Позовне провадження – це вид провадження у цивільному процесі, у якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження – участь у ньому двох сторін – позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, яке притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так, ще процесу за давнім римським правом був притаманний інститут позову та позовного провадження, у якому він розглядався. Значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (наказного та окремого) розглядаються вже за загальними правилами позовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження.
Поняття, види та елементи позову
Засобом захисту прав особи у позовному провадженні є позов. Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі. Зважаючи на те, що поняття “позов” та похідних від нього понять застосовуються цивільним процесуальним та матеріальними галузями права у теорії сформувалося декілька точок зору з приводу поняття та суті позову. На думку одних позов – це інститут цивільного процесуального права, інших – інститут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність даного поняття, тобто поєднання матеріально-правового та процесуального аспектів. Позов як складне явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст. Предмет позову – це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. У процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією з вимогою, у процесі розгляду справи замінити її іншою. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і у межах спірних правовідносин. У протилежному випадку позивач має право пред’явити самостійний позов за загальними правилами. Підстава позову – це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і докази, що стверджують позов (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК). Підстави позову, які стверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки, складають активну підставу. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, що позивач і відповідач є суб’єктами прав та обов’язків спірних правовідносин. Пасивну підставу позову складають факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують необхідність подання позову та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза у його порушенні чи необхідність в зміні існуючих між сторонами правовідносин. Зміст – це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов’язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права. Значення елементів позову полягає у тому, що за ними визначаються межі судового розгляду, адже суд відповідно до ст. 11 ЦПК розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, не можуть вийти за них суди апеляційної та касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Елементи позову також індивідуалізують його, допомагають встановити його тотожність з іншими. Це має вирішальне значення при відкритті провадження у справі та розвитку процесу у спорі. У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови: про присудження, про визнання, перетворювальні. Позови про присудження – це позови, спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення. Позовом про присудження вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують. Позови про визнання – це позови спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням повинен внести ясність у наявності чи відсутності прав та обов’язків. Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни або припинення правовідносин, які існують між сторонами. Предметом судового розгляду може бути один позов, їх може бути і декілька. Наприклад, заява позивача та третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору розглядаються в одному провадженні. Тому у законом передбачена можливість об’єднання та роз’єднання позовів. Об’єднання позовів полягає у тому, що в одному проваджені розгляється декілька матеріально-правових вимог. Це можуть бути вимоги одного позивача до одного відповідача з множинними вимогами, вимоги одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача. Об’єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є способом усунення можливості ухвалення протилежних за змістом рішень. Об’єднання позовів може мати місце як з ініціативи позивачів, коли він визначає свої вимоги (множинні чи до декількох відповідачів) у позовній заяві, так і з ініціативи суду, який постановляє ухвалу у цьому питанні. При об’єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом у сумісному процесі, по кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову або про відмову у позові повністю або частково. Критерієм для об’єднання позовів виступає його однорідність, під якою розуміють вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Зв’язок однорідних вимог, необхідних для об’єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов’язаних між собою. Роз’єднання позовів застосовується у тому випадку, коли у одному провадженні в суді перебувають декілька позовів, якщо їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. Про це постановляється ухвала і ці матеріально-правові вимоги розглядаються у самостійних провадженнях.
3.
Об'єднання позовів полягає в тому, що в одному провадженні у справі може бути об'єднано декілька вимог одного і того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦГІК). Об'єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є перешкодою для прийняття судом протилежних рішень. Сторони заінтересовані в тому, щоб всі їх спірні вимоги були розглянуті одним і тим же судом і одночасно. Цим досягається швидкість у провадженні справи і зменшуються судові витрати. Об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог. Під однорідністю вимог необхідно розуміти вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин, зокрема: поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений прогул; з сімейних правовідносин - розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей тощо. При цьому не впливають на об'єднання позовів ті обставини, що зміст вимог, які об'єднуються, за характером буде різний, -одних про присудження, інших - про визнання (визнання права авторства і стягнення гонорару).
Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов'язаних між собою. Тоді, коли вимоги виникають з різних правовідносин, врегульованих різними галузями права, і спрямовуються на досягнення різної мети і, особливо, коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, то такі об'єднання не доцільні. Об'єднання позовів можливе за ініціативою позивача (ст. 144 ЦГІК), коли декілька однорідних позовних вимог об'єд-нується в одній позовній заяві, що найчастіше зустрічається на практиці. Але кожна з вимог може бути пред'явлена до суду окремою позовною заявою, і якщо в його провадженні буде декілька справ, то сторони можуть просити суд об'єднати їх для спільного розгляду. Об'єднання позовів може бути зроблено під час провадження по одному з них, коли до пред'явленого в суді додаються нові вимоги, що допускається згідно з ст. 103 ЦП К в межах зміни позовних вимог предмета або підстави позову, збільшення позовних вимог. Об'єднання позовів можливе також за ініціативою суду. Суддя, ґрунтуючись на ст. 144 ЦПК, може постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, за позовами одного й того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того ж відповідача. При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом спільно в одному процесі. По кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково (ст. 203 ЦПК).
Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо якої-небудь позовної вимоги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення, то такий недолік може бути виправлено постановлениям додаткового рішення (ст. 214 ЦПК). Залежно від обставин справи суддя вправі постановити ухвалу про роз'єднання одного або декількох об'єднаних в одне провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд утруднює вирішення справи (ст. 145 ЦПК). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявлена вимога про поділ сумісного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження.
4. .
Позивач має право протягом часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач, має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою (ст. 31 ЦПК України). Необхідність у зміні підстав позові/ настає, якщо у процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між фактами, що обґрунтовують позов, і обставинами, за якими така вимога може бути задоволена. Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, які обґрунтовують позовну вимогу, покладені нові. Зміна предмета позову настає, коли у процесі розгляду справи замість первісних спірних матеріально-правових вимог заявлені нові.
Для захисту своїх прав позивач може спрямовувати дії на збільшення чи зменшення розміру позовних вимог. Суд також мав право за власною ініціативою вийти за межі заявлених позивачем вимог, якщо це необхідно для захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств і організацій. Відмова від позову — це один із засобів відмови від належних особі суб'єктивних цивільних і цивільно-процесуальних прав. Це відмова від заявленої у суді матеріально-правової вимоги до відповідача і від судового захисту своїх прав. Формою відмови другої сторони — відповідача від належних прав на судовий захист буде визнання позову — безспірна згода відповідача, висловлена ним у судовому засіданні, про задоволення пред'явлених до нього вимог і спрямована на закінчення спору шляхом ухвалення позитивного для позивача судового рішення.
Мирова угода — це укладена у цивільному процесі угода між сторонами у справі про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок — відмови позивача від частини своїх вимог або зміни їх, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Порядок вступу третьої особи з самостійними вимогами в справу
Участь третіх осіб у цивільній справі важлива тоді, коли судовий спір між сторонами прямо (для третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги) стосується прав та інтересів інших осіб. Цей інститут є формою захисту їх прав та інтересів, що пов'язані із спірним правовідношенням. На практиці у представників часто виникають питання щодо процедури вступу в процес їх довірителів як третіх осіб з самостійними вимогами, оскільки законодавством чітко не визначена така процедура.
Відповідно до ст. 34 ЦПК України:
1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.
2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.
Відповідно до ч.1 ст.191 ЦПК України суд може відкласти розгляд справи у випадках, встановлених цим Кодексом, а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. В той же час слід пам’ятати про «спрощену» систему розгляду справи, передбачену ч.7 ст.191 ЦПК України: «у випадках, коли сторони не наполягають на повторенні пояснень учасників цивільного процесу, наданих раніше, знайомі з матеріалами справи, в тому числі з поясненнями учасників цивільного процесу, якщо склад суду не змінився і до участі у справі не було залучено інших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові питання».
Самостійні вимоги третіх осіб повинні стосуватися предмета спора. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір. Задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, робить неможливим задоволення вимог позивача щодо цього ж предмета спору.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, вступають у справу, шляхом пред'явлення позову до однієї чи обох сторін. Позов пред'являється до тієї з сторін, яка порушує права третьої особи.
Позовна заява третьої особи повинна відповідати загальним вимогам, що містяться у ст. 119 ЦПК, але має вона й свої особливості. У позовній заяві третьої особи слід зазначити, що вона подається третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в іншій судовій справі (там, де у звичайній позовній заяві пишеться "позивач" буде написано "третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору"), зазначити сторін цієї справи, у кого у провадженні ця справа перебуває та її номер, викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, на яких ґрунтується позовні вимоги, а також написати клопотання про залучення в якості особи з самостійними вимогами («ПРОШУ залучити…»). В іншому випадку позовна заява третьої особи, яка нічим не буде відрізнятися від звичайних позовних заяв, не потрапить у ту справу, в яку вона подається, а буде розглядатися окремо.
Позовна заява подається до канцелярії суду.
Позовна заява може бути подана до закінчення судового розгляду. В свою чергу судовий розгляд закінчується виходом суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення. В той же час слід мати на увазі, що виходу суду до нарадчої кімнати передує така стадія судового розгляду справи як судові дебати. Під час судових дебатів на практиці можливість подання позовної заяви виключена, тому особливо важливо подати позовну заяву до початку судових дебатів.
Відповідно до ст. 125 ЦПК України до позовів третіх осіб з самостійними вимогами застосовуються положення про зустрічний позов (ст. ст. 123, 124 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 123, відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред'явити зустрічний позов, тобто має місце колізія, оскільки ч.1 ст. 34 передбачено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду. Пріоритетним для застосування є положення ч. 1 ст. 34 ЦПК, оскільки ст. 125 ЦПК регламентує вимоги до змісту та форми позовної заяви, в той час як ст. 34 ЦПК встановлює порядок подання позову.
Доцільним є завчасне подання позову третьою особою з самостійними вимогами, оскільки, відповідно до ч.4 ст.122 ЦПК України питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.
Про залучення особи у якості третьої особи з самостійними вимогами виноситься ухвала суду.
За подання позову третьою особою з самостійними вимогами сплачується держ. мито та ІТЗ.