Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ЗМІНИ ЗВУКІВ У ПОТОЦІ МОВЛЕННЯ



У потоці мовлення звуки зазнають різноманітних впливів і як наслідок змін в артикуляції і звучанні. Такі зміни поділяються на позиційні і комбінаторні. Позиційні модифікації звуків залежать від наголосу, від позиції звука на початку чи в кінці слова або складу. Наприклад, вимова [е] у ненаголошених складах: [веисна], [сеило]. Внаслідок таких фонетичних змін виявляються позиційні варіанти певної фонеми. Отже, позиційним варіантом фонеми є звук, що вимовляється замість головного вияву фонеми у певній слабкій позиції.

Комбінаторні зміни виникають внаслідок взаємодії звуків у мовному потоці. Кінцева фаза артикуляції попереднього звука своєрідно накладається на початкову фазу артикуляції наступного. Таке явище називається коартикуляцією. Унаслідок таких змін виникають комбінаторні варіанти певної фонеми.

Комбінаторні варіанти голосних і приголосних фонем можуть виникати внаслідок таких фонетичних явищ, як акомодація й асиміляція. Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – це фонетичні зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії голосних і приголосних звуків. Різновидами акомодації є:

лабіалізація (артикуляція звуків, за якої губи витягуються вперед і заокруглюються, від чого змінюються об’єм і форма ротової порожнини як резонатора. Лабіалізації можуть зазнавати приголосні в позиції перед о та у й голосні в позиції після губних приголосних: [сᵒум], [мᵒіст], [бᵒайка]);

назалізація (фр. лат. nasus - ніс – зміна звука, що полягає в набутті звуком носового тембру і викликана підняттям м’якого піднебіння й проходженням частини видихуваного повітря в носову порожнину. Назалізації в мові можуть піддаватися звуки (приголосні і голосні) у положенні перед носовими. Найбільшою мірою назалізація простежується між двома носовими – [манка], [німий], дещо менше після носових – [нас];

палаталізація (пом’якшення; це наслідок додаткового підняття спинки язика до твердого піднебіння. Пом’якшуються тверді фонеми в позиції перед і: [ш’іс'т'], [ч’іл'ний]);

веляризація (від лат. velaris – задньопіднебінний; ствердіння приголосного звука внаслідок додаткового підняття задньої частини спинки язика до м’якого піднебіння. Веляризуватися можуть усі приголосні, крім задньоязикових, для яких ця артикуляція є основною. Сюди належить:

- тверда вимова приголосних перед і, що не походить з (ять): [стіл];

- ствердіння /н'/, /д'/ перед шиплячим: промінь, але промінчик, порадь, але Радченко).

Акомодація є регресивною, коли наступний звук впливає на попередній. Якщо попередній звук впливає на наступний, то відбувається прогресивна акомодація.

Асиміляція(лат. assimilatio – уподібнення) – це фонетичне явище взаємодії звуків однієї якості, наприклад, тільки приголосних, що виявляється у пристосуванні їх вимови. Асиміляція, що виявляється в системі голосних, називається гармонійною, або вокалічною: гаразд (утв. з горазд); багатий (утв. з богатий); хазяїн (утв. з хозяїн),

а в системі приголосних – консонантною.

За напрямком асиміляція буває:

- прогресивною (попередній звук впливає на наступний):

[в’ і с' тц' ]

[б ъ ч е л а] – бджола

[сел'ск] (ий) – сільський

- регресивною (наступний звук впливає на попередній) [л' о ч: и к] – льо[тч]ик

- взаємною (обопільною) (обоє звуків, що взаємодіють, зазнаються змін)

[т'с'] → [ц':]

[т'с'] → [ц'с'] → [ц':] (сміється)

[тш] → [чш] → [ч:] (коротший)

Сучасній українській мові властива регресивна асиміляція приголосних.

За розташуванням звуків асиміляція буває:

- дистанційною (звуки, що асимілюються, стоять на відстані, а не поруч):

железо → залізо; споришшпориш; шипчина → шипшина

- контактною (звуки, що асимілюються, стоять поруч, а не на відстані).

За ступенем уподібнення асиміляція буває:

- часткова (один звук уподібнюється до іншого за однією ознакою, при цьому не втрачає і власних диференційованих)

радість – раді[с'т'] Великдень – [веилиґден']

- повна (один звук уподібнюється до іншого повністю, за всіма ознаками, унаслідок чого виникає один довгий звук):

/тч/ → [ч:] тітчин /сш/ → [ш:] принісши

 

За характером орфографічної фіксації:

- орфографічно закріпленою: зъ + казати → сказати

- орфографічно незакріпленою:зцідити – [сц'ідити]

 

За характером змін:

- одновидова

§ за дзвінкістю

[тб] - [дб] Тбілісі, футбол [т'б] - [д'б] боротьба

[тж] - [дж] отже [чб] - [джб] хоч би

[с'б] - [з'б] просьба [с'д] - [з'д] осьде

[кз] - [ґз] рюкзак [кж] - [ґж] як де

[кд] - [ґд] анекдот [кб] - [ґб] якби

§ за глухістю [зц] - [сц] зцідити

§ за місцем творення

[зш] - [жш] відповзши [зж] - [ж:] зжити, обезжирений

[здж] - [ждж] з джерела [зч] - [жч] безчестя

[сч] - [шч] ліщина ← лісчина ← ліскина

[сш] - [ш:] принісши

§ за способом творення

[тц] - [ц:] болітце [дц] - [дзц] відцуратися

[дз] - [дзз] підземний [дс] - [дзс] підсака, над світом

[д'с'] - [дз'с'] порадься

§ за м’якістю

[тл'] - [т'л'] тліти

[дн'] - [д'н'] дні

- двовидова (за місцем творення і м’якістю, за способом творення і м’якістю, за місцем і за способом творення, за місцем і за глухістю)

· за місцем творення і м’якістю

[шс'] - [с':] смієшся [жс'] - [з'с'] вріжся

[чс'] - [ц'с'] не мучся [чц'] - [ц':] ручці

[жц'] - [з'ц'] ніжці [шц'] - [с'ц'] чашці

· за способом творення і м’якістю

[тц'] - [ц':] ситцю

[дц'] - [дз'ц'] холодцю [ддз] - [дз:] віддзвонити

· за місцем і за способом творення

[тч] - [ч:] льотчик [дч] - [джч] відчайдушний

[тш] - [чш] ([ч:]) коротший [дш] - [джш] відшліфувати

[дж] - [джж] віджимати

· за місцем творення і глухістю

[зш] - [ш:] зшити[гк] - [хк] вогкий

[зч] - [шч] розчистити [гт'] - [хт'] кігті

Протилежним за наслідком до асиміляції є фонетичне явище дисиміляції. Дисиміляція (лат. dissimilatio – розподібнення, відмінність) – розподібнення звуків однієї якості. Воно виявляється в системі приголосних. У разі контактування однакових або подібних звуків один з них утрачає, змінює фонетичні ознаки, що були спільними для цих звуків.

Розрізняють дисиміляцію

за розташуванням звуків

- КОНТАКТНУ (къто → хто): взаємодіяти й розподібнюватись можуть суміжні звуки

- ДИСТАНТНУ (мурар → муляр, рибар → рибалка): взаємодіяти й розподібнюватись можуть віддалені один від одного звуки.

за напрямком

- ПРОГРЕСИВНУ (рідко)

- РЕГРЕСИВНУ (частіше).

за характером змін – звуки розподібнюються ЗА СПОСОБОМ ТВОРЕННЯ.

за графічною фіксацією

- ЗАКРІПЛЕНУ на письмі

- НЕ ЗАКРІПЛЕНУ на письмі.

На відміну від акомодації й асиміляції, в українській мові дисиміляція не виявляється активно в живому мовленні. Її наслідки вже зафіксовані орфографічно: ручник ® рушник, сонячник ® соняшник, срібро (рос. серебро) ® срібло. У живому мовленні результатом дисиміляції може бути порушення літературної вимови. Таким є вимова бонба замість бомба, транвай замість трамвай, трахтор замість трактор. Губний [м] у наведених словах перед губним [б] замінюється на передньоязиковий [н], внаслідок чого втрачається спільна ознака – губна артикуляція, а зімкнений [к] – на щілинний [х] (Утрачається спільна ознака - зімкненість).

ТРАНСКРИПЦІЯ

На письмі вимова окремих звуків передається не повністю, без урахування різноманітних призвуків, змін у звучанні, зумовлених впливом сусідніх звуків, позицією в слові тощо. Не кожен звук мови позначається відповідною буквою. Для запису реального звукового складу відрізків мовлення використовується транскрипція – спосіб запису мовлення, за якого кожному звукові відповідає один графічний знак. Залежно від того, які саме характеристики звукових одиниць відбиває транскрипція, розрізняють фонетичну і фонематичну транскрипцію. В обох випадках користуються літерами українського або латинського алфавіту, додатковими літерами, а також спеціальними надрядковими і підрядковими діактричними (від грец. diakritikoV – розрізнювальний) знаками. Фонематична транскрипція спрямована на фіксування фонемного складу слів і записується звичайно у скісних дужках. Отже в такому записі відбиваються чергування фонем, зумовлені різними фонетичними чинниками, однак не вказуються алофони, відтінки у звучанні.

У фонетичній транскрипції використовується більша кількість додаткових позначок, оскільки вона покликана передати мовлення з урахуванням усіх змін у вимові звуків. Звичайно така транскрипція записується у квадратних дужках і має такі діактиричні знаки, що вказують на певні особливості звуків:

[ ' ] після літери вгорі – пом'якшеність приголосного: [л'ід], [р'аст];

[ ’ ] після літери вгорі – напівпом'якшена вимова приголосного: [п’іна], [в’іра];

[ × ] перед знаками голосних – і-подібний призвук після пом'якшеного або м'якого приголосного: [л'×іра]; [д'×ак];

[ × ] після знаків голосних – і-подібний призвук перед пом'якшеним або м'яким приголосним: [к’і×л'ка]; [ма×л'ва];

[¨] над знаками голосних – і-подібний призвук на початку і в кінці вимови голосних між пом'якшеними чи м'якими приголосними: [л'ул'ка]; [с'іл'];

[:] після літери або [ ] над нею – подовження звука: [нас'ін':а] або [нас'іна];

[ ° ] після літери вгорі – лабіалізація приголосного: [р°ука]; [м°оре];

[ ] над голосним – головний наголос: [килим], [в’іраж]; з одним наголосом може вимовлятись кілька слів, які розглядаються як одне фонетичне слово – це, як правило, поєднання прийменника, сполучника чи частки з повнозначною частиною мови: [зал'ісом];

[`] над голосним – побічний наголос: [ кисломолочний];

[|] звичайна пауза;

[||] тривала пауза.

Фонетична транскрипція використовується в експериментальних фонетичних дослідженнях, записах фольклору тощо. На відміну від фонематичної транскрипції, у фонетичній фіксуються всі модифікації звуків: акомодація, асиміляція, редукція, а також чергування звуків.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.