Коли в твої очі дивлюся

Коли в твої очі дивлюся –

Здається мені:

Мов бачу я небо прозоре,

Мов бачу брильянтових зір ціле море,

Що десь там горять-усміхаються, Чудові, ясні!..

Ах, очі, ті очі!.. Кохана,

Чом серце твоє не таке?

Чому, як говориш — на думку спадає

Те поле у жовтні. Туман поглядає.

Суха бадилина хитається...

Спить груддя важке.

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

Поет-неоромантик

***

Підвівся день. Уперся в небо.

Зітхнув так сонячно на світ,

Пролляв червоною фарбою

На сірий тоскний краєвид.

Чи кров’ю, може? Може кров’ю?

Але життя горить віки

І пізнається у грозі…

По діамантовій росі

Йде чоловік.

АНДРІЙ ЧУЖИЙ

Футуристично-візуальний вірш створено із фрази: «Маркс сказав: єднайтеся, переплітайтеся, все буде твоє, пролетарій єднайся.

***

Марх

Шарада

Шарада

Татліну

Мар

Х (невідомість)

сказ

казав

ававававав

є ( )

дна

айайайайай

сссс

я

пер

ер

реп

плі

пліт

літ

літа

іта

та та та та

айайайайай

сссс

Я

гррр

О!

оно?

но

ном

О!

мммм

ЗЗЗЗЗЗЗЗЗ

Рос

ос

сссс

тататата

ста

стай,

айайайайай

РРРР

І

Є

Ммммм

на

лІт

лІта

Іта

татата

айайайайай

гррр

ром

О!

ммм

ом

ОМОМ

ооо

М

роз

злив

лив

айайайайай

ссс

Я

В

ссссс

е!

Всебуд

буд

еееее

ет

воє

в

про

роль

Оле

лет

ет!

татататата

рррр:

: Є

дна

айайайайай

ссссс

Я

МИКОЛА ЗЕРОВ

Поет, літературознавець, критик, перекладач. Належав до «неокласиків».

***

Весна цвіте в усій красі своїй,

Вже одгриміли Зевсові перуни,

Дощу буйного простяглися струни,

Зазеленів сподіваний рижій.

На полі котяться зелені вруна,

В кущах лящить – співає соловій.

А по шляху, немов казковий змій,

На зсипище сільська ватага суне.

І в селах плач. Герої саг і рун,

Воскресли знов аварин, гот і гун,

Орава посіпацька, гадь хоробра...

Сільської ситості останній трен, –

Усюди лемент — крик дулібських жен

Під батогом зневажливого обра.

ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ

Поет-неокласик, літературознавець.

Саломея

Хай проклинав пророк Йоканаан

Під полотняним небом Іудеї –

Над всім лунав лиш голос Саломеї,

Сліпили плечі, і зміївся стан.

І пристрасть, мов незримий ураган,

Неслась в партер, до лож, до галереї,

І захисту вже не було від неї,

Коли танок схопив серця у бран.

Сліпа жаго, непереможна вродо!

Ти спопелить могла б життя народу,

Ти засмутила б соняшну блакить!

Перед тобою голова красива,

Й своє життя ти віддаси за право

В людській уяві віковічно жить!

М.Т.РИЛЬСЬКИЙ

Людськість

Червонобоким яблуком округлим

Скотився день, доспілий і тяжкий,

І ніч повільним помахом руки

Широкі тіні чорним пише вуглем,

Солодкою стрілою пізній цвіт,

Скрадаючися, приморозок ранить.

Дзвенить земля, як кований копит.

Зима прийде – і серця не обманить.

Все буде так, як писано в книжках:

Зірчастий сніг, легкий на вітах іній,

І голоси самотні у полях.

Та й по снігах метелиця поплине,

Як у дзвінких, незміряних морях,

Невірний човен вірної людини.

В.СВІДЗІНСЬКИЙ

***

Холодна тиша. Місяцю надламаний!

Зо мною будь і освяти печаль мою.

Вона, як сніг на вітах, умирилася,

Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

Три радості у мене неодіймані:

Самотність, труд, мовчання. Туги злобної

Немає більше. Місяцю надламаний,

Я виноград відновлення у ніч несу.

На мертвім полі стану помолитися,

І будуть зорі біля мене падати.

БОГДАН РУБЧАК

Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Нарциз

Він просить перед дзеркалом: «Прости!»

І знову – стрімголов до книгозбірні:

як в катакомбах черепи примірні,

лежать там сни, щоденники, листи.

Чужим життям береться він брести,

розкльовувати сторінки покірні,

визбирувати з них слова добірні, –

прообразом своє життя спасти.

А як зневіжать образи невірні,

кімнати знову клечає комірні

кімнати знову клечає комірні

своїми ж масками, – щоб знову їх нести

в нові міста і на чужі мости.

І знову входить в дзеркало несите,

прощення знову у ньому просити.

ЮРІЙ ТАРНАВСЬКИЙ

Поет, прозаїк, перекладач,літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Любов

І знову входить в дзеркало несите,

Моя любов

банальна,

як смак банана

в роті,

та я мушу

цілувати

холодні уста

моєї дівчини,

доторкатись пальцями її шкіри,

як цитрина, твердої, і казати:

я кохаю тебе! бо я людина.

Птах сидить на гілці

Сидить птах на

гілці, на дереві,

що розгалужується від

його ніг, притискає

голову до ока, великого й прозорого

як вікно, розсуває

пір'я, немов важкі

портьєри, чує, як

від хвилювання б'ється у

грудях серце.

На другім боці лежить

світ, поділений на дерева,

траву, каміння, дії

з'являються між і

перед ними, як діти,

перебігають з місця

на місце, ховаються, немов

справді вірять, що

їх не видно.

ЕММА АНДРІЄВСЬКА

Поетеса, прозаїк, художниця. Представниця «Нью-Йоркської групи».

Час

Від злости перегнутий ріг

Змагається за першість з далечінню,

Як і його змагалось покоління.

Ще він її на цей раз переміг,

А старість вже болотом по коліна.

Від неба сіллю в горлі віддає.

Сідлає вітер трави — і за обрій.

На зміну рогу місяць робить обмір:

Розділить, множить, потім додає.

Але і в нім вже назрівають тіні.

ЛІНА КОСТЕНКО

***

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, о! – та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав – нема мелодій.

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Поет-«шістдесятник», перекладач, літературознавець.

Погляд у криницю

Я розумію світло. Це—душа.

Любові й космосу глибини. Жертва.

Блиск розуму. Благословіння миру.

Палання рук. Веселощі трави.

А що таке темноти? Я не знаю.

Можливо, це – самотності печаль.

Дух каменя. Жало злоби. Липкі

Пов'язки мумій. Заздрість ненаситна.

Але без темряви свою снагу

Не може сяйво людям об'явити;

Потрібна ніч знесиленим очам.

Тьма смерті очищає джерело

Людського зору, як пісок підземний –

Ті води, що прозріють у криниці.

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Поет-«шістдесятник», прозаїк, кінорежисер.

* * *

У синьому небі я висіяв ліс,

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів та беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі...

Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе, І

море із тебе... дорога тверда.

ВАСЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО

Поет. Представник «київської школи».

* * *

Жив один лис який умів писати

і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит

і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив що ще один лист упав

або бачив гніздо без птахів

Коли мерзли пальці і груди

грівся над багаттями глиняних круч

Коли лягав спати зошита клав під голову

і згадував що він побачив за увесь день

а того ранку прокинувся і побачив сніг

і заховав він зошита до наступної осені.

Сам за деревом

З-за дерева узнаю, що я вже не я,

а дощ за деревом.

Тепер мої вівці пасуться без мене.

А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,

щоб про мене люди знали тепер — коли я є дощ?

Бо дощ тільки тоді є дощем, коли в довге волосся

вплітає соняшники,

бо тільки тоді люди і знають, що то йде дощ.

А як же мені бути, коли я стою за деревом,

чим тепер мені виявляти людям свою людську суть,

хоч і суть дощу я вжевмію

виявляти довгим волоссям?

Невже тепер я уже не я, коли я є дощ?

МИКОЛА ВОРОБЙОВ

Поет. Представник «київської школи».

* * *

Дослухатись до себе —

це протирати шкло.

Спершу подмухати, щоб запітніло,

щоб просто — тиша...

А потім нараз посвітліша;

скрипне стіл

відлунням тебе самого.

Квіти на кожній стіні –

відлунням світу.

Дослухатись до себе –

це бачити, як поволі розвидняється.

ВІКТОР КОРДУН

Поет. Представник «київської школи».

* * *

Подай мені руку

і проведи по стежиш –

поміж наших смертей.

Як не буде іншої ради,

проведи мене через смерть:

я боюся сам у ній заблукати –

і не вийти на світло,

я боюся забути

про сьогоднішній сонячнийдень.

Вабить мене і відстрашує

словосполучення: важка вода,–

як тут застерегтися,

щоб вона не витіснила

всієї пам'яті?

ЄВГЕН МАЛАНЮК

У синтезував неоромантичні, символістичні та “неокласичні” традиції української лірики, виторив власну художню історіософію. Входив до “Празької школи”.

Сонет

Не трубадур, а вічний яничар,

Невільником в солодкому полоні

Нічних очей,— я п'ю їх синійчар,

Закоханий в розквітлії долоні.

Хоч і знайшов я бога в Аполлоні,

Та тільки Вам – душі моєї жар,

Сузір'я зорь моїх, Волосожар,

Захований у серця темнім лоні.

Ви ж королевою, лише на мить,

Дасте устам тонку лілею-руку...

В ту ж мить життя, життя віддам –

візьміть!

За усміх Ваш, за казки запоруку:

Щоб випити до дна солодку муку

І шалом кос — минуле спопелить.

ІВАН СЕМЕНЕНКО

Птахи

В петлях блакитних кричать

Крилами б’ють тріпочуть

Знесилені небом падають

Відпочивають тут на землі

З петлею на шиї

З петлею небесною

З петлею таємною

Що знову їх тягне вгору

В вись піднімає

Учить літати

Учить кричати співати

Напередодні

ІВАН ДРАЧ

Балада про соняшник

В соняшника були руки й ноги,

Було тіло шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вухаводу,

І раптом побачив сонце,

Взолотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі <…>

ВАСИЛЬ СТУС

***

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст.

Що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну

і в смерті обернуся у життя

своїм стражденним і незлимобличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь,

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і з рідною землею поріднюсь.

ВІКТОР НЕБОРАК

Один із членів групи «Бу-ба-бу»

Визначення киці

Киця – це пухнаста система, самодостатня і незалежна,

як імператриця.

Киця – це погляд з глибин галактичних, це вхід в

паралельні світи

це така таємниця,

вбрана у грацію, чухання, у лизанину і в муркотіння.

Коли вона робить прохід, антена хвоста поглинає

пульсуючі сновидіння.

Киця – це дослідний центр, і для неї довколишнє – невичерпне.

Носик її, наїжачений вусами, дбає, де біле, де чорне.

Варта вух перевіряє шумам, звукам і шелестам візи в пашпортах.

Ротик її на замку, та дочасу, і в ньому ув’язнено ніжного чорта.

– Риби, мишва і птахове! Мешканці трьох стихій!

Полум’я пізнання кличе вас на конгрес!

Киця – уважний слухач, ви сповідайтеся їй –

самі собою вирішуються проблеми нір, і плес, і

небес…

Шахівниця ґравітаційна, заокруглення простору,

стеження

за петлями мушви, медитація, позіхання і ніження,

розглядання з вікна колообігу часу чи звістка,

що нарешті потрапили всі ми в тотальне теперішнє.

Киця – постмодерністка.

Пощо їй нагромадження глупств і томиська нявчань і

манірний заброда

з-за морів, що вивчають сто наук і мистецтв – нашу

кицю розмалювала Природа

чи Господь. Вона – зрима краса. І здобута вона мета.

Та бодай раз на рік потребує, дурепа, кота!

***

кують метал

на цвяхи, ва-

лять дерева,

муштрують

воїнів,

Сина

ЛЮДСЬКОГО

Прибивають на труп чекають чуда за-

деревини

хлинаються останнім подихом і похололе

тіло

перетворю-

ють на Култь

тивовану Річ.

………………

………………

………………

………………

………………

………………

………………

Поиск по сайту: