Чому ми маємо йти шляхом євроінтеграції ?

Євромайдан це місце де зібралася вся Україна. Тут є представники з кожної області, які відстоюють думку більшості. Всяку революцію творить ініціативна меншість, а навіть тоді коли більшість підтримує певні ідеї. Євромайдан згуртувався навколо ідеї гідності людини. 21 та 24 листопада відбулися перші зібрання Євромайданів у Києві. Вони були за Асоціацію з ЄС, а це на практиці означало те, що люди вийшли на вулиці за гідне життя. Україна за 24 роки незалежності не виконала домашнє завдання, а саме проведення реформ. Єдиною альтернативою за гідне життя залишається Асоціація з ЄС. Вона має велике значення. Бо це означає повна зміна системи. Особисто для мене та суспільства будуть відкриті такі нові економічні переваги, а саме покращення системи освіти, чесні вибори, посилення захисту споживачів, вводяться додаткові 4 дні відпустки, вдосконалюється система первинної медичної допомоги, вводяться нові якості води та повітря, управління сміттєзвалищем та переробкою сміття, українські підприємства за 4-5 років мають зробити виробництво безпечним, стане краще і активніше розвиватися 3G інтернет, збільшиться пропускна здатність собільного інтернету, кожен розділ Угоди розрахований на боротьбу з корупцією в державній та приватній сфері. І це неповний перелік.

Я за Асоціацію з ЄС. Бо це кращі умови для бізнесу і шанс на безвізовий режим. це покращення правового клімату і т.д. Але насамперед Асоціація для мене - це втілення гасла "геть від Москви". саме так задумував її Ющенко, саме так розуміють її провідні аналітики з геополітичних питань. зокрема Бжезінський (http://www.newsru.ua/press/11dec2013/russia_zb.html).

Для мене означає це повну зміну системи, яка перерве нам колективісько нав’язану систему керування державою з деспотичної Росії:

1. Это сделает государственную власть Украины договороспособной. Ордынская традиция все противоречия решать силой, наконец, будет прервана;

2. Это преодолеет византийское главенство «правды» над правом. Законы будут тверже, выше и главнее «понятий». Над тремя ветвями власти не будет неподконтрольного суду и праву президента «хранителя правды»;

3. Смена правящей партии перестанет быть сменой «партии власти», то есть, после выборов не будет передела собственности, имущества, отжима бизнеса и новых духоискательных амбиций;

4. Элитами в обществе станут лучшие по эффективности управления, а не казнокрады, приспособленцы и ораторы-демагоги (http://www.facenews.ua/columns/2013/181903/).

Нас лякають тим, що ЄС політика ЄС є аморальна та деспотична. З цим можна погодитися. Але щоб Українцям вибір зробити на користь самих себе, то варто підтримувати євроінтеграційний шлях. Бо поперше це означає захист суверенітету (на відмінно від МС). Ми з Європи будемо брати тільки добре.

Дехто каже, що входження в ЄС означає одностатеві шлюби. Недавно у Хорватії був проведений референдум. Хорватія стала черговою країною у переліку європейських держав із законодавством, яке передбачає винятково різностатевий шлюб, тобто шлюб чоловіка і жінки. Ця подія додала ще один аргумент у європейську дискусію щодо можливості державної реєстрації нетрадиційніх шлюбів. Загалом із 28 держав-членів ЄС лише у 8 одностатевим парам дозволено реєструвати в державних органах шлюб. Одностатеві шлюби на сьогоднішній день існують у 16 країнах світу, в деяких штатах США і Мексики, а також в деяких адміністративних одиницях Австралії та Великобританії.

Я за формування спільно з іншими політичними силами в ЄС християнської Європи (Угорщина, Польща, Італія, Франція, Іспанія, Хорватія мають достатньо таких сил). Конституція Угорщини, референдум в Хорватії, поправки до Ліссабонського договору Польщі, провал (2 дні тому) доповіді Естрели (http://www.family-institute.org.ua/novini/articles/nashi-diti-potrebujut-ljubovi-j-osviti-a-ne-seksu-i-kontraceptiviv.html) (вимагалося централізувати сімейну, репродуктивну і гендерну політику в ЄС) в європарламенті зусиллями правих і християнських партії, ГО, та Церкви свідчить на користь моєї позиції.

Також існує міф “святої Русі” або богообраності російського народу. На цій богообраності ґрунтується їхня непомильність. Росія і до революції не дуже-то відзначалася благочестям. Свідченням тому є слова літературного критика Віссаріона Бєлінського («Письмо Гоголю», 1847 рік): «По-Вашему, русский народ — самый религиозный в мире: ложь! Основа религиозности есть пиетизм, благоговение, страх Божий. А русский человек произносит имя Божие, почёсывая себе задницу. ... Приглядитесь пристальнее, и Вы увидите, что это по натуре своей глубоко атеистический народ. В нем ещё много суеверия, но нет и следа религиозности». Найперше варто звернути увагу на російський мат. Він лише міг виникнути в псевдокультурі, у якій зневажається тіло. Такою псевдокультурою була «псевдо-православна». Саме від росіян, і то ще до жовтневого перевороту 1917 р. українці навчилися мата. Однак, основне розтління сім’ї та падіння цінностей настало після жовтневого перевороту 1917 р. (див. «Рожевий серп і молот» – http://www.pomisna.in.ua/2013/10/serpimolot.html, Алєксандра Коллонтай, нічиї діти, аборти – перша в історії легалізація, Декретъ Лєніна «Об убийстве утробных детей» - 1920 р. ...). Також поширення бандитизму та найвищий рівень алкоголізму в світі, надзвичайно великій рівень розлучень та аборти. Поширений гомосексуалізм (наприклад: http://www.wellnews.ru/culture/16074-zo ... ndale.html ), а особливо в місцях позбавлення волі (як спосіб приниження). Врешті, особисте життя президента Росії В. В. Путіна – розлучення, життя на віру з гімнасткою Кабаєвою... (http://bohoslov.org.ua/distribution/topic-t401.html).

В даному випадку я згідний з блаженішим Святославом Шевчуком. «Тут прозвучало слово "надія" в різних значеннях: ми будемо надіятися на те, що європейські структури допоможуть нам щось; ми будемо надіятися, що прийдуть дешеві якісні товари; ми будемо надіятися, що станеться якесь надзвичайне визнання України як держави у світі. Я б сказав, що це все марні надії. По-християнськи кажучи, ми з вами надіємося тільки на Бога і нашу активну участь в одержанні Божих дарів». «Із вступом до Євросоюзу пов’язують хвилю секуляризації, яка може прийти до нас. Але я переконаний, що жодні кордони, колючі дроти, асоціації з іншими міжнародними утвореннями цієї хвилі не зупинять», – пояснив промовець. За його словами, християни мають не тікати чи відмежовуватися від тенденцій сучасного світу, а перемінювати все на краще. Тому він назвав події, що можуть відбутися наприкінці листопада, «шансом, який нам дарує Всевишній». У цьому контексті Глава УГКЦ пригадав заклик, який до своїх співвітчизників 10 років тому скерував блаженний Іван Павло ІІ: «Не бійтеся!» (http://news.ugcc.org.ua/audio/sogodnі_ie_velikі_vikliki_yakі_polyagayut_u_neobhіdnostі_hristiyanam_stati_aktivnoyu_buduchoyu_siloyu_ukrainskogo_suspіlstva__blazhennіshiy_svyatoslav_68068.html).

Що таке Євромайдан ?

З часів Помаранчевої революції пройшло не так багато часу. Всі були здивовані. Це сталося ! Народ піднявся, а причиною цього було те, що Янукович відмовився робити перші кроки до Асоціації з ЄС. Я був тоді в Києві на II Всеукраїнському форумі сім’ї, який влаштовувала влада. Я представляв Інститут родини та подружнього життя Українського Католицького Університету (УКУ). Форум пройшов прекрасно. Прогулюючись по Киву з колегою по роботі викладачем філософії Петром Гусаком та з другом, який зараз вчиться в цьому університеті Ярославом Ясенцем. Ми побачили, що на Хрещатику зібралося немало народу. Але туди не заходили. Ясно, що мітинг був проти дій Януковича, який не хотів підписувати Асоціацію з ЄС. Тоді я ще сумнівався чи підтримувати мені навіть підписання тексту Асоціації, бо притримувався погляду ближче Петра Гусака, який досі не підпримує підписання цього документу та вважає, що Україна має йти третім шляхом без ЄС та Митного Союзу. Директо Інституту родини принаймні мене просвічував, що Асоціація це гарна річ.

Після того я повернувся до Львова в суботу (конференція була в п’ятницю). Мені друг письменник Костя Грек сказав, що там люди збираються по важливій справі біля пам’ятника Шевченка. Ми майже цілу ніч проводжали автобуси до Майдану. Там хлопець сказав чудесну цитату, яка повернула мої погляди на всі 180 %. “Коли закінчилася Помаранчева революція, то я думав, що прокинусь в новій держав, але зараз в це невірю”.На наступний день я поїхав, а він затримався, бо був на день народженні батька. Я сів на автобус і поїхав до Києва. Там зустрів мого знайомого друга Михайла Галущака. Він є випускником історичного факультету і з ним познайомився на зустрічі з девізійниками СС (вони насправді не були СС, а Вермахт) Галичина. Я був радий його бачити. Потім ми приїхали і побачили біля Стелли Майдану. Там був громадянський Євромайдан. Потім ми пішли до Європейської площі і там була реклама партії “Батьківщина”. Пізніше ми пішли до Кабміну. Там було веселіше. Пішов дощ. Спершу почалася тиснява, беркут почав кидати газові балони. Я відійшов. Михайл трохи вдихнув, але він його не пошкодив. Почали провокатори кидатися палюгами металевими у беркута. Але їх зупинили люди. Так близько ще не стояв я біля Яценюка, Кличка та Тягнибока у своєму житті. А вони тоді вийшли до нас.

Там ми зустрілися з чоловіком, який належав до УНА-УНСО. Він розповів нам, що не воював у Чечні, бо його відмовив сам В’ячеслав Чорновіл. Цей чоловік є хіпі. Також він співпрацює з Мирославом Кувалдіном. Подорозі з Кадміну ми йшли і бачили пам’ятник В’ячеславу Чорноволу у Києві. Він пригостив мене з Михайлом бутербродами.

Далі Михайло повів нам на Ярославів вал 9. Там є будинок покійної Ярослави Стецько. Якби не Михайло, то мене би з ним туди не пропустили. Там є приймальня депутата Конгресу Українських Націоналістів, а також там центр осередку ОУН-УПА у Києві та області. Нас приймали МНК (Молодіжний Націоналістичний Конгрес, http://mnk.org.ua/). Ми там пробули цілий день, бо у Києві був дощ та холодно. Була переважно члени з міста Суми, але немало і львівських.

24 листопада — Цього дня в Києві відбулася велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, які зібрали більше ніж 100 тисяч громадян України. (противники євроінтеграції нарахували від 30 до 60 тис. учасників) За визначенням BBC, протести стали найбільшими з часу Помаранчевої революції 2004 року. Про цей день детальніше можна дізнатися тут http://www.pravda.com.ua/articles/2013/11/24/6987513/ .

Тоді ми пішли на перше Віче. Слухали виступи політиків та зірок. Найбільше запам’яталися смішні моменти з Кличком. Він виходить і каже що у нас є хороша новина. Ми стояли близько біля сцени. І тоді один чоловік у відповідь крикнув “Януковича побил !!!”. Знову вийшов так само Кличко. І сказав про ще кращу новину. Тоді сказав той чоловік “Януковича убил !!!”. Ось такий чорний юмор. Потім оголосили з сцени що всіх прослуховує влада. Увага сцени перенеслася на другий кінець Майдану (Європейської площі). Потім я мусив повертатися назад дудому. Поїхав на станцію метро Житомирська вул. Львівська. Звідти їхав автобус (тут він і прибув).

Потім я дізнався про локальні сутички з беркутом від Кості Грека. Вони були локальні, бо люди самі лізли. Також в той день там залишилася Руслана.

Я повернувся до Львова, бо в мене мама хвора на мікроінсульт. Тому я не міг повернутися одразу після розгону Майдану 30 листопада, а там ще і постраждав мій друг Костя Грек.

Я вирішив повернутися на 7 грудня, а тоді був мій День Народження. До цього я їхав коли було лише 2 автобуси на день. А 6 грудня я сідав не на Проспекті Свободи, а по причині того, що списки перемішалися, то їхав на машині hyundai. І це сталося випадково. Бо двоє хлопців шукали на чому поїхати. Гарна була поїздка. Тоді подорозі йшов сніг з одного боку, а далі його могло зовсім не було. Я тоді цілу ніч неспав, бо з Остапом мусили слідкувати, щоб водій не заснув. Так я приїхав 7 грудня на Майдан. Там мене зустрів Костя Грек. Він вже там був з 24 листопада. Зустрілися ми біля Пошти на Майдані. Він мені розказав, як його били беркутівці. Найперше вони вийшли з сторони вул. Інститутської. Стали рядом. А вже пізніше стали наступати. Одні втікали у сторону Макдональдса біля Майдану. Інші рухалися у сторону Бесарабського ринку. Там і побили Костю. Ще він не так сильно постраждав, як інші.

Там я побачив, що наметове містечко розрослося на весь Майдан. Твкож він мені показав, що на Майдані дають їжу. В той день я встиг ще зарядити мобільний у будинку профспілок. Виконав завдання навіть перенести деякі продукти до Стелли (де постійно дають чай та їжу). Потім при виході я побачив, як заходив Сакаашвілі.

Силовики захопили Телецентр (http://www.pravda.com.ua/news/2013/12/7/7005285/). А це вплинуло на те, що деякі канали досить є під впливом влади і не подають об’єктивну інформацію про Майдан. Наприклад “Перший національний” та “Інтер”. Тоді я приєднався до ходи, яку вів депутат з “Батьківщини”. Ми йшли з Майдану Незалежності вниз до вул. Фрунзе. Там пікетували телеканал “1+1”. По дорозі кричали гасла “Слава Україні!”, “Героям Слава!”; “Слава Нації!”, “Смерть ворогам”; “Україна понад усе”. Цікаво, що це скандували україномовні та російськомовні українці. Далі ми дійшли до цього каналу, адже шлях був довгий. Ми прийшли до каналу і там почали повторювати ці гасла, співати гімн України. Вийшли до нас журналісти і нам аплодували з вікон та балконів. Потім вийшов їхній бос і сказав, щоб ми не заважали йому висловити думку, яка полягає що у них все добре, а якщо буде погано, то нас покличують. За той час журналісти з каналу “1+1” не лише нам аплодували, повторювали вище подані гасла, а всі повернулися до офісів і було чутно на повну, як вони співають гімн України. Потім я пішов сам назад на Майдан.

По дорозі на вул. Володимирській я зустрів Петра Гусака мого колегу по робі. Я ще перед від’їздом його побачив під час онлайн трансляції Євромайдану. Він йшов разом з своїм сином Марком. Ми сіли разом на фунікульор і піднялися до Майдану. Там Гусак привів мене до Стелли та показав де знаходиться капличка на Майдані та людей з УКУ. Там я побачив о. Михайла Димида, о. Василя Рудейка, викладача філософії УКУ Богдана Завідняка, Анну-Марію Таратулу та інших УКУшників.

Якраз тоді виступили білоруська група “Ляпис Трубецкой”. Вокаліст групи висловив повагу і солідарність протестувальникам на Майдані.

Ляпис Трубецкой дали концерт на Майдані, в тому числі виконали легендарну пісню "Не быць скотам!" на вірші Янки Купали.

"Ми, білоруси, дивимося на вас з повагою, захопленням і захватом. Ви справжні молодці, бо своїм прикладом показуєте, що за допомогою мужності, героїзму, солідарності та народного єднання, можна не тільки боротися за свої громадянські права і свободи, а й реально дати відсіч політичному, державному, поліцейському свавіллю. Ви - супергерої!", - сказав Міхалок перед виступом, звертаючись до протестувальників.

Після цього він прочитав свій вірш, з якого зазвичай починає концерти в турі "Не быць скотам!"

Не время стоять на коленях

У древнего страха во власти

Смотреть, как чертово племя

Рвет планету на части

Армагеддон пророчат

Пигмеи с трусливых обочин

Слышите - пушки грохочут

Я жив, значит бой не окончен

"По конях!", - сказав Міхалок , після чого виконав пісню "Не быць скотам!" (http://www.youtube.com/watch?v=OleVjKBPRMI). Повний виступ можна побачити за цим посиланням http://www.youtube.com/watch?v=7F17fedDDfY .

Далі я зустрів свого друга з яким познайомився на філософській школі УКУ. Це релігіознавець Олександр Бондарь. Він готує дисертацію на тему, яка пов’язана з життям та вченням св. Івана Павла II. Якраз в мене було день народження. Дуже йому вдячний за піццу, якою він мене пригостив у торговельному центрі “Глобус”. Дякую, що також пропонував мені виспатися на троєщені. Також він мені показав будинок КМДА ( http://vk.com/video21014881_167045948). Навіть сам він зміг туди зайти в революційні часи, бо буденно цей будинок звично зачинений.

Далі ми прийшли і побачили, як виступає Ірена Карпа. Мені сподобалися на диво її пісні. Виявилося, що 8 грудня у неї день народження (http://molbuk.ua/photo_news/66475-rena-karpa-zustrla-svy-den-narodzhennya-na-scen-yevromaydanu.html).

Далі я цілу ніч грівся на морозі. Було тоді ще холодно. Цілу ніч була музика та молитви. Керувала цим дійством всім відома співачка Руслана. Вона переважно увечері так і залишається у Революційні часи. Через кожну годину протягом дня співається Гімн України. Вона нас готувала до Віче. Також люди грілися в основному біля сцени. З тої ночі я небагато пам’ятаю. Цілий вечір переходив від бочки до бочки грітися. Потім я пішов по першій можливості зранку (десь біля 6 години ранку поспати напередодні Віче). Потім мене розбудили і я був на Літургії у Церкві св. Миколая Доброго (та не пішов на Літургію на Майдані).

Потім я пішов на Віче. Не думаю, що там було 2 млн. 400 тис. людей, але 1 млн. 500 тис. точно було. Чув я виступали під часи Віче глави Церков та політики. 8 грудня, у Києві на Майдані Незалежності розпочалося Народне віче "Марш мільйону"(http://www.youtube.com/watch?v=5r7zaAOvFfM). На Євромайдані священики разом з учасниками віче прочитали всенародну молитву за Україну "Отче наш". У вічу взяв участь глава УГКЦ Любомир Гузар. Блаженнійший Любомир Гузар сказав, що Україна потребує великих змін. «Може хтось сподівається, що хтось нам їх здобуде чи виборе. Ні. Ті зміни, яких ми бажаємо, бо вони потрібні нашій державі та нашому народу, мусимо випрацювати, вибороти самі», — зазначив Гузар. Також він переповів оповідку, звертаючись до Януковича: «Працюй так, наче все залежить від тебе, а молися до Господа, якби все залежало від Нього» (http://vidomosti-ua.com/ukraine/80066). Мені сподобалися виступи всіх опозиціонерів. Важливо, що всі опозиціонери вже всі вітаються “Слава Україні!”, а Яценюк привітався також “Слава Ісусу Христу!” (http://www.youtube.com/watch?v=HD-pZtiAiTA, http://www.youtube.com/watch?v=Psr9y7YPOPQ). Далі я вже не чув виступи громадянських діячів та інші виступи співаків. З самого ранку я не встиг на виступ Софії Федини. Я побачив перед входом до Майдану друга з Києва Дмитра Княжича. З ним познайомився на книжковому форумі у Львові 2013 року. Дівчина з контакту письменниця Іванка Стеф’юк мене запросила на зустріч до спілки письменників у Львові. Там я побачив Дмитра, який прийшов напередодні зустрічі. Так ми розговорилися і познайомилися. Не очікував його побачити у Києві, але мав бажання. Він помітив, що я був голодний та пригостив мене у макдональдсі, який близько до Майдану Незалежності. Так він виконав Заповідь “Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене” (Мт. 25:42).

Всі виступи я послухав на сходах підземки, а з них було видно добре екран з виступами. Там літав вертольотик-робот, який знів Віче. Також підійшов туди ближче Яценюк до підземки. Пізніше до мене подзвонив Гусак і покликав мене на обід. Я спустився і поїхав до Церкви св. Миколая Доброго на метро. Потім пообідав та поспав. Гусак мене розбудив радісною новиною “Прокидайся ! Леніна повалили”. Пізніше ми зібралися і поїхали до Львова електичками Київ-Хмельницький, а потім Хмельницький-Львів.

Далі я виїхав зі Львова 27 грудня купейним поїздом. Мав сам купити білет. Гроші мені мають повернутися від УКУ за проїзд туди і назад (?). Їхав на одному поїзді з викладачем богословських наук УКУ Віктором Жуковським. В перший день я приїхав і купив квитки до 1 січня десь на 23-40 електричка Київ-Хмельницький. Мав бути зв’язаний з Орестом Лельо. Спершу зранку поїхав на Майдан. Там побачив, що ще він змінився. Нарешті зранку не було реклами партії “Батьківщина”. Там почали говорити люди з громади. Також виступали народні колективи. Того для (28 грудня) виступав колектив “Прометей”. Також виступали вертепи та колядували, бо в римо-католиків було різдво, а наше наближалося. Встиг зайти до молитовного дому на Майдані (там збираються протестанти). У ньому можна помолитися за особисті потреби, але з братами та сестрами. У будь-який момент. Також потрапив на Літургію до Каплиці на Майдані біля Стелли за побиту Тетяну Чорновіл та тих людей, які були побити 30 листопада. Цю каплицю поставили на місці побиття тих людей. Попри гул Майдану. о. Леонід нас спровадив до святилища, щоб ми чули Літургію. До тайни Сповіді кожен міг приступити. Попри те що навіть хор деколи збивався і інші проблеми Літургія відбулася прекрасно. Найкраще всю красу Таїнсва у своїх спогадах про Майдан відобразив Петро Гусак:

В неділю 15.12.2013, о п’ятій годині ранку я брав участь в Божественній Літургії, що її в наметі-каплиці на київському Майдані у співслужінні братів-єреїв та супроводі семінаристів служив віце-ректор ЛДС о. Орест Демко.

Світло свічок, урочиста напівтемрява, біля сорока однодумців з усього Майдану, які попри концерт зібралися на Літургію... За брезентовою стіною намету — потужні децибели концерту: спочатку важкий рок, потім (усе благочестивіше — мабуть під впливом Літургії :):)) підсилені до крайнощів звуки скрипки, Тарас Курчик з піснею «Ти Україну благослови»...

Співаємо без озвучення, через гуркіт і завивання сцени ледве чуємо виголоси Літургії та голоси одне одного... Однак, крізь весь той гуркіт і лемент — і всупереч йому — Таїнство звершилося! В тишині сердець Літургія утвердилася і перемогла, сповнивши недільний київський ранок Божою благодаттю.

Проводжу аналогію: крізь лемент і рейвах, крізь несамовиті танці, що їх затіяли довкола України криміналітет і «сім’я», політичні кар’єристи і паразити на народному піднесенні, прихильники «русскава міра» та Митного союзу, геополітики, євроінтегратори і масони, українська національна ідея — християнська українська Україна — в тишині сердець, у правді і з Божою допомогою — спокійно і впевнено утверджується і перемагає. Могущії покаряйтеся, яко с нами Бог! З Богом до перемоги!

В той день я поснідав і пообідав. Найважливіші місця роздачі їжі біля Стелли та будинку Профспілок. Біля Стелли роздають переважно чай та бутерброди, але буває перше і друге. Також там стояли (принаймні на той час) намети Миколаївський [місто Львівської області] та Закарпатський. Біля будинку профспілок ближче до виходу годували і надіюсь досі годують євроборщем. Також в різних містах біля будинку Профспілок було багато їжі.

Потім я поселився у Хостелі св. Томи Аквінського бо у офісі УКУ на вул. Хорєвой не вдалося поселитися.

29 грудня напередодні Віче відбулася Літургія на чолі з о. Михайло Димидом та о. Леонідом. Також перед Віче відбувася Молебень. Отці часто влаштовують Молебні на Майдані. Але тепер немає нажаль Літургій на сцені Євромайдану. Далі відбулося 6 народне Віче. Ось що про нього передає ТСН (http://tsn.ua/politika/na-yevromaydani-rozpochalosya-bagatotisyachne-narodne-viche-327759.html):

На Євромайдані у Києві розпочалося Народне віче "Солідарність проти терору".

На Майдані вже зібралося понад десять тисяч осіб, передає "УНІАН". Водночас інші ЗМІ подають дані про 20 тисяч активістів.

Люди з жовто-блакитними стрічками та прапорами України і ЄС продовжують прибувати на Майдан.

Зі сцени виступають представники духовенства та громадські активісти.

Водночас на Європейській площі кілька десятків машин зібралися для проведення Автомайдану. Активісти мають намір влаштувати "автомобільну екскурсію" до резиденцій керівництва країни.

Далі про це є відео ТСН (http://tsn.ua/video/video-novini/maydan-rozrobiv-programu-diy-na-nastupniy-rik.html). Я залишився у Києві та не їхав до Межигір’я.

30 числа знову був на Майдані. За той час познайомився у молитовному будинки з Сергійом з м. Саратова. Він конфесійно месіанський єврей. З протестантів найбільше з ним спілкувався. За три тижні він прекрасно вивчив українську мову. Далі мене 30 числа у вечері постригли. Потім я цілу ніч не спав. Сидів біля молоді. Думаю, що біля цьої бочки молодь досі збирається. Там побачив моїх знайомих, але були також інші цікаві люди. Там прийшов один весельчак і з ним точно не було сумно. Далі прийшов до нас американець. Він живе вище на Михайлівській площі. Його кинула дівчина. Було смішно слухати розмову американця бізнесмена та українця з освітою 9 класів. Вона була можлива, бо був перекладач. В 5-40 відкривається метро. Тому я поїхав поспати та спав десь до 2 години дня.

Перед тим дзвонив я до Кості Грека. Казав про Новий Рік. Він приїхав, але не без пригод. Сів на автобув, який буквально трохи відїхав від місця призначення. Якраз це збіглося з тим, що з священнник помолився за гарну дорогу. Якраз склалася негарна. Костя мені казав, що він нещиро молився. Далі він пересів на поїзд та поїхав, а там був провідник ще до того, який “дуже добре ставився”.

Потім я приїхав на Майдан. Весь був у тумані. З Костею підготувалися до Нового Року купивши у торговому центрі на Майдані “Глобус” шампанське та чотири снікерса. Відмовилися від хорошого “Кримського” шампанського, бо воно належить до Партії Регіонів (одна фірма з “Артемівським”) та і вам також раджу.

Святкування Нового року на Майдані розпочалося о 21:00 (це офіційно, а так точно раніше, а година десь напевно 19-00 або 20-00). Скидаю дещо з чужих спогадів (http://gazeta.ua/articles/life-photo/_shashliki-shampanske-lihtariki-i-tanci-yak-svyatkuvali-novij-rik-na-evromajdani/534842) і їх доповню своїми.

Почалося святкування з Молебня. Це особливо радує, що старий рік почали проваджати молитвою. Далі виступала перед новим роком Марічка Бурмака. Пізніше запам’ятався виступ “Тартака”, але ми тоді з Костею бігалу в основному за вечерею. Таки змогли ближче до Нового Року повечеряти. Подаю дещо з чужих спогадів:

За годину до нового року на Майдан починають масово стягуватись люди. Збираються купками та слухають виступи музикантів та громадських діячів. Між людьми ходять волонтери і роздають пляшки з безалкогольним шампанським та солодощами.

Біля наметів, що під Будинком профспілок, четверо чоловіків жарять шашлик на маленькому мангалі. Поруч стіл з салатом олів'є та чотирма стаканчиками. Пляшку коньяку ховають за пазухою.

"Ми для сугрева, холодно трохи. Шашлик готуємо на весь намет, а нас тут аж 10 людей ночує, - зніяково говорить 34-річний Степан Трошків з Ходорова, що на Львівщини. - Надіюсь у наступному році Яник таки піде і ми поїдемо додому. Ви не думайте, я готовий тут залишатись до перемоги, просто наша власть вже надоїла всім".

За кілька хвилин повз мангал четверо патрульних загону самооборони Євромайдану під руки буквально виносять п'яного чоловіка. Той пробує сперечатись, але від нього чути тільки бурмотіння. Патрульні у чорних масках, до поясів мають прив'язані гумові палиці, як у "беркутівців".

"П'яних не впускаємо, від них одні проблеми. Ось цей персонаж задирав жінку медика, просив її спирту налити. Ми його випровадили за територію, най йде додому. Сюди заходять багато людей підшофе, але не явно такі п'яні, як оцей дядько, якого винесли. Дихнути не просимо, але видно, коли людина напилась", - розповідає патрульний. Не називається.

Біля стели Незалежності на польовій кухні двоє закарпатців готують бограч - угорську національну страву. Запах стоїть неймовірний - до кухні стоїть черга у кілька десятків людей.

"Від наступного року чекаємо, що наша влада на синьому коні поскаче до Московії, де їй і є місце. Надіюсь, що у нас все поміняється. Зараз я точно впевнена у одній частині українців - це в тих, хто сюди прийшов. Вони стали настояними громадянами. Решта ж рано чи пізно має до них долучитись, але покинути територію - по-іншому ми не збудуємо нову країну", - розповідає 45-річна Валентина з Лубенщини.

О 23:50 на всіх екранах, що є на Майдані, вмикають привітання українців для України. Виступають 50 людей по 5 секунд: вітають з Новим роком, пророкують перемогу Євромайдану. Більшість - відомі громадські діячі, музиканти письменники. Серед них письменник Василь Шкляр, музикант Іван Леньо, Руслана та інші.

Гімн починають співати о 23:56 (http://www.youtube.com/watch?v=1f4MdQUXnuI) Площа заповнена вщент - це видно по ліхтариках, які піднімають люди вверх. Співають акапельно, ритм задає на сцені Руслана. О 00:00 люди продовжують співати, тоді як вже чути салюти, які пускають десь в районі Маріїнського парку та Подолу. За хвилину закінчують.

"З Новим роком! Давайте послухаємо, що нам кажуть опозиціонери, а потім подивимось на салюти",- каже ведуча.

Першим виступає лідер УДАРу Віталій Кличко, за ним "свободівець" Олег Тягнибок. Останнім - Арсеній Яценюк з "Батьківщини".

"Пишаюся всією Україною і кожним українцем - як ми разом боролися за наше майбутнє, майбутнє нашої країни, наших дітей і родин. Дай нам Боже здоров'я, щастя, успіху, посмішки. Дай нам Боже доброї, щасливої долі. У кожного в серці сподівання на краще, на те, що наступний рік буде роком України і українців, буде роком нашого поступу. У нас все буде добре. З нами Бог і з нами Україна", - тільки но закінчує Яценюк, як біля барикади на Інститутській починає бити салют.

За кілька хвилин місце вибухів затягує густим туманом. Видно лише снопи іскор, які вибиваються з-за туману.

"Нічого не видно, але все одно було класно", - каже невисокий хлопець обв'язаний червоно-чорним прапором.

На Майдані починається гуляння. У багатьох людей видно пляшки з шампанським. Не ховаючись, п'ють алкоголь по всій площі. Згодом пляшки позабивають всі смітники на Майдані.

Люди танцюють під музику, підспівують музикантам. На сцені по черзі виступають гурти ТНМК, Скай, ТІК, Тартак та інші. Їх виступи чергуються з промовами від різних політиків і активістів. У цей час музиканти налаштовують звук - усі виступають живим звуком.

Десь о 2:00 Майдан покидає третина присутніх. Уже можна вільно пересуватись між людьми. До цього це було проблематично. На Майдані видно все більше іноземців, які приїхали святкувати Новий рік до України.

Концерт закінчується о 7:00 ранку.

Головним сюрпризом для мене був виступ Нейла Тейлора (http://www.youtube.com/watch?v=qk4MKXBJ36g). Він сильно завів публіку. Тоді цей виступ я слухав сам, бо Костя Пішов спати. Також вразив останній виступ групи KOZAK SYSTEM. Виступ почався у 6-30. Домі біля сцени залишилася якась сотня народу. Та і я замерзав. Було прохолодно. Але виступ був вражаючий. Вокаліст та акордеоніст Іван Леньо виступав у майці. Хлопці справді дали гарячий концерт. Перед 7-00 ранком вони заспівали гімн Євромайдану “Брат за брата”. Далі по графіку був щогодинний Гімн України.

Після цього я пішов поспав в КМДА, бо ітак сказав що не повернуся до “Хостелу” римо-католикам та і до того ж був дуже стомлений. Далі допоміг Кості Грекові записати промову до його виступу. Так завдяки ньому я був “Жовтневому палаці” усередині. Він не міг записувати, бо палець руки травмований і у гіпсі. Пізніше він надрукував це й будинку Пошти на Майдані. Там є інтернет на другому поверсі. Сім гривень за пів години. Далі я з ним попрощався. Послухав історію одного донецького, який сидів на зоні, але вирішив не жити за тими правилами і після зони залишився нормальною людиною, а морально не деградував. Приїхав хворий з температурою, як розказував у нього якась рана в тілі. Оправдувався жінки тим, що на Майдані ті ж самі ліки та бенти, а тому мусить їхати. Причина поїздки “Банду геть!”, а також бажання щоб життя змінилося. Підтримує Асоціацію. Як розказував, що щоб бути на Майдані йому достатньо відомі події в Донецьку 90-хх років (пор. http://www.youtube.com/watch?v=5Gsq8lBQWAc). Хоч він не знає історії ОУН, УПА, про Бандеру та Шухевича, то йому достатньо знати про гріхи Комуністичної партії, КГБ і всього лиха, що наробив совок. Вислухавши його історію я подорозі до вокзалу дивився збоку на факельне дійство присвячене Бандері. Я не йшов у колоні, а біля неї. Підійшов ближче бачив там таких відомих представників партії ВО СВОБОДА Андрія Іллєнка та Ігоря Мірошниченка, який журналістам відповів (які питалися його подорозі) про факельне це дійство. Людей було там близько 10 000. Я ще такого великого у своєму житті не бачив. Йшли вони від Майдану угору до Михайлівської площі, а потім по Володимирській та до КМДА. Пішов я на Володимирській (не доходячи до Бесарабки) вперед і подивився на постамент де немає ідола Леніна. Побачив, як вони пішли далі Бесарабкою і сам пішов на Вокзал. Встиг зайти до Катедрального собору УПЦ (КП) та побув близько біля пам’ятника Щорса (можна сказати Щорса-Кравчука, бо обличча молодий Кравчук). Далі сім у 23-40 на електричку Київ-Хмельницький, а потім пересів на Хмельницький-Львів.

Вже пройшло багато часу і я пишу вже ці спогади з часу коли закінчилася Революція Гідності. Не очікував, що я ці спогади буду писати після того, як ми виженемо диктатора. Були тоді моменти що я сумнівався в тому що ми це зробимо. Ми це зробили! Але сумнів я вже цей не можу передати так як було тоді, а тому мої дальші спогади не будуть такими емоційними. Також деякі речі я просто навсього забув. Це за того що в той час я не бачив повну картину подій і не записав думки одразу.

16 січня 2014 року у четверг були підписані «Закони про диктатуру». Ці так звані закони передбачали обмеження руху маших та бусиків. Не можна було їхати колоною більше п’яти. Це стосувалося найперше АвтоМайдану. Це також стосувалося транспорта, який їхав на Майдан. Передбачаються штрафи за порушення правил дорожнього руху, що зафіксовані в автоматичному режимі. При цьому штраф несе особа, за якою зареєстровано транспортний засіб (окрім транспортних засобів, зареєстрованих на підприємство чи організацію), а не водій. Передбачене покарання за здійснення діяльності інформаційного агентства без державної реєстрації, «після припинення його діяльності або з ухиленням від перереєстрації». За таку інформаційну діяльність передбачається штраф у розмірі до тисячі неоподаткованих мінімумів (17 тисяч гривен) з конфіскацією «виготовленої продукції та знарядь виробництва». Також аналогічно до інших диктаторських держав заборонені всі мітинги, які не є дозволені диктаторською владою. До в’язниці можна було потрапити за захисний шолом та маску або з використанням інших засобів маскування, встановлення намету, арешт за допомогу протестам, ув'язнення за неповагу до суду, відключення інтернету, непослух СБУ, екстремістська діяльність та наклеп, за блокування 6 років, два роки за груповий протест, не перешкоджати роботі державних споруд, а також комуняцькі антифашиські закони.

Безумовно ці анти законні “закони” ніхто не збирався виконувати. Коли я ходив на роботу то бачив як чергові одягали шоломи і йшли на роботу. Під час зборів УКУ (які влаштовував на Свенціцького Мирослав Маринович) сказав що ми ці “закони” не маємо виконувати, а також доводити їх до абсурду.

19 січня 2013 року відбувся День Хрещення Ісуса Христа. Тоді було освячення води. В той час там був колега по роботі Петро Гусак. Він був на службі посвячення води на Майдані. Як пожартувала невипадково його жінка Леся Гусак, що всі демони перейшли з Грушевського з Євромайдану. Також в той час Майдан був дуже бідний і п. Петрові довелося і просити їсти.

Посвятив я воду у Церкві Покрови Пресвятої Богородиці на вул. Грушевського. В той день я написав статтю про Хрещення Господнє. У своєму блозі я написав, що Христос не у всьому підкорявся владі. Те що було незаконним він не визнавав. Також я написав, що християнин може використовувати силові методи боротьби на війні та під час Революцій. В той час Януковича порівнювали з Іродом також, а тому я зацитував у цій статті Йосифа Бродського:

Знал бы Ирод, что чем он сильней,

тем верней, неизбежнее чудо.

Постоянство такого родства -

основной механизм Рождества

Можна почитати повністю статтю в моєму блозі http://dtyrus2011.blogspot.com/2014/01/blog-post_19.html

Я тоді сидів за компом та відпочивав. Тоді мені один з користувачів соціальної мережі vkontakte.ru прислав мені посилання на ГРОМАДСЬКЕ ТВ яке транслювало події на Майдані онлайн. Тоді як я пізніше дізнався виступали п’яні Тягнибок, Яценюк та Кличко. Тоді перше що я з цими подіями пов’язано було прочитав що послали на*** Тягнибока явий виступав. Потім під час трансляції зрозумів, що щось сталося і народ пішов проти режиму. Але в той час я не усвідомлював що це гнів народу, а думав що це почали все провокатори, які дійсно були присутні там. Сам я до кінця був прихильником мирного врегулювання конфлікту. Я не міг повірити в те, що ці події завершуться не мирно. Навіть мав уяву про те що народ у той день піде на Грушевського і буде воювати. З одного боку був досвід Помаранчевої Революції, а з іншого боку я прочитав (або майже дочитав) у той час книгу Джина Шарпа “Від диктатури до демократії” де описано як мирним способом скидувати диктаторські режими. З іншого боку я пам’ятав слова Кості Грека, який казав мені 7 грудня, що Яника ми так просто не виженемо. З іншого боку я пам’ятав слова знайомого юдея Соломона, який зайшов до мене на роботу і сказав, як у народі кажуть для того щоб українцям здобути свободу та справжню Незалежність має пролитися кров. Також говорив про те, що Євромадан у Києві швидко можуть розігнати.

Люди в ту ніч почали блокувати “Беркут”, який виїджав до Києва. Я не приєднався бо щось засидівся минулого вечера за компом. Вирішив піти одразу на роботу. Потів до мене зранку подзвонив бос по роботі в Інституті родини Юрій Підлісний та спитав чи я не поїхав. Сказав, що я можу робити що хочу (працювати, опікуватися хворою мамою або брати участь у революції). Тоді я поробив роботу, а також встиг подискутувати у їдальні з працівником цієї їдальні п. Марією (???). Вона притримувалася вже думки що народу все надоїло і вони повстали. Я ж говорив що народ підпав під провокації та почав воювати.

Як я знаю, що тоді автомайдан не пропускали до Верховної Ради їхати. Тоді народ піднявся до вечора і почалися заворушки. Тут видна рука ФСБ та Яника. Хоча я не заперечую що дійсно народу це все надоїло і вони повстали. Вони використали всі мирні засоби, а тому мали право на повстання.

Пом’ятаю як у той день прийшов бос та як він деколи це робить почав дивитися про події на Грушевського. Думали ми чи їхати у той день на машині. Але вирішили не їхати бо навіть якщо буде спроба розгону Майдану то ми не встигнемо вчасно приїхати, а погоду ми також враховували. Також вирішили разом поїхати, але почекати певний час. Бос в той час приїхав недавно з Франції бо лікував там жінку. Він ще не був на Майдані. Та й у Львові справ вистачало. Не випадково п. Марія мені у їдальні наполягала на тому щоб я пішов блокувати “Беркут” у Львові. На наступний день та у ночі я чергував та блокував “Беркут”.

Прийшов на роботу і зрозумів що варто блокувати “Беркут” та ВВешників. Люди минулої ночі стомилися. Приїхав я на вул. Стрийську. Тоді було багато народу. Там я побачив друзів Андрія Дацківа та Юрка Мурина. Тоді прийшли у місце пошуку роботи (???). Він там шукав роботу. Потім я повернувся додуму бо зрозумів що холодно і набрав багато собі теплого одягу.

Приїхав туди і ще застав Дацківа. Фотографії барикад вдень та спосіб блокування можна побачити за цьою адресою http://tsn.ua/foto/lviv-yani-drugu-dobu-zhivim-schitom-blokuyut-bazi-berkutu-i-vnutrishnih-viysk-330405.html . Там понавозили багато чаю та бутербродів щоб нам не було холодно у ці холодні ночі. Співали різні пісні. Найбільше повстанські мені запам’яталися. Але вистачало патріотичних писень як “Хлопці з Бандерштаду”.

Там де знаходиться військова частина то був “Беркут” то вона оточена вулицями Наукова-Стрийська-Рубчака-Тролейбусна. Ця військова частина 4114, що на вулиці Стрийській, 146. Зранку я був на Стрийській та Науковій. Вночі я почав обходити всю частину. Далі я пішов на Рубчака. Потім на Наукову, а з неї я перейшов на Стрийську. І так ходив цілу ніч по колу. Було надиво тепло. В бочках в основному не мав потребу коли ходив, але бочки дуже допомагали. Особливо знадобилося зранку коли стало холодніше та ноги намокли. За цілу ніч пробували нас переконати їх відпустити, але ми не давали їм це зробити. Також про це можна прочитати за цим посиланням http://zaxid.net/blogs/showBlog.do?yak_lvivyani_blokuvali_vnutrishni_viyska&objectId=1300944 .

23 січня о 10:00 год. в Франківському районному суді м. Львова відбувся розгляд справи проти викладача УКУ о. Михайла Димида. Його звинувачували у невиконанні зупинки на вимогу працівника міліції 29 грудня 2013 р. о 12.30 год. в с. Нові Петрівці (Київська обл.), коли колона автомобілів Автомайдану рухалася до Межигір’я, хоча в цей час він був поблизу Євромайдану в Києві.

«Справа в тому, що 29 грудня в 12.30 год. я не був в Новій Петрівці. А з цієї причини, я не міг не зупинитися на вимогу інспектора в тому місці та в цей час. Я ще в 12.40 год. був біля готелю «Хрещатик» за барикадою Майдану із друзями та іншими. Свідків можна знайти. Щойно в 12.41 год. прийшли до мого авто і сіли останні пасажири. Про це можна довідатися в мобільного оператора, бо йшли телефонні розмови в цій хвилині», – розповів о. Михайло Димид (http://dtyrus2011.blogspot.com/2014/01/blog-post_5739.html).

Я тоді прийшов на суд. Як завжди раніше. Потрохи стали сходитися люди. В тому числі прийшло багато людей з УКУ, але в той день суд над отцем відмінили і перенесли на інший день. Там я побачився з п. Юрієм і він сказав що ми будемо в той день їхати на Майдан до Києва. Cпершу думали на машині, але передумали бо машину могли пошкодити. Далі думали про поїзд, але нічого не знайшли.

Підлісний купив білети біля Віденської кави, але сказав мені прийти найперше до пам’ятника Тараса Шевченка. Ми з ним здзвонилися і він сказав підійти до Віденської кави і записати себе, мене, Петра Гусака та ще якогось чоловіка. Добре що в мене було достатньо грошей і я записав якраз перед відїздом всіх. Також прийшов туди друг-студент з УКУ Яррос. Було дуже холодно і в напряг чекати бусика. Добре хоч у Віденській каві (з сторони Площі Івана Підкови кутовий будинок який виходить на Проспект Свободи). Туди можна було зайти та погрітися, а також можна було зайти до туалету. Цей будинок частіше використовувався для того щоб просто погрітися та попити чай, бо стояти на нашому Євромайдані як всюди було холодно. Нарешті ми всі сіли у цей білий бусик та поїхали. А добиралися з пригодами. Дійшло до того що бусик застряг у снігу і ми допомагали його витягувати. При такому холоді нас Підлісний грів трохи горілкою його виготовлення. Його виготовлення горілка сама краща. Також на заправках можна було погрітися. Добре що трохи я вночі поспав. Приїхали до району Житомирська, але бусик так замерз що далі нам декілька кілометрів пішки доводилося йти до метро Житомирська. Яррос пішов дудому бо живе у цьому районі.

Спершу ми поїхали на Майдан. Там виступала Руслана. Також ми взяли та помолилися. Далі пройшлися трохи по Майдану. Допомогли трохи у побудові барикад. А саме вивели води на барикади. Побачили з боку Жовтневого палацу барикади. Зверху було видно, що Майдан є на низині. Його легко обстрілювати зверху. З іншого боку ми надіялися що у відповідь відсіч зможуть дати наші, а афганці зможуть реально проконсультувати і цьому заподіяти. Роздумували різні варіанти у контексті можливого розгону Майдану.

Далі ми поїхали посилитися на квартиру. Нас поселяв Підлісний. Це поселення відбулося у будинку станція метро Кловського там де жив В’ячеслав Чорновіл. Там нас жило багато чоловіків. Не було ні одної жінки. Ми розуміли, що на Майдані найбезпечніше. Тому навіть обережно спілкувалися по телефону. Я набрав багато теплого одягу для Майдану. На мені під джинсами навіть були спортивні штани. Можна сказати що для тепла я одягнув все підряд. Мій портфель був забитий одягом. Приїхали ми чергувати вечорами, а тому поїхали до Майдану на цілу ніч.

Коли я приїхав на Майдан то ми почали його обходити. Спершу пішли до Каплички біля Стелли. Капличка отримала нову функцію порівняно з минулими подіями. Тоді люди не тільки там молилися, але й почали масово грітися. Бо торговий центр “Глобус” був забарикадований і вхід з Майдану. В той час Капличка-намет була забита людьми. Було їх немало. Дехто там навіть спав та грівся. Постійно люди молилися. Був там черговий. Цікаво що нарешті прийшли римо-католики і чітко підтримали Євромайдан на ділі. Римо-католики як я пам’ятаю ще не виходили на Майдан і не спів служили у капличці на Майдані. З сцени не пам’ятаю до цього виступів римо-католиків. Знаю що вони і раніше виступали, але нарешті я побачив їхнє служіння. Було чудо. Проповідували разом та молилися римо-каолицький священник та протестантський пастир.

Пізніше ми пішли нарешті на Грушевського. То було апокаліптична картина ) Одразу було чути звуки стукоту по металу. Там було декілька шарів барикад. Небо було затьмарене спаленими шинами. Під ногами вистачало болота та води. Було разом десь 5-6 різних постів (шарів) барикад. Можна з одного було переходити на інший. Пам’ятник Лобановському був перенесений з парку до вул. Грушевського і весь закопчений шинами. Настрій у хлопців був бойовий. Та загалом на Мпайдані у цей час було багато хлопців, але не так багато дівчат як завжди. Всі були одягнені мілітарно як мінімум в шолом. Багато чуло червоних шоломів, але мені бос подарував пейнбольний шолом бо всі інші розкупили. “Беркута” за барикадами я не бачив. Але ми ще за ніч неодноразово поверталися сюди. В ніч на 24 січня вистачало прав чим зайнятися. Під чергування ми в основному молився. Я на святах ніколи не був на всеношних, а тут така прекрасна нагода була помолитися. І так цілу ніч ми обходили Майдан.

25 cічня (якщо не помиляюся то ще з 23 січня) якийсь “провокатор”(можливо “тітушка”) кидав пітарди, а можливо і думав не просто полякати, але й підпалити капличку. В ту ніч ми дійшли до Лядських Воріт з босом. Нам сказали тоді допомогти будувати барикаду близько пошти. Ми вийшли за межі барикад. Почали збирати сніг. Стало страшно коли ми були самі. Не відомо чи той чоловік хотів нас підставити, але нас могли легко зхопити та викрасти. Тому ми кинули роботу та повернулися на чергування. Майдан в той час був одним з самих безпечних місць у Києві. Були випадки коли викрадали не лише активістів, а й простих революціонерів.

26 січня стався цікавий випадок. ВВешники сховалися в Українському Домі на Грушевського. Їх там знайшли самооборона Майдану та “Правий сектор”. Спершу Підлісний з Гусаком пішли туди і подивилися на те що там робиться. Я вже прийшов до Українського Дому після того, як вони вийшли. В цей день нарешті зловили провокатора, який кидав петарди.

За весь час найбільші проблеми доставляв холод та бажання пити воду після сала, яке ми їли) Так я з 24 до 27 січня пробув у Києві. Далі я поїхав на машині разом з Тарасом Добком, який мені викладав епістемологію в УКУ.

Далі я приїхав до Львова і аж до лютого чекав нових спроб розгону Майдану. Тоді в багатьоз ЗМІ говорилося, що буде розгін Євромайдану. 18 лютого під час тих подій друг Павло Дідула, який зі мною вчився в УКУ.

Юрий Бутусов записал воспоминания Павла об этом дне:

Посмотрите какой мегакрутой парень - Pavlo Didula боец одного из самых стойких и дициплинированных подразделений Майдана - 15-й сотни Самообороны "Вільні люди": https://www.youtube.com/watch?v=R35U8rxTDXM Да, так и ведут себя всегда СВОБОДНЫЕ люди.

Он не знал, что его ждет в плену, но сколько в нем мужества и уверенности в себе! Спасибо, дорогой Павло за этот пример для всех нас. Слава Богу, Павло вернулся живым из пекла.

Я записал его рассказ: "Я приехал на Майдан 3 декабря, вместе с друзьями по львовской организации "Пласт". Мы приехали, чтобы защищать людей от "Беркута". Я люблю фотографировать, поэтому в В 15-й сотне я скоро стал архивистом и журналистом. 18-го февраля я находился на углу улиц Шовковичная и Институтская, и находился в центре противостояния, делал репортаж. Но вскоре я увидел, что там происходит настоящее побоище. Я был с друзьями по "Пласту" - с Артемом Димидом - сыном первого ректора Украинского католического университета, и с еще одним моим побратимом.

Мы вернулись в Дом профсоюзов. Я оставил там свой фотоаппарат, и взял щит. Когда мы вернулись на Институтскую, "Беркут" и внутренние войска начали настление. Взрывом какого-то мощного взрывного устройства командиру нашей сотни Андрею Жупнику - тоже "пластуну" - оторвало руку.

Ряды Самообороны и толпу людей взрывы мощных гранат просто разбрасывали, "Беркут" вел шквальный огонь из помповых ружей. Когда "Беркут" с нескольких сторон под прикрытием огня пошел в атаку, люди бросились назад. Началась паника, потому что было много мирных людей, женщин, который не были организованы. Самооборона пыталась прикрыть отход. Но нас со щитами осталось в строю немного, мы не смогли создать единый строй, и были вынуждены отходить медленно.

Поэтому скоро со всех сторон нас окружил "Беркут". Мы не могли оказать сопротивления. С меня сняли экипировку, раздели до майки, бросили на землю и начали бить. Мне выбили зуб, другой повредили, я был серьезно ранен в ногу. После этого меня подхватили солдаты ВВ. Они повели меня, в автозак. Этот момент есть на видео. Я не чувствовал страха - я знал, что я отстаивал правое дело, за мной нет никакой неправды, и Бог не оставит меня. Я верил, что каждый волосок на моей голове посчитан, и меня не оставят без помощи. Затем был очень неприятный случай - меня провели сквозь строй солдат ВВ - многие из них старались меня ударить - пленного и безоружного. В плену я пробыл всего несколько часов.

Меня отвезли в Деснянское РУВД Киева. Там против меня возбудили уголовное дело и повезли в больницу для оказания медицинской помощи. Но вдруг машина остановились. Послышались крики, и вдруг - двери распахнулись! Меня вывели из автозака, и... с меня сняли наручники и я попал в руки друзей! Патруль Автомайдана по дороге в больницу заблокировал автозак, и киевляне освободили меня. Той же ночью патриоты переправили меня во Львов, а оттуда в Польшу, где я в течение двух недель проходил лечение в городе Пшемысль. Сегодня я был в Киеве. Мой фотоаппарата сгорел в Доме профсоюзов, но друзья подарили мне новый. Сейчас я работаю как фотограф. И вместе с моим сотником Андреем Жупником мы создаем во Львове общественную организацию "Вільні люди".

18 лютого прийшов зранку на роботу. Знав що буде похід майданівців до Верховної Ради. З онлайн трансляції я зрозумів що почалися заворушки. Ще не закінчився робочий день як я побіг збиратися їхати до Києва. Прибіг до Віденської кави, але пункт від’їзду до початку вулиці Шота Роставелі. Там я записався на бусик, але передумав їхати знову на машині. Cеред тих хто збирався їхати були самооборонівці та правий сектор. Ще перед від’їздом я побачив чоловіка, який відрізнявся від натовпу своїм виглядом. Він був старшого віку і виглядав по професорськи. В основному біля себе я бачив багато молодих хлопців. Дівчат з того часу не пам’ятаю. Та взагалі дівчатам не дозволяли їхати з часів заворушок на Грушевського. Я підійшов та з ним поспілкувався. Його звали Олесь Федорук. Виявилося він є доктор літературних наук. Сіли ми разом на автобус на площі Петрушевича.

Їхали зі мною в основному молоді хлопці. Старшого віку чоловіків було небагато. Я не задумувався що краще було з молоддю говорити про коктейлі молотова, а я заговорився з паном професором про Куліша (він вивчає творчість Пентелеймона Куліша). Коли ми їхали то читали новини про те як “Беркут” наступав. Дійшло до того, що дійшли за Стеллу та захопили Жовтневий палац. Пулі долітали до сцени і поранили Турчинова, який в ту ніч виступав. Загорівся дім Профспілок. Наші хлопці підпалювали коктейлями молотова БТР і відбивали ВВешників. Ми думали, що якщо що то треба буде наново захоплювати Майдан то ми будемо. Також були думки, що нас можуть пов’язати. Ми були готові до бою. Була також інфа про те що у Києві розстріляли наряд ДАІ на Житомирській трасі (http://www.pravda.com.ua/news/2014/02/19/7014643/). Я заснув потім коли ми їхали по Рівенській області. Сам не знав чого ми так спокійно проїхали до Києва. Тільки зараз дізнався що на трасі Житомир-Київ активісти "Правого сектору" розібрали блокпост (http://weather.tsn.ua/politika/praviy-sektor-roztroschiv-blokpost-na-zhitomirskiy-trasi-i-zvilniv-ruh-na-stolicyu-335238.html). Я прокинувся коли ми вже їхали по Києву. Цікаво що ми приїхали в той день на сам Майдан з сторони лядських воріт. Нас вітали люди.

Я тоді з паном Олесем пішов на Майдан. Там було не так багато народу. Видно було палаючий будинок профспілок. Ще певна частина його палала. Люди розбирали бруківку на Майдані та готували цеглу як зброю проти озброєного до зубів “Беркуту”. Ми з п. Олесем та його знайомим шукали де попити чаю. Думали що поп’ємо на вул. Трьохсвятительній у Інституті археографії, але нам не вдалося бо черговий не пустив. Тоді я зайшов до двору Михайлівського монастиря і там попив чай. Там вперше побачив гори продуктів. Як казав Петро Гусак що Майдан був бідний взагалі напередодні Хрещення Господнього. Попили ми чай і пішли знову на Майдан. Стали біля лядських воріт. Потім мене запросили бути “барменом” з коктейлями молотова. Там я побачив першого хто приїхав Петра Гусака. Я певний час поробив коктейлі Молотова, але далі до мене подзвонив бос і сказав щоб я підійшов ближче Стелли. Між нами та “Беркутом” стояв перегороджена барикада яка нагадувала “паркан”. Далі від “паркана” був проміжок простору між яким нікого не було. Біля нас було багато бруківки (її збирали з Майдану, Хрещатика та Грушевського). Також були на готові коктейлі молотова. Люди кидали бруківку на “Беркутівців”. Багато хто не докидав каміння, але були такі які докидали каміння. “Беркутня” прикривалася само собою щитами. Потім почав народ масово кидати бруківку. Я не долучався, бо приїхав захищати Майдан та і думав що навіть якщо візьмуся за це діло то не докину. Потім я пішов до КМДА і ліг спати в головному залі на килимі. Перед тим як заснути я побачив як чоловік один пожертвував 200 гривень хлопцеві, який не мав гроші на дорогу.

Я прокинувся і я разом з Підлісним та Гусаком пішов спати до Кловського. Щоб вийти до Кловського узвозу ми йшли через Бесарабку (десь 20 хвилин ходьби відстань від Майдану до Кловського). Метро в ті дні не працювало!

Нас в ті дні було на Кловського всього троє – я, Підлісний, Гусак. Це була в той час єдина ніч коли я нормально виспався. Прокинулися ми десь з п. Петром ранком. Думали ми як завжди поїхати на Літургію на Поділ до Церкви св. Миколая Доброго (настоятель о. Валерій). Ми проїхали велику відстань від Кловського до Контрактової площі. Ми не встигли на Літургію, але прикро довелося зайти у “Сільпо” на Контрактовій площі (тоді був бойкот продукції Партії Регіонів). Тоді я купив те що потрібно. П. Петро також зробив покупку. Але Гусак придивився уважніше до чека і прочитав цікавий напис ПЕРЕДБАЧЕННЯ ДЛЯ ВАС. ЗВАЖИВШИСЬ ЗУПИНИТИСЯ ЗУПИНІТЬСЯ. Ми все таки зайшли до Церкви. У книжковому магазині Церкви ми застали отця, який чергував у книжковому магазині та дивився онлайн новини про Майдан. Отець повідомив що щось сталося. То ми одразу і пішли. Нас трохи підвезли аж до Михайлівської площі. Далі ми спустилися на Майдан.

Тоді ми з Гусаком підійшли до сцени. Там ми зустрілися з Підлісним, який вже давно там був. Там говорила Руслана що повернулася з за кордону. Вона показала яку знайшли так звану мирну зброю “Беркута”. Також сказала про те що стріляють людей на вул. Інститутській снайпери. Сказала туди не сунуться. Мене Гусак з Підлісним послали розливати коктейлі молотова. Я пішов і почав розливати. Я тоді перепутав при розливі готовий коктейль молотова з мазутою та мазуту. Тоді я пішов допомагати будувати барикади. Так за моєї неуважності я був не поранений та не став частиною Небесної Сотні. Бо коли мене пішли вони шукати то на тому місці побачили що когось підстелили. Там була калюжа крові. Скоріше всього тих людей підстрелили з готелю “Козацького”. В той час коли я пішов будувати барикади якраз тоді п. Петро та п. Юрій бачили цю кров.

А я в той час пішов допомагати будувати барикади. Тоді Майдан був у воєнний час, а тому мав саме такий вигляд. Тоді люди масово розбирали бруківку також на барикади. Тому на самому Майдані було мало бруківки, а залишалася під ногами гола земля. Люди в мішок збирали бруківку та різний “мусор” для побудови барикад. Багато несли що залишилося від минулих барикад біля Стелли. Про масове відновлення барикад можна побачити на цьому відео https://www.youtube.com/watch?v=kha4ret7fr4 . Несли також дошки, шини машин. Петро Гусак побачив таку сцену як дівчина у новій білій балоновій куртці котила брудне колесо ) Ми не були готові до цього. Бо всі були у чистому одязі. На Майдані я в основному збирав бруківку яку мені давали інші люди. Носили переважно бруківку двома способами. З одного боку ставали всі у лінію яка йшла до барикади та один одному передавали бруківку. Також збирали у мішки каміння (та інший “мусор” з минулих барикад) та несли на будівництво нової барикади. Я робив це цими двома способами. Про те як це виглядало детальніше можна побачити на цьому відео https://www.youtube.com/watch?v=KKs8gX6p26A. Я побудував скільки зміг барикади, а далі почав стомлюватися. Тоді до мене подзвонив п. Юрій і назначив зустріч біля Пошти.

Через це місце Майдану проходив о. Михайло Димид. З ним ми разом і сфоткалися.

Також ми в цей день побачилися з о. Василем Рудейком. В цей день біля Лядських воріт поставилена була нами каплиця. Коли вже вона була поставлена доходило до вечора. Я був на посвяченні Церков, але такого посвячення ще не бачив. Вони святили за допомогою своїх айфонів та айподах. Дійшов вечір. Було видно як лазерами афганці починали шукати снайперів на Готелю Україна. Удень було багато людей, у увечері теж немало. В ту ніч частина Партії Регіонів прийшла до Верховної Ради. Скасовані були так звані “диктаторські закони”. Тепер ми добили політично Януковича. Фотографії з засідання Верховної Ради можете побачити тут http://golosukraine.com/publication/politika/ukrayina/22161-vechirnye-plenarne-zasidannya-verhovnoyi-radi-foto/#.U6s6X9vrw-0 . Під час цього засідання було зрозуміло що “Беркут” нам вже не загрожував і ми пішли спати.

Після 20 лютого мені важко було заснути підряд декілька днів. Я важко ту ніч проспав. Далі я збирався вже 21 лютого їхати дудому. В цей день я пішов спершу з Гусаком та Підлісним до вул. Олеся Гончара (станція Золоті Ворота). Але мені сказали що відправлення не буде до Львова. Там я застав віче. Стояв біля сцени з Гусаком та Підлісним для жертв Небесної сотні. Тоді було Віче. Сперш виступив Ляшко, потім Руслана. По телебаченню показували пряму трансляцію з Верховної ради де Яценюк нарешті оголосив про повернення Коснтитуції 2004 року. З того моменту офіційно нарешті ми знову йдемо від диктатури до демократії. Далі несподівано почали вести на нести гроби з Небесною сотнею. Тоді люди розступилися і їх почали вести. Ще вони не встигли зупитися на Майдані як люди зняли шапки та ридати. Я сам також розплакався. Кричали такі гасла “Слава Україні” “Героям Слава”, “Слава Нації” “Смерть Ворогам”, “Зеку смерть”, “Герої не вмирають!” або просто “Герої, герої, герої…”

Потім я поїхав поїздом до Львова. Був на поминальній Службі Божій присвяченій Богдану Сольчанику викладачу УКУ. Також був на його похоронах у м. Старому Самборі. Я ще не бачив ніколи таких похоронів. Проважали до Церкви багато людей з Старого Самбора та навколишіх сіл. Ця колона була дуже довга. Як кажуть ЗМІ людей було близько 8000. Потім церква була переповнена. Потім була прекрасна проповідь про те що ми маємо змінюватися. Що буде гріх якщо ми не змінимся, бо за наших гріхів є Небесна сотня. На самому похороні було менше людей. Його поховали поряд з воїнами УПА.

Поиск по сайту: