Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сильнодіючі отруйні промислові речовини

Тема 6

Хімічні фактори небезпеки

 

Сильнодіючі отруйні промислові речовини

Хімічно небезпечний об’єкт – підприємство, при аварії на якому можуть відбутися масове ураження людей, тварин і рослин отруйними речовинами. Це об’єкти, які виробляють, використовують, зберігають або транспортують СДОР:

1. Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної промисловості та інших видів споріднених виробництв.

2. Підприємства, оснащені холодильними установками, водопровідні станції й очисні споруди, які використовують аміак та хлор.

3. Залізничні станції, які мають відстійники з рухомим складом транспортування СДОР.

4. Склади і бази із запасами речовин для дезинфекції, дезинсекції, дератизації сховищ із зерном і продуктів його переробки.

5. Склади і бази із запасами отруйних хімікатів, які використовуються в сільському господарстві, промисловому виробництві.

За клінічною картиною ураження розрізняють такі групи СДОР, які можуть викликати масове ураження людей при аваріях, що супроводжуються їх викидом (витоком) в зовнішнє середовище:

1. Речовини переважно задушливої дії:

· з вираженою припалючою дією (хлор, трихлористий фосфор);

· з слабкою припалюючою дією (фосген, хлорпікрін, хлорид сірки).

2. Речовини переважно загальноотруйної дії (оксид вуглецю, синільна кислота, динітрофенол, етиленангідрид та ін.).

3. Речовини задушливої та загальноотруйної дії:

· з вираженою припалючою дією (акринолітрол);

· з слабкою припалюючою дією (сірководень, окис азоту, сірчаний ангідрид).

4. Нейротропні (психоміметики) отрути – речовини, які порушують функцію ЦНС та периферійної нервової системи (ФОС – фосфорорганічні сполуки).

5. Речовини задушливої та нейротропної дії (аміак).

6. Речовини, що порушують обмін речовин та структуру клітини (диоксин).

7. Метаболічні отрути (етиленоксид, метиленхлорид, диметилсульфат).

8. Речовини шкірнорезорбтивної дії (іприт, люїзит).

9. Речовини подразливої дії (адамсит).

За даними Всесвітнього центру лікування в разі отруєнь, найчастіше спостерігаються отруєння хлором, аміаком, випарами різних кислот, сірководнем, сумішшю вуглеводнів і меркаптанів.

Отруєння хлором. При вдиханні високих концентрацій хлору можлива блискавична смерть від рефлекторної зупинки дихання або спазму голосової щілини, а через 20-30 хв — від хімічного опіку легенів. Внаслідок дії середніх і низьких концентрацій хлору виникають симптоми подразнення верхніх дихальних шляхів, що призводить до розвитку астматичного бронхіту, можливі токсичне набрякання легенів, токсико-генний шок і метгемоглобінемія.

У разі хронічного отруєння хлором і його сполуками виникають кашель, подразнення в горлі, відчуття важкості та біль за грудниною, часті хронічні захворювання органів дихання, хронічні трахеїт, бронхіт, бронхіоліт, запалення легенів. Хлор є алергеном, який призводить до захворювання шкірного покриву у вигляді дерматиту або екземи.

Перша медична допомога при гострому отруєнні хлором передбачає штучне дихання (ручне або апаратне) та інгаляцію аерозолів (новокаїн, ефедрин, димедрол, пеніцилін, гідрокортизон).

Отруєння аміаком. Аміак — це газ без кольору з різким задушливим запахом. В організм він потрапляє через дихальні шляхи або через травний канал у вигляді нашатирного спирту. У легких випадках отруєння аміаком фіксують подразнення слизових оболонок носоглотки, очей. При цьому з'являються нестерпний кашель, відчуття, що дере в горлі, захриплість голосу, важкість і біль за грудниною, біль і печіння в очах, сльозотеча.

У тяжких випадках отруєння, коли потерпілий вдихав отруту особливо високих концентрацій, розвивається рефлекторний спазм або набрякання голосової щілини, що може призвести до миттєвої смерті. Найчастіше у тяжких випадках отруєння виявляють токсичне набрякання легенів, метгемоглобінемію, що проявляється ціанозом, жовтушністю склер, підвищеною болючістю печінки і коматозним станом.

Перша допомога потерпілому від отруєння аміаком полягає у якомога швидшому виведенні його з ураженої зони, здійсненні штучного дихання, інгаляцій новокаїну, ефедрину, пеніциліну.

Отруєння чадним газом. Оксид вуглецю (чадний газ) — це газ без кольору і запаху. В умовах виробництва оксид вуглецю утворюється внаслідок процесів відновлення і неповного згоряння. Отруєння чадним газом у побутових умовах найчастіше пов'язане з неповним згорянням палива в печах. СО є складником вихлопних газів автомобілів, тракторів тощо.

СО, потрапивши в організм людини через легені, зв'язується з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, що нездатний транспортувати кисень. Внаслідок цього настають кисневе голодування і розлад тканинного дихання. Внаслідок гіпоксії порушується насамперед обмін речовин, а в крові різко підвищується вміст цукру, нагромаджується молочна кислота, настає ацидоз. Значні зміни відбуваються у центральній нервовій системі, а саме: гіперемія мозку, крововилив, набрякання і розм'якшення мозку.

У разі отруєння СО легкого ступеня з'являються головний біль, запаморочення, млявість, шум у вухах, порушення координації рухів, нудота, іноді блювання, біль у грудях. Під час дослідження крові знаходять 20-30 % карбоксигемоглобіну.

У тяжких випадках отруєння відзначають коматозний стан, неврологічну симптоматику дифузного ураження головного мозку. У крові виявляють 50-60 % карбоксигемоглобіну. В окремих випадках при тяжкій формі отруєння розвиваються гострі токсичні набрякання легенів, порушення коронарного кровообігу, розлади провідності аж до повної блокади.

Для хронічних отруєнь чадним газом характерні неспецифічні симптоми, які не завжди явно виражені: головний біль, запаморочення, безсоння, роздратованість, відсутність апетиту, нудота, серцебиття, недокрів'я тощо.

Перша медична допомога полягає у вивезенні потерпілих з ураженої території, безперервній інгаляції кисню протягом кількох годин.

 

Пестициди

Пестици́ди (від лат. pestis - зараза, caedo - вбиваю) — хімікати, використовуються в сільському господарстві і садівництві для боротьби зі шкідниками (шкідливими або небажаними мікроорганізмами, рослинами і тваринами).

“Пестициди” — широке поняття, яке охоплює багато хімічних сполук. За призначенням пестициди класифікують: інсектициди (для знищення комах), фунгіциди (для знищення грибкових захворювань), гербіциди (для боротьби з рослинами-бур'янами), родентициди (проти гризунів), бактерициди (проти бактеріальних хвороб) та інші.

В якості пестицидів використовується біля 700 хімічних речовин, з яких виробляється декілька тисяч препаративних форм.

Зазвичай вважається, що у світі змінилось за останнє століття (епоху найбільш масового їх використання) три покоління пестицидів. Перше з них зародилось майже одночасно з Першою Світовою війною та за будь-якими сьогоднішніми мірками може викликати тільки чистий жах, оскільки складали його в значній мірі звичайні отрути, токсичні для людини та хребетних ледь не в більшій мірі, ніж для тих “шкідників”, проти яких вони використовувались — сполуки миш’яку та ртутьорганічні сполуки, які застосовувались до того ж в страшенних концентраціях.

Народженню та впровадженню другого покоління засобів для війни з природою знов сприяла війна між людьми — Друга Світова. У військовий час засоби контролю над комахами особливо необхідні, так як через загальну скруту та масові пересування людських мас у великій кількості розмножуються паразити. Тому по всьому світові були з ентузіазмом прийняті знов винайдені або вперше застосовані для боротьби з комахами хлорорганічні пестициди — в тому числі такі нині сумно звісні, як ДДТ та гексахлоран, він же 1,2,3,4,5,6-гексахлорциклогексан (ГХЦГ). Тоді ж появились і дещо менш відомі хлорорганічні пестициди, ряд яких — альдрин, дільдрин, гептахлор, хлордан, токсафен, мірекс — увійшли пізніше в “брудну дюжину” найбільш небезпечних забруднювачів довкілля, які безумовно осуджуються сьогодні міжнародною спільнотою. Неабиякий факт: з “брудної дюжини” дев’ять речовин — три чверті — складають саме пестициди, колись з радістю прийняті в якості “чудесного порятунку” від проблеми. До хлорорганічних сполук також відносяться декілька гербіцидів, що одержали широке розповсюдження, в тому числі 2-4-Д, який застосовується ще й досі.

Другий клас сполук, до якого відноситься багато пестицидів другого покоління, — фосфорорганічні сполуки, в тому числі ефіри тіофосфорної кислоти. Серед сполук цього класу — інсектициди октаметил, тіофос, меркаптофос. І далеко не випадково до них же ж відносяться речовини, які виробляються в якості бойових отруйних речовин при підготовці до хімічної війни — добре відомі зарин та зоман. Різниця в отруйних властивостях хімічної зброї і пестицидів така невелика, що в ряді випадків військові звернули увагу на запаси пестицидів в якості стратегічного резерву з можливим бойовим застосуванням, а виробництво пестицидів нерідко ставало основою для виробництва бойових ОВ, і навпаки. До цього ж покоління пестицидів відносяться карбаматні гербіциди та інсектициди, похідні мочевини гербіцидної дії, різноманітні синтетичні фунгіциди, бактерициди, зооциди, нематоциди.

Вже в 1950-і роки виявились негативні наслідки застосування пестицидів другого покоління. Це стало поштовком до появи третього покоління, яке складалось в основному з синтетичних піретроїдів та гормональних препаратів. Основні їх відмінні особливості — здатність до більш швидкого руйнування в довкіллі, але при цьому вища отруйна дія, яка дозволяє зменшити норми витрат. Завдяки цьому зменшується вміст залишків пестицидів в сільськогосподарських продуктах, але підвищується ймовірність нещасних випадків при їх застосуванні.

Отож, окрім безпосереднього цільового призначення, пестициди чинять багатосторонній негативний вплив на біосферу, масштаб якого порівнюють з глобальними екологічними чинниками. Головне значення у небезпеці пестицидів мають два фактори:

1) всі синтетичні пестициди — речовини, чужі живій природі та недоступні метаболічному розкладу;

2) практично всі вони здатні до біоакумуляції, тобто містяться в живих організмах в більших концентраціях, ніж в середовищі.

Паралельно зі збільшенням використання пестицидів накопичувалися й докази їх негативної дії на довкілля. Як і попереджали екологи, швидко виявилися негативні наслідки “хімічної війни” людей проти комах і рослин:

1. Разом зі шкідниками гинули спочатку корисні комахи (бджоли, джмелі тощо), а потім і птахи. Втрати від зниження врожаю полів і садів внаслідок вимирання запилювачів часто були вищими, ніж вигоди від “захищених” хімією площ.

2. Істотне зниження чисельності бодай одного з домінуючих видів у біосфері звільняло екологічну нішу для інших або порушувало систему міжвидових відносин. Наслідком дуже часто було заміщення одних шкідників іншими, не менш голодними.

3. Згідно з основними законами популяційної екології та еволюційної біології, безперервне використання однієї й тієї ж хімічної субстанції рано чи пізно виокремлювало з усіх шкідників надстійких до отрути.

Очевидним є те, що не уникнув згубної дії пестицидів і сам їх творець. Отруєння людей пестицидами поділяються на гострі та хронічні, і оцінити кількісно інші надзвичайно складно. За оцінкою американських дослідників, до 40% людей, професійно пов’язаних з виробництвом та застосуванням пестицидів, судячи з біохімічних показників крові, мають ознаки серйозного отруєння. Але це не єдина група ризику, яка зазнає небезпеки від дії пестицидів. До них відносяться також люди, які мешкають в околицях місць застосування пестицидів; які, отримують пестициди з продуктами харчування; ті, хто п’є воду з джерел, що знаходяться поряд з захороненнями невикористаних та заборонених пестицидів, та інші.

При токсичній дії різних класів пестицидів можуть спостерігатися значні розлади зі сторони внутрішніх органів, зокрема жирова інфільтрація печінки, нирок, серцевого м’язу, підшлункової залози, ураження центральної нервової системи і органів дихання, порушенням ліпідного обміну та інші захворювання.

Щорічно 3 грудня відзначається Міжнародний день боротьби з пестицидами – саме цього дня в 1984 році на пестицидному заводі в Бхопалі (Індія) сталася катастрофа внаслідок якої загинуло близько 2000 чоловік.

 

Хімічні канцерогени

Канцерогеном називають хімічну сполуку або фізичний агент, які здатні викликати розвиток новоутворень (доброякісні та злоякісні пухлини) при дії на живу тканину або сприяти їх виникненню.

Канцерогени можуть бути хімічної природи, фізичної (іонізуючі випромінювання), біологічної (віруси). Найбільшу небезпеку становлять хімічні канцерогенні речовини, які потрапляють до організму людини різними шляхами: через повітря (наприклад, при вдиханні пилу із “синього” і “коричневого” азбесту, який містить надгострі мікроголочки, що легко проникають у тканину альвеол, спричинюючи різні пошкодження аж до раку легень), травний канал (у тому числі з водою та харчовими продуктами, до яких потрапляють різні хімічні сполуки внаслідок агропромислового забруднення ґрунтів), через забруднення шкіри (ще у 1775 р. П. Потт описав рак сажотрусів, який виникає внаслідок потрапляння на шкіру канцерогенних продуктів горіння палива).

Епідеміологія раку пов’язана зі станом довкілля та способом життя людини (рівень життя, професія, структура харчування, шкідливі звички тощо). Вплив екологічних проблем на зростання онкозахворювань однозначний. Якщо рівень забруднення навколишнього середовища близький до граничнодопустимих концентрацій, імунна система людини напружена і організм відкритий до дії канцерогенів.

Хімічні канцерогени дуже розповсюджені в навколишньому середовищі, більшість із них має антропогенне походження. За хімічною структурою канцерогени поділяють на кілька груп. Найважливіші з них такі:

1. Поліциклічні ароматичні вуглеводні.

До цієї групи належить понад 200 речовин із трьома й більше бензольними кільцями. Лише одну з них, а саме – 3,4-бензпірен зараховано до таких, що здатні викликати рак у людей. Решта викликає пухлини тільки в експериментальних тварин. Канцерогенів цієї групи найбільше в тютюновому димі, відпрацьованих газах автотранспорту, у димі доменних печей, асфальті, відходах хімічних виробництв, у в’ялених і пересмажених продуктах.

Речовини з поліциклічною структурою проявляють переважно місцеву канцерогенну дію. Якщо в експерименті їх наносити на шкіру, виникає рак, якщо вводити під шкіру, виникає саркома. Поліциклічні ароматичні вуглеводні виділяються з організму різними органами, тому виникають пухлини цих органов: нирок, шкіри, молочних залоз.

2. Ароматичні аміни й аміди.

Це переважно азобарвники, для яких характерна наявність двох або більше азогруп (моноазобензол, 2-нафтиламін, бензидин). Ці речовини використовуються для забарвлення натуральних і синтетичних волокон, у поліграфічній промисловості, косметиці, кольоровій фотографії, для синтезу лікувальних речовин, інсектицидів. Канцерогенна дія амінів та амідів проявляється при введенні їх у травний канал, під шкіру або при змащуванні шкіри. Пухлини з’являються в органах, віддалених від місця введення, найчастіше – у печінці, сечовому міхурі, кишечнику, нирках.

3. Нітрозаміни й нітрозаміди.

Нітросполуки характеризуються тим, що мають алкільний радикал. Вони використовуються як пестициди, розчинники фарб, напівпродукти при синтезі барвників, ліків і полімерів. Канцерогенність їх для людини не доведена, але експериментальні дані викликають онкологічну настороженість. Доведена можливість синтезу нітросполук у шлунково-кишковому тракті людини з нітритів, нітратів, окислів азоту. Нітрити широко використовуються як консерванти харчових продуктів.

Практично всі хімічні речовини самі по собі не канцерогенні. Вони набувають цих властивостей після того, як потраплять в організм і зазнають метаболічних перетворень. Звідси сформувалося уявлення про так звані кінцеві канцерогени, які здатні взаємодіяти з макромолекулами клітин – ДНК, РНК, білками. Враховуючи роль ДНК у передачі спадкової інформації, найбільше уваги приділяють зв’язуванню канцерогенів саме із цією кислотою. Канцерогени викликають точкові мутації в певних позиціях ДНК. Якщо ці мутації стосуються трансформуючих генів, тобто онкогенів, то запускається ланцюг подій, які призводять до малігнізації.

 

Хімічна зброя

Бурхливий розвиток хімічної промисловості у другій половині 19 ст. став матеріальною основою для реалізації ідеї застосування хімічних речовин в якості зброї. 22 квітня 1915 року застосування газоподібного хлору військами Німеччини почалася епоха використання сучасних засобів масового знищення. Під час першої світової війни було застосовано біля 130 тис. тон високотоксичних сполук.

Бойові отруйні речовини — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих територіях, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми.

В роки другої світової війни хімічну зброю застосовували у дуже обмежених масштабах. Тим не менше роботи зі створення нових зразків ОР не зупинялися. В якості БОР в різний час застосовували такі речовини: хлор, фосген, хлорпікрин, миш’яковистий водень, синильна кислота, хлорціан, органічні похідні свинцю і миш’яку, карбоніли металів, галогеновані кетони, сірчистий іприт, азотистий іприт, різні ФОС та інші.

До БОР були наступні вимоги: здатність впливати на різні органи і системи; швидка дія; відсутність органолептичних характеристик; тривалий період вражаючої дії; тяжкість розпізнавання причин ураження з допомогою різних методів аналізу; зручність бойового застосування; стійкість при зберіганні; дешевизна виробництва; важкість лікування і т.д.

БОР класифікують:

1. Смертельної дії: нервово-перелітичні (зарин), шкірно-наривні (іприт, люїзит), задушливі (фосген), загальноотруйні (синильна кислота, хлорціан).

2. Несмертельної дії: психохімічні, подразнюючі,

За швидкістю розвитку вражаючої дії БОР поділяють на: швидкодіючі (діє за хвилини; це: зарин, синильна кислота та інші); повільно діючі (за години; це: іприт, фосген та інші).

В залежності від тривалості ураження території і військ після впливу, БОР поділяють на: нестійкі (вражаючі концентрації з зоні хімічного ураження зберігаються декілька десятків хвилин після їх бойового застосування), стійкі (вражаючі концентрації в зоні хімічного ураження зберігаються протягом декількох годин і днів).

Патофізіологічна класифікація БОР:

1. Речовини, які мають місцевий вплив на слизові оболонки очей і дихальних шляхів, подразнюють їх, що супроводжується втратою дієздатності на деякий час.

2. Речовини, які мають місцевий вплив на дихальні шляхи і тканину легень і викликають розвиток токсичного набряку легень.

3. Речовини, які володіють резорбтивною дією на організм, що супроводжується виражених порушенням функцій органів і тканин з високою метаболічною активністю, в основі якого лежить гостре пошкодження енергетичного обміну.

4. Речовини, які володіють як місцевою так і резорбтивною дією на організм, що супроводжується структурно-функціональними зміна зі сторони клітин різних органів і тканин, в основі яких лежить порушення пластичного обміну, процесів синтезу білка і клітинного поділу.

5. Речовини, які володіють переважно резорбтивною дією на організм, що супроводжується порушенням вищої нервової діяльності, механізмів регуляції життєво важливих органів і систем, в основі яких лежить пошкодження процесів генерації, проведення і передачі нервових імпульсів.

Хімічна зброя може бути застосована не лише проти людей але й проти НПС (зниження середовища проживання). Так, наприклад під час війни США в Індокитаї була випробувана новітня хімічна зброя. Над В´єтнамом, деякими районами Лаосу й Камбоджі було розсіяно близько 100 тис. т різних хімікатів з метою знищити ліси, посіви рису тощо. В результаті загинула рослинність на 360 тис. га сільськогосподарських земель, загублено 70 % гаїв кокосових пальм, знищено тропічні ліси на колосальних площах. Особливо небезпечним виявився дефоліант «ейджент оранж», від якого гинули не лише дерева, а й потерпіло близько 2 млн. чоловік, у тому числі й 60 тис. американських солдатів, котрі мали справу з хімікатом. Діючою речовиною «оранжу» є специфічний гербіцид із групи діоксинів. Діоксини — найнебезпечніші із забруднювачів довкілля, що виробляються людиною. Знищення рослинності істотно вплинуло на екологічний баланс В´єтнаму. Посилилася ерозія й підвищилася кислотність ґрунтів, отрутохімікати порушили їхній мікробний склад. Із 150 видів птахів, які мешкали у В´єтнамі, залишилося тільки 18.

У 1993 році у Парижі була прийнята “Конвенція про заборону застосування, розробку і накопичення хімічної зброї”. На сьогодні конвенцію підписали більше 150 держав. У відповідності із прийнятим документом у найближчі роки передбачається знищити запаси хімічної зброї на планеті.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.