Життєвий і творчий шлях Стендаля

Справжнє ім’я письменника Стендаля — Анрі Марі Бейль. Він народився

23 січня 1783 року в Греноблі, на півдні Франції. Дитинство його було безрадіс-

ним. У своїй ліричній сповіді «Життя Анрі Брюлара» він писав: «Два злих генії

ополчилися проти мого бідного дитинства — тітка Софі і батько».

Батько, Шерюбен Бейль, адвокат місцевого парламенту, кавалер ордена Почес-

ного легіону і помічник мера в Греноблі, був людиною жадібною до грошей, хи-

трою, роялістом за настроями. Анрі не любив батька, для якого духовні інтереси сина були чужими. З роками відчуженість між ними зростала, перетворюючись

у ненависть. Тітка Софі виявилася ханжою і релігійною фанатичкою.

Мати, Генрієта Ганьйон, чарівна молода й освічена жінка, кохалася у Данте,

читаючи його в оригіналі, померла, коли хлопчикові було сім років. Ця втрата на

все життя закарбувалася в його серці.

Справжнім другом і вихователем хлопця був дід по матері Анрі Ганьйон, док-

тор медицини. Палкий прихильник Вольтера, якого бачив під час свого палом-

ництва у Ферней, дід передав онукові свою любов до літератури та науки, привив

культ Горація, Софокла, Еврипіда. Дід познайомив Анрі з творчістю Аріосто, зо-

крема з «Несамовитим Роландом», що відіграв велику роль у формуванні характе-

ру юнака. Дядя, Ромен Ганьйон, молодий, дотепний і легковажний, відкрив Анрі

незнаний світ мистецтва, повівши його у театр на «Сіда».

Навчався Анрі в Центральній школі Гренобля. Там хлопець уперше опинився

в середовищі ровесників. Анрі навчався непогано, навіть діставав нагороди, зо-

крема з літератури. Але його освіта не обмежилася лише школою. Він вчився гра-

ти на скрипці, кларнеті, брав уроки співу. Та справжньою пристрастю стала для

нього математика. «Я любив і тепер ще люблю математику заради неї самої, бо

вона не допускає лицемірства і неясності — двох властивостей, які мені найбільш

огидні»,— писав Стендаль. Він хотів вступити до Політехнічної школи, але зго-

дом передумав, оскільки втратив інтерес до математики. Юнаком заволоділа нова

мрія — жити в Парижі та писати комедії.

Вирішальний поворот у житті Стендаля стався 1800 року. Його родич граф

Дарю, на той час старший секретар воєнного міністерства, а згодом міністр і статс-

секретар Наполеона, влаштував Анрі в канцелярію міністерства. Але Стендаль не виявив здібностей до канцелярської роботи і займався нею недовго. Через деякий

час він вступає до наполеонівської армії, в якій прослужив понад два роки.

У 1802 році Стендаль полишив армію і повернувся до Парижа. У нього багато

планів, але вони так і залишилися нездійсненими. Окрім того, страждань завда-

вали матеріальні нестатки. В пошуках заробітку Стендаль їде в Мілан і влаштову-

ється до торговельної фірми. Та торгівля не задовольнила його, він повертається

до Парижа і 1806 року знову вступає на військову службу. Стендаль брав участь

у московському поході Наполеона, пережив російський холод і панічний відступ

французів. Поступово змінюється його ставлення до Наполеона, з’являється не-

сприйняття тиранії та деспотії французького імператора. Причину його падіння

він вбачає в тому, що Наполеон зрадив революцію.

Стендаль іде у відставку і від’їжджає до Італії, в якій мешкає близько семи ро-

ків. Саме тут 1814 року вийшла його перша книга «Листи, написані в австрійсько-

му Відні про знаменитого композитора Гайдна» під псевдонімом Луї-Александр-

Сезар Бомбе. В Італії Стендаль подорожує містами, вивчає італійську культуру,

підтримує зв’язки з карбонаріями. Пізніше письменник віддасть шану героїчним

учасникам цього руху, створивши образи карбонаріїв П’єтро Міссіріллі у «Ваніна

Ваніні», Ферранте Палла в «Пармській обителі», графа Альтаміри в «Червоному

і чорному».

1821 року Стендаль повертається до Парижа і поринає в літературну працю.

1827-го виходить його перший роман «Арманс».

У 1830 році Стендаль знову іде на адміністративну службу, діставши призна-

чення французького консула в м. Трієсті. Але уряд Австрії відмовився затвердити

його, і Стендаль став консулом у маленькому приморському місті Чівіта-Векк’я.

У вільний від службових обов’язків час Стендаль займається літературною ді-

яльністю. З-під його пера один за одним з’являються шедеври: «Ваніна Ваніні»,

«Червоне і чорне», «Люсьєн Левен» («Червоне і біле»), «Пармська обитель», «Іта-

лійські хроніки», «Записки туриста» тощо. Окрім того, Стендаль пише багато

літературних праць із мистецтва («Історія живопису Італії», «Расін і Шекспір»,

«Прогулянка Римом», «Музико, єдина моя любов!») та книги про Наполеона.

У 1836 році Стендаль дістає жадану довгострокову відпустку до Парижа. Жи-

вучи три роки в Парижі, він їздить по всій Франції, а також відвідує Іспанію,

Англію, Шотландію, Ірландію. В 1839 році письменник повертається до Чівіта-

Векк’ї, де продовжує працювати над своїми творами. У Стендаля багато творчих

планів. Він писав: «…На літературному поприщі я бачу ще багато справ, які сто-

ять переді мною. Праці, яку я накреслюю, вистачило б на десять життів». Але

митець не знав, що жити йому залишилося зовсім мало і більшості задуманого не

судилося здійснитися.

22 березня 1842 року Стендаль, який перебував у Парижі, втратив свідомість

перед дверима міністерства іноземних справ і вночі помер від удару. Разом з Ко-

ломбом і Меріме на Монмартрський цвинтар проводжав його Олександр Тургенєв,

який за п’ять років до цього супроводжував до Святих Гір тіло вбитого Пушкіна.

О. де Бальзак у ті дні написав: «Франція, її література втратили одного з незви-

чайних людей нашого часу». На пам’ятнику над могилою письменник заповідав

написати прості слова «Жив. Любив. Страждав», в яких бажав відобразити всі

колізії свого життя.

А наступного дня після поховання в усіх французьких газетах з’явилося по-

відомлення про те, що на цвинтарі Монмартр поховано «маловідомого німецького

поета Фрідріха Стендаля». Це була остання насмішка долі.

У літературній біографії «Життя Анрі Блювала», написаній 1835 року, Стен-

даль зазначив: «Що стосується мене, я беру білет у лотереї з таким головним ви-

грашем: мати читачів у 1935 році». Життя показало, що здійснилися найсміли-

віші мрії письменника. Більше двохсот років минуло від дня його народження,

а живий голос письменника пристрасно і молодо лунає й сьогодні, хвилюючи сер-

ця читачів.

Поиск по сайту: