Структура Запорізької Січі

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«РАЙОННА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ БІЛОЗЕРСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

Наукова робота

«Діяльність Платнірівського куреня

на території Білозерщини»

Херсон 2015

План

1.Структура Запорізької Січі

2.Платнірівський курінь, як один з елементів структурних утворень січі

3.Виникнення Платнірівського куреня

4.Історія Платнірівського куреня

5.Його діяльність на території Білозерщини

Структура Запорізької Січі

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.

Утворення Запорозької Січі було видатною подією. Січ стала для українського народу могутньою підпорою в боротьбі проти феодально-кріпосницького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тим феодали намагалися укріпитися за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Остафій Дашкевич подав литовському сеймові проект побудови фортеці на Дніпрових островах. Вона мала бути форпостом у боротьбі проти турків і татар і проти козацтва, щоб забезпечити панську колонізацію Запоріжжя. Оскільки для здійснення цього проекту в литовського уряду не було коштів, організацію боротьби за оволодіння прикордонням узяли на себе магнати, передусім черкаський і канівський старости. В цьому аспекті треба розглядати і діяльність черкаського і канівського старости князя Д. І. Вишневецького.[1]

За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:

- Хортицька (1556-1557) - Томаківська (1563-1593)

- Базавлуцька (1593-1638) - Микитинська (1639—1652)

- Чортомлицька (1652—1709) - Кам'янська (1709—1711)

- Олешківська (1711—1734) - Нова (Підпільненська) (1734—1775)

Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорозької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ (1775-1828).

[1]

2.Платнірівський курінь, як один з елементів структурних утворень січі.

Для початку, розглянемо курінь,як термін узагалі.

Згідно з турецько-татарськими словниками, "курінь - натовп, плем'я, загін, корпус, полк". Як каже козацький словник-довідник: "В імперії Чингізхана куренем називалась найменша одиниця громадського і військового управління; курені підкорялись агам, зайсангам, шулепгам і утворювали окремі військові частини (підрозділи), складені за родовою ознакою".

Первісне походження слова ймовірно пов'язане зі словом «курити» («випускати дим»), тобто курінь це курна хата, зимівник, або «дим» (двір, хата з димарем).

Курені мали велике значення для напівкочового населення української частини Великого Степу зі стародавніх часів і ймовірно їх історія прослідковується ще з часів половців і печенігів, а можливо і скіфів. Це можна пояснити тим, що кліматичні особливості українських степів на відміну від степів східної частини Великого Степу роблять необхідною зимівку людей і худоби.

Тому не дивно, що у військах людності цієї частини Степу вже в старі часи знаходимо поділ на окремі підрозділи — курені. Цей поділ потім стає одною з основ адміністративно-земельного устрою Запорізької Січі, де так само як і в старі часи курінь це одночасно і хата для проживання козаків на Січі і підрозділ, який закріплений за даною хатою.[2]

3.Виникнення Платнірівського куреня

Заснований у якості станиці Платнірівської в 1794 році ,як один з сорока перших кубанських куренів чорноморських козаків. На Кубанщині розмістився над р. Кирпилі на північний схід від Краснодара. Курінь налічував 300 козаків. У Задунайській Січі називався Платнирівським і містився в кінці січового поселення – « на выезде…к Муругию»; там казали: « иди…у…Платнирівський – курінь добрий, зъ насъ паны, зъ насъ и отаманы».

Платнірівський – це єдиний курінь, назва якого веде нас за межі слов’янського світу: пор. німецьке Plattner – « той, хто виготовляє панцири», утворене від лат. Plata «панцир».

Про нащадків запорізьких ковалів – панцирників чи воїнів – латників, колись закованих, як і західноєвропейські рицарі, у метал, уже в третоьму, мінімум, ступені опосередності, вказує чисто номінативно назва ст.. Новоплатнировской, розміщеної північно – західніше ст.. Новопластунівської.[3]

4.Історія Платнірівського куреня

На жаль, точних відомостей про данний курінь немає, але якщо опиратись на історичні документи, які свідчать, що всі причорноморські козаки були переселені на Кубань, то можна розказати про них. Платнірівський курінь - один з 38 запорізьких куренів, що прийшли на Кубань в 1792-1794 роках у складі Чорноморського козачого товариства. Місце їх перебування в перші дві зими була Тамань. Стройові козаки перебували на кордоні, а їхні родини розташувалися на місцях, «зручних для рибного лову, хліборобства і скотарства». При жеребкуванні місць для поселення Платнірівський куреню випала територія «при річці Кірпілі з правого і лівого боку». Так в 1794 році з'явилася на карті майбутня станиця Платнірівський з числом жителів 141 чоловік.

У 1842 році Платнірівський курінь отримав статус станиці.

У 1916 році в станиці було тисяча шістсот вісімдесят шість дворів, в яких проживало 9795 корінних жителів і 2200 іногородніх.

З 1868 до 1924 р Платнірівський входила в Кавказький відділ Кубанської області. Іноді станиця згадується, як Староплатніровская, для відмінності від Новоплатніровська.

У 1933 станиця була занесена на «Чорні дошки» за «саботаж» .Від голоду загинули сотні жителів.

На початку-середині ХХ століття в станиці було створено кілька колгоспів, серед яких «Червоний прикордонник», «Новий шлях», «Степовий», «Красне поле», «Тсоавіахім». З часом всі колгоспи були об'єднані в колгосп ім. Кірова, а назви малих колгоспів перетворилися на назви районів станиці. У 1970-1980-х роках колгосп був великим колгоспом-мільйонером. У 1990-х роках колгосп збанкрутував і більша частина майна і техніки була розпродана.[4]

5.Діяльність Платнірівського куреня на території Булозерщини.

Територія Херсонської області пов’язана з українським козацтвом ще з раннього періоду його становлення. У межі земель Запорізьких вольностей входили Нововоронцовський, Високопільський райони і повністю В.-Олександрівський та Бериславський райони до кордону,який вперше був проведений у 1649 році. Щоправда, решта території області належала до так званого Дикого поля – не заселеної території нижнього Дніпра, якою володіла Османська імперія. Але ця частина охоплювала інтереси запорозьких козаків – рибну ловлю,полювання,видобуток солі. До цих земель,згідно з сучасною географією можна віднести Голопристанський, Цюрупенський, Каховський, Горностаївський, Великолепетиський райони й територію м.Каховки на лівобережжі Дніпра,а також Білозерський район і територію м. Херсона на правому березі Дніпра. Пізніше козаки почали потроху заселяти ці території, спочатку створювали бурдеї, потім зимівники,а в пізніші часи - хутори і села.

Також на території Білозерського району розташовувалось декілька пікетів: біля гирла р. Інгулець, біля с. Перевізка( с. Микільське) і біля Кізомису. Пікетами у запорожців звались прикордонні роз’їзди. Біля кримської межі козаки завжди мали особливі загони, що спостерігали за будь-яким рухом татар,щоби повідомити своїм,коли ворожі орди знімались у похід. Такі роз’їзди з’явилися на наших територіях після знищення Петром І 14(25) травня 1709 року Чортомлинської

Січі. [5]

Саме тоді козакам(близько 1000 січовиків) під проводом Якима Богуша вдалося вирватися з рук російських катів, пробитися до чайок і відпливти у пониззя Дніпра. Промайнувши турецький кордон, січовики побачили старе городище на балці Кам’янці. На той час його давно покинули люди, але кам’яні мури біли ще цілі. Запорожці заходилися будувати курені(40) .(Саме тепер Платнірівський курінь набув особливого значення )У цей час почали повертатись у кіш козаки, що були з Гордієнком. Через 2 роки про існування нового осередка козаччини довідався Петро І, унаслідок чого козаки були прогнані з Кам’янської Січі царськими полками Батурліна і гетьмана Скоропадського.новим притулком для січовиків стало урочище Олешки(нині м. Цюрупинськ)- володіння кримського хана. Щоб оселитись тут козаком довелося віддати татарському війську всі свої гармати, а натомість хан задовольнив прохання козаків не платити йому податки. Побудувавши фортецю, запорожці почали «жити і не тужити». Адже хан повністю їх забезпечував, торговельні справи почали налагоджуватися, а після відмови 1712 року Росії від козацьких земель запорожці могли вільно пересуватися по своїх колишніх землях і займатися мисливством. Проте недовго шикували козаки. Згодом хан перестав платити гроші, збільшилися турецькі походи на Олешки і почалися релігійні утиски с боку Туреччини. Тому 1728 року січовики покинули Олешки і втікли на Чортомлик, але затриматися там їм не судилося,- росіяни прогнали їх у турецькі володіння.З 1730 року запорожці знову в Кам’янці. Тепер козаки почали просити у Росії дозволу повернутися на свої землі, імператриця Анна Іоанівна дала свою згоду. 1734 року запорожці повернулися на рідні згарища і заснували на річці Підпільній Нову Січ,а на місці Кам’янської розташувався козацький форпост і переправа.[6]

Отже, під час перебування на наших землях козаки мали «солодке» життя, яке влаштовували їм татари. Саме це послугувало подальшим діям козакам – повернення у руки Росії.

Живим доказом усіх цих подій є не лише історичні документи і відомості, а й живі пам’ятки. На Україні відомі сотні нерухомих пам’яток, які пов’язані з історією Запорізького козацтва: місцезнаходження Січей, зимівники,цвинтарі,світські та релігійні споруди, інші пам’ятні місця. Майже всі вони локалізуються у декількох районах поблизу міст, де знаходились центри Запорозького козацтва: Нікополь, Запоріжжя, Новомосковськ, Цюрюпінськ. Ці пам’ятки постійно привертають увагу і час від часу досліджуються. У той же час залишаються невідомими тисячі пам’яток на внутрішній території запорозьких земель, де панували зимівники та їх хазяї –«гречкосії».

До речі, найбільш поширинеми і мало вивченими пам’ятками історії козацтва є цвинтарі. Саме на одному із таких цвинтарів у с. Республіканець Херсонської області був знайдений і встановлений хрест кошового отамана Платнірівського куреня -Костя Гордієнка.

На жаль, майже усі цвинтарі руйнуються сучасними похованнями і тому цей вид пам’яток потребує негайного виявлення, дослідження та постановки на держевний облік. Я вважаю, що ретельне вивчення цих пам’яток дозволить виявити певний зв’язок між формами хрестів та регіоном походження місцевого населення, а значить, простежити історико-етнографічні особливості заселення запорозьких земель.

Таким чином, з вищесказаних фактів видно, що масштабний пошук пам’яток козацтва можливий і за сучасних умов. Звичайно, ця методика не замінить державної програми досліджень пам’яток козацької доби, яка обов’язково повинна існувати. Інакше через деякий час ми можемо втратити і ті залишки пам’яток, які маємо на сьогоднішній день.[7]

Джерела

[1] http://studies.in.ua/shpora-hukr/285-28-zaporzka-sch-yiyi-struktura-znachennya.html/

[2]https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%96%D0%BD%D1%8C

[3] Український історичний журнал, № 2(443), березень-квітень 2002; національна академія наук. Київ,видавництво « Наукова думка».

[4] Азаренкова А.С., Бондар І.Ю., Вертишева Н.С. Основні адміністративно-територіальні перетворення на Кубані (1793-1985 рр.). - Краснодар: Краснодарське книжкове видавництво, 1986. - С. 263. - 395 с.

[5] «На землі козацькій»Абушаєва Л.Г. ;Херсон, видавництво « Наддніпрянська правда»1993; 27 стр.

[6] « Форпости козацької волі» Олексій Юрійович ПАТАЛАХ,Юрій Костянтинович ГОЛОБОРОДЬКО; Херсон, редакційно-видавничий відділ 1992; 28 стр.

[7] « З досвіду пошуків пам’яток козяцької доби на Криворіжжі»

Поиск по сайту: