Коломийки та частівки,їх форма та зміст

Танкові пісні — це веселі жартівливі чи ліричного характеру співанки до танцю. Вони сягають корінням давніх часів. Подібний синкретизм тексту, мелодії і танцювальних рухів властивий здебільшого найдавнішому пластові народної творчості. Генетично танкові пісні, очевидно, пов'язані з календарно-обрядовою лірикою, яка супроводжувала магічні танцювальні дії і ритуали. Особливо близькі вони до веснянок, серед яких є чимало жартівливих зі звертаннями дівчат до хлопців і навпаки. Термін «танкові пісні» об'єднує ряд жанрових різновидів, які виділяються не на основі змісту чи характеру, а у залежності від ритмічної форми.

Найпоширеніший жанр — коломийка. це дворядкова пісня у танковому ритмі 2/4 із типовим віршовим розміром і паралельним жіночим римуванням. Структура коломийкової строфи — два 14-складові рядки із паузою після четвертого складу і цезурою після восьмого складу, що утворюють типову побудову вірша — 4+4+6: Оскільки коломийки виділяються в окремий жанр за формою, а не змістом, то серед них зустрічаються тексти дуже різноманітні за тематикою. У переважній більшості вони не виходять за межі родинно-побутової сфери, однак є ряд коломийок суспільно-побутового змісту.

Збирачі коломийок вказували на труднощі їх класифікації та систематизації. Одна з перших спроб класифікації жанру належить Ф. Колессі, який у праці «Усна народна словесність» виділяв такі тематичні групи: Про пісні і співи,Про танці й музики,дівоцькі про любов,парубоцькі,

Коломийки родинно-побутового змісту, в якій виділяються:

а) про кохання і залицяння,

б) рекрутські

в) опришківсько-гайдамацькі

г) емігрантські

За цими тематичними групами стоїть певна еволюція жанру. З танкових пісень коломийки, наповнюючись новим змістом, розвинулись у самостійний ліричний жанр, що тематично охоплює всі грані життя народу, риси національного побуту і колориту, елементи інших видів народної культури. Коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки, а об'єднуються у віночки (в'язанки), чи тематично циклізуються з трьох-чотирьох та більше строф. Сталого поєднання, як правило, нема. Виконавці об'єднують їх експромтом, добираючи до конкретної ситуації, місця, умов виконання, аудиторії на основі спорідненості змісту, асоціацій чи спільного заспіву.

Завдяки легкій віршованій формі коломийки є одним з найбільш імпровізованих жанрів. Деякі народні виконавці спонтанно складають коломийки до різних життєвих ситуацій, сполучаючи сталі формули і типові образи у нові тексти, долучаючи актуальні на певний час чи до певної нагоди елементи змісту, картини побуту, ставлення до тих чи інших явищ.

Частівки, як правило, виконуються російською мовою. їх зміст виходить за рамки побутової тематики, торкається соціальних явищ. У сучасному фольклорі побутують сатиричні частівки стосовно політичних подій чи постатей. Жанр не має витоків в українській словесності, а запозичений із російської народної культури. Більшість українських фольклористів дорадянської доби сходились на думці, що частівки є ознакою не тільки денаціоналізації, а й деморалізації представників українського етносу. Зокрема П. Куліш висловлював занепокоєння тим, що «смак до дум і пісень... поволі зник у народі, в міру забуття давніх спогадів, або змінився грубим смаком до жартівливих віршів». Вірш частівки — хореїчний, строфа — дво- і чотирирядкова. Найпоширенішою є монологічна форма з однією парою рим. Частівці притаманне використання засобів виразності мови. Нерідко у частівках вживається ненормативна лексика.

Музичною основою частівок є короткі одночастинні, рідше — двочастинні мелодії. Найчастіше (при муз.супроводі) частівки виконуються під акомпанемент балалайки та гармоні, часто співаються без інструментальної підтримки. У поволзьких народів майже завжди частівки носять танцювальний (плясови́й) характер. Зазвичай частівки односюжетні, вони акцентують увагу на якомусь одному моменті, події. Їх характерними рисами є злободенність, документальність, лаконічність, тобто вміння декількома словами у два поетичні рядки повідомити про якісь актуальні подію, явище, рису людського характеру тощо.

Кумулятивні казки

Великою групою культово-анімістичних творів, що примикають до звіриного епосу, є кумулятивні казки (від лат. cumulatio — збільшення, накопичення, cumulare нагромаджувати, посилювати). Композиційно-структурними ознаками вони відрізняються від казок інших типів, що дає підставу виділяти їх в окрему групу. Кумулятивні казки будуються на багаторазовому повторі однієї ланки, за допомогою чого відбувається нагромадження: вибудовується ланцюг, послідовний ряд зустрічей чи відсилань, обмінів тощо. Ланцюг, створений внаслідок повторення одних і тих самих дій чи елементів, вкінці обривається або розплутується у зворотному порядку.

Генетично ці твори сягають глибокої давнини і, на думку дослідників, походять із замовлянь, до яких вони подібні за своєю структурою: «Композиційна логіка замовлянь — це логіка кумулятивної казки. Як припускають історики культури, структурна спільність кумулятивної казки та формул-замовлянь — наслідок їхньої спільності генетичної. А генетично і ті, й інші беруть початок із найбільш раннього, докомпозиційного сприйняття та зображення світу». Така алогічність текстів виникає через відсутність у мисленні та розумінні давньої людини причинності та наслідковості. Тут є лише співіснування явищ у просторі буття.

У кумулятивних казках немає опису подій сюжетного порядку (сюжет, як такий, взагалі відсутній). Навпаки, всі події незначні, неважливі, тому створюється комічний контраст з непомірним їх наростанням чи несподіваною кінцівкою. У такому нагромадженні і полягає інтерес казки.

В. Пропп визначає два осносних види кумулятивних казок: 1) ланцюгові (від нім. Kettenmdrchen) чи формульні (від англ. formulatales) та 2) епічні. Але і в рамках двох груп можна виділити певні їх різновиди.

Український народний епос дуже багатий на кумулятивні казки всіх типів з різними видами кумуляції.

Ланцюгові (формульні) чи докучливі казки, очевидно, найдавніші за походженням, найближчі до замовлянь, і зберігають зв´язок із давньою системою поглядів. Такими є твори «Як курочка півника оживила» (чи «Півник та курочка»). Зав´язка оповіді в тому, що курочка натрапляє на мертвого півника і біжить по воду, щоб його оживити. Та море не дає води, а вимагає клову; курочка просить клову у вепра, а той вимагає листу... Тоді курочка йде до липи за листом, до дуба за жолудем, до корови за маслом, до дівчини за сіном, до купця за вінком для дівчини і т. д. Основними мотивами таких творів є багаторазове перепитування, перелічення, відсилання, ряд зустрічей чи розмов тощо. Композиція кумулятивних казок складається з експозиції, кумуляції та закінчення (розв´язки). Втративши роль замовляння, ці оповіді переходять у ранг казок, а згодом у дитячий жанр докучливих казок-небилиць.

Епічні кумулятивні казки це — група творів з подібними типами кумуляції, при якій однакові ланки або приєднуються одна до одної, перечислюючись підряд, або щоразу доповнюють уже існуючий ланцюг. Відмінність цього підтипу кумулятивних казок від попереднього полягає у більш вираженому епічному началі. їх композиція не складніша, ніж у першому випадку, але більше звертається уваги на епічні зв´язки між ланками ланцюга. Завдяки цьому епічні кумулятивні казки значно довші, виконуються оповідним тоном, часто з уповільненням оповіді. Експозиція таких творів більш розлога (приміром, у казці «Колобок» описується убогість діда з бабою, як баба з останнього борошна пече колобок). Як і в ланцюгових, у цих казках поширений мотив послідовних зустрічей головного персонажа: колобок, втікши від діда з бабою, зустрічається з зайцем, вовком, ведмедем, лисицею. У цих зустрічах спостерігається певна градація. Епічного характеру набувають зв´язки між ланками: «От котиться собі колобок по лісу та й котиться. Тут йому назустріч заєць...».

Мотивами, що часто зустрічаються в кумулятивних казках цього типу, є:

- один за одного, ставання один на одного («Ріпка»);

напрошування у житло («Кінська голова», «Ведмідь і жителі конячої голови», «Рукавичка», «Звірі в рукавичці», «Теремок»);

— виманювання із хати («Коза-дереза», «Коза в заячій хаті», «Коза ярая півбока драная», «Котик і півник»).

На відміну від творів першого типу, епічні кумулятивні казки, як правило, завершуються несподівано, моментально: ріпку виривають, коза-дереза втікає у далекий ліс, лисичка з´їдає колобка, ведмідь сідає на кінську голову і роздушує всіх тварин. Лише окремі казки завершуються так само, як ланцюгові. До них відносимо твори типу «Як чоловік вола продавав»: чоловік іде на ринок продавати вола, по дорозі міняє його на корову, корову — на теля, теля — на вівцю, вівцю — на козу, козу — на індика, індика — на гуску, гуску — на качку, качку — на курку, курку — на шило, шило — на голку, яку губить у сіні. Подібною є і казка про коваля, який із заліза повинен зробити плуг, який йому не вдався, бо частина заліза згоріла; з того, що залишилось, майстер намагається викувати косу, потім — лопату, серп, сапу, ніж, голку, яку кидає у воду, чує «пшик» і залишається ні з чим. Епічність цих казок підсилюється розмовами між чоловіком, що йде на ринок, і людьми, яких він зустрічає, або коваля з його замовником.

Поширеним типом епічних кумулятивних казок є твори, у яких нагромадження від кращого до гіршого (від меншого до більшого) чи навпаки відбувається в уяві або мріях головного персонажа. Один з прикладів — «Казка про Маланку»: дівчина, що несла на продаж молоко уявляла, як за виручені гроші купить курчат, буде продавати кури та яйця, заведеться господарством, збудує великий дім і швидко розбагатіє. Кінцівка, як завжди, несподівана: «Як підскочила Маланка, а молоко хлюп зо збанка». Такі твори належать до епічних, оскільки виконуються розміреним оповідним тоном.

Поиск по сайту: