М. Драгоманов і діяльність українських громад

Розвиток освіти в Україні ХІХ ст.

У XIX ст. нові потреби управління й економічного розвитку примусили уряд зайнятися питаннями освіти.

Створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів. Наймасовішою формою були церковнопарафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. Другим рівнем були двокласні повітові училища. Повноцінну середню освіту давали гімназії. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників. Четвертий рівень був представлений університетами.

У І пол. XIX ст. у Росії було шість університетів і серед них в Україні - два. Університети контролювали роботу шкіл своїх навчальних округів і здійснювали цензурний нагляд за літературою, що видавалася в межах цих округів.

Поряд з загальноосвітніми в Україні діяли й нечисленні професійні навчальні заклади. У Херсоні в 30-ті роки було відкрито училище торговельного мореплавства, в Севастополі - морську школу, біля Харкова почала працювати землеробська школа, яка готувала агрономів.

У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині - німецькою і польською, на Буковині - німецькою і румунською.

У 1864 р. була здійснена реформа освіти. Відповідно до неї всі типи шкіл, які існували раніше, проголошувалися загальностановими й отримували назву початкових народних училищ.

Отже, важкі матеріальні умови та значний тиск влади не дозволяли укр. освіті розвиватися в повній мірі, тому в кінці 90-х років у різних губерніях питома вага письменних коливалася від 15 до 28%, до того ж все навчання йшло рос мовою.

Національно-культурне відродження у І пол. ХІХ ст.

Якщо розглядати стан укр. культ. у ХІХ ст., то можна провести історичну аналогію зі станом укр. культ. у XVI ст., коли значна частина освічених феодальних шарів укр. суспільства відмовилася від національної культ., православ'я, ополячилася.

В тих умовах роль духовного лідера укр. суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII ст. воно втратило колишню роль. У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтелігенція. ЇЇ поява зробила реальним українське культурне відродження.

У І пол. XIX ст. в Україні культ. розвивалася передусім під впливом антикріпосницького визвольного руху, а також революційних ідей, ідей утопічного соціалізму, романтизму та інших, які йшли із Західної Європи.

Характерною рисою цього періоду була дедалі глибша демократизація культ.. Серед діячів культ. ставало все більше тих, хто розгортав рішучу боротьбу проти самодержавно-релігійної. Крім того, поступово до культ. прилучалися дедалі ширші верстви населення.

Царський уряд, намагаючись зберегти непорушною віджилу феодально-кріпосницьку систему, всіляко гальмував розвиток передової культ.. Особливо реакційною була його політика в національних районах, в тому числі й в Україні. Царизм забороняв розвиток укр. культ., не дозволяв дітям навчатися в школах рідною мовою, робив усе, щоб тримати трудящих у темряві.

Однак, всупереч гнобительській політиці царського самодержавства й Австрійської монархії, розвиток культ. в Україні не припинявся.

М. Драгоманов і діяльність українських громад

М. Драгоманов - історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Людина різнобічного обдарування.

Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира. Потім викладав історію, вів публіцистичну діяльність. Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з університету.

1885 року через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії національної ідеї.

Філософія політики Драгоманова ґрунтується на ліберальній ідеї, згідно з якою вища цінність визнається за особистістю. Суспільно-політичним ідеалом Драгоманова є "безначальство", анархічний лад, суть якого становить спілка добровільних асоціацій вільних і рівних осіб з усуненням із суспільного життя авторитаризму - через федералізм і самоуправління громад як самостійних соціальних одиниць. До головних політичних завдань українства Драгоманов відносив усвідомлення національної єдності українців, поділених між різними державними утвореннями.

Тож для Драгоманова "поганий той радикал на Україні, який не став свідомим українцем". Будучи переконаним лібералом, він обстоював відокремлення церкви від держави й громадського від культурного життя.

Отже, М. Драгоманов відзначив історичну мінливість і минучість соціальних і політичних форм організації суспільного, державного устрою. За Драгомановим, саме розвиток людської особистості, її прагнень та інтересів виступав рушійною силою, яка визначала характер різних епох і народів, розвиток світової цивілізації.

Поиск по сайту: