Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОГО ЗОБРАЖЕННЯ (ТРОПИ)

Епі́тет — художнє означення. Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе до зеленого шлюбу»), скам'янілі дні, сонце золоте, ясні зорі, тихі води. Вони відрізняються від звичайних означень («зелений листок»).

 

Порівня́ння — пояснення одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або слів — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич). «Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін.

 

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю».

 

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

«Пакіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько.

«Б’є об землю копитами білий кінь зими» (прийшла зима) - Володимир Сосюра.

 

Уособлення або Персоніфікація — вид метафори — вираз, що дає уявлення про яке-небудь поняття або явище шляхом зображення його у вигляді живої особи, наділеного властивостями даного поняття (надання неживому якостей живого). Наприклад: Вишня пишається білим цвітом. Грім розсердився.

 

Алегорія (грец. αλληγορία, від άλλοζ — інший і αγορεύω — говорю)- тип художнього образу, коли конкретне значення слова абстрагується від того, що він безпосередньо означає, а створюється образ. Наприклад, конкретний образ жінки із зав'язаними очима й терезами в руках (зображення богині Феміди) є алегорією абстрагованої ідеї правосуддя, бог Марс — алегорія війни, образ лисиці в байці — алегорія хитрощів тощо. Найчастіше алегорія використовується в байках, притчах.

 

Метоні́мія(грец. metonímia - перейменовувати) - різновид тропа, близький до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Читаючи у В. Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати / всі думки, всі пориви мої...", читач уявляє не тільки кострубаті контури урбанізованого міста, а й психологічний стан людини, яка вперше опинилася в такому неприродному (штучному) середовищі. У цьому відмінність метонімії від метафори, в котрій ніколи часткове не замінює ціле.

Слухати Шопена (слухати музику Шопена). Все місто вийшло на вулицю (мешканці міста). Довга дорога (в значенні подорож, а не шлях). Випрасуваний молодий чоловік (чоловік у випрасуваному костюмі)

Здесь барство дикое, без чувства, без закона,

Присвоило себе насильственной лозой

И труд, и собственность, и время земледельца...

 

Синекдо́ха (грец. Συνεκδοχή — співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.

Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо.

Приклади:

Покупець вибирає якісні продукти (однина покупець замість множини – покупці)

Влаштувався на роботу, може, яку копійку заробить.

 

Напротив меня в вагоне сидел старик в панаме, а рядом с ним женщина в кокетливой шляпке. Панама читала газету, а кокетливая шляпка кокетничала со стоящим возле нее молодым человеком. - Одна из функций синекдохи состоит в идентификации объекта через указание на характерную для него деталь, отличительный признак.

 

Окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.

Приклад: Назва збірки В.Стуса «Веселий цвинтар» або рядок із поезії Т.Шевченка «На нашій, не своїй землі»; «квадратура кола», «ходячий труп», «запеклі друзі».

 

Си́мвол (з грец. знак) — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. У творах УНТ символи: калина – символ дівочої краси, дуб – символ міцності. У поемі Т.Шевченка «Кавказ» Прометей – символ нескореного народу, орел – символ російського самодержавства.

 

Інверсія — одна із стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш значуще слово чи слова особливо підкреслити, звернути на них увагу.

І.Вишинський «Послання до єпископів»: «А тії бідаки… і простої сірячини путящої, чим би наготу свою прикрити могли, не мають»

 

Антитеза –протиставлення понять, образів, станів тощо.

І.Вишинський «Послання до єпископів»: єпископи «в достатках безжурних та розкошах, як у маслі плавають», а «сироти… голодні, і спрага їх мучить», вони не мають і «шеляга, за віщо солі купити».

 

Ана́фора (грец. αναφορα — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації анафора подеколи близька до анаколуфа. Почасти анафора виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті:

 

Чому я так страждаю?..

Чому любов до тебе відчуваю?..

Чомутебе забути я не в силах?..

Скажи мені, о милий!. Билися день, билися другий.

 

Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою (див. симплока):

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий… (Надія Кир'ян).

 

Алітерація (від лат. ad - до, при і littera - літера) – стилістичний прийом повтоpення однакових або близьких за акустико-артикуляторними ознаками приголосних звукiв з метою створення звукового образу або фону: Мов водопаду pев, мов битви гук кpивавий, так нашi молоти гpимiли pаз у pаз (I.Фpанко).

 

Асона́нс(лат. assonare — співзвучати) — повторення однакових голосних звукiв у рядку або строфi, що надає вiршованiй мовi милозвучностi, пiдсилює ïï музичнiсть.

1) Повторення у рядку, фразі або строфі однорідних голосних звуків, напр.: «Сонце гріє, вітер віє...» (Т. Шевченко).

2) Неточна рима, в якій співзвучні лише голосні звуки, напр.: гомін — стогін.

 

Тавтологічні вислови: труби трублять, мости мостити, очима побачити, мислію помислити.

 

Паралелі́зм(грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину. На відміну від порівняння паралелізм виконує композиційну функцію, пов'язує певні мотиви чи елементи стилю у художньому творі.

Найчастіше трапляється у синтаксичних ситуаціях, відомих із фольклорної традиції, принаймні за піснями легендарної Марусі Чурай, в яких витворюється психологічний паралелізм:

 

Як ми кохалися, як зерно в горісі,

Тепер розійшлися, як туман по лісі!

Як ми кохалися, як голубів пара,

Тепер розійшлися, як чорная хмара!

 

Града́ція(лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.

Градація розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність градації посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: «Прийшов, побачив, переміг»).

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.