Вододільно-Верховинська область

Лекція 8-10. Гірські ландшафтні структури Українських Карпат – 6 год.

Питання лекції

1. Передкарпаття

2. Зовнішні Карпати

3. Вододільно-Верховинська область

4. Полонинсько-Чорногірська область

5. Рахівсько-Чивчинська область

6. Вулканічні Карпати

7. Закарпатська низовинна область

Література

1.Географія української ССР /Під ред. Н.Д.Пістуна і Є.І.Шиповича.- Київ: Вища школа, 1982.- 303с.

2. Геренчук К.І. Природа Закарпатської області. Львів: „Вища школа”, 1976.- 156с.

3. Геренчук К.І. Природа Івано-Франківської області. Львів: „Вища школа”, 1976

4. Маринич О.М., Шищенко П.Г.- Фізична географія України: Підручник.- К.: Т-во „Знання”, 2003.- 479с.

5. Мельник А.В. Українські Карпати: еколого-ландшафтознавче дослідження. – Львів, 1999.

6. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование/ Маринич А.М., Пащенко В.М., Шищенко П.Г.- Киев: Наук. Думка, 1985.- 224с.

Українські Карпати — це фізико-географічний край Карпатської гірської країни. Вони простягаються в довжину з північного заходу на південний схід на 280 км, а в ширину з північного сходу на півден­ний захід — на 100—110 км. Площа гірської системи 24 тис. км², а разом з Передкарпатською височиною і Закарпатською низовиною — 37 тис. км².

Межа зі Східно-Європейською рівниною проходить поблизу міст Яворів — Городок — Миколаїв — р. Дністер — Отинія — Коломия — р. Прут — Новоселиця.

Українські Карпати охоплюють Закарпатську область і знач­ну частину Івано-Франківської, Львівської і Чернівецької облас­тей.

Українські Карпати переважно середньовисотні гори, з панівни­ми висотами 1000—1200 м над рівнем моря, а найвищі вершини сягають понад 2000 м, і серед них г. Говерла (2061 м) — найвища в Україні. Основні структурно-орографічні області мають поздовжнє простягання з північного заходу на південний схід і розчленовані поперечними річковими долинами. У межах краю виділяють такі морфоструктури: Передкарпатську височину, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинські Карпати, Полонинсько-Чорногірські Карпати, Рахівсько-Чивчинський масив, Вигорлат-Гутинський вулканіч­ний хребет, Закарпатські улоговини і низовини (Березне-Ліпшанська, Солотвинська, Закарпатська).

Виникнення Карпат зумовлене альпійським горотворенням, яке відбулося наприкінці неогену — на початку антропогену. Становлення гірського рельєфу тривало протягом пізньоолігоценового-ранньоміоценового часу, до якого приурочують головну фазу склад­коутворення, підняття флішових Карпат, зародження Передкарпатського прогину і Закарпатської западини. Головну роль у геологічній будові відіграють осадкові флішові товщі крейдового та палеогено­вого віку, утворені глинистими сланцями, мергелями, пісковиками. Більш давні породи складають Рахівський кристалічний масив. Тут поширені протерозойські гнейси і сланці, палеозойські вапняки, філіти і кварцити, тріасові та юрські конгломерати, доломіти, яшма. Передкарпатський прогин і Закарпатська западина виповнені піща­но-глинистими та соленосними неогеновими породами. Вулканіч­ний хребет складений андезитами, андезито-базальтами, трахітами, туфами міоценового віку. З антропогенових відкладів поширені алювіальні, алювіально-озерні, льодовикові, водно-льодовикові, елю­віальні, делювіальні, пролювіальні, вулканічні.

Сучасних геоморфологічних рис Українські Карпати набули внаслі­док неотектонічних рухів та денудаційних процесів, якими створені поверхні вирівнювання, річкові долини, льодовикові, ерозійні, карстові форми рельєфу. У рельєфі Українських Карпат більшість дослідників виділяє чотири поверхні вирівнювання: полонинську пізньоміоцено-ву-ранньоміоценову (1700—2000 м), бескидську тортонську (800— 1400 м), покутську сарматську (450—730 м), лоївську пліоценову (375— 400 м). Вертикальна морфоструктурна зональність виявляється в наявності реліктів пенеплену У верхньому гірському ярусі, пологих денудованих схилів у середньому, добре видимих терасових рівнів у нижньому. У плейстоцені найвищі гірські масиви (Рахівські гори, Чорногора, Полонинський хребет) зазнавали зледеніння. Тут зберег­лися реліктові гляціальні форми: кари, цирки, озерні улоговини, мо­ренні вали, конуси виносу. Зі зледенінням пов'язані перигляціальні утворення у вигляді кам'яних розсипів на схилах. Значну роль у геоморфологічній будові Українських Карпат відіграють сучасні й давні річкові долини. Давні долини мають значну ширину і поздовжнє простягання. У сучасних долинах виділяють 7—8 цокольних терас, які піднімаються на 200—220 м над урізом води в річках.

Серед сучасних геоморфологічних процесів важлива роль нале­жить рухам земної кори (переважають підняття), землетрусам, ерозії і зсувам.

Клімат Українських Карпат помірноконтинентальний з над­мірним і достатнім зволоженням, м'якою зимою з відлигами, не­стійкою тривалою весною, нежарким літом і теплою осінню.

На клімат Карпат значний вплив має гірський рельєф, який зу­мовлює вертикальну кліматичну зональність та позначається на взає­модії радіаційних і циркуляційних процесів. Сумарна річна сонячна радіація в Передкарпатті й на Закарпатській низовині становить 4000—4100 МДж/м², а радіаційний баланс — 1800—1830 МДж/м². З підняттям у гори значення останнього зменшується на 25—ЗО %. На території Карпат панують атлантичні й трансформовані конти­нентальні повітряні маси, Іноді сюди проникають арктичні повітряні маси. Антициклонна циркуляція переважає над циклонічною. Опа­ди приносять циклони, переміщуючись із заходу на схід або північний схід з територій, розташованих на захід від Карпат. Циклони, які приходять із Середземномор'я, супроводжуються значними опада­ми і сильними вітрами. У Карпатах відбувається гірсько-долинна циркуляція, дмуть схилові вітри, виникають фени. Висота гірських хребтів, їх орієнтування та експозиція зумовлюють неоднакове над­ходження сонячної радіації, розподіл температур, опадів та ін. Рельєф зумовлює вертикальну кліматичну зональність. Так середні темпе­ратури січня у Передкарпатті -4...-5 °С, у Закарпатті -З °С, а в го­рах -6...-8 °С Зима м'яка, багатосніжна, нерідко з тривалими відли­гами, особливо в Закарпатті. У горах спостерігаються температурні інверсії. Тривалість зими в Закарпатті до 2,5 міс, а в горах на висоті 850 м — 4 міс. Літо в Карпатах не жарке, з дощами. Середні температури липня у Передкарпатті +18...+19 °С, у Закарпатті +20 °С, а в горах +7...+13 °С.

З підняттям на кожні 100 м у Карпатах літо запізнюється на 8—9 днів і на 5—6 днів раніше закінчується. Гори і передгір'я над­мірно зволожуються: на рік у передгір'ях випадає 800—1000, а в горах — 1500—1800 мм опадів; більшість їх припадає на теплий період. За сумами активних температур, які визначають зміни природної рослинності за тепловими рубежами, в Українських Карпа­тах виділяють такі кліматичні зони: 1) дуже тепла із сумами температур 2600—3000 °С, до неї належить Закарпаття; 2) тепла, із су­мами температур 2400—2600 °С, у Передкарпатті та передгір'ях Вулканічного хребта; 3) помірна, із сумами температур 1800—2400 °С, на висоті 400—750 м, найбільш поширена; 4) прохолодна із сумами температур 1400—1800 °С, на висоті 750—950 м; 5) помірно холод­на із сумами температур 1000—1400 °С, на висотах 1250—1500 м; 6) холодна із сумами температур менше 1000 °С, вище 1500 м.

Зима в горах триває від 3,5—4 міс на висотах 850—1000 м до 5 міс на вищих гіпсометричних рівнях. Зимовий сезон характери­зується значними снігопадами і відлигами, під час яких денна тем­пература може сягати +10 °С і більше; у цей час відбувається сходження снігових лавин. Абсолютний мінімум температур дохо­дить до -37 °С і навіть -42 °С. Весна триває 90—120 днів і характе­ризується різкими коливаннями температур. На висоті 1200—1300 м заморозки трапляються і в червні. Майже кожної весни відбува­ються вітри значної швидкості. Літо в горах триває 1,5—2,5 міс. Максимальні літні температури не перевищують +30 °С, але бува­ють прохолодні дні, а іноді навіть із заморозками. Осінь тепла і сухіша, ніж літо.

Велика роль у природному середовищі Українських Карпат на­лежить річкам. Значна кількість опадів, гірський рельєф сприяли розвиткові густої гідрографічної мережі, яка в горах становить 1— 1,2 км/км². Річки, що стікають з Українських Карпат, належать до басейнів Дністра, Дунаю та Вісли. Ріки характеризуються високою водоносністю, добре вираженим паводковим режимом, значним нахилом русел, швидкою течією. На річках є пороги і водоспади. Середньорічний стік із 150 мм у передгір'ях зростає до 950 мм у горах, з висотою зростають також модулі стоку. Річки мають міша­не живлення, при цьому частка дощового найбільша для річок низькогір'я. З висотою зростає частка живлення сніговими і ґрунтови­ми водами. Повені бувають протягом більшої частини року, найбільш багатоводна весна, маловодна — осінь. У значних межах змінюєть­ся каламутність карпатських рік: від 20 до 700 г/м³, максимальною вона є під час повені. Дністер виносить до 2 млн. т наносів щорічно.

Великих озер в Українських Карпатах немає. Найбільше із них — озеро Синевир (площа — 7 га, глибина — до 20 м), яке знахо­диться в басейні р. Тересва в Закарпатській області на висоті 987 м над рівнем моря. Воно має завально-загатне походження. Є також невеликі озера льодовикового походження — Несамовите, Бребенескул, Марічейка та ін. В Українських Карпатах є значна кількість родовищ мінеральних вод різного складу з великими запасами.

Водні ресурси Карпат використовують для водопостачання, рибо­розведення, виробництва гідроелектроенергії (Теребле-Рікська ГЕС у Закарпатті), оздоровчих і лікувальних заходів.

Ґрунтовий покрив Українських Карпат досить строкатий, що зу­мовлено різноманітністю материнських порід, складністю рельєфу та характером зволоження. На більшій частині території Україн­ських Карпат ґрунтоутворення відбувається в основному за буро­земним типом, важливе місце займає також підзолистий тип ґрун­тоутворення, що пов'язано з інтенсивним промиванням.

В Українських Карпатах виявляється вертикальна зональність Ґрунтового покриву. Вона неоднакова на південно-західних і північно-східних макросхилах. У Передкарпатті в умовах достатнього зволоження на важких делювіальних суглинках сформували­ся дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Вище їх, до 1200— 1400 м, поширені бурі гірсько-лісові ґрунти. На низькогірних хреб­тах розвинулись бурі лісові ґрунти, які мають потужний профіль з ознаками опідзолення. На крутосхиловому Полонинському хребті бурі ґрунти неопідзолені, малорозвинені, щебенюваті. Під буковими і ялино-буковими лісами сформувалися типові буроземи. Вище 1600 м під субальпійськими луками розвинулись гірсько-лучні, місцями гірсько-торфові ґрунти. На південно-західних передгір'ях в умовах теплого і вологого клімату, глибокого промивання на про­дуктах вивітрювання вулканічних порід сформувалися родючі бу­роземно-підзолисті ґрунти. На Закарпатській низовині в умовах не­глибокого залягання ґрунтових вод, достатнього атмосферного зво­ложення, під первинною лучною рослинністю і вторинними дібро­вами розвинулись дернові опідзолені ґрунти, а на знижених ділян­ках — мулисто-болотні та торф'яно-болотні ґрунти, які значною мірою меліоровано.

За характером природної рослинності Українські Карпати нале­жать до середньоєвропейської широколистянолісової провінції з переважанням букових, рідше дубових, а в горах — хвойних лісів, субальпійської й альпійської рослинності. Видовий склад її дуже різноманітний: тут налічується понад 2 тис. видів рослин і серед них 26 загальнокарпатських, 74 східнокарпатських ендеміків, 80 альпійських і 60 арктоальпійських видів.

Українські Карпати — найбільш лісистий регіон України. Тут понад 40 % території займають ліси. У лісопокритій площі Україн­ських Карпат 41 % займає смерека, 35 % — бук. Решта порід покри­ває менші площі: дуб — 9 %, граб — 4 %. Такі породи, як береза, клен, ясен, вільха займають 6 % лісопокритої площі.

В Українських Карпатах є такі висотні пояси рослинності: пе­редгірний дубовий, низькогірний буковий, середньогірний смереко­вий, субальпійський чагарниково-лучний, альпійський.

У передгірному поясі, який піднімається до 400—500 (700) м, пере­важають діброви, поширені також смереково-букові ліси та похідні грабняки, бучини, смерічники, осиково-вільхові ліси. Низькогірний пояс на різних схилах піднімається від 500—700 до 1000—1200 м і 1350—1450 м, у ньому домінують високостовбурні бучини, смереково-букові, грабово-букові і дубово-букові ліси. У поясі смерекових лісів, верхня межа якого сягає 1350—1500 м, переважають вологі чисті су-рамені та буково-смерекові сурамені. Чисті смерекові ліси займають верхні частини схилів Чорногори, Рахівських гір, Чивчин, Горган. У субальпійському поясі на висотах 1200—1500 м, 1650—1850 м пред­ставлені зарості гірської сосни, ялівцю, вільхи зеленої, рододендрону східнокарпатського, поширені злакові й різнотравні луки. До альпій­ського поясу належать трав'янисті й чагарникові угруповання вище 1800—1850 м; вони мають фрагментарне поширення.

Під впливом діяльності людини зменшилася лісистість передгір-ських і низькогірських районів, змінився видовий склад лісів Кар­пат. Зокрема, значно зменшилися площі букових лісів і збільшили­ся площі ялинових. Кожний третій гектар лісопокритої площі тут створено руками людини.

Значної шкоди лісам і ландшафтам у цілому завдають магіст­ральні газо- та нафтопроводи, загальна довжина яких в Українських Карпатах досягає 2 тис. км.

Карпатські ліси мають важливе водоохоронне, водорегулювальне і протиерозійне значення, вони позитивно впливають на екологічні умови не тільки гірських районів, а й прилеглих територій, активно використовуються для рекреації. їм належить важливе народно­господарське значення, тут заготовляють цінну деревину, лікарські рослини та дикі плоди і ягоди.

У фауні Українських Карпат переважають представники лісового комплексу, особливо багато птахів (280 видів), ссавців (74 види), риб (53 види). Тут водяться благородний олень, лось, білка, альпійська бурозубка, альпійський бабак, бурий ведмідь, дикий кабан, вовк, лиси­ця, кріт, з птахів — трипалий дятел, кедрівка, припутень, білозобий дрізд, лісова тинівка, ялиновий шишкар, глухар. У субальпійському поясі зустрічаються снігова полівка, сойка, яструб. У водоймах — угорська мінога, струмкова форель, марена, короп та ін.

Закономірності у висотно-поясній зміні кліматичних умов, екзо­генних процесів, грунтово-рослинного покриву відбивають складність ландшафтної диференціації Українських Карпат, у якій значну роль відіграє геолого-геоморфологічний фактор. З урахуванням усього цього тут виділяють такі ландшафтні яруси: заплавно-нижньотерасовий, середньотерасовий, високотерасовий, горбисто-пасмовий пе­редгірний, пологосхиловий низькогірний, крутосхиловий низькогір­ний, крутосхиловий середньогірний, полонинський середньогірний давньольодовиковий високогірний.

З урахуванням ландшафтної структури в Українських Карпа­тах виділено 7 фізико-географічних областей: Передкарпаття, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинська, Полонинсько-Чорногірська, Рахівсько-Чивчинська, Вулканічні Карпати, Закарпатська ни­зовина.

Передкарпаття

Передкарпатська височинна область розташована між Східно­європейською фізико-географічною країною та областю Зовнішніх Карпат і простягається з північного заходу на південний схід на 280 км при ширині 25—40 км. Перехід від Подільської височини до Передкарпаття, яке теж є височиною, малопомітний. Межа Пе­редкарпаття із Зовнішніми Карпатами здебільшого чітка і прохо­дить поблизу таких населених пунктів: Хирів, Старий Самбір, Бори­слав, Болехів, Долина, Надвірна, Кути, Вижниця, Берегомет, Красно-їлів.

Передкарпаття за характером рельєфу є передгірською височинною рівниною, розчленованою річковими долинами, з панівними аб­солютними висотами 300—500 м. Вона займає Передкарпатський крайовий прогин, який складений товщею осадкових неогенових відкладів потужністю понад 2000—3000 м, що залягають на палео­генових і крейдових відкладах. Неогенові відклади представлені піщано-глинистою соленосною товщею, мергелями, пісковиками, конгломератами і сланцями з якими пов'язані родовища нафти, газу, сірки і калійних солей. Породи ці мають дислокований характер. У прогині виділяються внутрішня і зовнішня зони. Неогенові відкла­ди перекриті антропогеновими водно-льодовиковими, алювіальни­ми, алювіально-делювіальними та озерними відкладами, які беруть участь у будові річкових долин і міжрічкових просторів.

Клімат Передкарпаття помірно теплий, вологий. Січневі темпе­ратури —4...—5 °С, а липневі +18. ..+19 °С. Річна сума опадів досягає 650—750 мм. Ріки, що стікають з Карпат і належать до басейну Дністра (Стрий, Лімниця, Свіча та ін.) і Дунаю (Прут, Черемош, Сірет), повноводні, з частими паводками. У ґрунтовому покриві переважа­ють дерново-підзолисті, оглеєні, торф'яно-лучні і торф'яно-болотні ґрунти, зустрічаються також сірі лісові та дерново-буроземні опід-золені ґрунти. Ліси в Передкарпатті займають до 25 %, луки і боло­та — до 10, орні землі — понад 40, сади і городи — близько 4 %.

В області переважають ландшафти передгірських акумулятивно-денудаційних височинних рівнин зі значною диференціацією ланд­шафтних місцевостей, яка зумовлена геоморфологічною будовою та різноманітністю грунтово-рослинного покриву.

Заплавні місцевості розвинені в долинах Дністра і Пруту та їх приток. Вони займають широкі річкові днища долини і складені піщано-галечниковим алювієм з дерново-глейовими ґрунтами з луч­ною рослинністю, чагарниками з верби, вільхи, крушини. Тут багато стариць, прируслових валів, перезволожених западин, які чергують­ся з меліорованими землями.

Низькотерасові й високотерасові ландшафтні місцевості яв­ляють собою слабодреновані рівнини з дерново-підзолисто-глейовими і дерново-буроземними оглеєними ґрунтами. У високотерасових місцевостях поширені буково-смереково-ялинові ліси і злако-во-різнотравні луки. У цих місцевостях розміщено більшість насе­лених пунктів Прикарпаття.

Місцевості давніх акумулятивно-денудаційних поверхонь, які поширені на межиріччях, покриті дерново-підзолистими ґрунтами з хвойно-широколистяними лісами. Частина території зайнята сільськогосподарськими угіддями.

Місцевості розчленованих горбисто-пасмових височин займають найбільш високі ділянки Передкарпаття і характеризуються пере­важно дерново-підзолистими, сірими і світло-сірими опідзоленими ґрунтами зі смереко-дубово-буковими лісами.

У Передкарпатті переважають такі види природокористування: сільськогосподарське, гірничодобувне (нафта, газ, озокерит, солі) та рекреаційне (Моршин, Трускавець та ін.).

Екологічні умови Передкарпаття ускладнюються гірничодобув­ною і хімічною промисловістю та магістральними нафто- і газопро­водами.

Із природоохоронних об'єктів республіканського значення тут знаходяться: Княждвірський ботанічний заказник (208 га), гідро­логічний заказник Турова дача (255 га) в Івано-Франківській об­ласті та ландшафтний заказник Цецине (430 га) в Чернівецькій області.

Зовнішні Карпати

Ця ландшафтна область включає Східні Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати. Це низькі й середньовисотні, як пра­вило, асиметричні, гірські хребти, що являють собою тектонічні ски­би. В їх будові беруть участь флішові породи крейдового і палеоге­нового віку: глинисті сланці, пісковики, аргіліти й алевроліти. Вони різко дислоковані, розбиті розломами та насувами. Це визначає мор-фоструктурні особливості. Рельєф ускладнюється скульптурними формами рельєфу.

Найвищий хребет піднімається вище 1800 м (г. Сивуля Велика, 1836 м, г. Сивуля Мала, 1818 м). Від Передкарпаття область відокремлюється уступом у 200—400 м. Середньовисотні скидові хребти Горган мають гострі гребені, круті схили з кам'яними осипищами, розчленовані глибокими, добре терасованими долинами. Відносні висоти сягають 800—950 м. Покутсько-Буковинські Карпати дося­гають висоти 900—1000 м, мають пологі схили, куполоподібні вер­шини, перетинаються долинами Пруту, Черемошу, Серету, Рибниці та ін. Клімат прохолодний, вологий; у низькогір'ях випадає 700— 800, а в Горганах — 1000—1100 мм опадів на рік. У Горганах виявляється інтенсивний площинний змив.

Панівними ґрунтами є різні види буроземних і буроземно-підзо­листих щебенюватих ґрунтів. Поширені також дерново-підзолисті ґрунти в комплексі з лучними опідзоленими. Близько 60 % те­риторії покрито лісами і чагарниками. Найбільші площі займа­ють грабово-букові, смереково-букові та смереково-ялицеві ліси. Високі вирівняні ділянки покриті чагарниками і субальпійськи­ми луками.

Зовнішні Карпати характеризуються вертикальною поясністю ландшафтів. Основними ландшафтними місцевостями є: низькогірсько-горбисті, середньовисотні моноклінальні хребти, котловинно-терасові, горганські та верховинські.

Основними природоохоронними об'єктами області Зовнішніх Карпат є: Карпатський національний природний парк (входить його північна частина), заповідник Горгани, який включає Джурдійський ландшафтний заказник (754 га), ландшафтний заказник Садки (995 га) та ботанічний Тавпиширківський заказник (424 га). Всі вони знахо­дяться в Надвірнянському районі Івано-Франківської області.

Вододільно-Верховинська область

Область Вододільно-Верховинських Карпат включає: Вододільний хребет, Привододільні Горгани, Ворохто Путильське низькогір'я, Стрийсько-Санську верховину, Воловецьку верховину, Ясинську улоговину. У рельєфі переважають низькогірні й середньогірні хребти з м'якими обрисами та гірські улоговини з абсолютними висотами 800—1200 м. У центральній частині кілька хребтів досягають висо­ти 1600—1700 м. Сучасний вододіл між басейнами рік Дунай та Дністер пересунутий на північний схід, що зумовлено більш низь­ким базисом ерозії річок басейну Тиси. У межах області знахо­дяться гірські перевали: Верецький (839 м), Ужоцький (889 м), Вишківський (930 м), Яблуницький (931 м).

Геолого-геоморфологічна будова області пов'язана, головним чи­ном, з положенням у межах Кросненської тектонічної зони (синклінарій), у будові якої головна роль належить палеогеновим піскови­кам, менілітовим сланцям, аргілітам. Вони зібрані в антиклінальні та синклінальні структури, які ускладнені тектонічними порушен­нями і визначають морфоструктури. Морфоскульптурні форми утворюють річкові долини з терасами, яри та зсуви.

Клімат області помірний, прохолодний. Середні температури січня -5...-8,5 °С, липня +13...+17 °С. Річна сума опадів змінюється від 760 мм у низькогір'ї до 1300—1500 мм у середньогір'ї. Вегетацій­ний період триває 135—160 днів.

У ґрунтовому покриві переважають слабо- і середньопідзолисті буроземи і дерново-буроземні опідзолені ґрунти. Природні ліси, пе­реважно ялинові, збереглися на крутих схилах. Значні площі за­ймають вторинні луки (до 27 %) і орні землі (до 20 %), які найбіль­ше поширені на верховинах.

У Вододільно-Верховинській області головну роль у ландшафтній структурі відіграють такі ландшафтні місцевості: верховинські, до­линно-терасові, улоговинно-терасові та горганські. Верховинськими природно-територіальними комплексами в Карпатах називають місце­вості з пологим, хвилястим рельєфом з відносними висотами 200— 250 м, що знаходяться на висоті 750—1000 м, зайняті сільськогоспо­дарськими угіддями і населеними пунктами або трав'янистою рос­линністю вторинного походження. Ліси збереглися переважно на ділянках, які важко використати під сільськогосподарські угіддя. Верховинські ландшафти мають природно-антропогенне походження.

Долинно-терасові місцевості розвинені на річкових долинах Пру­ту, Чорного і Білого Черемошу, Путили, Ріки, Тереблі та ін. У них, як правило, налічують до п'яти терас, на яких розвинені дерново-буроземні ґрунти. На схилах долин відбуваються ерозійні та зсувні процеси. Долинно-терасові місцевості широко використовують для сільськогосподарського виробництва, на них розміщені населені пункти.

Улоговинно-терасові місцевості розвинені в Ясинській міжгірній улоговині горганські ландшафтні місцевості характеризуються гірським рельєфом з крутими асиметричними схилами і гострими гребнями з кам'яними осипищами, глибокими долинами. Схили до висоти 1450 м покриті буково-ялиновими та ялиновими лісами, а вище — чагарниковим криволіссям з гірської сосни.

Вододільно-Верховинська область широко використовується для туризму. Тут є кілька туристських маршрутів республіканського значення та організовано туристські бази.

В області знаходяться такі природоохоронні об'єкти: природний національний парк Синевир (40,4 тис. га), розташований у верхів'ї Тереблі та Ріки в Міжгірському районі Закарпатської області. Тут зберігаються малопорушені природно-територіальні комплекси південно-західної частини Горган з рідкісними рослинними угру­пованнями, букові, буково-ялицеві та ялинові ліси з домішкою в'яза гірського і явора. У них водяться ведмідь, вовк, рись, олень європейський, лисиця, козуля, борсук та багато птахів. Важливою скла­довою природного парку є озеро Синевир (площею 0,07 км²) з гли­бинами 16—17 м. Воно має обвальну греблю, слабомінералізовану воду зі сталою температурою +11 °С. Частина Карпатського заповід­ника знаходиться в цій області. Тут також розташовані Брадуль-ський ландшафтний заказник (1026 га) у Тячівському районі Закар­патської області та Яйківський ботанічний заказник (263 га) у Рожнятівському районі Івано-Франківської області.

Поиск по сайту: