектурної пам’ятки Місце розташування Архітектор Рік появи
1. Казанська церква у Вузькому
2. Церква Святого Іллі
3. Собор Святого Юра
4. Андріївська церква (Церква Св.Андрія)
5. Церква Миколи Чудотворця Набережного
6. Собор Зішестя Святого Духа
7. Воскресенський військовий собор
8. Церква Іоанна Богослова

ДОДАТОК 4

«АРХІТЕКТУРНИЙ(СКУЛЬПТУРНИЙ)

КАТЕРИНОСЛАВ (ХVIII – поч. ХХ ст.)»

Завдання:

Дослідити архітектурну історію архітектурних пам’яток Катеринослава(Дніпропетровська) за наступними критеріями:

- час створення;

- архітектор;

- стиль, у якому виконаний;

- архітектурні зміни (коли відбулися, чим викликані);

- історична доля архітектурної пам’ятки (яким чином змінювалось функціональне призначення пам’ятки);

- сучасна адреса (якщо пам’ятка збереглася).

Перелік архітектурних пам’яток:

1. Спасо-Преображенський кафедральний собор.

2. Свято-Троїцький кафедральний собор.

3. Свято-Успенський собор.

4. Свято-Благовіщинський храм (Олександро-Невська церква).

5. Брянська Миколаївська церква.

6. Свято-Миколаївський храм.

7. Катеринославська суконна мануфактура (фабрика).

8. Катеринославське комерційне училище.

9. Будівля Катеринославської Міської Думи.

10. Пам’ятник Катерини ІІ.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.