Особливості змісту освіти в Японії

Характеристика змісту освіти у Німеччині.

В середині 60-70-х років у ФРН відбулося реформування школи. Результатом реформи змісту освіти стали: посилення наукового характеру учбового матеріалу; орієнтація на розвиток мислення і пізнавальних здібностей учнів у ході модернізації навчальних планів, програм і підручників всіх типів шкіл; розширення мереж факультативних і обов’язкових учбових дисциплін, запровадження інтегрованих курсів, включення сучасної проблематики в учбовий матеріал традиційних предметів.

Особливості змісту освіти у Франції.

Для системи освіти Франції характерна строга централізація. Всією системою освіти тут керує Міністерство освіти. Франція розділена на 23 учбових округів, які називаються академіями, на чолі академії стоїть призначений Міністерством ректор, при ректорові, який одночасно є головою ради місцевого університету, функціонує рада академії та інспектура середніх і вищих навчальних закладів. Безпосереднє керівництво школами покладається на префектури департаментів, при яких утворені департаментські ради освіти і шкільна інспектура. Вся система управління школами побудована на основі строгого ієрархічного підпорядкування всіх її окремих ланок від місцевих органів до міністра освіти.

Система освіти у Англії.

В 1988 р. в Англії був прийнятий Закон про реформу освіти. Сучасна шкільна реформа проводиться в таких основних напрямках: перегляд змісту, запровадження національної оцінки знань учнів, зміни в управлінні. До цього часу система освіти в країні була настільки децентралізованою, що учбові плани складались на рівні шкіл, а учителі самі розробляли учбові програми, користуючись рекомендаціями міністерства, екзаменаційними вимогами, методичними матеріалами, підготовленими урядовими і незалежними педагогічними організаціями.

Особливості змісту освіти в Японії.

Бурхливий розвиток повоєнної Японії, її досягнення в галузі науки, техніки і технології становлять величезний інтерес для вивчення не лише її економіки і політики, але й різних галузей культури, зокрема, системи освіти країни. Після закінчення обов’язкової школи підлітки мають можливість або безпосередньо включитись у трудову діяльність, або вступити у професійне чи технічне училище, або продовжити навчання в 3-річній повній середній школі, яка є необов’язковим і платним ступенем освіти.

13. Концепція “стиль життя” має тривалу історію розвитку в соціальній науці за кордоном. Однак визначення поняття “ стилю життя” досить різноманітні. Більш того в багатьох працях, в яких мова йдеться про стиль життя , використовуються різні терміни для позначення самого поняття. Досить довгий час поняття „стиль життя” вживалось в тісному взаємозв'язку з поняттям „споіб життя” Коли і ким вперше був використаний термін “стиль життя ”- однозначної інформації немає. Але вже понад 200 років назад французький натураліст і письменник Георг Луї де Буфон (1707-1788рр.) , писав , що “стиль – це сама людина ”, а за 150 років до Буфона , англійський філософ Роберт Бертон констатував : “Вірно те , що наш стиль видає нас” . Але , як справедливо зазначає А. Адлер,- „до недавна термін „стиль життя” використовувався в основному поетами , які в свою чергу повинні були показувати індивідуальне життя , діяльність і смерть , як єдине ціле в тісному зв”язку із метою життя даного індивіду”[ 1; c .359 ].

Проблематика стилю (способу) житття досліджується вже у класичній соціології. Так в наукових працях К. Маркса спосіб життя трактується , як спосіб життєдіяльності особистості , соціальних груп, суспільства в цілому , яка проходить в конкретно-історичній системі суспільних відносин і у відповідності з нормами і цінностями , які відображають ці відносини. Також динаміка стилю життя останнім часом має традицію швидше розглядатися в контексті культурних, ніж соціальних трансформацій. Концепція постмодернізму, пов'язана в першу чергу з урбаністичними тенденціями, динамікою культури і інформаційними технологіями, породила і відповідну ідею про формування нового “постмодерністського стилю життя”. Подальші розробки концепції “стиль життя” за кордоном мають дати поштовх для подальшого вивчення даної проблематики із урахуванням специфіки тих соціальних процесів , які характерні для ситуації сучасного українського суспільства.

14. Німеччина

Засновником системи державного соціального забезпечення вважається німецький канцлер Отто фон Бісмарк. Намагаючись відволікти пролетаріат від соціалістичних ідей, він уперше запровадив закони про медичне страхування, страхування на випадок інвалідності, страхування на випадок нещасного випадку та пенсію на старість. Свою соціальну програму Бісмарк назвав «прикладним християнством». Метою цих новацій було не лише привернути політичні симпатії робітників до юнкерського уряду, а й збільшити продуктивність їх праці.

В законі про пенсійне забезпечення Бісмарк встановив пенсійний вік на рівні 70 років, тоді як середня тривалість життя робітника в Німеччині на той час становила близько 45 років.

Елементи соціального забезпечення поступово почали впроваджувати в себе й інші європейські держави, особливо після Російської революції. Європейські уряди впроваджували соціальне законодавство, прагнучи заспокоїти пролетаріат і уникнути революційних катаклізмів. На уряди чинили тиск також профспілки.

Швеція

Соціал-демократи, які прийшли до влади у Швеції внаслідок дефіциту продуктів харчування під час Першої світової війни, в 1932–1976 роках безперервно керували країною. Вони відмовились від концепції класової боротьби, розробивши натомість концепцію «Folkhemmet» («народного дому»). Введені елементи планової економіки дозволили ефективно перерозподіляти багатства за допомогою соціального забезпечення.

Швеція стала однією з перших країн у світі, які ввели безкоштовну освіту на всіх рівнях, включно з університетами. Всім громадянам було гарантовано безкоштовне медичне обслуговування.

В 1940-х роках було розгорнуто масштабне житлове будівництво, яке змінило обличчя Швеції: лише з 1965 до 1974 роки було побудовано більше мільйона дешевих сучасних помешкань.

Рівень бідності в Швеції — один із найнижчих (6,5%)^[1].

Останнім часом шведська модель соціального забезпечення перебуває під загрозою через демографічну кризу: питома вага пенсіонерів зростає, тоді як кількість економічно активного населення зменшується. Однак високий рівень фіскальної дисципліни шведів рятує ситуацію: ніхто не ухиляється від сплати високих податків.

Велика Британія

В 1942 році британський економіст лорд Вільям Беверідж представив у парламенті Доповідь про соціальне страхування та інші послуги. Він запропонував зобов'язати всіх громадян працездатного віку щотижнево сплачувати внесок у систему національного страхування, яка видаватиме фінансову допомогу в разі хвороби, втрати роботи, виходу на пенсію та втрати годувальника.

Крім того, лорд Беверідж запропонував створити Національну службу охорони здоров'я (en:National Health Service, NHS) — державний орган, який забезпечує всім громадянам безкоштовні медичні послуги. NHS користується такою популярністю серед британців, що колишній канцлер казначейства Найджел Лоусон назвав її «національною релігією». Навіть Маргарет Тетчер, проводячи приватизацію багатьох галузей економіки, не наважилась здійснювати значні зміни в галузі охорони здоров'я. Вся діяльність NHS фінансується повністю з податків.

Ще однією пропозицією Беверіджа була видача грошей молодим батькам за народження дитини. Завдяки цьому післявоєнна демографічна криза в Британії швидко була подолана, натомість почався бебі-бум.

Значний вплив на доповідь Беверіджа справили ідеї Кейнса про те, що динаміка суспільного виробництва й зайнятості визначаються факторами платоспроможного попиту, а отже, перерозподіл прибутків в інтересах соціальних груп, що отримують нижчі прибутки, здатне підвищити грошовий попит масових покупців.

Україна

Перші закони для захисту промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією в 1854 році, але тільки в гірничій промисловості (її на українських землях майже не було); в 1902 році подібний захист введено для залізничників. Окремі закони передбачали заходи для захисту жінок і дітей. Для цього були створені т. зв. промислові інспекторати (1883). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені в 1907 році; в 1867 році була вперше створена «організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців» (профспілки). Законом від 1887 року введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці); з 1888 року — на випадкові хвороби, а з 1906 обов'язкове страхування службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення й сільські робітники ніяким страхуванням не користувалися.

Російська Імперія у справі соціального забезпечення була відсталою країною. Лише в 1912 році створено фабричні каси хворих для обов'язкового страхування на випадок хвороби. В Україні ці каси були створені тільки на Донбасі і в деяких великих містах.

Під Польщею законом 1924 року поширено австрійське страхування від нешасних випадків і на ті українські землі під Польщею, що до 1914 належали до Російської Імперії. 1927 року видано закон про пенсійне і інвалідне страхування службовців (також у разі безробіття); 1933 року уніфіковано закон про соціальне страхування як робітників, так і службовців.

На українських землях під Румунією було чинне румунське соціальне законодавство з 1912 року. Лише 1933 року було видано уніфікаційний закон про соціальне забезпечення.

Найпрогресивнішим було соціальне законодавство в Чехословаччині. На Закарпатті до 1924 був чинний угорський закон 1907 року про обов'язкове страхування робітників від хвороби, інвалідності й на старість. В 1924 році введено уніфікаційний закон для всієї Чехословаччини, який пізніше кілька разів змінювано й доповнювано. В 1929 році введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.

Поиск по сайту: