Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дія нормативного акта у просторі, екстериторіальність

Межі дії нормативних актів

 

4.1. Дія нормативних актів у часі; порядок набрання чинності актом;

Зворотна сила закону

Темпоральну (часову) чинність нормативно-право­вих актів (так само, як інших джерел об'єктивного юридичного права) характеризують такі показники:

1. Набрання чинності нормативно-правовим актом— момент початку його дії, тобто це момент, з якого всі організації, посадові особи і громадяни повинні керуватися ним, виконувати і дотримуватись його.

У Конституції є пряма вказівка на необхідність прийняття з питання набрання чинності нормативно-правовим актом спеціального закону. На жаль, на сьогоднішній день в Україні такого закону все ще немає. Зараз з цього питання діє Указ Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і набрання ними чинності» (далі — Указ № 503).

У статті 1 Указу № 503 передбачено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття у
встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України", газети "Урядовий кур'єр", "Голос України", "Відомості Верховної Ради України", інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України".

Якщо нормативний акт опубліковано в кількох офіційних друкованих виданнях, він набирає чинності після опублікування в тому з них, де його опубліковано раніше.

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення відповідно до вищевказаного порядку. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

Порядок набуття чинності різними нормативними актами:

1. Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції та Указу № 503 нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

2. Нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта — з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

3. Порядок набуття чинності нормативними актами міністерств і відомств встановлено в Указі Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».

Згідно зі ст. 1 Указу з 1 січня 1993 року нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, орга­нами господарського управління та контролю і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Такі нормативні акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України».

4. Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

5. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час акти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Закони починають діяти:

- з моменту ухвалення (наприклад, Конституція України);

- з моменту опублікування;

- з часу, який позначено в самому законі;

- з часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. В Україні, як правило, початок дії закону визначається у спеціальній постанові Верховної Ради про порядок його введення в дію: із дня опублікування або з моменту настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону та ін.). Наприклад, разом з опублікуванням Закону України від 10 березня 1994 р. «Про державну таємницю» була опублікована Постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про державну таємницю», де сказано, що він вступає в дію з дня опублікування;

- закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони мають бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх підписання і ухвалення до виконання Президентом України;

- закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму.

За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування.

Відповідно до Конституції України закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними (ст. 57).

2. Напрямок темпоральної чинності норма­тивно-правових актів— тобто його дія стосовно фактів, які виникли вже після набрання ним чиннос­ті, — умовно кажучи, «нових» фактів, а також тих, які виникли ще до цього, — так би мовити, «ста­рих» фактів, і існують, тривають після набрання ним чинності.

За цим показником розрізняють пряму, зворот­ну й переживаючу чинність (дію) нормативно-правового акта в часі.

Пряма дія. Нормативно-правовий акт поширю­ється на факти, які:

а) виникли після набрання ним чинності (тобто на нові факти) і

б) виникли до набрання ним чинності, але продовжують існува­ти, тривають і після того (тобто на триваючі «старі» факти), проте поширюється на останні тільки з моменту набрання ним чинності.

Зворотна дія— це така дія на правовідносини, де припус­кається, що новий нормативний акт існував на момент виник­нення правовідносин. Загальне правило говорить: «Норма пра­ва зворотної сили не має».

Винятки з цього правила рідкісні і допускаються:

а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили;

б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.

Переживаюча дія. Новий нормативно-правовий акт поширюється тільки на нові факти, а на старі факти, що тривають, (тобто факти, які виникли до набрання ним чинності і не припинили свого існу­вання) продовжує діяти попередній нормативно-правовий акт.

Пряму дію в часі мають завжди і всі норматив­но-правові акти, зворотну і переживаючу — тіль­ки у випадках, спеціально передбачених законодав­ством (оскільки загальний принцип полягає у то­му, що закон зворотної та переживаючої дії немає). Причому характеристики прямої, а іноді й зворот­ної дії стосуються тільки нового нормативно-право­вого акта, а переживаючої дії — лише попередньо­го, «старого» акта.

3. Зупинення чинності нормативно-правових актів — тимчасове, неоста­точне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повнова­ження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Консти­туції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності».

4. Припинення чинності нормативно-право­вих актів — тобто припинення, скасування його дії, або, інакше кажучи, виключення формальної обов'язковості загальної норми по­ведінки, яку у ньому вміщено.

Чинність нормативно-правових актів припи­няється внаслідок:

- перебігу строку, на який було передбачено чинність акта;

- зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

- скасування акта тим органом, який його прийняв, або вищим від нього органом;

- прийняття з цього ж питання іншого (нового) нормативного акта тим самим органом;

- офіційного визнання акта незаконним, недійсним (нечинним) шляхом певної, встановле­ної законом судової процедури;

- прийняття рішенням Конституційного Суду у разі визнання акта невідповідним Конституції України (неконституційним).

Правила щодо темпоральної чинності норматив­но-правових актів звичайно встановлюються законодавством відповідної держави. Знання цих пра­вил — неодмінна передумова належного, законного застосування і здійснення норм юридичного права.

 

Дія нормативного акта у просторі, екстериторіальність

 

Просторова (територіальна) чинність норма­тивно-правових актів характеризується обсягом того фізичного простору, у межах якого на відпо­відних суб'єктів права поширюється формальна обов'язковість таких актів (а точніше — обов'яз­ковість юридичних норм, що закріплені в них).

Дане явище залежить насамперед від того, як ро­зуміти поняття цього простору (території держави). В Україні інтерпретація зазначеного поняття нині значною мірою легалізована, офіційно внормована Законом України «Про державний кордон» від 7 ли­стопада 1991 р. У ст. 1 цього Закону передбачено, що державним кордоном України є лінія і верти­кальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору. У цьому самому законі визначено, які води належать до територіального моря України та до її внутрішніх вод (ст. 5, 6).

Територією держави, на яку поширюється чин­ність її законів, також вважають територію по­сольств, консульств, торговельних представництв, місій за кордоном, територію літаків, які знахо­дяться за межами держави, космічних об'єктів під прапором і гербом держави, територію торгових ко­раблів у відкритому морі (океані), а також військо­вих кораблів, що перебувають за кордоном.

Залежно від правового статусу суб'єкта прий­няття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її ор­ганів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого само­врядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

 

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.

Екстериторіальний принцип — це дія нормативних актів поза межами держави. Так згідно зі ст. 7 Кримі­нального кодексу України «громадяни України та особи без гро­мадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України». Якщо вони «за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини».

На території України застосовується законодавство інозем­них держав, якщо це регламентується Конституцією і законами України, міжнародними угодами з іншими державами. Напри­клад, у Цивільному кодексі України є спеціальний розділ про за­стосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Згідно зі ст. 9 Конституції України, Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» укладені і на­лежним чином ратифіковані міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і без­посередньо діють на її території.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.