Структура процесу учіння

Учіння має структуру, яка зумовлена закономірностями пізнання й логікою навчального процесу.

Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явища і процеси навколишньої дійсності безпосередньо за допомогою органів чуття чи через інформацію про них у вигляді вербальної дії учителя або друкованого тексту чи комп'ютерного відтворення. Для того, щоб процес був ефективним, необхідно, виходячи з логіки навчального процесу, забезпечити розуміння учнями необхідності тих чи інших знань. Тому вже на цьому етапі певну роль відіграє практика, виступаючи своєрідним поштовхом в організації процесу пізнання. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності.

Наступний етап — розуміння. Це передусім проникнення в сутність явищ і процесів, установлення зв'язків між частинами цілого, між фактами й процесами, з'ясування причин, що зумовлюють те чи те явище. На цьому етапі формується свідомість учнів, розвиваються їхні інтелектуальні можливості та інтереси. З іншого боку, розуміння — важлива сходинка до успішності запам'ятання. По-перше, нерозуміння навчального матеріалу є значним психологічним бар'єром перед запам'ятовуванням, а по-друге, веде до догматизму у навчальній діяльності. Учнів необхідно спонукати пам'ятати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом і необхідне для формування наукового світогляду та конкретної практичної діяльності. Такий підхід зумовлений передусім тим, що процес оволодіння знаннями, вміннями й навичками відбувається у формі концентричної спіралі, в якій попередньо набуті знання" вміння й навички є основою, своєрідною сходинкою для поступального руху вперед у пізнавальній діяльності стосовно певного обсягу навчального матеріалу.

Завершується окремий етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виокремлення певних властивостей, що притаманні тому чи іншому класу предметів, явищ, процесів, перехід від окремого до загального.

Систематизація — мисленнева діяльність, у процесі якої знання про об'єкти, що вивчаються, організуються в певну систему на основі обраного принципу. Це можливо лише за умови достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяльності. Тут важливо сформулювати закони, правила, виокремити закономірності, бачити їх зв'язок з більш загальними явищами в логічній структурі навчальної дисципліни.

На всіх етапах процесу учіння практика є своєрідним психічним і логічним камертоном пізнавальної діяльності людини. Одночасно застосування знань, умінь і навичок є завершальним етапом певного циклу учіння стосовно конкретної теми чи розділу. Якщо учень не бачить перспективи застосування знань на практиці, то це породжує абсурдність учіння, гальмує пізнавальну діяльність.

Масив компонентів процесу учіння не можна розглядати як лінійну систему. Тут чітко відстежується діалектичний взаємозв'язок між усіма структурними елементами цієї системи. Тому моделювання процесу учіння на будь-якому рівні має спиратися на особливості його структури.

Структура процесу учіння – структура, що містить у собі ряд взаємопов’язаних компонентів: сприймання (безпосереднє, опосередковане), розуміння (усвідомлення, осмислення, осяяння), запам’ятовування, узагальнення і систематизація, застосування, дієва практика як поштовх до пізнання і критерій істинності здобутих знань.

Структурно процес навчання утворюють такі компоненти:

– цільовий – формування мети вивчення матеріалу на уроці, навчального предмета та освітньої мети навчального закладу;

– стимулюючо-мотиваційний – спонукання учнів (студентів) до активної пізнавальної, діяльності, формування у них відповідної мотивації;

– змістовий – оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного заняття;

– операційно-дієвий – підбір прийомів, методів, форм і засобів навчання;

– контрольно-регулюючий – контроль за засвоєнням знань, сформованістю умінь та навичок;

– оцінно-результативний – виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня (студента), причин неуспішності і їх усунення.

Основні функції процесу навчання:

1. Освітня функція є базовою і передбачає засвоєння учнями, студентами системи наукових знань, формування умінь і навичок.

2. Виховна функція спрямована на формування наукового світогляду учнів, студентів шляхом засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості.

3. Розвиткова, особливо для духовного, психічного і фізичного розвитку студента, має глибокий соціально психологічний і педагогічний зміст. Зміст і мета освіти – забезпечення постійного розвитку студента його духовне становлення, гармонізація відносин із особою та іншими, із соціальним оточенням. У такий спосіб освіта на державному рівні створює умови для розвитку і саморозвитку, виховання і самовиховання, учіння і самоучіння усіх і кожного.

4. Функція самовдосконалення має забезпечити постійну самоосвіту студентів, самовиховання, систематичне формування навичок і вмінь учіння, а також мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Виокремлення цієї функції означає орієнтацію освіти на європейський і світовий освітні рівні. У педагогічній теорії, в якій особлива увага звертається на самовдосконалення, самовизначення, самореалізацію особистості і все рідше зустрічається термін „формування особистості”.

Методологічною засадою процесу навчання є теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання – процес цілеспрямованого відображення об'єктивної, реальності у свідомості людей.

Спільними у процесах навчання і наукового пізнання є їх спрямованість на пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу.

Процеси навчання і пізнання мають такі відмінності:

– пізнання стосується самого об'єкта пізнання, у навчанні можливе використання його наочного або словесного зображення;

– у пізнанні відкривають об'єктивно нове, невідоме, навчання ж передбачає і формування умінь та навичок, а пізнання – тільки розкриття істини;

– практика у навчанні допомагає краще зрозуміти і засвоїти матеріал, а не служить критерієм істини, як у пізнанні.

Рушійна сила навчального процесу – результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого боку.

Рушійними силами навчального процесу є його суперечності між:

– вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;

– досягнутим студентами рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями та навичками, необхідними для виконання поставлених перед ними нових завдань;

– фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння;

– розумінням матеріалу викладачем і студентами;

– теоретичною формою знань й уміннями застосовувати їх на практиці.

Оптимізація процесу навчання (лат. optimus – найкращий, найзручніший) – процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників та ін.) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.

До критеріїв оптимальності навчання Ю.К.Бабанський зараховує ефективність і результативність навчального процесу; витрати часу та зусиль педагогів і школярів для розв’язання навчальних завдань.

Упродовж століть суспільство задовольняв екстенсивний підхід до організації навчання. Цей підхід передбачав досягнення результатів у навчанні за рахунок кількісних факторів (збільшення років навчання у школі, кількість годин на вивчення навчальних дисциплін та ін.) та з часом він вичерпав свої можливості. З розвитком науки, збільшенням обсягу інформації актуалізація проблеми продукування інтелектуального багатства суспільства привела до необхідності інтенсифікації навчального процесу.

Інтенсифікація навчального процесу (фр. intensification, від лат. intension – напруження + fasio – роблю) – напруження, активізація розумових можливостей особистості з метою досягнення бажаних результатів.

Інтенсивність навчання можуть забезпечити ряд факторів:

1. Організація навчального процесу на достатньому науковому рівні з розгляду розуміння сутності навчання, його рушійної сили, логіки навчального процесу, методів, форм, типів.

2. Забезпечення високого рівня психолого-педагогічної підготовки вчителів.

3. Оптимальність змісту навчального матеріалу з погляду його доступності щодо вікових та індивідуальних можливостей школярів.

4. Демократизація організації навчальної діяльності учнів.

5. Створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов для навчання (харчування, дотримання вимог повітряного, світлового, теплового режимів, гігієна розумової праці та ін.).

6. Широке використання технічних засобів навчання і, в першу чергу, комп’ютерної техніки.

7. Володіння учителем, викладачем педагогічною технологією і технікою.

8. Забезпечення високого соціально-економічного статусу вчителя, викладача в суспільстві.

Закони і закономірності навчання. Навчальний процес має свої закони та закономірності, які визначають порядок досягнення цілей і завдань навчання, сприяють ефективному управлінню навчальної діяльності, надають можливість передбачити результати, обґрунтувати та оптимізувати зміст, методи й форми навчання.

Поиск по сайту: