Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Зміст менеджменту (управлінської діяльності)

LekMENchkolu

 

Тема 7 – Вступ до менеджменту

 

Питання:

1. Уявлення про менеджмент та зміст менеджменту

2. Принципи менеджменту

3. Підготовка менеджерів

4. Школи менеджменту (роздавальний матеріал)

 

Література: 1. Основы менеджмента. М. Мескон, М. Альбурт, Ф. Хедоури. Акад. Нар. Хоз-ва при Правительстве России. – М.: Дело, 1995
  2. Менеджмент / И.Н.Герчикова. Учебник, 2-ое изд. / для студ. экон. спец ВУЗов. – М.: «Банки и баржи», изд. Объедин. «ЮНИТИ», 1995
  3. Организация управления общественным производством. Под ред. Г.Х.Попова, Г.А.Джавадова. – М.: изд-во Моск. ун-та, 1979 г., - 303 с.
  4. Менеджмент у торгівлі

 

1. Уявлення про менеджмент та зміст менеджменту

 

Менеджмент – це управління.

Менеджер – це управлінець.

Під управлінням (менеджментом) розуміється діяльність апарату управління або людини-керівника, яка спрямована на стимулювання ефективної виробничої діяльності трудових колективів та окремих працівників.

Менеджмент (відповідно, менеджер) може бути лінійний та функціональний.

Лінійний менеджмент здійснюється на підставі прямого, безпосереднього підпорядкування підлеглих керівникові.

Тому на практиці лінійні менеджери не завжди кваліфіковані особи.

Функціональний менеджмент здійснюється на підставі делегування повноважень (відповідних функцій) збоку лінійного керівника функціональному.

Наприклад, головному інженеру делеговано повноваження технічного обслуговування та розвитку виробництва, головному економісту делеговано повноваження організації економічної роботи на підприємстві.

Функціональні керівники не мають право надавати розпорядження та накази підлеглим, які підпорядковані їм функціонально.

Тому функціональні керівники, як правило, є кваліфіковані особи. Сила їх впливу на функціонально підлеглих працівників базується на їх авторитеті, кваліфікації. Чим більший авторитет та кваліфікація функціонального керівника, тим ефективніше виконуються їх доручення.

 

Зміст менеджменту (управлінської діяльності)

 

- вибір виду діяльності, робіт, послуг, виду продукції, яку передбачається виробляти;

- формування організації, її виробничої та управлінської структури;

- підбір та розстановка кадрів;

- регламентація діяльності працівників;

- оцінка виробничих ситуацій та прийняття рішень;

- планування виробничої діяльності;

- постанова завдань виконавцям, організації їх виконання;

- контроль діяльності підлеглих, регулювання виробничих відносин;

- організація матеріально-технічного забезпечення виробництва;

- організація інвестування коштів у розвиток виробництва;

- організація соціального забезпечення працівників підприємства;

- формування нормального морального та психологічного клімату у колективі;

- здійснювання взаємовідносин з партнерами, державними органами виконавчої влади, банками, біржами, податковими інспекціями тощо;

- тощо.

 

Зміст науки менеджменту

 

- методологія та теорія (закономірності, принципи, методи управління, цілі, функції управління, мотивація праці);

- організаційна побудова виробництва та органів управління;

- методи формування управлінських рішень;

- кадри управління (управління персоналом - вимоги до кадрів, принципи підбору, розстановки, організації праці, підготовки);

- процеси управління (технологія управління, інформація, технічні засоби).

 

Наука “Менеджмент” базується на таких науках: кібернетика, соціологія, економіка, політологія, право, математика.

Методологія науки – пізнавання об'єктивних закономірностей соціально-політичного та економічного розвитку суспільства, людських відносин, практика, досвід, експеримент, моделювання.

 

2. Принципи менеджменту

- дотримання законів наук, на яких базується менеджмент;

- цілеспрямованість діяльності;

- плановість у роботі;

- контроль та облік;

- регулювання, прийняття рішень;

- єдиноначальність у керівництві (единоначалие);

- колегіальність;

- відповідальність;

- ініціативність;

- оптимальність рішень;

- орієнтація на кінцевий результат;

- матеріальне стимулювання працівників;

- створення сприятливого морального та психологічного клімату у колективі;

- науковість;

- відокремлення головного у ланцюжку подій;

- нормування, регламентування діяльності працівників;

- антіентропійність.

 

3. Підготовка менеджерів

 

Підготовка менеджерів здійснюється в спеціальних навчальних закладах, факультетах по відповідній спеціальності. Наприклад, в ОНАХТ підготовка менеджерів здійснюється на факультеті ЕМБ з спеціальності “Менеджмент організацій”.

Знання з менеджменту отримують також випускники з інших спеціальностей (технологи, механіки, автоматники тощо).

Велика увага приділяється перепідготовці та підвищенню кваліфікації менеджерів.


Підвищення кваліфікації може здійснюватися у таких формах:

- навчання за спеціальною програмою на курсах, факультетах, в інститутах терміном 1-3 місяці; такий факультет існує в ОНАХТ для керівників системи хлібопродуктів; по інших галузях харчової промисловості підвищення кваліфікації здійснюється в Одеському інституті підвищення кваліфікації працівників харчової промисловості;

- стажування на провідних підприємствах (від місяця до року);

- безпосереднє навчання на підприємстві у фахівців або безпосередніх керівників; саме такій формі надають перевагу в Японії; у цьому випадку програма навчання відсутня і терміни навчання не встановлюються; по сутності, мова йде про передання знань та досвіду при безпосередньому виконанні роботи; стимулом для скорочення терміну такого навчання є той факт, що як тільки учень набуває потрібного рівня знань, кваліфікації та досвіду від “виштовхує” керівника на більш високу посаду; тобто керівник зацікавлений скоріше підготувати підлеглого.

Підготовка керівного складу також може здійснюватися на підставі створення кадрового резерву.

Під резервом кадрів розуміється група працівників, яких відібрано для висування на керівні посади по результатах оцінки їх професійних знань, вміння, ділових та особистих якостей.

Основні завдання формування резерву:

- своєчасне заповнення вакантних посад новими працівниками, які відомі у колективі і яким не потрібно адаптуватися до колективу;

- наступність та стійкість управління підприємством та його підрозділами;

- ретельна довгострокова перевірка компетентності та здібностей працівників, яких висувають на посаду.

З резервом працюють, дають можливість керувати підлеглими шляхом заміщення на період вибуття керівника у відрядження, відпустку тощо, залучають до підготовки рішень, дають можливість підвищити кваліфікацію в установах з підвищення кваліфікації тощо.

 


4. ШКОЛИ МЕНЕДЖМЕНТУ

 

  Кредисов А.И. История учений менеджмента. – Киев: ВИРА-Р, 2000. –336 с.
   

КЛАСИЧНА ШКОЛА

 

Народження менеджменту пов’язане з ім’ям Тейлора (америк.) та Файоля (франц.). Файоля називають батьком менеджменту. Народження класичної школи відбулося на початок 20-го сторіччя.

Перший вперше визначив теоретичні положення класичної школи у частині організації праці.

Другий сформулював принципи управління.

Напрямки класичної школи:

- наукова організація праці працівників (розділення і кооперація праці, нормування, диференціація оплати праці, майстерність, умови праці тощо);

- наукова організація управління (функціональне розділення обов’язків, співвідношення обов’язків та відповідальності, цільова діяльність, планування, стандартизація, заохочення, контроль тощо).

 

ШКОЛА “ЧОЛОВІЧИХ ВІДНОСИН”

 

Народилася у 30-40 роки 20-го сторіччя.

Засновник школи Е.Мейо.

Школа “чоловічих відносин” вважає, що працівник повинен бути задоволений не тільки матеріально, але й духовно. За рахунок цього виховується працівник, відданий фірмі.

Цим, як правило, повинен займатися перший керівник організації. Найбільших успіхів у цьому досягли японці.

Напрямки школи:

- надання соціальних пільг працівникам підприємства;

- поліпшення умов праці та побуту;

- створення нормального морального та психологічного клімату у колективі.

 

ШКОЛА СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ

 

Народилася у 40-50 роки 20-го сторіччя.

Засновники школи Д.Марч, Г.Саймон, А.Етціоні та інші.

Школа поглибшає вирішення проблем людських відносин. Представники цієї школи вважають, що соціальні пільги та матеріальне задоволення повинні бути диференційовані в залежності від соціального стану, професії, трудового вкладу. При цьому необхідно визначити оптимальне співвідношення матеріального та соціального задоволення, виходячи з цілей суспільства, соціального походження усіх верств населення.

Головне для людини та цивілізованої держави – це розвиток інтелекту людини, забезпечення її здоров’я (тобто освіта та медицина). Тому у цивілізованих країнах оплата цієї соціальної групи працівників найвища. У нас навпаки!

Школа соціальних систем також передбачає більш поглиблене вивчення індивідів, груп, групових відносин, формальних та неформальних факторів у праці.


Якщо класична школа вважала, що конфлікти між робітниками та організацією можна вирішувати шляхом заохочення або покаранням, то школа “соціальних систем” вважала, що це може бути вирішено методами “гуманізації”. Для цього треба вивчати поведінку окремої людини, груп, причини такої поведінки, та знаходити принципові компромісні рішення. Наприклад, переформування колективів, груп.

 

НОВА ШКОЛА

 

Народилася у 50-60 роки 20-го сторіччя. Народження цієї школи пов’язане з виникненням науки кібернетики, дослідження операцій, системотехніки, компьютерної та організаційної техніки.

Засновники школи – Акоф, Арноф, Бертоланді, С.Бір, Гольдберг.

Напрямки школи:

- застосування методів точних наук в управлінні (математичні моделі у плануванні, моделі прийняття управлінських рішень тощо);

- компьютерізація та технічне оснащення менеджерів.

У даній школі народилася теорія управлінських рішень.

 

СИТУАЦІЙНА ШКОЛА

 

Народилася у 60-70 роки 20-го сторіччя.

Головний напрямок цієї школи – динамічна перебудова управління під ситуацію, управління по проекту.

У межах цієї школи також народився такий напрямок, як “культура управління” (Японія) та демократизація управління.

 

ЕМПІРІЧНА ШКОЛА

 

Народилася у 70-90 роки 20-го сторіччя.

Засновники школи: П.Дракер, Р.Девіс, Л.Ньюмен, Д.Міллер.

Напрямки школи:

- затвердження професіоналізму у менеджменті, затвердження менеджменту, як науки, навчання менеджменту;

- масове залучення працівників до власності та управління фірмами (Американська система ЕСОП, японська система “рінгі” , участь у прибутках тощо); утворення колективної власності.

Тривалий час у Радянському союзі ця школа не визнавалась. Але приблизно в ті ж саме роки радянські вчені почали формувати основи цієї школи. Це проф. Московського університету Г.Попов, академік Глушков В.М. (директор інституту кібернетики, м. Київ), академіки Шаталін, Федоренко, Новожилов, Немчинов та багато інших вчених. А Радянський вчений Леонтьев у 30-ті роки покинув Радянський союз та очолив у США інститут економіки та менеджменту.


3. Підготовка менеджерів

 

Підготовка менеджерів здійснюється в спеціальних навчальних закладах, факультетах по відповідній спеціальності. Наприклад, в ОНАХТ підготовка менеджерів здійснюється на факультеті ЕМБ з спеціальності “Менеджмент організацій”.

Знання з менеджменту отримують також випускники з інших спеціальностей (технологи, механіки, автоматники тощо).

Велика увага приділяється перепідготовці та підвищенню кваліфікації менеджерів.

Підвищення кваліфікації може здійснюватися у таких формах:

- навчання за спеціальною програмою на курсах, факультетах, в інститутах терміном 1-3 місяці; такий факультет існує в ОНАХТ для керівників системи хлібопродуктів; по інших галузях харчової промисловості підвищення кваліфікації здійснюється в Одеському інституті підвищення кваліфікації працівників харчової промисловості;

- стажування на провідних підприємствах (від місяця до року);

- безпосереднє навчання на підприємстві у фахівців або безпосередніх керівників; саме такій формі надають перевагу в Японії; у цьому випадку програма навчання відсутня і терміни навчання не встановлюються; по сутності, мова йде про передання знань та досвіду при безпосередньому виконанні роботи; стимулом для скорочення терміну такого навчання є той факт, що як тільки учень набуває потрібного рівня знань, кваліфікації та досвіду від “виштовхує” керівника на більш високу посаду; тобто керівник зацікавлений скоріше підготувати підлеглого.

Підготовка керівного складу також може здійснюватися на підставі створення кадрового резерву.

Під резервом кадрів розуміється група працівників, яких відібрано для висування на керівні посади по результатах оцінки їх професійних знань, вміння, ділових та особистих якостей.

Основні завдання формування резерву:

- своєчасне заповнення вакантних посад новими працівниками, які відомі у колективі і яким не потрібно адаптуватися до колективу;

- наступність та стійкість управління підприємством та його підрозділами;

- ретельна довгострокова перевірка компетентності та здібностей працівників, яких висувають на посаду.

З резервом працюють, дають можливість керувати підлеглими шляхом заміщення на період вибуття керівника у відрядження, відпустку тощо, залучають до підготовки рішень, дають можливість підвищити кваліфікацію в установах з підвищення кваліфікації тощо.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.