Особливості культурного життя в епоху «темних віків»

Візантія - країна церков та монастирів, семи Вселенських соборів, найавторитетніших учителів церкви, батьківщини християнської містики. Вона відома як наставниця слов´янського світу, оплот християнства, берегиня культури від варварства.

Мистецтво Візантії в цілому має ортодоксально-християнський характер. Єдиний художній стиль надихає все візантійське тисячоліття. У візантійському мистецтві об´єднані в єдину художню систему витончений спіритуалізм і видовищна пишність. Особливих успіхів досягло воно в архітектурі, будівництві, класичним зразком якого є Константинопольська Свята Софія (Премудрість Божа). Це храм-чудо візантійського мистецтва, побудований у VI ст. малоазійськими зодчими Анфіміем й Ісідором.

Головними формами візантійського образотворчого мистецтва були монументальний храмовий (мозаїка, фреска) та станковий живопис - ікона, книжкова мініатюра. Найдавніші візантійські мозаїки і храми краще, ніж на візантійській території, збереглися на ґрунті Італії - в храмах та усипальницях Равени (V-VII ст.) й собору св. Марка у Венеції.

Особливе місце в образотворчому мистецтві належить візантійській іконі. Було створено ряд видатних іконографічних типів, умовних у рисунку й суворих, але глибоко одухотворених у виразі обличчя, формально пристосованих до декорації стін візантійських храмів. Тематика цих шедеврів спиралася на Біблію й на християнську символіку, але одне й друге було оживлене й захоплене впливами азіатського сходу. Вплив останнього особливо помітний у візантійській орнаментиці [8, 43].

Найхарактерніших рис середньовічна культура набула з X ст. У цей період у суспільстві створюється розвинута соціальна структура: розвиваються міста, а разом з ними - ремесла, торгівля, школи і університети, мистецтво в усіх основних його видах. У культурі Середньовіччя можна виділити релігійно-церковну, світську і народну субкультури [3, 115].

У період раннього західноєвропейського Середньовіччя культура перебувала під впливом католицької церкви, що відігравала, крім релігійної, ще й політичну, соціальну, військову, господарську і, зрозуміло, культурологічну роль, претендуючи на зверхність над світською владою. До рук церкви потрапила й система освіти.

Середньовічна система освіти почала складатися наприкінці V - на початку VI ст. Як і в пізньоантичних школах, основу виховання та освіти становили сім вільних мистецтв, які поділялися на дві групи: трівіум та квадріум. До першої групи входили граматика, риторика, діалектика. Другу групу становили арифметика, геометрія, астрономія та музика як числові співвідношення, що лежать в основі світової гармонії. У філософській традиції Середньовіччя такий поділ започаткував Боецій, у працях якого трівіум визначається як система гуманітарних, а квадріум - природничих знань. Середньовічна університетська наука мала назву схоластики, характерною рисою якої було намагання спертися на церковні авторитети, поєднати теолого-догматичні посилки з раціоналістичними принципами та інтересом до формально-логічних проблем.

В епоху Середньовіччя свого значення набула наука, що переважно мала умоглядний характер. Лише в епоху пізнього Середньовіччя почалося вивчення природи як такої, не тільки як Божого блага, а й сукупності явищ, які можна пізнати розумом. Це дало поштовх до розвитку таких наук, як астрономія, фізика, біологія, хімія та медицина. Починаючи з ХIIІ ст., велике поширення в Європі отримала алхімія (головною метою її був пошук «філософського каменя», що перетворює метали на золото) [7, 93].

Важлива роль у духовному житті Європи в ХІ-ХIII ст. належала літературі. Середньовічний героїчний епос репрезентований такими літературними творами, як французька "Пісня про Роланда", німецька "Пісня про Нібелунгів", іспанська "Пісня про Сіда" тощо.

Саме за часів Середньовіччя остаточно складається образ Рицаря як взірця, формується "рицарський кодекс честі", що уособлював ряд неодмінних - відповідно до цінностей епохи - чеснот. Загалом рицар мав бути хоробрим воїном, вірно служити сеньйору, захищати слабких і скривджених, боротися за християнську віру, виявляти щедрість, з повагою ставитись до переможеного супротивника. Особливе явище рицарської культури - музично-поетична творчість трубадурів, труверів, мінезингерів. Так називалися виключно благородні рицарі, сеньйори Прованса, півночі Франції, Німеччини, які писали вірші і пісні. Центрами їх творчості були не палаци, не монастирі, не собори, а саме замки пізнього Середньовіччя. В цілому тематика та філософія їх поезії, лежали за межами релігійних ідей, переживань, церковного мистецтва.

Серед архітектурних споруд у романську епоху (Х-ХII ст.) були особливо поширеними рицарський замок, монастирський ансамбль і храм. Під час міжусобних сутичок та воєн кам´яні стіни захищали від нападів. Тому будівлі романської доби зовні були схожими на фортеці: приземкуваті, мали масивні стіни, вузькі вікна, високі вежі [5, 199].

У XIII-XV ст. культуру Європи значною мірою формує готика. Цей термін виник в Італії в епоху Відродження, коли склалося уявлення, що стрілчаста арка середньовічної архітектури походить від форми гостроверхого шатра готських племен, які начебто будували його, зв’язуючи крони дерев. Факт народження готики вважається кульмінацією романського мистецтва. Цей фантастично вишуканий стиль чотири століття панував у Європі від Північного до Середземного моря, виявившись в архітектурі, скульптурі, меблях та одязі.

Загальновизнаним внеском середньовічного мистецтва у світову культуру вважається мистецтво театру. У XIII-XIV ст. з´являється новий жанр середньовічної театральної вистави – міракль (драматична інтерпретація біблійних легенд про святих та Діву Марію). Вершиною середньовічного театру є містерія (приблизно XV ст.). Містерія виступала як зразок майданного дійства, зверненого до великої аудиторії, виражала й народні, земні цінності, і систему релігійних поглядів. Іншим популярним видом театрального дійства були мораліте - самостійні п´єси повчального характеру. Загальним знаменником мораліте є ідея про те, що страждання та стриманість винагороджуються на небі, а жорстокість та жадібність ведуть до пекла [6, 311].

Середньовіччя відіграло важливу роль у культурному розвитку Європи. У цей період почали створюватися європейські нації і національні мови, виникали міста, разом з ними - ремесла, торгівля, створювалась багатогранна цивілізація, що сформувала обличчя сучасного європейця.

Отже, головні риси середньовічної культури:

- релігійність — найважливіша риса духовної культури — опора свідомості середньовічної людини;

- традиціоналізм, звернений у минуле: новації тлумачаться як вияв гордині (а це, за Біблією, — найголовніший смертний гріх людини). Це пояснює анонімність середньовічних творів, залежніть творчої людини від традиції;

- канонічність — опора на праці отців церкви і на канон у широкому значенні слова;

- символізм, пов’язаний із можливістю різних тлумачень Біблії як світоглядної основи культури Середніх віків;

дидактизм, що обумовлює увагу до таких форм інтелектуальної діяльності, як дискусії, проповіді тощо.

Поиск по сайту: