Зміст цільової підсистеми забезпечення конкурентоспроможності включає такі структурні елементи:
а) підвищення якості товару;
б) ресурсозбереження;
в) підвищення якості сервісу товару;
г) розвиток виробництва.
Якість товарів є головною складовою їхньої конкурентоспроможності. Якість — це сукупність властивостей і характеристик товару або іншого об'єкта, які надають йому здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби.
З погляду міри використання сукупності споживчих властивостей товару варто розрізняти поняття споживча вартість, якість і корисний ефект.
Споживча вартість — здатність товару задовольняти певні потреби.
Якість — потенційна здатність товару задовольняти конкретну потребу. Корисний ефект — дійсна (фактична) здатність товару задовольняти конкретну потребу.
Рівень розвитку суспільства визначається ефективністю використання природних ресурсів, праці й капіталу. Ресурсоємність товару є найважливішим чинником досягнення його конкурентоспроможності.
Показники ресурсоємності окремих видів товарів поділяються на: абсолютні, структурні, відносні, питомі. Ці показники повинні прогнозуватися й аналізуватися як у стратегічному маркетингу, так і у виробничому менеджменті.
До показників якості сервісу товару можуть належати: якість (вірогідність, сумлінність, етичність) реклами на товар; гарантійний строк безкоштовного технічного обслуговування покупця; якість маркування й упакування товару; коефіцієнт повноти, вірогідності і якості оформлення супровідної документації на товар; якість обслуговування покупця в торговому центрі; трудомісткість підготовки товару до функціонування або вживання; якість післяпродажного обслуговування покупця й утилізації товару.
У рамках виробничої системи для вирішення проблем підвищення конкурентоспроможності товарів за рахунок підвищення їхньої якості, ресурсозбереження в сферах виробництва й споживання, підвищення якості сервісу товарів необхідно постійно стежити за рівнем технології, організації виробництва, менеджменту, соціальним розвитком колективу й охороною навколишнього середовища відповідно до законодавства.
Таким чином, елемент «розвиток виробництва» керуючої підсистеми має такі складові:
1) організаційно-технічний розвиток виробництва;
2) соціальний розвиток колективу;
3) охорона навколишнього природного середовища;
4) інвестиційна діяльність організації по розвитку виробництва.
Комплексний показник оцінки організаційно-технічного рівня виробництва (Котрв) визначають за формулою
Кo.т.р.в= «і • Ктр + а2xКор,
де Ктр — узагальнюючий показник технічного рівня виробництва, частки одиниці;
Кoр — узагальнюючий показник організаційного рівня виробництва, частки одиниці;
2a — коефіцієнти вагомості відповідних узагальнюючих показників (визначаються факторним аналізом або експертним шляхом).
Технічний рівень виробництва (Ктр) характеризує ступінь розвитку засобів виробництва й прогресивності технології.
Організаційний рівень виробництва (Кор) характеризує рівень розвитку організації виробництва, роботи й управління, рівень організованості процесів. Узагальнюючі показники (Кор, Ктр) визначаються як функції від часткових показників:
Зміст підсистеми забезпечення, також відіграє ключову роль у збереженні переваг підприємства й складається із системи організації й контролю за правовим, методичним, ресурсним, інформаційним забезпеченням виробничо-фінансової діяльності підприємства.
До завдання керованої підсистеми безпосередньо входить організація передумов для створення й розвитку усередині підприємства основних функцій стратегічного й тактичного маркетингу, інноваційного, фінансового й виробничого менеджменту.
Комплексний показник оцінки організаційно-технічного рівня виробництва визначають за формулою
Технічний рівень виробництва (Ктр) характеризує ступінь розвитку засобів виробництва й прогресивності технології.
Найважливішими показниками фінансового стану організації, на наш погляд, є інтегральний показник ефективності використання ресурсів і показник стабільності організації.
На практиці як показники ефективності функціонування організації застосовуються показники рентабельності продажів, капіталу, активів, продукції, а також продуктивності роботи, оборотності капіталів, ліквідності. Кожний показник виконує свою роль. До єдиного інтегрального показника їх привести досить складно. У зв'язку з цим на стадії стратегічного маркетингу фінансистові пропонується прогнозувати й нормувати абсолютні або відносні значення використання найважливіших ресурсів — основного й оборотного капіталу, трудових ресурсів. А на стадії тактичного маркетингу він повинен розраховувати інтегральний показник ефективності використання ресурсів (Іе) в організації за аналізований період:
E = ai-KT.p + o2-KOCH+a3Ko6,
де аь а2, а3 — вагомість відповідних видів ресурсів у собівартості продукції.
Визначаються на підставі аналізу структури собівартості;
Ктр — коефіцієнт використання трудових ресурсів;
Косн ~ те саме основного капіталу;
Коб — те саме оборотного капіталу.
Розрахунок цих коефіцієнтів приводиться нижче:
К,р = П,ф/Пп.ш
де Пп ф — фактична продуктивність роботи як відносини доданої вартості (суми фонду оплати роботи й чистого прибутку) до середньорічної чисельності персоналу;
П„.и — те саме, нормативна, установлена на стадії стратегічного маркетингу;
Косн=ф/н,
де /ф – фактична фондовіддача, як відносини загального обсягу продаж до вартості капіталу організації (основні фонди плюс нематеріальні активи); /„ — те саме, нормативна;
Ko6 = OCф/OCн
де ОCф — фактична оборотність оборотного капіталу як відношення загального обсягу продажів до середнього залишку оборотного капіталу до кінця аналізованого періоду; ОСн — те саме, нормативна.