Дослідження з підсочки берези були початі у 30-х роках XX століття в Білорусії і на Уралі. Однак інтенсивне добування соку на науковій і промисловій основі почало розвиватися лише у 60-і роки. Видобуток і широке використанні березового соку в Україні почалося в 1967 році у Дубнівскому лісгоспзазі Рівненської області. Добування березового соку на промисловій основі пізніше стали займатися е Білорусії, Латвії, Естонії і Казахстані.
2. Фізико-хімічні властивості соків та їх використання.
Питома вага свіжого соку берези залежно від календарного часу, соковитікання та діаметру дерев.
Питомі вага соку збільшується з ростом діаметра дерев. Сухих речовин у кленовому соці міститься 1,77%, в яворовому - 1,49%, в березовому - 1,12%. Зі збільшенням діаметру дерев відмічена слабо виражена тенденція до зростання вмісту сухих речовин.
У соці виявлено 18 хімічних елементів — алюміній, азот, барій, залізо, калій, кальцій, мідь, хром, лантан, натрій, нікель, марганець, фосфор, стронцій, кремній, титан і цирконій. Найбільша кількість цукрів виявлена в кленовому соці , у яворовому , березовому, найменша - в грабовому. Максимальною цукристістю характеризуються груботріщинуваті берези (0,84%). Активна кислотність (рН) березового соку змінюється в межах 5,14-6,39, кленового - 5,94-6,95 і яворового — 6,43. Фізико-хімічні властивості натурального соку регламентуються відповідними республіканськими стандартами і технічними умовами. Згідно з цими документами натуральний сік, призначений для консервування, не повинен мати ознак шумування, у ньому не допускаються сторонні домішки. Вміст сухих речовин повинен бути не менше 0,9%; загальна кислотність (у перерахуванні на яблучну) не перевищувати 0,01-0,02%, питома вага - не менше 1,003 г/см3.
Використання соків. Використовують у харчовій, медичній та інших галузях народного господарства. Відомості про використання березового соку зустрічаються в старовинних лікувальних рукописах. Його застосовували як відхаркувальний засіб, при деяких захворюваннях легень і як заальнозміцнюючий засіб Свіжий сік рекомендують пити для покращення обміну речовин, при ревматизмі, хворобах сечового міхура, після опіків, його використовують зовнішньо при екземах і вуграх. З березового соку в давнину слов'яни виготовляли багато смачних і поживних страв, робили квас, який добре тамував спрагу в спеку. Крім того, березовий сік знаходить застосування в сільському господарстві. Випарюючи воду із соку, отримують концентрований сік, або навіть цукор. В Росіїї розробили технологію виробництва вин з березового соку.
3. Найважливіші види берез для добування соку та соковиділення.
В світі описано близько 140 вдів берези. Найбільше промислове значення зля підсочки в Європі мають береза повисла (бородавчаста)-(Betula pendula), береза пухнаста (Betula pubescens), береза плосколиста (Betula platyphylla).
4. Вплив екологічних факторів на соковиділення та сокопродуктивність.
На сокопродуктивність дерев впливають такі фактори: метеорологічні, барометричний тиск, температура повітря, ґрунту і деревини, освітленість, вітер, опади; географічні - широта, висота над рівнем моря; лісівничі - тип лісорослинних умов, класи росту і розвитку, підріст і підлісок, рубання догляду; біологічні - види і форми листяних порід; антропогенні — спосіб підсочки, параметри каналів, навантаження каналами; таксаційні — бонітет, вік, діаметр, повнота та ін.
5. Техніка і технологія добування березового соку.
При підсочці різними способами важливе значення мають глибина і діаметр каналів, які роблять у деревах.
Глибина каналів. Від глибини та діаметру каналів залежить кількість отриманого соку. Канали з маленькими діаметрами зменшують сокопродуктивність. Канали з надмірно великими діаметрами заростають тривалий час, що може викликати ослаблення і ураження дерев хворобами. Рекомендується оптимальна глибина каналів, що дорівнює 50 мм. Подальше збільшення глибини каналів не сприяє значному підвищенню сокопродуктивності берези. Діаметр каналів рекомендується - до 15 мм.
Тривалість соковиділення займає короткий проміжок часу (фактична біологічна тривалість соковиділення в умовах Львівської області, по даних Рябчука В.П., в середньому за вісім років спостережень становила 25 діб, а умовна — 42 доби).
Способи підсочки дерев листяних порід. Розрізняють три способи підсочки: відкритий, напівзакритий, закритий. Відкритий спосіб не гарантує можливості попадання в сік води, снігу, різних домішок, як через жолобки для збору соку, так і безпосередньо в сокоприймачі. При відкритому способі підсочки в дощові дні різко знижується якість соку. При цьому способі використовують напівкруглі металеві жолобки. Їх забивають у кору дерев з невеликим нахилом до землі. Як правило, під жолобком ставлять сокоприймачі у вигляді скляних банок. У такому випадку в дощові дні вода, стікаючи по стовбуру, понадає в жолобки і в сокоприймачі. Крім того, в сік можуть потрапити різні домішки - шматки кори і комахи. В нічний час у дні інтенсивного соковиділення сокоприймачі швидко наповнюються, що призводить до переливання соку через краї банок. Таким, чином, відкритий спосіб збору соку є простий, але недосконалий. Напівзакритий спосіб передбачає поєднання відкритих пристосувань для збору соку з закритими сокоприймачами. При такому способі збору використовують металічні жолобки. Їх забивають у кору дерев, відступаючи униз від підсочних каналів на 20-30 мм. На вільний кінець пристосувань натягують шланг, кінець якого вставляють у поліетиленову кришку з отвором в центрі, яка закриває сокоприймач і запобігає попаданню в приймач сторонніх домішок, але можливе попадання в сік води. Закритий спосіб полягає в повній ізоляції, як пристосувань, так і сокоприймачів, що практично унеможливлює потрапляння в сік води, снігу та різних механічних домішок. Є так званий централізований спосіб збору соку. Для збору соку використовують пристосування, які вставляють у підсочні канали. На кінці пристосувань натягують гумові шланги. Другі кінці шлангів з'єднуються з магістральним шлангом-сокопроводом, який іде до сокозбірника. При цьому способі необхідно враховувати рельєф місцевості та мати відповідні матеріали..