ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ФІЗІОЛОГІЇ

Фізіологія людини відноситься до фундаментальних біологічних наук і охоплює величезну кількість різноманітних фактів, які відображають процеси життєдіяльності на всіх рівнях організму. Вона є важливою теоретичною біо­логічною основою медицини, психології, педагогіки, гігієни, раціональної орга­нізації праці, відпочинку та харчування людини, які спрямовані на підтримку його здоров’я та активної діяльності.

Одним із методів вивчення фізіології у вузі є виконання студентами експериментів під час лабораторних занять. Це допомагає їм глибше осмислити закономірності основних фізіологічних функцій організму, отримати безпосе­реднє підтвердження теоретичних положень, засвоїти сучасні методи досліджень, набути навичок у постановці й проведенні експериментів, навчитися аналізувати отримані результати, узагальнювати їх і робити висновки.

Як люба інша наука, фізіологія користується певними термінами, катего­ріями і поняттями:

Клітина — структурний елемент рослинних і тваринних організмів, що забезпечує їхнє відтворення, розвиток і життєдіяльність.

Тканина — система клітин і неклітинних елементів, спільних за походженням, будовою та функціями.

Орган— структура, яка складається з різних спеціалізованих клітин, що має систему кровопостачання і нейроендокринної регуляції, .які забезпечують його специфічні функції.

Організм— самостійно існуюча одиниця, яка являє собою систему, що саморегулюється і реагує як єдине ціле на зміни зовнішнього середовища.

Фізіологічна система—спадково закріплена сукупність органів і тканин та їх нейроендокринна регуляція, яка забезпечує здійснення тієї чи іншої функції організму (дихання, виділення, травлення та ін.).

Функціональна система — сукупність різнорідних органів та тканин, що належать до різних анатомічних структур, але які забезпечують досягнення певного кінцевого результату.

Функція - специфічна діяльність системи або організму. Наприклад, функцією дихання обмін - О₂ і СО₂. Функція серця - скорочення й розслаблення.

Процес- послідовна зміна явищ або станів, які направлені на досягнення певного результату.

Механізм- засіб регулювання процесу або функції. У фізіології розглядають наступні механізми регуляції: місцевий ( розтягнення судин при підвищенні артеріального тиску); гуморальний( вплив на функції і процеси біологічно активних речовин, гормонів ); нервовий( підсилення або пригнічення процесів внаслідок збудження або гальмування імпульсації у нервах ); центральний ( команди, які надходять з центральної нервової системи ).

Регуляція - цілеспрямована дія на системи, органи, тканини, яка забезпечує нормальне протікання фізіологічних процесів і реалізується за рахунок місцевих, гуморальних та нервових механізмів.

Реакція- посилення або послаблення діяльності організму чи його складових у відповідь на внутрішнє або зовнішнє подразнення.

Подразнення - дія на живу тканину зовнішніх або внутрішніх подразників.

Подразник- фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, що здійснюють на органи і тканини впливи, які приводять до зміни їх активності. За фізіологічним значенням подразники можуть бути адекватнимиі неадекватними. Перші з них специфічні, тобто ті, які впливають на орган чи тканину, спеціально пристосованих до них у процесі філогенезу. У цих випадках достатньо невеликих по силі подразників. Такою, наприклад, є дія кванта світла на око. До неадекватних відносять подразники загального характеру, які при значно більшій інтенсивності викликають подразнення будь-якої тканини.

Рефлекторна реакція - відповідна дія або процес в організмі ( системі, органі, тканині, клітині ) на базі рефлексу.

Рефлекс- зміна, або припинення функціональної активності органів, тканин або цілого організму, які здійснюються при обов’язковій участі центральної нервової системи у відповідь на подразнення нервових закінчень (рецепторів ).

Автоматія- властивість деяких клітин, тканин та органів збуджуватися під впливом імпульсів, які виникають у них самих.

Збудження - активний фізіологічний процес, яким деякі живі клітини (нервові, м’язові, залозисті ) відповідають на подразнення. Тканини, які утворені цими клітинами, відносять до збудливих.

Збудливість - це властивість високо спеціалізованих тканин ( нервової, м’язової, залозистої ) у відповідь на дію подразника переходити з стану фізіологічного спокою у стан збудження генеруючи при цьому потенціал дії. Наслідком збудження є діяльність організму або його складових; слідством гальмування - пригнічення діяльності клітин, тканин або органів, тобто процес, який приводить до зменшення або попередження збудження.

Подразливість - загальна властивість усіх живих тканин, яка виявляється у зміні процесів обміну речовин у відповідь на дію зовнішнього, або внутрішнього подразника

Адаптація, абопристосовуваність - це механізм, який вироблений у процесі філогенезу і онтогенезу, за допомогою цього механізму здійснюється переключення функціонального стану організму з одного рівня діяльності на інший. Сигналом для адаптаційної перебудови є зміна умов середовища.

Фізіологічні функції можна вивчати на різних рівнях: молекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному, органному, системному, а також на рівні організму.

Основною формою фізіологічного дослідження є експеримент. Завданням експериментальних досліджень на лабо­раторно-практичних заняттях є ілюстрація, аналіз і під­твердження наукових положень, про які студент дові­дується з теоретичного курсу.

Для вияснення закономірностей перебігу фізіологічних функцій в організмі (в дослідах) використовують лабораторних тварин (мавпи, коти, свині, собаки, кролики, щурі, хом'яки, миші, жаби), також об'єктом досліджень можуть бути ізольовані клітини, тканини або цілісні організми.

Проведення експерименту передбачає: визначення мети і завдань, вибір методики та об'єкта дослідження. Після цього проводиться підготовка об'єкта дослідження, необхідної апаратури для дії на об'єкт і для реєстрації фізіологічних ефектів. Потім виконуються експериментальне дослідження (лабораторна ро­бота), обробка та аналіз результатів з оформленням даних, оцінкою відповідності або невідповідності їх теоретичним передумовам. На основі цього студент робить висновок про виявлені закономірності.

Експериментальна частина дослідження фізіологічних процесів включає, як правило, проведення гострого чи хронічного експерименту (досліду).

При проведенні гострого досліду спостереження за ходом життєвих процесів звичайно буває короткочасним. Виживання тварини після гострого досліду у зв'язку з глибоким порушенням функцій недоцільно.

У хронічному досліді тварині попередньо роблять відповідну хірургічну операцію (наприклад, накладання фістули на шлунок, проток слинної залози). Після одужання, у відносно нормальних умовах життя тварини, вивчаються ті чи інші фізіологічні функції. Дослідження може бути одноразовим, багаторазовим або тривалим (місяці, роки).

До найбільш важливих методів, що застосовуються у фізіології, належить моделювання. У загальній формі його можна охарактеризувати як практичне і теоретичне дослідження, при якому вивчається не сам об'єкт, а якась допоміжна природна чи штучна система модель,що об'єктивно відповідає досліджуваному об'єкту. За певних умов модель замінює об'єкт і дає в кінцевому результаті необхідну інформацію. При цьому здатність моделі замінювати об'єкт часто пов'язана з однаковою фізичною їх природою .

При дослідженні життєдіяльності людини крім методу спостереження широко використовуються методи інструментального дослідження (вислуховува­ння та запис тонів серця, вимірювання та реєстрація тиску крові, легеневої вентиляції, м'язової сили, рефлексів, біострумів серця, мозку тощо).

РОЗДІЛ II

Поиск по сайту: