Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Освідування особи,його поняття,мета,види,підстави та порядок проведення




Освідування - це слідча дія, що є різновидом огляду та полягає в огляді тіла обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка з метою виявлення й засвідчення на них особливих прикмет або слідів злочину (ст. 193 КПК України).

Види освідування:
1) слідче - проводить слідчий;
2) судово-медичне - проводить судово-медичний експерт або лікар.
Підстави проведення освідування:
• фактичні - наявність зафіксованих у матеріалах справи даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети чи сліди злочину, виявлення або засвідчення яких має значення для правильного вирішення кримінальної справи;
• формально-правові - постанова слідчого, в якій зазначаються обставини справи, зокрема ті, що зумовили необхідність проведення освідування, вказується, хто підлягає освідуванню та з якою метою.
Мета освідування - виявлення чи засвідчення наявності в особи, тіло якої оглядають, особливих прикмет, а також слідів злочину.
Особливими прикметами можуть бути: родимі плями, татуювання, шрами, рубці, бородавки, дефекти статури, відсутність певних частин тіла, сліди колишніх хвороб (приміром, віспи) тощо.
Слідами злочину на тілі можуть бути синці, тілесні ушкодження, що залишилися після вчинення насильницького злочину, плями крові, сліди виділення людського організму (слини, сперми та ін.).
Загальні правила освідування:
- судово-медичне освідування проводиться в тому разі, коли для його виконання необхідні спеціальні знання в галузі медицини (наприклад, для засвідчення слідів укусів, синців, дії хімічних речовин або ж певного стану особи: алкогольного чи наркотичного сп'яніння, вагітності тощо);
- провадять незалежно від згоди особи, котра йому підлягає. Деякі вчені вважають, що примусово освідувати можна тільки підозрюваного й обвинуваченого, а свідка та потерпілого - лише за їхньою згодою; виняток -потерпілого (потерпілу) можна освідувати примусово, коли обвинувачений (підозрюваний) заявляє про це клопотання, захищаючись від обвинувачень у вчиненні насильницького злочину, висунутих потерпілим (потерпілою).
- заборонено будь-які дії, якщо вони пов'язані з приниженням гідності
освідуваної особи чи є небезпечними для її здоров'я;
- слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення особи, що підлягає освідуванню (у такому разі проведення освідування може бути доручено слідчому чи співробітникові органу дізнання відповідної статі або ж лікареві);
- до участі в проведенні освідування поняті можуть бути залучені, якщо слідчий визнає це за необхідне (ч. 2 ст. 127 КПК України);
- про результати освідування, проведеного слідчим, складають протокол, при судово-медичному освідування - акт, а коли освідування проводив лікар, то він видає довідку.
Процесуальний порядок освідування, що проводиться слідчим:
1) винесення постанови слідчим;
2) виклик і встановлення особи, що підлягає освідуванню;
3) оголошення постанови слідчого особі, тіло якої оглядатимуть;
4) роз'яснення понятим (спеціалістові) їхніх прав і обов'язків;
5) безпосереднє проведення освідування;
6) складання протоколу освідування, внесення до нього зауважень і доповнень;
7) підписання протоколу слідчим, освідуваним, а також спеціалістом, понятими, якщо вони брали участь у цій слідчій дії.
Освідування, проведене самим слідчим, може бути доповнене ще і судово-медичним, судово-медичне як правило, не потребує подальшого освідування слідчим, хоча у деяких випадках воно і не виключається, зокрема, у справах про зловживання або недбалість працівників медичних установ.

Сутність і значення міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій. Зміст та форма допиту про міжнародну правову допомогу. Розгляд запиту іноземного компетентного органу про міжнародну правову допомогу.

У дослідженнях, присвячених проблемі міжнародного співробітни­цтва у сфері боротьби зі злочинністю, наводяться різні доктринальні визначення міжнародної правової допомоги у кримінальних справах.

Наукові уявлення про обсяг і зміст поняття «міжнародна правова допомога у кримінальних справах» змінювалися з розвитком міжна­родного кримінального і кримінально-процесуального права і концеп­ції співвідношення національної і міжнародної правових систем. Існує думка, що за допомогою договорів держава може сама визначити роз­мір і умови судової допомоги, що надається нею, може розширити її чи звузити, залежно від контрагентів і обставин. На ранніх етапах становлення інституту міжнародної правової допомоги зазначалися такі її головні характеристики: порядок здійснення державами караль­ної влади всередині країни, визначений територіальними законами, становить позитивну підставу міжнародної правової допомоги, тому що остання передбачає існування нормального порядку кримінального правосуддя в державі і без нього неможлива; умови і розміри взаємної правової допомоги, що надається державами одна одній у сфері кримі­нального правосуддя, можуть бути найкраще визначені міжнародними угодами. Угоди держав доповнюють і змінюють територіальний порядок здійснення каральної влади відповідно до цілей, що ставлять собі дер­жави в розглядуваній сфері міжнародного управління.

