Історичне джерелознавство — це спеціальна галузь наукових історичних знань, яка вивчає походження історичних джерел, теорію і методику їхнього використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки. Джерелознавство включає в себе передусім теорію і джерелознавчу практику.
Теорія дерелознавства — це сукупність систематизованих узагальнюючих знань про його предмет, об'єкт, завдання, методологічні принципи, структуру та місце в історичній науці. Джерелознавча практика — це безпосередній пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їхньої інформативної цінності, а також практичне використання почерпнутих відомостей в конкретних історичних дослідженнях, тобто та робота, яку виконує кожен історик, опрацьовуючи певну проблему.
Предмет, завдання І функції історичного джерелознавства.
Предмет історичного джерелознавства складають: закономірності формування джерельної бази історичної науки в цілому та окремих груп джерел і відображення в них процесу історичного розвитку, їх функціонування в історичному дослідженні, функціонування джерелознавства в системі історичної науки.
3 предмета історичного джерелознавства випливають його функції, теоретичні і практичні завдання як спеціальної галузі історичної науки. До теоретичних завдань джерелознавства належать:
• розробка загальної теорії джерелознавства,
• опрацювання теоретичних проблем джерелознавства окремих компонентів історичної науки, у тому числі всесвітньої історії, історії України.
• вироблення принципів та методів наукового дослідження історичних джерел і використання джерельної інформації.
До практичних завдань джерелознавства можна віднести такі:
• вдосконалення наукових методичних прийомів і засобів вивчення та використання джерел, розробка методики джерелознавчої критики, що займає провідне місце у методичному арсеналі історичної науки;
• аналітико-інформативне вивчення окремих джерел або їх комплексів. • забезпечення історичних досліджень вірогідними джерелами і фактичними знаннями, що складають основу для подальших науково обґрунтованих висновків;
• формування на базі джерел сукупності наукових фактів.
3. Структура історичного джерелознавства. Джерелознавство і спеціальні Історичні дисципліни.
Під поняттям "структура" (упорядкованість) у джерелознавстві розуміють сукупність усталених зв'язків компонентів об'єкта, що забезпечують його цілісність, а також основні властивості, які виявляються в умовах різноманітних зовнішніх та внутрішніх змін.
Розглядаючи загалом джерелознавство як галузь історичних знань, складову історичної науки, важливо визначити Його макроструктуру (зв'язки джерелознавства з іншими науками, Його місце серед наукових знань) та мікроструктуру (внутрішня побудова самого джерелознавства, його системні якості).
Історичне джерело як носій історичної інформації.
Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини й відбиває той чи інший бік людської діяльності.
ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛА:
Позитивістський(що розглядає джерела як "речі", які містять "готові" або "напівготові" факти, котрі необхідно збирати та вивчати)
Марксистський — базується на так званому історичному матеріалізмі і трактує історичне джерело виключно як продукт певних суспільних відносин.
Неокантіанський — розглядає джерело як продукт індивідуальної людської психіки.
Першоджерело, вторинне джерело та позаджерельне знання.
Першоджерело – це джерела, що не засновані на інших джерелах і містять хронологічно первинну й незалежну від інших джерел фіксацію історичних подій.
Вторинне джерело – засноване на інших джерелах і має більшу ступінь узагальнення.
Позаджерельне знання – це знання, яке має та використовує дослідник, вивчаючи на підставі минулого дійсність. Структура цього знання в загальних рисах така:
1. Сприйняття дослідником судження про історичні факти;
2. Сприйняття теоретичних тверджень
3. Сформована на підставі цього знання система цінностей.