Порядок застосування звичайних цін

У розд. І ПК удосконалено підходи до визначення звичайної ціни. Так, ПК передбачено конкретні методи визначення звичайних цін, які застосовуються в міжнародній практиці, а саме:

- метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), згідно з яким звичайна ціна визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаються) не пов'язаній із продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності;

- метод ціни перепродажу, згідно з яким застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних зі збутом;

- метод «витрати плюс», згідно з яким застосовується ціна, що складається із собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставлених умов;

- метод розподілення прибутку, суть якого полягає в тому, що визначається прибуток від операції, який повинен бути розподілений між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно обґрунтованій основі, що наближує цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби були непов'язаними особами;

- метод чистого прибутку, який ґрунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої, як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у співставних економічних умовах. Порядок застосування вище перелічених методів визначення звичайної ціни встановлюватиметься Кабінетом Міністрів.

ПК установлює перелік офіційних джерел інформації для визначення звичайних цін:

- статистичні дані державних органів та установ; - ціни спеціалізованих аукціонів із торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; - довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; - звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; - інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Як і зараз, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби. Водночас для обґрунтування відповідності ціни господарської операції рівню звичайної ціни платник податків зобов'язаний за запитом органу державної податкової служби обґрунтувати рівень договірних цін.

В разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20% таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання; коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Крім того, ПК передбачено, що великий платник податків має право звернутися до центрального органу ДПС із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування. Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між платником податків та центральним органом ДПС про порядок визначення цін (методів) та їх застосування для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Порядок укладення та виконання таких договорів установлюватиметься Кабміном.

Податкові різниці

Відповідно до визначення, наведеного в розд. І ПК, податкова різниця - це різниця, яка виникає між оцінкою та критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та доходами і витратами, визначеними згідно з розд. III ПК. Визначено два види податкових різниць:

- тимчасова - це різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах;

- постійна - це різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється в наступних звітних податкових періодах. Відповідно до розд. II ПК платник податку на прибуток у складі фінансової звітності зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, установленою Мінфіном, а також подає податковому органу разом із відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. Малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу, подають разом із річною податковою декларацією річну фінансову звітність.

Поиск по сайту: