Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Коли в твої очі дивлюся



Коли в твої очі дивлюся –

Здається мені:

Мов бачу я небо прозоре,

Мов бачу брильянтових зір ціле море,

Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!..

Ах, очі, ті очі!.. Кохана,

Чом серце твоє не таке?

Чому, як говориш — на думку спадає

Те поле у жовтні. Туман поглядає.

Суха бадилина хитається...

Спить груддя важке.

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

Поет-неоромантик

 

***

Підвівся день. Уперся в небо.

Зітхнув так сонячно на світ,

Пролляв червоною фарбою

На сірий тоскний краєвид.

Чи кров’ю, може? Може кров’ю?

Але життя горить віки

І пізнається у грозі…

По діамантовій росі

Йде чоловік.

АНДРІЙ ЧУЖИЙ

Футуристично-візуальний вірш створено із фрази: «Маркс сказав: єднайтеся, переплітайтеся, все буде твоє, пролетарій єднайся.

 

***

Марх

Шарада

Шарада

Татліну

Мар

Х (невідомість)

сказ

казав

ававававав

є ( )

дна

айайайайай

сссс

я

пер

ер

реп

плі

пліт

літ

літа

іта

та та та та

айайайайай

сссс

Я

гррр

О!

оно?

но

ном

О!

мммм

ЗЗЗЗЗЗЗЗЗ

Рос

ос

сссс

тататата

ста

стай,

айайайайай

РРРР

І

Є

Ммммм

на

лІт

лІта

Іта

татата

айайайайай

гррр

ром

О!

ммм

ом

ОМОМ

ооо

М

роз

злив

лив

айайайайай

ссс

Я

В

ссссс

е!

Всебуд

буд

еееее

ет

воє

в

про

роль

Оле

лет

ет!

татататата

рррр:

: Є

 

дна

айайайайай

ссссс

Я

МИКОЛА ЗЕРОВ

Поет, літературознавець, критик, перекладач. Належав до «неокласиків».

 

***

Весна цвіте в усій красі своїй,

Вже одгриміли Зевсові перуни,

Дощу буйного простяглися струни,

Зазеленів сподіваний рижій.

 

На полі котяться зелені вруна,

В кущах лящить – співає соловій.

А по шляху, немов казковий змій,

На зсипище сільська ватага суне.

 

І в селах плач. Герої саг і рун,

Воскресли знов аварин, гот і гун,

 

Орава посіпацька, гадь хоробра...

Сільської ситості останній трен, –

Усюди лемент — крик дулібських жен

Під батогом зневажливого обра.

ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ

Поет-неокласик, літературознавець.

Саломея

Хай проклинав пророк Йоканаан

Під полотняним небом Іудеї –

Над всім лунав лиш голос Саломеї,

Сліпили плечі, і зміївся стан.

 

І пристрасть, мов незримий ураган,

Неслась в партер, до лож, до галереї,

І захисту вже не було від неї,

Коли танок схопив серця у бран.

 

Сліпа жаго, непереможна вродо!

Ти спопелить могла б життя народу,

Ти засмутила б соняшну блакить!

 

Перед тобою голова красива,

Й своє життя ти віддаси за право

В людській уяві віковічно жить!

М.Т.РИЛЬСЬКИЙ

Людськість

Червонобоким яблуком округлим

Скотився день, доспілий і тяжкий,

І ніч повільним помахом руки

Широкі тіні чорним пише вуглем,

Солодкою стрілою пізній цвіт,

Скрадаючися, приморозок ранить.

Дзвенить земля, як кований копит.

Зима прийде – і серця не обманить.

Все буде так, як писано в книжках:

Зірчастий сніг, легкий на вітах іній,

І голоси самотні у полях.

Та й по снігах метелиця поплине,

Як у дзвінких, незміряних морях,

Невірний човен вірної людини.

В.СВІДЗІНСЬКИЙ

***

Холодна тиша. Місяцю надламаний!

Зо мною будь і освяти печаль мою.

Вона, як сніг на вітах, умирилася,

Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

Три радості у мене неодіймані:

Самотність, труд, мовчання. Туги злобної

Немає більше. Місяцю надламаний,

Я виноград відновлення у ніч несу.

На мертвім полі стану помолитися,

І будуть зорі біля мене падати.

БОГДАН РУБЧАК

Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Нарциз

Він просить перед дзеркалом: «Прости!»

І знову – стрімголов до книгозбірні:

як в катакомбах черепи примірні,

лежать там сни, щоденники, листи.

Чужим життям береться він брести,

розкльовувати сторінки покірні,

визбирувати з них слова добірні, –

прообразом своє життя спасти.

А як зневіжать образи невірні,

кімнати знову клечає комірні

кімнати знову клечає комірні

своїми ж масками, – щоб знову їх нести

в нові міста і на чужі мости.

І знову входить в дзеркало несите,

прощення знову у ньому просити.

ЮРІЙ ТАРНАВСЬКИЙ

Поет, прозаїк, перекладач,літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Любов

І знову входить в дзеркало несите,

Моя любов

банальна,

як смак банана

в роті,

та я мушу

цілувати

холодні уста

моєї дівчини,

доторкатись пальцями її шкіри,

як цитрина, твердої, і казати:

я кохаю тебе! бо я людина.

Птах сидить на гілці

Сидить птах на

гілці, на дереві,

що розгалужується від

його ніг, притискає

голову до ока, великого й прозорого

як вікно, розсуває

пір'я, немов важкі

портьєри, чує, як

від хвилювання б'ється у

грудях серце.

На другім боці лежить

світ, поділений на дерева,

траву, каміння, дії

з'являються між і

перед ними, як діти,

перебігають з місця

на місце, ховаються, немов

справді вірять, що

їх не видно.

ЕММА АНДРІЄВСЬКА

Поетеса, прозаїк, художниця. Представниця «Нью-Йоркської групи».

Час

Від злости перегнутий ріг

Змагається за першість з далечінню,

Як і його змагалось покоління.

Ще він її на цей раз переміг,

А старість вже болотом по коліна.

Від неба сіллю в горлі віддає.

Сідлає вітер трави — і за обрій.

На зміну рогу місяць робить обмір:

Розділить, множить, потім додає.

Але і в нім вже назрівають тіні.

ЛІНА КОСТЕНКО

***

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, о! – та сама.

 

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав – нема мелодій.

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Поет-«шістдесятник», перекладач, літературознавець.

Погляд у криницю

Я розумію світло. Це—душа.

Любові й космосу глибини. Жертва.

Блиск розуму. Благословіння миру.

Палання рук. Веселощі трави.

А що таке темноти? Я не знаю.

Можливо, це – самотності печаль.

Дух каменя. Жало злоби. Липкі

Пов'язки мумій. Заздрість ненаситна.

Але без темряви свою снагу

Не може сяйво людям об'явити;

Потрібна ніч знесиленим очам.

Тьма смерті очищає джерело

Людського зору, як пісок підземний –

Ті води, що прозріють у криниці.

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Поет-«шістдесятник», прозаїк, кінорежисер.

* * *

У синьому небі я висіяв ліс,

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів та беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі...

Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе, І

море із тебе... дорога тверда.

ВАСЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО

Поет. Представник «київської школи».

* * *

Жив один лис який умів писати

і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит

і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив що ще один лист упав

або бачив гніздо без птахів

Коли мерзли пальці і груди

грівся над багаттями глиняних круч

 

Коли лягав спати зошита клав під голову

і згадував що він побачив за увесь день

а того ранку прокинувся і побачив сніг

і заховав він зошита до наступної осені.

Сам за деревом

З-за дерева узнаю, що я вже не я,

а дощ за деревом.

Тепер мої вівці пасуться без мене.

А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,

щоб про мене люди знали тепер — коли я є дощ?

Бо дощ тільки тоді є дощем, коли в довге волосся

вплітає соняшники,

бо тільки тоді люди і знають, що то йде дощ.

А як же мені бути, коли я стою за деревом,

чим тепер мені виявляти людям свою людську суть,

хоч і суть дощу я вжевмію

виявляти довгим волоссям?

Невже тепер я уже не я, коли я є дощ?

МИКОЛА ВОРОБЙОВ

Поет. Представник «київської школи».

* * *

Дослухатись до себе —

це протирати шкло.

Спершу подмухати, щоб запітніло,

щоб просто — тиша...

А потім нараз посвітліша;

скрипне стіл

відлунням тебе самого.

Квіти на кожній стіні –

відлунням світу.

Дослухатись до себе –

це бачити, як поволі розвидняється.

ВІКТОР КОРДУН

Поет. Представник «київської школи».

* * *

Подай мені руку

і проведи по стежиш –

поміж наших смертей.

Як не буде іншої ради,

проведи мене через смерть:

я боюся сам у ній заблукати –

і не вийти на світло,

я боюся забути

про сьогоднішній сонячнийдень.

Вабить мене і відстрашує

словосполучення: важка вода,–

як тут застерегтися,

щоб вона не витіснила

всієї пам'яті?

ЄВГЕН МАЛАНЮК

У синтезував неоромантичні, символістичні та “неокласичні” традиції української лірики, виторив власну художню історіософію. Входив до “Празької школи”.

Сонет

Не трубадур, а вічний яничар,

Невільником в солодкому полоні

Нічних очей,— я п'ю їх синійчар,

Закоханий в розквітлії долоні.

Хоч і знайшов я бога в Аполлоні,

Та тільки Вам – душі моєї жар,

Сузір'я зорь моїх, Волосожар,

Захований у серця темнім лоні.

Ви ж королевою, лише на мить,

Дасте устам тонку лілею-руку...

В ту ж мить життя, життя віддам –

візьміть!

За усміх Ваш, за казки запоруку:

Щоб випити до дна солодку муку

І шалом кос — минуле спопелить.

ІВАН СЕМЕНЕНКО

Птахи

В петлях блакитних кричать

Крилами б’ють тріпочуть

Знесилені небом падають

Відпочивають тут на землі

З петлею на шиї

З петлею небесною

З петлею таємною

Що знову їх тягне вгору

В вись піднімає

Учить літати

Учить кричати співати

Напередодні

ІВАН ДРАЧ

Балада про соняшник

В соняшника були руки й ноги,

Було тіло шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вухаводу,

І раптом побачив сонце,

Взолотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі <…>

ВАСИЛЬ СТУС

***

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст.

Що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну

і в смерті обернуся у життя

своїм стражденним і незлимобличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь,

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і з рідною землею поріднюсь.

ВІКТОР НЕБОРАК

Один із членів групи «Бу-ба-бу»

Визначення киці

Киця – це пухнаста система, самодостатня і незалежна,

як імператриця.

Киця – це погляд з глибин галактичних, це вхід в

паралельні світи

це така таємниця,

вбрана у грацію, чухання, у лизанину і в муркотіння.

Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає

пульсуючі сновидіння.

 

Киця – це дослідний центр, і для неї довколишнє – невичерпне.

Носик її, наїжачений вусами, дбає, де біле, де чорне.

Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візи в пашпортах.

Ротик її на замку, та дочасу, і в ньому ув’язнено ніжного чорта.

– Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!

Полум’я пізнання кличе вас на конгрес!

Киця – уважний слухач, ви сповідайтеся їй –

самі собою вирішуються проблеми нір, і плес, і

небес…

Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору,

стеження

за петлями мушви, медитація, позіхання і ніження,

розглядання з вікна колообігу часу чи звістка,

що нарешті потрапили всі ми в тотальне теперішнє.

Киця – постмодерністка.

 


Пощо їй нагромадження глупств і томиська нявчань і

манірний заброда

з-за морів, що вивчають сто наук і мистецтв – нашу

кицю розмалювала Природа

чи Господь. Вона – зрима краса. І здобута вона мета.

Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!

 

***

кують метал

на цвяхи, ва-

лять дерева,

муштрують

воїнів,

Сина

ЛЮДСЬКОГО

Прибивають на труп чекають чуда за-

деревини

хлинаються останнім подихом і похололе

тіло

перетворю-

ють на Култь

тивовану Річ.

………………

………………

………………

………………

………………

………………

………………

 
 

 


 





Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.