Юридична природа джерел конституційного права

ПЛАН.

Поняття і зміст джерел конституційного права.

Види джерел конституційного права. Класифікація джерел конституційного права.

Юридична природа джерел конституційного права.

= 1 =

Джерело права — це форма (спосіб) існування право­вих норм, яка перетворює право (як волю) в об'єктивовану реальність. Право як об'єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права" і "форма вираження права"). Без такої об'єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права — явище надзвичайно складне і багато­гранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших — в пи­сьмових актах — документах. Світова практика знає чи­мало джерел права. Це — акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систе­му джерел права (відповідно — систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конститу­ційного права, яке також має відповідну систему джерел.

Важливе значення має вирішення питань про харак­тер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України.

Щодо походження, то чи можна говорити про історію українського конс­титуційного права? Так, першою Конституцією України є конституція Пилипа Орлика. Пам'ятками політико-правової думки українського народу є також статті та ін­ші акти Б. Хмельницького. Першим актом, який безпо­середньо започаткував національне конституційне право України, можна вважати IV Універсал Української Центральної Ради (1918). Він політико-правовим чином сформував, проголосив Україну як незалежну, самостій­ну і суверенну державу.

Також слід обов’язково звернути увагу на такі джерела конституційного права як Декла­рація про державний суверенітет 1990 року та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали ві­хою, яка започаткувала народження нового українського конституційного права.

Джерела конституційного права закріплюють най­важливішу сферу політико-правових відносин, які вини­кають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя — надзвичайно складний комплекс економічних, політич­них, соціальних, соціально-психологічних та інших від­носин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного сувере­нітету народу. В таких джерелах втілюються основи кон­ституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного та адміністративно-територіального буді­вництва, побудови органів державної влади. Одна з осо­бливостей джерел конституційного права полягає в то­му, що значна їх частина має політичний характер.

Об'єктом конституційного права є політика, яку, звичайно, розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади. Основним змістом полі­тики, як вже зазначалося, є здійснення влади. Акти, в яких акумулюються політичні рішення, що приймаються в процесі здійснення влади, мають виняткове, прин­ципове значення. Вони є предметом спеціальної уваги законодавця, їм притаманний особливий механізм реалі­зації, особливий характер відповідальності суб'єктів кон­ституційно-правових відносин. Конституційно-правова відповідальність є різновидом політико-правової відпові­дальності.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалі­зується в правових актах, — надзвичайно складне соці­альне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідео­логічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля — це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій.

Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел во­ля та інтереси суб'єктів конституційного права стають загальнообов'язковими, стають законом, який в подаль­шому визначає волю й поведінку вже інших суб'єктів.

Втілити волю в закон — це означає надати конкрет­ній волі загальнообов'язкового характеру у правовому акті, який, в разі потреби, охороняється силою держави. Тут воля переплітається з владою: воля не має соціальної ваги, якщо її реалізація не забезпечується владою, яка при потребі може застосувати примус. У той же час тре­ба мати на увазі, що не можна звести сутність влади до примусу, до насильства.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творен­ня права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює най­більш важливі відносини — відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і проце­суальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комп­лексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивіль­ного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право — цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституцій­ному праві і матеріальні, і процесуальні норми об'єд­нуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, ви­могами законодавчої техніки. Співвідношення матері­альних та процесуальних норм в джерелах конститу­ційного права не однакове. В одних випадках в актах переважають норми матеріального права, які закріп­люють здебільшого правовий статус державних органів і їх компетенцію. Це, так би мовити, статичний бік дер­жавно-правового становища суб'єктів конституційного права.

В інших випадках завданням актів є встановлення процедури (порядку) діяльності державних органів. Ти­повими у цьому відношенні є різноманітні регламенти, які детально впорядковують процедуру діяльності Вер­ховної Ради України, Президента України, Кабінету Мі­ністрів України.

І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характе­ру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об'єднань), соціально-психологічні (різноманітні психологічні установки, мораль).

= 2 =

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конститу­ційних відносин та різноманітність їх об'єктів обумов­люють різні види правових приписів, а відтак —різно­манітність видів джерел конституційного права. Започатковує цей перелік найважливіший політико-правовий документ — Конституція України.

У відповідності зі ст. 91 Конституції, Верховна Рада України приймає закони України, постановита інші акти.

В Конституції України у ст. 106 є вказівка на те, що Президент України на основі і на визнання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Кабі­нет Міністрів України видає постанови і розпорядження (ст. 117 Конституції України). Ст. 144 Конституції надає право органам місцевого самоврядування приймати рі­шення в межах повноважень, визначених законом.

Говорячи про згадані акти, треба мати на увазі, що не всі з них є джерелами конституційного права. Такими є ті з них, які містять норми конституційного права.

І так,слід звернути увагу на таке джерело конституційного права як Закон. Закон у широкому розумінні — це встановлені дер­жавою загальнообов'язкові правила. У власне юридич­ному значенні закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої вла­ди чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі зако­нодавства України.

Найбільш загальний характер має класифікація законів за такою ознакою, як юридична сила. Ця класифі­кація включає чотири різновиди законів: основний за­кон (конституція), конституційний закон, органічний закон, звичайний закон.

Перше місце в цій ієрархії законів посідаєконститу­ція— основний закон держави, акт вищої юридичної сили, головне джерело конституційного права.

Конституційний закон — нормативно-правовий акт, який вносить зміни та доповнення в конституцію, при­ймається в особливому, ускладненому порядку, має таку ж юридичну силу, що й конституція.

Органічний закон — це нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом конституції.

Такі закони приймаються з питань, передбачених конституцією (закони про громадянство, про конституцінний суд, про держаний гімн тощо). Як правило, конституційні закони приймаються кваліфіковано більшістю голосів депутатів.

Звичайні закони — є джерелами конституційного права, вони приймаються в порядку тієї ж законодавчої процедури, що й інші акти. Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

В законодавстві деяких країн — Італії, Франції та ін. — термін "конституційний закон" чи його синонім — "органічний закон" зустрічається досить часто. Необхідність конституційного закону обумовлена не тільки пре­дметом державного (конституційного) права, а й функ­ціональними можливостями самої Конституції, яка регу­лює відповідні суспільні відносини лише певним чином. Вона має чітко окреслене коло правового регулювання. Межі такого регулювання не можна переступати, оскільки це загрожує перетворити Конституцію у зви­чайний закон і призведе до того, що вона стане надзви­чайно громіздким і малоефективним політико-правовим документом. З огляду на це необхідність конституційних законів цілком очевидна. Такі закони є "малими" конс­титуціями, яким належить особливе місце і значення в конституційній системі.

Поиск по сайту: