Національне відродження (1917–1933)

Життєпис

Народився у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив Львівську лінгвістичну гімназію з поглибленим вивченням англійської мови (колишня школа № 4) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займавсябаскетболом. 1990 року, після падіння «залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади (за міжнародним обміном учні зі США і Канади певний час проживали в Україні, а українські їхали туди), звідки привіз велику колекцію касет і записів рок-музики.

1991–1996 — навчався на фізичному факультеті Львівського університету (спеціалізація — теоретична фізика). Друга вища освіта — економіст-міжнародник. 1996 — вступив до аспірантури на кафедрі теоретичної фізики того ж університету.

Гурт «Океан Ельзи», завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики й незмінним лідером «Океану Ельзи». Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість обрав музичну кар'єру. Гурт до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, і Святослав разом з ним поїхав у Київ записувати дебютну платівку («Там, де нас нема», 1998).

Після відходу учасників гурту, які грали разом ще з середини 1990-х, Святослав пише пісню «Дякую». Альбом «Ґлорія» (2005) було записано вже у новому складі «Океану Ельзи».

4 листопада 2008 року у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка відбувся концерт-презентація нового музичного проекту Святослава Вакарчука «Вночі». На концерті було представлено 11 композицій, які увійшли до однойменного альбому, що складається з різноманітних за жанром, переважноджазових, пісень.^[2][3]

Влітку 2009 року захистив дисертацію на звання кандидата фізико-математичних наук в Інституті фізики конденсованих систем НАН України. Тема роботи —«Суперсиметрія електрона в магнітному полі»^[4]. Праця над роботою йшла вже багато років, але через постійну зайнятість завершити її вдалося лише 2009 року. Раніше один з альбомів «Океану Ельзи» було названо «Суперсиметрія», а одна з пісень альбому має назву «Susy», що є абревіатурою від supersymmetry.

Концерт у рамках XI Міжнародного інвестиційного форуму «Сочі — 2012».

Вільно говорить українською, польською, англійською, російською мовами.

За оцінкою тижневика «Кореспондент», Святослав Вакарчук входить до першої сотні найвпливовіших і найвідоміших людей вУкраїні.

Наприкінці 2011 року презентував новий музичний проект «Брюссель», в якому представив пісні, що не вписуються в концепцію гурту «Океан Ельзи». А як музикантів Святослав запросив для роботи над цим альбомом Дмитра Шурова, Макса Малишева, Петра Чернявського та Сергія Бабкіна. Навесні 2012 року було проведено тур проекту «Брюссель».

Миросла́в Миха́йлович Ско́рик (укр. Скорик Мирослав Михайлович; р. 1938) — украинский композитор и музыковед. Родился 13 июля 1938 года во Львове. Происходит из интеллигентной семьи — знаменитая оперная певица УкраиныСоломия Крушельницкая является сестрой бабушки Скорика^{[источник не указан 318 дней]}.

В 1945 году начал обучение музыке во львовской музыкальной школе. В 1947 году семья Скориков была репрессирована и выслана в Сибирь.

После смерти Иосифа Сталина семья вернулась во Львов, где с 1955 по 1960 год Скорик учился в Львовской государственной консерватории (ныне Львовская национальная музыкальная академия имени Н.В. Лысенко) под руководством профессоров Станислава Людкевича, Романа Симовича и Адама Солтиса (класс композиции А.Солтиса, класс истории и теории музыки С.Людкевича). После окончания Львовской консерватории в 1960 годупродолжил обучение в аспирантуре Московской консерватории в классе Дмитрия Кабалевского, которую окончил в1964 году.

С 1966 по конец 1980-х годов преподавал композицию в Киевской консерватории. Длительное время работал в США, затем в Австралии. В конце 1990-х возвращается на Украину. С 1999 года — заведующий кафедры истории украинской музыки в Национальной музыкальной академии Украины имени П. И. Чайковского. С 2002 года — художественный руководитель фестиваля «КиевМюзикФест». В 2005 — глава жюри фестиваля «Червона рута», с 2006 года наряду с Евгением Станковичем становится соглавой Национального союза композиторов Украины.

Произведения Мирослава Скорика регулярно исполняются на Украине и других странах бывшего СССР, а также в Германии, Франции, Австрии, Голландии, Болгарии, Чехии, Польше, Великобритании, США, Канаде и Австралии. Часто выступает в качестве дирижёра, пианиста, исполняя собственные произведения.

В стилистике продолжает традиции львовской композиторской школы, органично связанной с разнообразными первичными жанрами; широко использует украинский, в частности карпатский, фольклор, львовское городское и салонное музицирование, а также современную популярную музыку, прежде всего джаз.

Ле́ся (Людми́ла) Васи́лівна Дичко́ (* 24 жовтня 1939, Київ) — українська композиторка, народна артистка України (1995), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1989), кавалер орденів святого Володимира ІІІ ступеня (1998) іКнягині Ольги (1999), лауреат мистецької премії «Київ» ім. А. Веделя (2003)^{[Джерело?]}.

Леся Дичко — один з провідних хорових композиторів в Україні. Її твори були широко представлені на хорових фестивалях,конкурсах та у концертних програмах світу: США, Канаді, Франції, Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії,Іспанії, Італії, Угорщині, Болгарії, Польщі, Росії, Україні…

Твори

Найбільше місце в творчості композиторки посідає хорова творчість, в якій виразно проступають зв'язок з фольклором, обрядовістю та християнськими мотивами. Окреме місце в творчості композиторки посідає дитяча тематика, цей світ, за висловом, Кияновської, композиторці вдалося розкрити «з усією безпосередністю та осяйністю дитячого бачення природи та життя»^[2]

Анса́мбль украї́нського аутенти́чного спі́ву «Бо́жичі» — український музичний колектив, створений у різдвяні свята 1999року в місті Києві учасниками колядного гурту. Більшість учасників — випускники кафедри фольклору Національної музичної академії України.

Ансамбль відтворює справжню старовинну пісенну та танцювально-інструментальну традицію, яка ще зберіглась у селах та хуторах України, але зникає з катастрофічною швидкістю.

Гурт «Божичі» — учасник багатьох фестивалів в Україні та закордоном.

Керівниками колективу є Сусанна Карпенко та Ілля Фетисов.

Хорея Козацька — музичний колектив стародавньої музики з Києва. Гурт виконує музику Руси-України різних епох —Середньовіччя, ренесансу, бароко, класицизму, романтизму та окремі твори ХХ століття, демонструючи різні пам'ятки української культури. Пріоритетними напрямками для гурту є героїчний епос, давня автентична традиція.

55 Провідні музеї, галереї, бібліотеки в сучасній Україні. Музеї, галереї, бібліотеки Чернігова.

Націона́льний музе́й істо́рії Украї́ни — провідний історичний музей України. Розташований з 1944 року у м. Києві, наСтарокиївській горі — місці народження української столиці. У музеї історії України зберігаються етнографічні, археологічні, твори живопису і скульптури, нумізматичні колекції, стародруки та інші історичні експонати. Будівля музею, що є пам'яткою архітектури, збудована у 1937–1939 роках за проектом архітектора Йосипа Каракіса і спочатку

призначалася для художньої школи.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

Київська міська галерея мистецтв «Лавра» — головна муніціпальна галерея міста Києва за адресою: вул. Лаврська, 1, в історичній будівлі провіантського магазину Київської фортеці. Відкрита 1996 року.

54 Літературно-мистецькі конкурси та премії в Україні.

· Державна премія України імені Олександра Довженка

· Премії Автономної Республіки Крим (Номінація «Література»)

· Премія Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки («Літературні твори для дітей та юнцтва»)

· Премія Державного комітету по телебаченню і радіомовленню імені Івана Франка

· Премія ім. Богдана Хмельницького (літературно-мистецька премія Міністерства оборони України)

· Національна премія України імені Тараса Шевченка

· Мала премія України ім. Т. Шевченка

· Літературна премія імені Григорія Кочура (премія міністерства культури України)

53Тенденції та проблеми розвитку культури доби Незалежності. Провідні митці сучасності: Сергій Жадан, Богдан Ступка, Олесь Санін та ін.

Розвиток української культури в XX — на початку XXI століття можна поділити на такі етапи^[1]:

Національне відродження (1917–1933)

Під час I етапу національного відродження було проголошено національну суверенну державу при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що населяли Україну. З 1923 р. починається хвиля так званої «українізації». Закінчився цей період трагічно: у 1926 р. сталінський уряд почав в Україні наступ на українську культуру, переслідування, а далі й знищення творчої інтелігенції. Цей етап увійшов в історію національної культури як «розстріляне відродження».

Поиск по сайту: