Філософські підстави демократії (К.Лефор, П. Рикер). Культура і демократія (Р. Інглхарт). Сучасні риси демократії в Україні

ЛЕФОР: Що таке демократія?Демократія утворюється в порожнечі — так пише Лефор у своїй статті «Питання демократії»(1983 р.) Демократична революція розпочалася на зламі XVIII ст.. і пережила протягом XIX ст. процес вирішального прискорення та леґітимації. З нею до нас прийшло поняття влади. Це була вирішальна переміна, яка визначає демокр. владу в сучасному розумінні цього терміна: коли розпадається монархічна рамка, коли стирається постать Царя, цього посередника між людьми й Богом, і залишається «порожнеча», отоді й з’являється демократія як форма, що актуалізується на цьому порожньому місці, а тому й виявляє себе як дуже слабка сила, оскільки позначена образами порожнечі. Місце влади перетворюється на порожнє місце..

Лефор: «Я вважаю за дуже істотне те, що демократія виникає і існує за відсутності орієнтирів певності. Вона заверщує історичний період, протягом якого люди піддають випробуванню невизначеність, що утворилася останнім часом навколо підвалин Влади, Закону і Знання, а також навколо взаємин одного з іншим на всіх регістрах суспільного життя (всюди, де коли-небудь утворювався розкол, скажімо, розкол між тими, хто мав владу, і тими, хто мусив їй підкорятися, залежно від вірувань у природу речей чи в якийсь надприродний принцип).

В суспільстві, де підвалини політичного та суспільного ладу розхитуються, де знання й досвід ніколи не позначені печаттю повної леґітимності, де різниця в статусах перестає бути очевидною, де право виявляється залежним від намірів того, хто його проголошує, де влада здійснюється за умов постійних конфліктів, — у такому суспільстві не слід виключати можливість розпаду демократичної логіки.

Іноді кажуть, що демократія вже поступилася місцем багатьом інституціям, організаційним структурам та представницьким установам тоталітарного характеру. Це правда. Але правда й те, що потрібні зміни в економічному базисі влади для того, щоб утворилося справжнє тоталітарне суспільство».

П.РИКЕР:додержується "минималистскої концепция" демократии. Рас. демократию как систему управления, в которой граждане делегируют свои права на осуществление политической власти через механизм выборов. граждане не могут сами выполнять управленческие функции: для этого у них нет достаточного количества времени, знаний и четких представлений о том, чего они хотят. Задача дем.институтов заключается, т.о., в том, чтобы обеспечить эффективный контроль над деятельностью "народных представителей" и обеспечить их сменяемость.

Инглхарт: эк.развитие влечет за собой 2 типа изменений, благоприятствующих демократии:

1) Оно трансформ.соц.стр-ру общ-ва, внедряя урбанизацию,массовое образование, социализацию и др.факторы, содейств.вовлечению масс в политику. Углубление и внедрение этих факторов ведет к формированию свободно мыслящей раб.силы, готовой торговаться за власть с элитами.

2) Эк.развитие способ-т культ.переменам, кот.помогают стабилиз.демократию. Оно развивает межличностное доверие, терпимость…Благосостояние, кот.оно влечет за собой укрепляет легитимность режима, а это помог.дем.институтам устоятся в трудные времена. Легит-ть для демократии цена вдвойне, т.к.она опир.на народ.

Т.О. эк.прогресс влечет за собой изменения в сфере культуры, кот.стимулируют среди народа желание обзавечтись демокр.институтами или поддержать их, если они уже есть. Выживание демократии в осн.зависит от ценностных установок и убеждений простых граждан.

На сучасному етапі для політичного режиму України характерні такі риси:

· громіздка структура установ державної влади з недиференційованими і неспеціалізованими функціями відповідно до вирішення сучасних модернізаційних завдань, слабкістю громадських інститутів впливу на владу;

· патерналістські, опікунські функції держави не тільки у соціально-економічній сфері, а й у сприянні розвитку елементів громадянського суспільства;

· малоефективний механізм стримувань і противаг як між вищими органами державної влади, так і регіональним і місцевим самоврядуванням внаслідок незавершеності юридичного оформлення меж їх компетенції, процедур прийняття рішень, мотиваційних механізмів до висококваліфікованої праці;

· політична неструктурованість державної влади, обумовлена не тільки слабкістю політичного потенціалу громадськості, а й свідомим гальмуванням владними структурами цього процесу через зволікання у прийнятті нового партійного і виборчого законодавства;

· партійна система фінансово, матеріально залежна від влади і фінансово-домінуючих соціальних груп і часто стає виразником їхніх інтересів всупереч декларованим програмним цілям;

· слабка взаємодія між партіями і групами тиску на основі взаємопорозуміння стратегічних перспектив суспільного розвитку і групових взаємовигод, а не на основі тимчасових кон'юнктурних ситуацій;

· виборча система не стимулює партійну конкуренцію, а закріплює зберігання корпоративно-кланових засад формування політичної влади через відсталі механізми висування кандидатів і голосування;

· сильні рецидиви щодо єдиної державної ідеології, відсутність чітко оформлених ідеологічних орієнтацій, цивілізованих форм ідеологічного плюралізму, цивілізованого центризму в політиці; досить міцні позиції крайніх ідеологій (особливо комуністичної). Виходячи з типологізації Е. Шілза, політичний режим України можна назвати опікунською демократією, де державна влада перебуває в парадоксальній ситуації: з одного боку, покликана розвивати законодавство, громадські інститути, з іншого – об'єктивно їх гальмує в силу інерції збереження бюрократичних структур.

Поиск по сайту: