Поняття, система та завдання конкурентного права

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Т.Г.Удалов

КОНКУРЕНТНЕ

ПРАВО

Навчальний юпосібник

Київ

Видавництво “Школа”

ББК 67.9(4УКР)304я73

У28 .І|

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Й як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів ^ (лист № 14/18.2-1562 від 1 жовтня 2003 р.)

Рецензенти: Й І.П. КОЗАЧЕНКО, доктор юридичних наук, професор; .а^іИ

Ю.В. НІКІТІН, кандидат юридичних наук, доцент; ^^В Д.М. ВЕПРИНЯК, кандидат юридичних наук, І^^И член-кореспондент міжнародної кадрової академії ...ми^^І

«^щ^^^^^^^Н

^ЯЯ^И

Удалов Т.Г. •Ц

У28 Конкурентне право: Навч. посіб. — К.: Школа, 2004. — 496 с. - Бібліогр.: с. 333-337. I8ВN 966-661-309-3 І8ВН 966-339-126-Х

У навчальному посібнику розглянуто основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслено поняття й види конкуренції та монополії, висвітлено основні положення законодавст­ва про захист економічної конкуренції. Посібник містить навчальну програму курсу «Конкурентне право України».

Розрахований на студентів, аспірантів, викладачів вищих юридич­них і економічних навчальних закладів та широке коло таких користу­вачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління.

ББК 67.9(4УКР)304я73

I§ВN 966-661-309-3 © Т.Г. Удалов, 2004 ІЗВМ 966-339-126-Х © Видавництво «Школа», 2004

Зміст

Передмова

Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

§ 2. Принципи конкурентного права

§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна

Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

§ 2. Монополізм та монополії

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції»

Глава 3. Регулювання монополій

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій

§ 2. Демонополізація економіки

§ 3. Природні монополії

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Глава 4. Ринок та його дослідження

§ 1. Сутність ринку

§ 2. Аналіз ринку

§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

Глава 5. Держава як інститут, що забезпечує захист та розвиток конкуренції

§ 1. Органи, які забезпечують захист та розвиток конкуренції в Україні. Загальні засади діяльності Антимонопольного комітету України

§2. Структура, компетенція і організація діяльності органів Антимонопольного комітету України

§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України

§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України

§ 5. Завдання, компетенція, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення Антимонопольного комітету України

§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції

§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

Глава 6. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі

§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету, щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

§ 4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними

Глава 7. Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

§ 4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю

§ 5. Господарська діяльність органів виконавчої влади як чинник, що призводить до вчинення ними антиконкурентних дій

Глава 8. Недобросовісна конкуренція

§ 1. Загальні засади поняття недобросовісна конкуренція

§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації

§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції

§ 4. Збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за її вчинення

Глава 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання

§ 1. Сутність узгоджених дій

§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України

§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій

§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання та її подання

§ 5. Порядок розгляду заяви. Попередні висновки щодо кваліфікації дій

§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів Антимонопольного комітету України

Глава 10. Державний контроль за процесами створення, ліквідації та реорганізації суб’єктів господарювання, придбання, передачі в оренду майна (економічна концентрація)

§ 1. Сутність економічної концентрації

§ 2. Економічна концентрація в Україні

§ 3. Глобалізація економіки

Глава 11. Захист національних товаровиробників від несприятливої іноземної конкуренції

§ 1. Застосування спеціальних захисних заходів

§ 2. Захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту

§ 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту

Глава 12. Відповідальність за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 1. Загальні засади відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції

§ 2. Відповідальність згідно з законодавством про захист економічної конкуренції

§ 3. Відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення

§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України

Додаток 1. Програма курсу «Конкурентне право України»

Додаток 2. Основні нормативні акти законодавства про захист економічної конкуренції України

Закон України «Про захист економічної конкуренції»

Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»

Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.94 №5

Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №27-р

Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.02.02 №26-р

Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.02.02 №33-р

Вимоги до порядку подання та оформлення заяви та документів, що до неї додаються, на надання Кабінетом Міністрів України дозволу суб’єктам господарювання на узгоджені дії, концентрацію, на які Антимонопольний комітет України не надав дозволу, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.04.03. № 105

Передмова

Конкурентна політика є складовою загальної економічної політики України і спрямована на захист та розвиток конкуренції. Вона складається з політики, що захищає та сприяє розвиткові конкуренції, та політики, що регулює діяльність суб’єктів, які займають монопольне становище на ринку.

Історичний досвід свідчить, що за умов конкуренції, тобто змагання підприємців між собою, найбільшого успіху досягають ті з них, хто пропонує споживачеві найкращі товари, ро­боти та послуги за найнижчими цінами. Наявність конку­ренції на ринку стимулює виробництво тих товарів, які по­трібні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак спонукає підприємців підвищувати ефективність ви­робництва, рухає науково-технічний прогрес.

Одними з найважливіших конституційних принципів за­безпечення свободи підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а також недопущення зло­вживань монопольним становищем на ринку, неправомірно­го обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Інструментом реалізації зазначених принципів є сукуп­ність правових норм, які визначають засади захисту еконо­мічної конкуренції в Україні. Вони встановлюють загальні правила здійснення конкурентної боротьби на ринку, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарю­вання.

Законодавство про захист економічної конкуренції є не­від’ємною частиною механізму, що забезпечує вплив держа­ви на економічні процеси у будь-якій сучасній моделі ринко­вої економіки. Його основне завдання — захист і підтримка максимально високого рівня конкурентних відносин, завдя­ки яким і може бути, в кінцевому підсумку, забезпечено ста­лий розвиток економіки України.

За відсутності у держави дієвих механізмів контролю за ринковими процесами, зокрема відсутністі законодавства, що може регулювати такі процеси, або через небажання держави втручатися в них буде обмежено, спотворено або взагалі усунуто конкуренцію з ринку. Внаслідок цього бу­дуть порушені права та охоронювані законом інтереси підприємців діючих на ринку, та споживачів. Крім того, необмежена державним контролем стихія ринку буде призводи­ти до усунення з нього чи поглинання слабіших виробників та злиття рівновеликих, у результаті чого виникатимуть олі-» гополістичні та монополістичні утворення, які самостійно або разом з іншими зможуть контролювати ринок і впливати на його механізми.

Запропонований навчальний посібник визначає основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Украї­ні, окреслює поняття й види крнкуренції та монополії, вис­вітлює основні положення українського законодавства про захист економічної конкуренції. Він розрахований на широ­ке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління, аспіранти, студенти та грома­дяни.

У першу чергу цей навчальний посібник покликаний до­помогти студентам та аспірантам опанувати науку конку­рентного права, а особам, які працюють у різних галузях та сферах народного господарства України, — у дослідженні та застосуванні у повсякденному житті норм законодавства про захист економічної конкуренції, і

Таким чином, вивчення та застосування на практиці поло- | жень даного навчального посібника дасть можливість: і

• підприємцям — здійснювати свою діяльність відповід- І но до норм чинного законодавства, захистити себе від неправомірних дій органів влади й управління, а та­кож конкурентів, що спрямовані на спотворення кон­курентного клімату на ринку;

• посадовим особам органів влади й управління — за­побігти прийняттю неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії органів влади й управ­ління та підприємців;

• аспірантам і студентам — успішно засвоїти та склас­ти навчальні дисципліни, що стосуються захисту та розвитку економічної конкуренції;

• громадянам — захистити свої права як споживачів. Автор буде вдячний за надані відгуки, зауваження та про­позиції до цього навчального посібника. Коментарі прошу надсилати за електронною адресою и1@Ьі§1.ги.

Глава 1

Поняття, система та завдання конкурентного права

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права

Основою законодавства про захист економічної конкуренції є конкурентне право. Саме на основі конкурентного права базуються всі норми законодавства про захист економічної конкуренції. Конкурентне право включає як норми права, що захищають економічну конкуренцію, так і норми права, що регулюють діяльність монополій та обмежують зловжи­вання монопольним становищем.

Термін «конкурентне право» (СотреШіоп І.а^) має бага­то значень. Можна виділити принаймні чотири основні зна­чення терміна «конкурентне право»:

1) конкурентне право як галузь (підгалузь, інститут) права;

2) конкурентне право як галузь законодавства;

3) конкурентне право як наукова дисципліна;

4) конкурентне право як навчальна дисципліна, що її ви­вчають у вищих юридичних та економічних навчальних за­кладах.

Зарубіжні юристи, перш за все європейські, не мають єди­ної позиції щодо поняття конкурентного права та його місця в системі права, хоч термін «конкурентне право» використо­вують досить часто. -

Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов’язати з прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції наприкінці XIX ст. (в США — За­кон Шермана 1890 р., у Німеччині — Закон про недобросо­вісну конкуренцію 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права вважаються США, де його традиційно називають ан-титрестовим правом .(АпЩгизї Ьа^). Це пов’язано з тим, що споконвічне норми антитрестового законодавства були спря­мовані проти монополій (трестів). Вважалося, що монополії — це економічні аномалії, які необхідно заборонити на зако­нодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестове законо­давство США регулює не лише відносини, пов’язані з моно-

подією на ринку, а й попереджує недобросовісну конкурси- В цію. На відміну від США, у Німеччині самостійне антимоно- ^ польне (картельне, КагІеІІгесЬі) право виникло лише у дру­гій половині XX ст. з прийняттям Закону про картелі 1957 р. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне зако­нодавство, що спрямоване проти обмеження вільної конку­ренції за рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке попереджує недобросовісну конкурен­цію. Воно виникло значно раніше антимонопольного права ‘ (Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.) і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі законо­давства (антимонопольне право та право проти недобросо­вісної конкуренції) визначаються у Німеччині одним термі­ном — «законодавство про конкуренцію». У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про недобросовісну конкуренцію і норми антимонопольного права.

В Україні виникнення конкурентного права можна пов’я­зати з прийняттям у 1992 р. Верховною Радою України За­кону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». До 2001 р. існувало чітке розмежування між антимонополь-ними нормами, які в основному обмежували монопольні про­яви на ринку і закріплювалися положеннями зазначеного за­кону, та нормами, спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і закріплювалися положеннями Закону України «Про захист від недобросовісної конкурен­ції» 1996 р. З прийняттям 11 січня 2001 р. Верховною Ра­дою України Закону України «Про захист економічної конку­ренції» таке розмежування було усунуто. Нині норми права, що забезпечували антимонопольне регулювання та недопу­щення недобросовісної конкуренції, поєднані поняттям «за­конодавство про захист економічної конкуренції».

Отже, з точки зору українського законодавства, конку­рентне право можна охарактеризувати як галузь права що цілком грунтується на нормах законодавства про захист еко­номічної конкуренції.

У запропонованому навчальному посібнику термін «зако­нодавство про захист економічної конкуренції» має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання — створення умов для розвит­ку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це прин­

ципово відрізняє термін «законодавство про захист еконо­мічної конкуренції» від терміна «антимонопольне законодав­ство», який мав негативний відтінок та не зовсім чітко ви­значав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-дру­ге, термін «законодавство про захист економічної конкурен­ції» застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно пов’язаних з нею суспільних від­носин. У такому розумінні цей термін охоплює правові ін­ститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних від-» носин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її за­хисту та участі в ній підприємців.

Особливою сферою відносин, яка потребує пильної уваги з боку держави, є монополії. На перший погляд не доцільно розглядати сферу, що регулюється окремими нормативними актами, зокрема Законом України «Про природні монополії» в ракурсі законодавства про захист економічної конкуренції. Однак, незважаючи на характер, прямо протилежний конку­ренції, у рамках законодавства про захист економічної кон­куренції ці проблеми розглядаються з таких причин:

1) часто монополії виникають та прогресують там, де бу­ла конкуренція, і тому тісно пов’язані з нею;

2) монополії являють собою антипод конкуренції і в цьому розумінні мають виключний характер;

3) в існуючих монопольних сферах держава повинна пе­редбачити спеціальне регулювання, що компенсуватиме від­сутність конкуренції та забезпечуватиме захист прав та ін­тересів суб’єктів господарювання і споживачів у цих галузях економіки;

4) суб’єкти, які зловживають своїм монопольним станови­щем, можуть підлягати примусовому поділові відповідно до ст. 53 Закону України «Про захист економічної конку­ренції».

Таким чином, конкурентне право як галузь законодавства із захисту економічної конкуренції характеризується кон­кретним предметом правового регулювання, який за еконо­мічним змістом можна поділити на дві групи суспільно-пра­вових відносин:

1) відносини, пов’язані з конкуренцією;

2) відносини у сфері монополій.

Відносини, пов’язані з конкуренцією, в основному охоп­люють:

• діяльність, що реально існує на конкурентному ринку, та взаємодію конкурентів між собою;

• діяльність потенційних конкурентів;

• державне регулювання суб’єктного складу ринку;

• зловживання монопольним становищем та недобросо--вісну конкуренцію; . «

• контроль за економічною концентрацією узгодженими діями суб’єктів господарювання; ^

• недопущення недобросовісної іноземної конкуренції;

• надання державної допомоги та пільг суб’єктам госпо­дарювання;

• регулювання бар’єрів входу на ринок, виходу з ринку. «

Відносини у сфері монополій виникають у процесі:

• діяльності суб’єктів природних монополій;

• регулювання державних та тимчасових монополій.

Правове регулювання відносин кожної групи має певні спільні риси.

1. Ці відносини складаються при здійсненні підприєм­ницької діяльності та у процесі її регулювання.

2. У межах цього зв’язку можна виділити горизонтальні відносини — між підприємцями та вертикальні — між під­приємцями та державою.

3. Суб’єктами відносин є підприємці, які посідають, як правило, різне економічне становище на ринку, та держава в особі уповноважених органів виконавчої влади, до компе­тенції яких належить забезпечення захисту та сприяння роз­виткові конкуренції.

4. Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють за­хист економічної конкуренції як на мікроекономічному (впливають на окремі підприємства), так і на макроеконо-мічному рівні (регулюють структуру товарних і фінансових ринків). Й

§ 2. Принципи конкурентного права

Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та учасників ринкових відносин. Ок-

в

ремо можна виділити загальноправові та спеціальні принци­пи регулювання конкуренції.

Загальноправові принципи регулювання конкуренції.

1. Принцип свободи економічної діяльності. Базові по­ложення Конституції України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні принципу свободи економіч­ної діяльності. Свобода економічної діяльності — комплекс­на категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом:

а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та припиняти її у будь-якій не забороненій зако­нодавством сфері;

б) право отримувати, використовувати та передавати пра­вомірну економічну інформацію;

в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів;

г) право на захист у ході господарської діяльності еконо­мічно слабшого суб’єкта господарювання;

д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять до обмеження економічної конкуренції.

Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різ­ними правовими нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового регулювання конкуренції.

2. Принцип державного регулювання ринкових відно­син. Державний вплив на підприємницьку діяльність з кож­ним роком стає осмисленішим та економічно обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначи­ти як здійснювану на основі та в межах законодавства цілес­прямовану діяльність державних органів з планування орга­нізації, стимулювання, обліку, контролю та управління різ­ними видами економічної діяльності суб’єктів господарюван­ня та господарською системою в цілому.

Необхідність державного впливу на економіку визна­чається потребою захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням державного бюджету.

3. Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в розумінні конкурентного права лежить прин­цип: дозволено все, крім забороненого законодавством. Цим

принципом у своїй діяльності повинні користуватися підпри­ємці. Разом з тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім дозволеного законе- І давством. | Спеціальні принципи. . І /. Принцип підтримки добросовісної економічної кон­куренції. Відповідно до конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує збереження та розвиток рин­кової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій, а також прийняття та реалізацію та­кого законодавства, яке сприяло збільшенню кількості по­стачальників, покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних ринках України.

2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та захищає держа­ва, може створювати передумови для розвитку та функціо­нування монополій. Тому держава не лише підтримує доб­росовісну конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спря­мована на монополізацію товарних ринків, неправомірне об­меження конкуренції, недобросовісну конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом не­допущення зловживання монопольним становищем на рин­ку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовіс­ної конкуренції.

Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування законодавче оформлених заходів щодо попе­редження обмеження та недопущення діяльності, що при­зводить до спотворення або усунення конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на діяльність під­приємців, а в першу чергу на діяльність органів державної . влади та місцевого самоврядування.

3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних монополій. Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не поширюється на сфери госпо­дарської діяльності, у яких монополізм є економічно та юри­дичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які ос­таннім часом підлягають інтенсивному державному регулю­ванню, спрямованому на недопущення зловживань еконо­мічною владою суб’єктами, що діють у сферах природних

; монополій. Законодавством, зокрема Законом України «Про

природні монополії», регламентовано наявність та функціо-і нування сфери природних монополій, забезпечується конт-’•: роль за їх діяльністю. Тому, щоб зберегти належний рівень ^! конкурентних відносин, таке саме регулювання має забезпе-^: чуватися і щодо державних монополій.

4. Принцип єдиного економічного простору. Принцип єдиного економічного простору передбачає вільне перемі­щення товарів, послуг та фінансових коштів територією Ук­раїни. Відповідно до цього принципу територія України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання різноманітних благ на основі єдиної законодав­чої бази. Практична реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних факторів виробництва, під­вищення «прозорості» товарних ринків на території країни, ефективне застосування економічної інформації, задоволен­ня попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінан­сових потоків територією країни.

Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон (бар’єрів) для вільного перемі­щення товарів, послуг чи фінансових коштів. Однак, незва­жаючи на встановлену заборону, ці перепони виникають. Саме тому в Законі України «Про захист економічної конку­ренції» є положення, що не дозволяють встановлювати забо­рони на реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший.

5. Принцип ефективності захисту економічної конку­ренції. Згідно з цим принципом з переліку загальних забо­рон, що їх містить законодавство про захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені прин­ципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до по­ложень Закону України «Про захист економічної конкурен­ції» вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники до­ведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, еко­номічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо.

6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню підлягає лише зловживання монополь­ним (домінуючим) становищем на ринку, але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської системи конкурентного права.

7’. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип широко застосовується при конт­ролі за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та на­ступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежу­вати діяльність підприємців.

5. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної іноземної конкуренції. Українські то­варні ринки максимально відкриті для іноземних товарови­робників. Однак іноземна конкуренція не повинна завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних то­варовиробників держава вживає спеціальних захисних захо­дів (наприклад, антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони України, що регулюють і регла­ментують зовнішньоекономічну діяльність та захищають зов­нішньоекономічні інтереси України.

§ 3. Конкурентне право | як наука та навчальна дисципліна

Наука конкурентного права включає як діяльність з набуття нових знань, так і її результат — систему знань щодо особ­ливостей правового регулювання конкуренції. Безпосередні­ми цілями цієї науки є опис, пояснення та передбачення правових процесів і явищ у сфері конкуренції. Отже, наука конкурентного права містить певні твердження про стан правового регулювання конкуренції, засоби його вивчення та раціональної зміни.

Теоретичною основою науки конкурентного права є еко­номічні (праці класиків економічної думки, теорія макро- і мікроекономіки) та юридичні (зокрема теорія держави і пра­ва, адміністративного, цивільного, господарського, кримі­нального права, цивільного та господарського процесів) науки.

Предметом науки конкурентного права є саме конкурент­не право як галузь законодавства, практика його застосуван­ня підприємцями та органами державної влади, історія ви­никнення, становлення та розвитку конкурентного права в Україні та за кордоном, методи й засоби вивчення та вдос­коналення конкурентного права, а також переваги й недолі­ки механізму правового регулювання конкуренції.

Основна мета науки конкурентного права — дослідження й усвідомлення реального стану правового регулювання кон­куренції, визначення ефективних шляхів юридичної підтрим­ки, захисту та збереження конкуренції на ринку. Розробка правових моделей існування конкуренції має спиратися на її економічну сутність. Найпродуктивніше це можна забезпе­чити максимально тісним і плодотворним взаємозв’язком вчених-юристів та економістів. У свою чергу співробітникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що роз­в’язують питання захисту й розвитку конкуренції з практич­ного боку, доцільно уважніше прислухатися до рекомендацій учених.

Наука конкурентного права зарубіжних країн розвивала­ся разом з самим конкурентним правом та законодавством про захист економічної конкуренції цих країни не один деся­ток років. Досить згадати більш ніж сторічну історію анти-трестового законодавства США. За рубежем щорічно публі­куються сотні праць з проблем конкурентного права, у цій сфері інтенсивно працюють спеціалізовані наукові центри та неурядові організації (наприклад, Антитрестовий інститут США).

На відміну від зарубіжних країн наука конкурентного пра­ва в Україні перебуває лише на стадії становлення, яке з суб’єктивних та об’єктивних причин відбувається доволі по­вільно. Однак потреба юристів у правових знаннях та глиб­шому дослідженні законодавства про захист економічної конкуренції постійно зростає, ускладнюється саме законо­давство, напрацьовується адміністративна та судово-госпо­дарська практика, виникає багато актуальних і нерозв’яза­них проблем. Все це свідчить про необхідність розробки стійкої теорії конкурентного права та побудови на її основі ефективного законодавства про захист економічної конку­ренції.

На цій теоретичній та практичній основі доцільно викла­дати у вищих навчальних закладах України конкурентне право як навчальну дисципліну. З цією метою Міністерство освіти і науки України розробило та рекомендувало ввести

до навчального курсу вищих навчальних закладів та закла­дів з підвищення кваліфікації нову навчальну дисципліну, за -допомогою якої студенти зможуть засвоїти предмет, принци­пи, методи конкурентного права, шляхи його становлення і подальшого розвитку та багато інших знань, що необхідні особі, яка має справу з сучасними економічними процесами. Нова навчальна дисципліна називається «Конкурентне пра­во України».

Цей курс спрямований на вивчення та дослідження таких ;• положень і напрямів: •;

• предмет, система, методи, джерела конкурентного;

права; ‘ ;;

• законодавство, що забезпечує захист конкуренції та^ регулювання монополій; І;

• політика держави щодо розвитку та захисту конку-» ренції;

• вивчення та дослідження ринку;

• вивчення системи органів, які здійснюють в Україні політику захисту та розвитку конкуренції;

• дослідження такого явища, як порушення законодав­ства про захист економічної конкуренції, Їх види та класифікація;

• вивчення процесуальних засад щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

• відповідальність за порушення законодавства про за­хист економічної конкуренції;

• дослідження міжнародного досвіду щодо здійснення політики захисту конкуренції.

Зазначений навчальний курс розроблявся для його викла­дання студентам юридичних та економічних факультетів і вузів. Основною метою викладання даного курсу є форму­вання у студентів необхідних правових і економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з . їх професійною підготовкою та подальшою професійною Ц діяльністю. І

Нова навчальна дисципліна висвітлює основні напрями • конкурентного законодавства України. Її мета — допомогти. Ц студентам юридичних і економічних вузів та факультетів як у вивченні норм цього законодавства, так і в Їх застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу конкурентного пра­ва підвищить правосвідомість осіб, які його вивчають, дасть

можливість розкрити юридичні й економічні аспекти науки щодо захисту конкуренції та регулювання монополій, а від­так забезпечить подальше додержання норм законодавства про захист економічної конкуренції майбутніми юристами та економістами.

Контрольні запитання для самоперевірки /. Що є основою законодавства про захист економічної

конкуренціє?

2. Які значення має термін «конкурентне право»?

3. З якою подією можна пов’язати виникнення конку­рентного права в Україні?

4. Які загальноправові принципи конкурентного права Вам відомі?

5. Які спеціальні принципи конкурентного права Вам відомі?

6. Що є предметом науки конкурентного права?

7. Яке основне завдання науки конкурентного права?

Глава 2

Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

§ 1. Конкуренція

Конкуренцію (від лат. сопсиггеге (пізньолат. сопсиггепііа — змагання, суперництво) — стикатися, суперничати, змагати­ся) можна визначити як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них вплива­ти на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулю­ють виробництво необхідної споживачеві продукції.

Конкуренція виявляється в економічному суперництві ок­ремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибут­ку тощо.

Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності ство­рювати в економіці держави сприятливий клімат для вироб­ництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає макси­мально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у ра­зі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зроби­ти все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є:

1) наявність на ринку великої кількості незалежних про­давців і покупців певного виду товару;

2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для по­купців і продавців.

Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає еконо­мічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов функціонуван­ня ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною закономірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продук­тивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищу­вати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводи­ти організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов перехо­ду до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості за­гальної товарно-грошової збалансованості ринку.

Так, за умов планової економіки (зразком якої є економі­ка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який то­вар і за якими цінами можуть придбати споживачі, прийма­ється централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурен­тоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зни­ження ціни.

У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприєм­ці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найниж­чими цінами.

Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостеріга­ється зростання та посилення ринкової конкуренції. Нещо­давно її не було у багатьох країнах і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручан­ням великих підприємств.

Відсутність конкуренції на ринку та втручання ,в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкурен­ції — з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі най­більш конкурентоспроможні нині галузі японської економі­ки, як електроніка та машинобудування, розвинулися за ра­хунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розви­ток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції.

Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існуван­ня та підтримки ринкової конкуренції.

Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спор­ті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають зна­чення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджу­ючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів.

Тому одне з першочергових завдань держави — не допус­тити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному роз­виткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відобра­жено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпе­чує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не до­пускаються зловживання монопольним становищем на рин­ку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» можна звернутися до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки влас­ним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарю­вання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, по­купцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визна­чати умови обороту товарів на ринку.

Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:

1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основ­ний зміст конкуренції.

2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи не­правомірних) підприємців, спрямованих на досягнення пере­ваг над своїми конкурентами.

3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можли­вість вибирати між кількома продавцями чи покупцями.

4. Окремий підприємець не може впливати на конкурент­ні ринкові механізми.

Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція зму­шує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових резуль­татів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею.

У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.

Функція регулювання полягає в тому, що основні вироб­ничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребу­ють їх найбільше і де вони будуть використані найефектив-’ ніше. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробля­ти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які по­трібні споживачеві.

Змістом функції мотивації є здатність конкуренції сти­мулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі това­ри за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. викону­вати зазначені вимоги.

Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприєм­ців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.

Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим під­приємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати спо­живачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.

Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задо­волення суспільних інтересів і забезпечення економічного

зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвит­ку конкуренції. іА

§ 2. Монополізм та монополії ІЦ

Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку ви­робництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимально­го прибутку.

Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтере­си іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігнорую­чи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між мо­нополістами та іншими учасниками ринку свідчать про не­рівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробни­чій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Монополія в економіці може виникнути природним шля­хом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефектив­ні та рентабельні підприємства, які згодом починають чини­ти тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в еко­номіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи дер­жавної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.

Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки ма­ла, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.

Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що зай­має монопольне становище, виключним правом на розпоряд­ження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на

конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Причини виникнення та існування монополії різні. Вихо­дячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:

1) законна (легальна) монополія;

2) природна монополія;

3) тимчасова монополія;

4) міжнародна монополія.

Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозво­лено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.

Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних ме­талів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава зали­шає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-еконо­мічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом това­рів, які мають стратегічне значення для держави.

Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монопо­лізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реа­лізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.

В Україні відповідно до законодавства державна монопо­лія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засо­бів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атом­них електростанцій та ін. •

Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання ре­зультатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяль­ності підпадає під визначення приватної монополії. Приват­ною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.

Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, за­безпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це ціле­спрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби вироб­ництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отри­мання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подаль­шому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протя­гом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.

В Україні держава гарантує захист інтелектуальної влас­ності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої ді­яльності. Ніхто не може використовувати зазначені резуль­тати, винятками є випадки, встановлені законодавством.

Природна монополія — сфера економіки, в якій конку­ренція з об’єктивних причин (технологічні особливості ви­робництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює поя­ву на ринку природних монополій нових суб’єктів.

Природна монополія ефективно функціонує лише за умо­ви, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Та­кі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настіль­ки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпе­чити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб-

| ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.

Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним по­купцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві но­ву продукцію.

; Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група

компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання макси­мальних прибутків.

Міжнародні монополії набувають форми транснаціональ­них і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні під­приємства перебувають у власності та управлінні осіб з од­нієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональ­ний склад компанії.

Зазначені підприємства складаються з материнської ком­панії, розташованої у країні походження капіталу, та до­чірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаход­ження.

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави

Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зро­бити висновок, що Конституція України розглядає підтрим­ку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадо­вих осіб зі створення умов для виникнення розвитку та іс-

нування добросовісної економічної конкуренції, а також не­допущення зловживанням монопольним становищем на рин­ку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросо­вісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноваже­них нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конку­ренції. Право підприємців на наявність добросовісної конку­ренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.

Специфічною особливістю цього права є те, що не всі під­приємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів госпо­дарювання, які займають монопольне (домінуюче) станови­ще на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну мож­ливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам госпо­дарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на рин­ку та мають значну його частку і, як правило, не заінтере­совані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.

Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовіс­ної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заін­тересовані зберегти належний правовий режим і забезпечи­ти наявність добросовісної економічної конкуренції у підпри­ємницькій діяльності.

В ході цієї діяльності підприємець стає учасником гори­зонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.

Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами гос­подарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конку­ренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попу­щенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.

Вертикальні відносини виникають між суб’єктами госпо­дарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’я­зок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного

регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикаль­них відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).

Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:

1) наявність добросовісної конкуренції;

2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної кон­куренції.

Незважаючи на те, що Конституція України та законодав­ство взагалі не вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, при­ватним та суспільним інтересам, соціальним функціям під­приємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та не­добросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямо­вану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти-

| туція України гарантує захист конкуренції, то мається на

‘ увазі виключно добросовісний її різновид.

Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосуван­ня та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.

Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям віль­но здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забез­печення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.

В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільно­го пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної ді­яльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних

відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Консти­туції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету Ук­раїни та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нор­мативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено ко­ло державних органів, на які покладено обов’язок здійсню­вати захист конкуренції на всій території України; передба­чено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спот­ворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.

Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він регулює відносини, що впли­вають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні орга­ни влади, органи місцевого самоврядування, органи госпо­дарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.

До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.

Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім ча­сом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької ді­яльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у про­цесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а та­кож шляхом судового контролю за діяльністю державних ор­ганів та органів місцевого самоврядування.

Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комі­тету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпо­середньо реалізують державну політику щодо сприяння роз­виткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповід­но до законодавства в адміністративному порядку вони захи­щають права та охоронювані законом інтереси осіб, які гос­подарюють на ринку.

Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконан­ня конституційного обов’язку держави з підтримки та захис­

ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів та їх практична реалізація повинні чітко від­повідати конституційним нормам і принципам, а також пуб­лічним інтересам в економіці.

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції

У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулю­вання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспіль­ства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою дер­жавного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — сти­мулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати про­типравної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чи­ном, поряд з існуванням конкуренції як природного елемен­та економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іно­ді нав’язується ззовні.

Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомо­гою її нормативно-правового регулювання. Таке регулюван­ня здійснюється шляхом закріплення у нормативно-право­вих актах правил здійснення господарської діяльності, а та­кож послідуючого контролю за цією діяльністю.

Проявом нормативного регулювання є комплекс норма­тивно-правових актів про конкуренцію, який включає два ве­ликі блоки:

1) законодавство про захист економічної конкуренції;

2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про

конкуренцію.

Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодав­ства про захист економічної конкуренції.

1. Законодавство, про захист економічної .конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Кон­ституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини та є виявом державної по­літики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про кон­куренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).

2. Законодавство про захист економічної конкуренції міс­тить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (роз­порядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).

3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечуєть­ся такими юридичними принципами та категоріями, як рів­ність, свобода договору, відшкодування збитків та відпові­дальність.

Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо про­аналізувати законодавство про захист економічної конкурен­ції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нор­мативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотво­рення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати від­носини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України.

Таким чином, законодавство про захист економічної кон­куренції включає:

1. Конституцію України.

2. Закони України.

3. Укази Президента України.

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.

5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.

Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про кон­куренцію.

Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію за­безпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм зако­нодавства про захист економічної конкуренції є закони Ук­раїни. Центральне місце серед них посідають закони Украї­ни «Про захист економічної конкуренції» (найважливіші йо­го положення буде розглянуто в наступному параграфі), «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурент­ної політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Мі­ністрів України «Про затвердження Порядку надан

Поиск по сайту: