4. Дитячий фольклор. Народна творчість. – К. : Дніпро, 1986.
План
1.Малі фольклорні жанри :
а) тематика прислів’їв і приказок;
б) специфічні особливості малих фольклорних жанрів.
2. Потішки, пестушки, забавлянки як вид народної творчості.
Методичні рекомендації студентам
1. Ознайомлення з малими фольклорними жанрами необхідно розпочати із ознайомленням із критичним матеріалом підручника Кіліченко, Л.Н. Українська дитяча література [Текст] : навч. посіб. / Л.Н.Кіліченко. – К. : Вища школа. Головне вид-во, 1988. – С.19-23.
2. Прочитати малі фольклорні жанри, визначити специфіку кожного виду.
3. Визначити, в чому полягає виховне та розвиваюче значення малих фольклорних жанрів.
Питання для самоперевірки
1. Яке значення мають малі фольклорні жанри.
2. В чому особливості приказок і прислів’їв?
3. Які особливості виконання скоромовок?
4. В чому полягає виховне значення загадок?
5. В чому полягає значення скоромовок?
Форми контролю
1. Вивчити по 5 видів малих фольклорних жанрів.
2. Скласти тестові завдання.
Навчально – методичний матеріал для самостійного опрацювання з темию
Малі фольклорні жанри .
До малих фольклорних жанрів, або форм, належать прислів'я, приказки, загадки, жарти, скоромовки та інші твори невеликого обсягу.
Прислів'я та приказки — це найдавніші і найбільш поширені в народі жанри усної народної творчості. Записи прислів'їв можна знайти у багатьох джерелах, починаючи з писемних пам'яток Київської Русі.
Прислів'я— це короткий образний вислів, переважно ритмічний, який є часто двочленним реченням, з повчальним змістом. Наприклад: «Хто знання має, той і мур зламає» — це прислів'я двочленне, ритмічне, римоване, має повчальний зміст; закликаючи оволодівати знаннями, воно підкреслює могутню силу людини, озброєної ними,— «мур зламає».
У прислів'ях виражена мудрість і життєвий досвід багатьох поколінь людей. Ця мудрість передана влучно, дотепно, у висловах, відшліфованих століттями. Прислів'я і приказки завжди високо цінувалися за їх зміст і художню майстерність і використовувалися з метою навчання і виховання дітей.
За формою — це животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела — вічно юної душі народу.
За змістом наші прислів'я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів'їв.
О. М. Горький відзначав, що «прислів'я і пісні завжди короткі, а розуму і почуття вкладено в них на цілі книги».
У прислів'ях відбито все, що народ думає про життя, про людські характери і взаємини, працю, сімейні стосунки, побут тощо. Народ висловлює в них свої оцінки явищам і подіям, які відбуваються в житті, свої моральні переконання і свої ідеали. Наприклад: Кожному мила своя сторона; Добрі люди погибають, діла їх не вмирають; Сам пропадай, а товариша в біді виручай; Брехня часта, але пуста, а правда рідка, зате як квітка. А ось як нещадно висміюються в прислів'ях пороки: Ховається від роботи, як собака від мух; Діла на копійку, а балачок на карбованець; Думками за горами, а ділом у запічку; Учений іде, а неук слідом спотикається; Світа багато бачив, а й трохи не вхопив; або ось одно з прислів'їв, які Т. Г. Шевченко включив у свій «Букварь южнорусский»,— Брехнею увесь світ пройдеш, та назад не вернешся.
Приказка (приповідка) має з прислів'ям багато спільного, проте вона відрізняється від нього.
Приказка — це також влучний, стислий образний вислів. Але він не має повчального значення. Наприклад, бажаючи підкреслити в розмові, що якась подія відбувалась дуже давно, говорять: Було за царя Гороха. Щоб підкреслити категоричність якоїсь думки, кажуть: Написано чорним по білому. Характеризуючи невиразну вдачу чи поведінку людини, вживають приказку Ні риба ні м'ясо. Щоб посміятися над брехуном, кажуть: Намолов сім мішків гречаної вовни. Згадуючи в розмові тиху, мляву, безвільну людину, говорять: На нього й кози скачуть. Як бачимо, в цих висловах немає повчального висновку. У приказках немає завершеної думки, речення не закінчені. Вони вживаються для того, щоб оживити мову, надати їй особливої виразності, ствердити певне судження про події, про вчинки чи поведінку людей, їх характери та ін.
Іноді приказка може стати прислів'ям, і навпаки, прислів'я скорочується і переходить у приказку. Наприклад, Найшла коса на камінь – Приказка; Коса не втне, камінь не подасться — прислів'я. За двома зайцями поженешся — жодного не здогониш — прислів'я; Женеться за двома зайцями — приказка;
Прислів'я і приказки тому й мають такий довгий вік і так легко запам'ятовуються, що вони є художніми творами; вони багаті на різноманітні образотворчі засоби: ритмізована мова, звукопис (алітерації, асонанси), епітети, порівняння, метафори, метонімії, алегорії, паралелізми, засіб контрасту);
Влучне і мудре слово, до того ж вчасно сказане, багато чого може навчити дітей, тому в роботі з малятами можна й слід використовувати чимало прислів'їв і приказок, доступних для їхнього розуміння і спрямованих на виховання пошани до старших, любові до праці, на виховання дисципліни, охайності тощо.
Досвід показує, що дітям зрозумілі й подобаються такі, наприклад, прислів'я, як При сонечку тепло, а при матері добре; Пташки радіють весні, а матінка — дітям; Бджола мала, а й та працює; Любиш їздити — люби й саночки возити та ін.
Прислів'я й приказки цінні не лише тим, що в них висловлено глибокі думки, а й тим, що вони передають ці думки дітям у ясній, стислій, дохідливій формі, допомагають їм самим вчитися образно висловлюватись, вчать любити влучне, дотепне слово, викликають бажання заучувати прислів'я і використовувати їх у своїй мові. Прислів'я й приказки також розвивають розумові здібності дитини, адже над кожним прислів'ям треба добре подумати: кожне з них — своєрідна задача.