Звідси можна зробити висновок про те, що для міжнародної право­вої допомоги в період становлення її як правового інституту були ха­рактерні такі сутнісні ознаки, що не втратили свого значення і на су­часному етапі міжнародного співробітництва в даній сфері: обсяг і умови її надання визначалися відповідним міжнародним договором; взаємні права та обов'язки держав також регламентувалися міжна­родним договором; дії, що були актом міжнародної правової допомо­ги, здійснювалися на підставі внутрішнього законодавства держав-учасниць договору; порядок їх здійснення, встановлений внутрішнім законом, міг бути змінений відповідним міжнародним договором.

У сучасному міжнародному праві поняття «міжнародна правова допомога у кримінальних справах» є предметом правового регулюван­ня ряду двосторонніх і багатосторонніх договорів у даній сфері. Вод­ночас слід зазначити, що договори не містять його дефініції, а лише визначають обсяг наданої міжнародної правової допомоги.

У літературі можна знайти різні точки зору щодо поняття і харак­теру міжнародної правової допомоги. В узагальненому вигляді суть їх зводиться до такого — під міжнародною правовою допомогою пропо­нують розуміти: здійснення певних дій на прохання запитуючої сто­рони, виконання яких необхідне для розслідування, розгляду в суді кримінальної справи чи для виконання призначеного у справі покаран­ня в іншій договірній країні; допомогу, що надається органам певної держави при розгляді конкретної кримінальної справи органами іншої держави; систему процесуальних, організаційно-правових заходів, механізмів, принципів, способів, методів, інститутів, сукупності та/або самостійності всього того, що застосовується в ході реалізації як між­народного, так і національного права держав з метою вирішення на міжнародному рівні справ, пов'язаних із суспільно небезпечними ді­яннями, та будь-яких інших дій, що стосуються цих справ, при одно­часному застосуванні і посиланні на норми національного, внутріш­ньодержавного законодавства України та держави або держав, з якими Україна перебуває у відносинах правового співробітництва в кримі­нальних справах та міжнародного права, на підставі домовленості або взаємності; підготовку, передачу до іноземних правоохоронних і судо­вих органів, а також виконання на їх прохання звернень (клопотань, доручень, запитів) про: проведення процесуальних дій (виконання слідчих дій, вручення документів, передачу предметів, надання доку­ментів та виконання інших процесуальних дій); екстрадицію осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні злочинів; передачу або прийняття кримінального переслідування; відносини взаємного спів­робітництва між державами в галузі кримінального судочинства, які полягають у виконанні на підставі міжнародних угод та національного законодавства певних дій, необхідних для здійснення іноземною державою правосуддя в конкретній справі; діяльність компетентних дер­жавних органів щодо виконання судових та слідчих доручень органів іншої держави про провадження на території запитуваної держави процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів для отримання доказів у кримінальній справі.

Аналіз точок зору з питання сутності і поняття міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, а також відповідних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері міжнародного спів­робітництва дозволяє виділити її характерні ознаки.

Правовою основою цього виду співробітництва є міжнародний договір чи взаємність, підтверджена відповідними документами. При цьому термін «міжнародний договір» розуміють як родовий стосовно групи міжнародно-правових актів, що можуть мати різне найменуван­ня. Відповідно до п. 1 п. п. а) Віденської конвенції про право міжна­родних договорів 1969 року «договір» означає міжнародну угоду, яка укладена між державами в письмовій формі і регулюється міжнарод­ним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох чи в декількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування».

Правовою підставою міжнародної правової допомоги у криміналь­них справах є слідче чи судове доручення компетентного органу за­питуючої держави.

Міжнародна правова допомога у кримінальних справах характери­зується специфічним суб'єктним складом — компетентні органи дер­жав, що співробітничають; специфічним фактичним складом — про­вадження на території запитуваної держави процесуальних чи оперативно-розшукових дій1; специфічною метою — сприяння здій­сненню правосуддя у кримінальній справі в іноземній державі шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забез­печення відшкодування збитку, заподіяного злочином, і законних інте­ресів учасників кримінального процесу.

У сучасних умовах боротьби зі злочинністю і здійснення право­суддя у кримінальних справах особливо актуальною стає проблема забезпечення реалізації суб'єктами кримінально-процесуальної діяль­ності покладених на них функцій, тобто створення розвинутої системи кримінально-процесуальних гарантій, під якими розуміють сукупність установлених законом правових норм, що забезпечують законний і обґрунтований розгляд кожної кримінальної справи і виконання інших завдань кримінального судочинства.

Найважливішою рисою правосуддя є наявність розвинутої про­цесуальної форми як гарантії законності прав учасників процесу, по­казника зрілості демократії. Звідси випливає, що розвиненість про­цесуальної форми є і гарантією досягнення органами, що здійснюють провадження у кримінальній справі, покладених на них завдань, оскіль­ки забезпечує їм можливість своєчасного прийняття процесуальних рішень, здійснення необхідних і доцільних заходів, нарешті, певну мобільність при провадженні у кримінальній справі. Тому видається, що на сучасному етапі розвитку суспільства, в умовах інтернаціоналі­зації всіх сфер суспільного життя, і як наслідок — інтернаціоналізації злочинності, поширення її типових закономірностей, тенденцій і форм на інші країни і регіони, міжнародна правова допомога у кримінальних справах, її належна правова регламентація в національному законі як одна з найважливіших умов ефективного міжнародного співробітни­цтва у сфері боротьби зі злочинністю набуває значення гарантії здій­снення правосуддя, оскільки забезпечує можливість одержання доказів у кримінальній справі, виконання прийнятих процесуальних рішень, відшкодування заподіяного злочином збитку, притягнення до кримі­нальної відповідальності винуватих у вчиненні злочину осіб, вирішен­ня інших завдань кримінального судочинства.

Виходячи з викладеного, міжнародною правовою допомогою у кримінальних справах, на наш погляд, є передбачена міжнародними договорами або заснована на умовах взаємності діяльність компетент­них органів запитуваної держави з провадження на її території про­цесуальних дій (а у випадках, прямо передбачених міжнародним до­говором, і оперативно-розшукових заходів) у зв'язку з виконанням слідчих чи судових доручень компетентних органів запитуючої держа­ви з метою надання сприяння в розслідуванні і розгляді кримінальної справи шляхом збирання і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином, а також прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства, здійснювана незалежно від територіальних меж, особливостей націо­нального законодавства і правозастосовної практики держав, що спів­робітничають.

2. Органом, який звертається по допомогу, слід вважати компетентний орган України, що здійснює кримінальне провадження. Водночас у запиті слід вказувати не тільки назву, а й повну адресу такого органу. Пунктом 42 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою КМУ від 5 березня 2009 р. № 270, встановлений такий порядок зазначення адреси на поштовому відправленні:

1) найменування адресата (для юридичних осіб - повне найменування підприємства, установи, організації, а також посада, ім'я та прізвище адресата);

2) найменування вулиці (проспекту, бульвару, провулка), номер будинку, квартири;

3) найменування населеного пункту, району, області;

4) поштовий індекс;

5) країна призначення.

Також варто вказувати контактні телефони, факс та адресу електронної пошти (e-mail).

При визначенні компетентного органу запитуваної сторони слід виходити з положень заяв держав до відповідних міжнародних договорів. Так, у заяві Латвійської Республіки до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. визначено, що запити про надання допомоги надсилаються через: МВС - під час досудового розслідування до початку кримінального переслідування; Генеральну прокуратуру під час досудового розслідування до передачі справи до суду; МЮ - під час суду. Поряд із переліком відповідних органів Латвійською Республікою зазначено адреси цих установ та контактні телефони.

Посилаючись на відповідний міжнародний договір, потрібно вказувати його назву та дату прийняття, при цьому такий договір може бути як багатостороннім, так і двостороннім. Співробітництво за відсутності договірних відносин з державою врегульовані ст. 544 КПК.

Найменування кримінального провадження повинне включати дату реєстрації кримінального правопорушення у ЄРДР, його порядковий номер, а у випадках, коли кримінальне провадження здійснюється щодо певної особи (осіб), - ім'я, по батькові та прізвище цієї особи (осіб).

Стислий опис кримінального правопорушення - зазначення основних обставин кримінального провадження, відомих компетентному органу України. При цьому правову кваліфікацію кримінального правопорушення слід наводити з викладенням повного тексту відповідних норм закону про кримінальну відповідальність.

Якщо запит про міжнародну правову допомогу надсилається під час провадження досудового розслідування, у ньому повинні бути зазначені відомості повідомлення про підозру (ст. 277 КПК), якщо воно наявне у матеріалах кримінального провадження, з викладенням повного тексту відповідних норм закону про кримінальну відповідальність. А у випадках надсилання запиту про міжнародну правову допомогу під час судового провадження - у ньому повинні бути зазначені відомості з обвинувального акта (ч. 2 ст. 291 КПК) також із викладенням повного тексту відповідних норм закону України про кримінальну відповідальність.

Відомості про особу, окрім перелічених у п. 6 ч. 2 ст. 552 КПК, відповідно до ст. 7 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. повинні вказувати на зайняття цієї особи, місце і дату народження і, по можливості, прізвища й імена батьків неповнолітнього; для юридичних осіб - їх найменування і місцезнаходження, при цьому за наявності представників осіб - їх імена, прізвища й адреси. У випадку коли компетентний орган України не володіє даними про місце проживання особи, він відповідно до ст. 16 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. просить встановити адресу відповідної особи, якщо це потрібно для здійснення прав їх громадян. При цьому запитуюча договірна сторона повідомляє наявні в неї дані для визначення адреси особи, зазначеної у проханні. Основну увагу слід зосередити на висвітленні зв'язку цієї особи із предметом кримінального провадження.

Компетентний орган України зобов'язаний вказати конкретні процесуальні дії, які повинні бути виконані іншою стороною, зазначивши мсту проведення цих дій для кримінального провадження (зв'язок із предметом кримінального провадження).

Якщо під час проведення процесуальних дій необхідна присутність певних осіб, компетентний орган України повинен зазначити відомості про них: ім'я та прізвище, місце проживання або перебування, громадянство та іншу інформацію.

Іншими відомостями, що можуть сприяти виконанню запиту, слід вважати, наприклад, вимоги ст. 61 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. щодо взяття під варту. Зокрема, клопотання має містити посилання на постанову про взяття під варту або на вирок, що набрав законної сили, і вказівку на те, що вимога про видачу буде надана додатково. Клопотання про взяття під варту до одержання вимоги про видачу може бути передано поштою, телеграфом, телексом або телефаксом.

3. Для забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження, зазначених у ч. З ст. 552 КПК, під час їх допиту до залиту компетентний орган України повинен долучити належним чином засвідчений витяг відповідних статей КПК, що містять роз'яснення особі її прав та обов'язків. Окрім витягів, слід додавати чіткий та конкретний перелік питань, які слід поставити зазначеним особам або питання про відомості, які необхідно отримати від особи.

4. До запиту про проведення окремих процесуальних дій (обшуку, огляду місця події, вилучення, арешту чи конфіскації майна тощо) компетентний орган України повинен додати належно завірені (підписом та гербовою печаткою органу) копії відповідних постанов про проведення необхідних процесуальних дій. При цьому в самому запиті зазначається інформація про докази, які обґрунтовують потребу у відповідних процесуальних діях.

5. Якщо запит містить прохання про вручення особі документів, у ньому можуть не вказуватися такі відомості: стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правова кваліфікація; відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей КК України; відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час виконання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності.

У випадку коли запит містить прохання про отримання оригіналів документів, про це в ньому необхідно прямо зазначити. Адже на підставі ч. 3 ст. З Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. запитувана сторона може передавати засвідчені копії або засвідчені фотокопії запитуваних матеріалів судової справи або документів, якщо запитуюча сторона чітко не зазначає про передачу оригіналів; у цьому випадку запитувана сторона докладає всіх зусиль для виконання прохання. У запиті необхідно надати гарантії повернення таких оригіналів після того, як відпаде потреба в них, а у разі отримання оригіналів - обов'язково забезпечити їх повернення по закінченню кримінального провадження.

6. Відповідно до п. 16 ч. 2 ст. 36 та ст. 552 КПК на стадії досудового розслідування запит про міжнародну правову допомогу слідчого обов'язково погоджується у письмовій формі з прокурором, який здійснює нагляд за дотриманням законів при проведенні досудового розслідування.

Приймаючи рішення про погодження, відповідний прокурор повинен врахувати, зокрема, необхідність фактичних даних, які планується отримати у процесі правової допомоги, та неможливість їх отримання при проведенні процесуальних дій в Україні; їх важливість для прийняття законного рішення у справі; тривалість часового періоду, потрібного для виконання запитів про правову допомогу у кримінальних справах, та інші важливі обставини. На відповідному запиті прокурор робить окремий запис або накладає резолюцію із зазначенням своєї посади, класного чину, ініціалів та прізвища, дати погодження.

Запит про міжнародну правову допомогу має бути підписаний особою, яка його склала. У частиш 3 ст. 7 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. вказано, що доручення повинно бути підписане і скріплене гербовою печаткою запитуючої установи, так само у ч. 2 ст. 548 КПК зазначено, що запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.