Зайнятість як економічна проблема

Зайнятість як економічна категорія – це сукупність правових, соціальних, національних відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатності населення робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

Як економічна проблема, зайнятість – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Структуру працездатного населення складають: працюючі, безробітні та добровільно непрацюючі (див. схему 1).

Рис.1.Структура працездатного населення

Загальний рівень трудових ресурсів (R) складається з двох груп населення: працюючих (L) та безробітних (F):

R=L+F

Повна зайнятість означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів.

Розглянемо питання: як в умовах повної зайнятості взаємодіють сукупний попит і пропозиція.

1. Якщо при повній зайнятості попит відстає від пропозиції – виникає дефляційний розрив (Рис.2). Підприємства скорочують виробництво, пристосовуючись до відстаючого попиту.

Такий розвиток призводить до виникнення безробіття і напруженості на ринку робочої сили.

2. Якщо при повній зайнятості попит урівноважений з пропозицією – ідеальний випадок, коли існує рівновага, яка практично недосяжна для ринкової економіки (Рис.3).

Перетин кривих AD i AS відбувається на відрізку кривої сукупної пропозиції, який характеризує повну зайнятість.

3. Якщо при повній зайнятості попит перевищує пропозицію – виникає інфляційний розрив, який призводить до загального підвищення цін (Рис.4)

Інфляційні процеси відбуваються до тих пір, поки сукупний попит не перестає перевищувати виробничих можливостей.

Безробіття вважається однією з головних соціальних бід ринкової економіки. Жодна інша проблема не збуджує більшої полеміки серед економістів, як причини безробіття в ринковій економіці. Економісти звертаються до мікроекономіки, щоб пояснити існування безробіття.

Безробіття – це незайнятість у виробництві працездатного населення, яке бажає мати роботу. Розрізняють кілька форм безробіття, уявлення про які дає наступна схема (Рис.5).

Розглядаючи структуру сучасного ринку праці, економісти виділяють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також по різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місто). Отже, до терміну "фрикційне безробіття" входять пошукове безробіття та вичікуване безробіття і це відноситься до тих працівників, які або шукають роботу, або сподіваються отримати роботу в найближчому майбутньому.

Оскільки фрикційне безробіття – це результат добровільного і тимчасового скорочення пропозиції, то в його моделі мають бути відображені зміни у пропозиції праці.

На рис.6 відображено скорочення пропозиції праці і відповідне скорочення зайнятості. Стрілками показано зміщення пропозиції і повернення у попередній стан.

Фрикційне безробіття розглядають як неминуче і деякою мірою як бажане. Багато працівників можливо знайдуть вище оплачувану й продуктивнішу роботу, що означатиме - вищі доходи і кращий розподіл ресурсів, а отже і більший обсяг реального продукту в економіці в цілому.

Фрикційне безробіття непомітно переходить у другу категорію, яку називають структурним безробіттям. Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією і попитом на працівників. Ця невідповідність виникає, бо попит на один різновид праці зростає, тоді як інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. З перебігом часу в структурі споживчого попиту відбуваються істотні зміни, які змінюють "структуру" загального попиту на робочу силу. Внаслідок таких змін попит на окремі види професій зменшується або взагалі зникає і, навпаки, попит на інші види професій, включаючи нові, або ті, які раніше не існували, розширюватиметься. Виникає безробіття, бо робоча сила повільно реагує на нову структуру робочих місць. В результаті виявляється, що деякі працівники не мають таких навиків, яких потребує ринок; їхні навики і досвід застаріли, стали непотрібними із-за змін у технології та споживчому попиті. До того ж, постійно змінюється і географічний розподіл робочих місць.

Отже, структурне безробіття, на відміну від фрикційного, стосується зрушень лінії попиту на працю.

Деякі країни, зокрема Швеція, мають великий досвід у подоланні структурного безробіття. Він засвідчує, що як запобіжні та протидіючі безробіттю засоби ефективно спрацьовують:

а) гнучка система освіти, здатна орієнтуватись на змінюваний попит;

б) територіальна мобільність робочої сили;

в) бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих місць;

г) доступність інформації про стан ринку праці;

д) широка мережа закладів, де ведеться перекваліфікація працівників відповідно до нового попиту.

Циклічне безробіття існує, коли попит на робочу силу невеликий. Воно спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю загальних, або сукупних видатків. Якщо сукупний попит на товари і послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Відмінність циклічного безробіття від інших видів безробіття допомагає економістам визначити стан ринку праці. Високі рівні фрикційного та структурного безробіття можуть спостерігатися навіть за збалансованого ринку праці, наприклад, коли плинність робочої сили висока або робоча сила незбалансована територіально. Циклічне ж безробіття зростає, коли зайнятість знижується через невідповідність між сукупною пропозицією та сукупним попитом.

Сезонне безробіття обумовлене сезонним коливанням в обсягах виробництва певних галузей (сільське господарство, риболовство, туристичне обслуговування тощо).

Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією частини робочих місць внаслідок автоматизації, роботизації, раціоналізації виробництва, переходу до так званих "безлюдних" технологій.

Сезонне, технологічне і циклічне безробіття - небажані форми для суспільства. Вони складають надлишкове безробіття і визначають неповну зайнятість.

Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Приховане безробіття виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча і входять до категорії повністю зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень неповної зайнятості, або рівень безробіття. Адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.

Як виміряти безробіття?

Населення віком від 16 років і старше поділяють на три групи:

Зайняті. Це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку.

Безробітні. Ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, якщо вона не працює і:

а) робить активні спроби знайти роботу протягом останніх чотирьох тижнів;

б) тимчасово звільнена з роботи і чекає на виклик на роботу;

в) збирається почати працювати з наступного місяця. Щоб вважатися безробітною, особі не досить просто думати про роботу чи обдумувати можливість того, як створити фільм чи стати кінозіркою. Особа має прикладати зусилля (зокрема, відвідувати місцеві фірми чи подавати запити), щоб знайти роботу. Зайняті і безробітні становлять робочу силу.

Незайняті - це населення, що навчається, перебуває на пенсії, надто хворе, щоб працювати, чи просто не шукає роботи.

Отже, люди, що мають роботу - зайняті; люди, які не мають роботи, але шукають її, - безробітні, а ті, що не мають роботи і не шукають її, - незайняті.

Норма безробіття - це відношення кількості безробітних до величини робочої сили.

Кожна особа може виявитися в одному з трьох станів: у числі зайнятих, безробітних або поза робочою силою (незайняті). На рис.7 показано ці три стани і різні потоки, що описують, як робітники переходять з одного стану в інший.

"Фрикційні" і "структурні" безробітні знаходять собі роботу, займаючи вільні робочі місця, але фрикційне і структурне безробіття не зникає - з'являються нові люди, які добровільно чи вимушено змінюють місце роботи (з перепідготовкою чи без неї). При цьому кількість цих безробітних і кількість вільних робочих місць (попит і пропозиція на ринку праці) співпадають. Тому таку ситуацію трактують як повну зайнятість, а суму фрикційного і структурного безробіття визначають як природне безробіття, яке неминуче. Іншими словами, рівень безробіття за повної зайнятості досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття за повної зайнятості називають також природним рівнем безробіття, який обчислюється таким чином:

Реальний обсяг національного продукту, що відповідає природному рівню безробіття, називають потенційним обсягом виробництва. Потенційний обсяг виробництва - це такий реальний обсяг продукту, який економіка виробляє при повній зайнятості ресурсів.

Повний або природний рівень безробіття виникає при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості робочих місць. Природний рівень безробіття - деякою мірою позитивне явище, бо фрикційним безробітним потрібен час, щоб знайти відповідні вакантні місця. Структурним безробітним також потрібен час, щоб набути кваліфікацію або переїхати в інше місце, коли це потрібно для отримання роботи. Якщо кількість тих, хто шукає роботу, перевищує кількість вакансій, то ринки робочої сили не збалансовані, тобто простежується дефіцит сукупного попиту і циклічне безробіття. Проте при надлишковому сукупному попиті виникає нестача робочої сили, тобто кількість вільних робочих місць перевищує кількість осіб, що шукають роботу. В такій ситуації фактична норма безробіття є нижчою за природний рівень безробіття.

Поиск по сайту: