Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують цикл обрядових пісень, пов’язаних із землеробським календарем. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року.
Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні - виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.
Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини. Зменшено-пестлива лексика, яскраві гіперболи, порівняння, загальний ласкавий емоційний тон цих пісень нагадують колядки і щедрівки. Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя.
Обжинкові пісні нагадують весільні пісні: наявне плетіння обжинкового вінка, його носять "княгиня" й "дружки".
Там у полі криниченька.
Навколо пшениченька.
Там женчики жали.
Золоті серпи мали,
Срібнії юрочки (1).
Що в'язали снопочки.
Добрії були женці —
Дівчата й молодиці.
Дівчата — косаті,
А хлопці — вусаті,
Молодиці — білолиці.
Люди, які плекають, вирощують хліб, мають золоті руки та золоте серце. Тому народна пісня наділяє женчиків навіть золотими серпами, срібним приладдям для в'язання снопів — юрочками. Красиві люди в праці, і як зовнішня традиційна ознака дівочої краси — гарні коси, а чоловічої — вуса. Молодиці ж "білолиці", хоча, можливо, це є перебільшенням. Адже цілий день на спеці, в тяжкій праці навряд чи зможеш зберегти свіжим своє "біле личенько". А народна любов, вилита в пісні, помічає лише красиве. 17:45:54
102. Ідейно-художній аналіз колискової пісні «Ходить сон по долині…»
Ой ходить сон по долині
У червоній кожушині.
Кличе мати до дитяти:
– Іди, сонку, в колисоньку,
Приспи мою дитиноньку.
Колискові пісні — жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у колисковій пісні не змістовий, а звуковий (ритмо-мелодійний) компонент. Колискові пісні належать до поезії пестування і головне її призначення – приспати дитину, в цьому й секрет монотонності наспіву, одноманітності їх ладу, манери виконання, характеру, виразності ритміки, звучності і багатства рим. Носії і виконавці їх – жінки, матері, бабусі, няні. Магію колискової пісні можна порівняти з замовляннями.
Функції колискових пісень:
• практично-побутова,
• пізнавальна,
• емоційна,
• морально-етична,
• психотерапевтична,
• формування естетичного чуття.
У молодій душі матері, що співає таку колискову – все чисто людське, духовне піднімається над матеріальним, готуючи в дитині апостола доброчинності не на одне, а на декілька грядущих поколінь, у дитячій душі зароджується доброзичливе ставлення до навколишнього світу, формується світогляд, визнання власної гідності.
Ідейно-художній аналіз колядки «Пішов наш Олесь гречку косити»
Тип колядки: парубкова.
Колядки — величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, які походять з глибокої давнини. Структура колядок: заспів, власне колядка, поколядь, приспів. Висловлення побажання мати в наступному році багатий урожай, великий і без втрат приплід худоби, бджіл. Образ господині, наділеної душевною теплотою берегині родинного вогнища; привабливі образи господаря, парубка, дівчини
Багатство їхньої художньої образності. Яскраві зорові образи (сонце, золото, зорі, вогонь). Повтори, паралелізми, алітерації, риторичні рими, тропи.