Правотворчі помилки: деякі теоретичні аспекти

І.І. Янишина

Аспірантка кафедри теорії та філософії права

Львівського національного університету імені Івана Франка

Анотація: у статті аналізується поняття, ознаки правотворчих помилок, проводиться розмежування з окремими суміжними поняттями.

Ключові слова: помилка, правотворча помилка, ознаки правотворчих помилок.

Законодавство України, як і будь-якої іншої держави, потребує якісних законів. Слід констатувати і той факт, що останнім часом якість українських нормативно-правових актів значно покращилась. Важливу роль тут відіграє і вплив міжнародної спільноти та міжнародно-правових стандартів. Однак, залишається велика кількість таких негативних явищ правової дійсності як правотворчі помилки.

У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі питання правотворчих помилок висвітлювались в контексті юридичної техніки, правотворчої (законодавчої) техніки та технології, якості законодавства. Це, зокрема, праці таких вчених: Баранов В., Биля-Сабадаш І., Давидова М., Дзейко Ж., Карташов В., Карташова Н., Лашков А., Лукашева А., Москалькова Т., Сирих В., Топоров А. та інших. Однак, малодослідженими залишаються проблеми правової природи правотворчих помилок, їх поняття та ознак, місця та значення в правовій системі. Позиції дослідників суттєво різняться, що ускладнює застосування вже існуючих напрацювань у практичній правотворчій діяльності.

Тому, в першу чергу, необхідно на основі детального аналізу правотворчих помилок в законодавстві України розробити чітку, зрозумілу та достатньо динамічну систему засобів та прийомів їх подолання та запобігання. Проте, слід погодитись і з думкою російського науковця Лісюткіна О.Б., який вважає, що помилка є продуктом життєдіяльності людини, відображає і виражає реалії соціально-економічної дійсності, її складність, динаміку різноманіття та суперечностей [1, с.5]. Тому, повністю уникнути правотворчих помилок у правотворчій діяльності неможливо. Однак, слід спрямовувати зусилля на зменшення їх кількості та недопущення помилок, які своїм наслідком мають серйозні прорахунки у правовому регулюванні.

У тлумачних словниках помилку визначають як невірність, промах, огріх, обмовку чи непорозуміння, погане, помилкове розпорядження чи вчинок, ненавмисний вчинок або мимовільне, ненавмисне викривлення чогось [2, с. 780]; неправильність у підрахунках, написанні слова; похибку; неправильність у вчинках, діях; огріх, проріх, хибу; неправильне уявлення про когось, щось [3, с.787]. А помилку у праві (правову помилку) – як неадекватне, алогічне уявлення дієздатної особи про характер та наслідки своєї поведінки [4, с.654].

Москалькова Т.М. розуміє правотворчу помилку як прийняття норми закону, реалізація якого на практиці породжує несправедливість і соціальну напруженість (потрясіння), тягне інші негативні суспільно-політичні, економічні, фінансові чи соціальні наслідки, знижує рівень гарантованості прав та інтересів особи, ефективність правозастосовчої діяльності, підриває основи державної безпеки, руйнує принципи побудови демократичного суспільства і системи управління [5, с.18].

Лашков А.С. відстоює позицію, що правотворча помилка – це неадекватний (відставання чи випередження досягнутого рівня зрілості регульованих відносин) економічним, політичним, психологічним, організаційним цілям, логіко-гносеологічним закономірностям правотворення результат офіційного обнародування юридичної норми, інституту права, який порушує в силу добросовісної помилки чи умисного протиправного діяння загальні принципи чи конкретні правила правотворення, що викликає чи здатний викликати негативні соціальні та юридичні наслідки та виступає основою для вимоги від зобов`язаної сторони усунути допущену помилку, відшкодувати спричинену шкоду [6, с. 11].

У свою чергу Сирих В.М. правотворчою помилкою вважає відступлення від вимог правотворчої техніки, логіки, граматики, що знижує якість нормативно-правового акта, викликає ускладнення в його тлумаченні і перешкоджає реалізації норм права в конкретних відносинах [7,с.189].

В літературі висловлюються певні міркування і щодо ознак правотворчих помилок.

На думку Лісюткіна О.Б., для правотворчих помилок властиві такі ознаки, які дозволяють відмежувати помилку від інших правових явищ: помилка – ненавмисна неточність, обумовлена неможливістю свідомості передбачати настання негативного результату; помилка володіє подвійною природою – об'єктивно-суб'єктивною, тобто вона є формою виразу суперечностей між дійсністю і її суб'єктивним відображенням; помилка по своїй суті завжди «об'єктивно-протиправне явище», оскільки вона не відповідає суспільно значущій меті і перешкоджає досягненню позитивного результату; помилка припускає можливість виникнення, зміни або припинення правовідношення; помилка – негативна подія, що формує умови для настання несприятливих наслідків для тих або інших учасників відносин [1, с.202-213].

Купцова О.Б. виділяє такі головні ознаки правотворчої помилки: перешкоджає досягненню офіційно проголошених цілей держави; невідповідність правового регулювання потребам державно-правового розвитку; правотворчі помилки є явищами, які тягнуть за собою виникнення дисфункційної діяльності держави [8, с.460-467].

Авторський колектив підручника «Теорія держави і права. Курс лекцій» під редакцією Матузова Н.І. та Малько А.В. до ознак помилки в праві відносять наступні: помилка є негативним результатом як наслідок неправильної вольової дії соціального суб’єкта; помилка повинна бути суттєвою, тобто перешкоджати особі реалізувати свої права, свободи та законні інтереси; є об’єктивно протиправним явищем соціальної дійсності; вимагає проведення відповідних юридично значимих процедур з метою виявлення та виправлення помилки у встановленому законом порядку; має неумисний характер та сприяє створенню умов для негативних наслідків для учасників правовідносин [9].

В науці існує дискусія стосовно того, що вважати правотворчою помилкою – діяльність чи її результат. Карташов В.М. вважає, що розуміння помилки як результату неправильних дій є помилковим, оскільки не дозволяє достатньо повно, всесторонньо, обґрунтовано та на високому науковому рівні розглянути природу цього феномена, встановити його структуру, внутрішні і зовнішні, суб’єктивні та об’єктивні, юридичні та соціальні, організаційні та інші аспекти, причини та умови помилок, технології їх усунення та попередження [10, с.116]. Тому науковець пропонує безпосередньо аналізувати помилкову правотворчу діяльність та основні її властивості, в тому числі і її результати (помилки та їх наслідки).

Однак, більшість дослідників (Баранова М.В., Лашков А.С, Лукашева А.В. та інші) дотримуються думки, що правотворчою помилкою слід вважати саме неадекватний результат правотворчої діяльності. Така позиція видається оптимальною, оскільки створює найбільш сприятливі умови для дослідження правотворчих помилок та розроблення системи засобів їх усунення та запобігання як самостійних елементів правової системи.

Спірним залишається питання і щодо суб`єктивної сторони правотворчих помилок. Існуючі з цього приводу точки зору можна поділити на дві основних групи. Перша група (Баранов В.М., Дзейко Ж.О., Карташова Н.В., Євграфов П.Б.) вважають, що юридична помилка може бути лише добросовісною, тобто без умислу на її вчинення [10, с.120].

Інша група науковців (Давидова М.Л., Казгерієва Е.В., Лазарєв В.В., Лашков А.С.) відстоює позицію, що суб`єктивну сторону правотворчих помилок може становити необережність або умисел. Так, Лазарєв В.В. вважає, що помилка передбачає вияв волі – негативної чи позитивної, в формі дії чи бездіяльності, але обов`язково тієї, яка не відповідає вимогам, що визнані в цьому суспільстві та правовій системі дійсними [11, с.140]. А Давидова М.Л. застерігає, що пов’язування правотворчих помилок лише з ненавмисними діями законодавця породжує бажання видати свої дії чи бездіяльність за правотворчу помилку і уникнути відповідальності [12, с.317]. Однак, з таким підходом важко погодитись, оскільки відбувається ототожнення правотворчої помилки та правотворчого правопорушення, яке вчиняється саме з умислом.

Цікавою видається і позиція Баранової М.В., яка вважає, що норми, які створюються в результаті правотворчих помилок, мають такі ознаки:

· забороняють або обмежують явно корисну діяльність, прогресивний розвиток;

· тягнуть за собою неповноту, фрагментарність правової регламентації, що, в свою чергу, приводить до труднощів при реалізації, створює умови для суб’єктивно-волюнтаристського прийняття рішень;

· необґрунтовано вводять додаткові обов’язки всупереч вже існуючій правовій регламентації;

· прийняті з порушенням компетенції (рівневої, предметної, територіальної);

· мають неправильно визначену правову приналежність;

· змістовно не взаємоузгодженні (суперечать, необґрунтовано розширюють або звужують, невірно конкретизують або доповнюють) раніше встановленими нормами права;

· виникають, коли правотворчий орган невірно оцінює істинну цінність того чи іншого виду діяльності, предмета;

· закріплюють помилкову ціль, в тому числі політичну [13, с. 753-768].

Зважаючи на існуючі позиції науковців та аналізуючи законодавство України, можна виділити наступні ознаки правотворчих помилок.

1. Правотворча помилка – результат неправильної правотворчої діяльності. Ця неправильність повинна бути реалізована, оскільки не можна назвати помилкою недоліки мисленнєвого процесу правотворця, які не знайшли свого зовнішнього виразу.

2. Помилка є формою прояву вольових неумисних діянь. Неумисність полягає у добросовісній омані, яка є результатом неадекватного усвідомлення правотворцем свого рішення та/чи його наслідків. Правотворча помилка може бути наслідком як дій, так і бездіяльності правотворця. Яскравим прикладом правотворчої помилки як наслідку бездіяльності є неврегульованість суспільних відносин, які повинні бути врегульовані правом (пробільність).

3. Правотворча помилка виникає в результаті недотримання вимог правотворчої техніки, порушення загальних принципів та правил правотворчості. В цьому контексті слід наголосити на необхідності створення Закону України «Про закони», який би закріпив основні принципові положення стосовно правотворчої діяльності та детального розроблення та використання правил, прийомів і засобів юридичної техніки, одним з видів якої є правотворча техніка.

4. Причини правотворчих помилок можуть бути як об’єктивними (динамічність змін суспільних відносин, багатовекторність дії правових актів, відсутність ресурсного забезпечення при реалізації правової ідеї та інші), так і суб’єктивними (низький професійний рівень правотворців, надмірний вплив політики на процес творення норм права, автоматичне перенесення правових норм інших держав чи навіть правових систем, у власне правове поле та інші). Правотворча помилка, зазвичай, має кілька причин.

5. Правотворчі помилки тягнуть за собою негативні соціальні та юридичні наслідки, найпоширенішими з яких є пробільність та колізійність.

6. Правотворчі помилки знижують якість джерела права.

7. Виступають критерієм якості нормативно-правового акта та правотворчої діяльності загалом.

В юридичній літературі поряд з терміном "правотворча помилка" дістали досить поширеного вживання терміни «омана», «правотворче правопорушення», «правотворчий ризик».

Помилка і омана здебільшого розглядаються як співпадаючі категорії. Так, Якушин В.А. розуміє під помилкою оману особи в об’єктивних ознаках суспільно небезпечного діяння, які характеризують його як злочин [114, c. 35].

Омана – це знання, що не відповідає своєму предмету і не співпадає з ним. Омана, по суті, є перекручене зображення дійсності, виникає як абсолютизація результатів пізнання окремих її сторін. [15, с. 36-39].

Якщо омана – характеристика знання, то помилка – результат хибної діяльності правотворця.

Оману слід відрізняти від брехні – спеціального перекручування – і пов’язаної з цим спеціально підготовленого хибного знання, дезінформації.

В науці трапляються випадки ототожнення понять «помилка» та «правопорушення». Так, З.Ф. Коврига та К.А. Панько вважають, що термін «помилка» є суто математичним, а його використання замість вже існуючого у праві «правопорушення» є недоцільним [16, с.91]. Тут слід звернути увагу на те, що у тих випадках, коли правотворець допускає правотворчу помилку, він презюмує правильність своїх діянь, а при правопорушенні наявний умисел на його вчинення. Окрім того, відокремлення правопорушень від помилок дасть можливість чітко прописати їх склад на законодавчому рівні та передбачити адекватну відповідальність.

Правотворчість є одним з найважливіших видів діяльності з управління суспільством, направлений на впорядкування суспільних відносин, однак, вона є досить ризикогенною. Оскільки поряд з досягненням очікуваного результату, завжди існує можливість настання негативних соціально – правових наслідків, адже правотворче рішення може внести в суспільне життя не тільки порядок і гармонію, а й поставити в небезпеку охоронювані законом суспільні відносини. Тому слід розмежувати правотворчу помилку та правотворчий ризик.

Об’єднує ризик і помилку та обставина, що часто їх результатом стає нездатність норми (акта) адекватно регулювати ті відносини, для впорядкування яких вони створені.

Однак, ризик правотворця та правотворча помилка є принципово різними явищами. На думку Мамчуна В.В., ризик правотворця – це об’єктивно присутній, неусувний елемент правотворчості, обумовлений імовірнісним характером впорядковуваного соціального середовища, однак в такій якості слід розглядати лише соціально виправданий, соціально необхідний та обґрунтований ризик. Правотворча помилка – це суб’єктивно обумовлений прорахунок правотворця, результат його неграмотності, необізнаності, некомпетентності, неналежного ставлення до своїх обов’язків. Основною відмінною рисою є інтелектуальний елемент, пов’язаний з відображенням і оцінкою об’єктивної дійсності. При помилці – це недостовірність знання про фактичні та юридичні властивості об’єктивної дійсності, породжені суб’єктивними причинами, а при ризику – неможливість достовірного знання про них в момент прийняття правотворчого рішення, тобто, з об’єктивних причин [17, с. 446-460].

Однак, з такою позицією важко погодитись, оскільки правотворча помилка може мати як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Тому доцільніше говорити про те, що правотворчий ризик присутній при прийнятті будь-якого правотворчого рішення, а помилка є результатом неправильної діяльності, якого можна уникнути.

При висвітленні співвідношення правотворчих помилок важливе значення має поділ ризику на обґрунтований та необґрунтований. Адже в правотворчій діяльності допустимим є лише обґрунтований ризик. А необгрунтований ризик можна віднести до помилок чи правопорушень.

Євграфов П.Б. та Євграфова Є.П. звертають увагу на те, що від правотворчих помилок слід відрізняти порушення шляхом прийняттям закону чи іншого нормативно-правового акта, які є результатом недостатньо розвинутої правосвідомості та низького рівня правової культури, а також поширення правового нігілізму. Оскільки такий акт, на відміну від правотворчої помилки, вчиняється завжди з умислом. Аналогічний висновок можна зробити і стосовно так званих «лобістських» законів [18, с.172].

Отже, під правотворчою помилкою слід розуміти негативний результат неумисної, неправильної діяльності суб’єкта правотворення, який виникає в результаті недотримання вимог правотворчої техніки, порушення загальних принципів та норм правотворчості, спричиняє негативні соціальні та юридичні наслідки і погіршує якість джерела права загалом.

Список використаних джерел

1. Лисюткин А.Б. Ошибка как категория правоведения: Теоретико-методологический аспект: Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.01. / Лисюткин Александрр Борисович.- М., 2003.-414с.

2. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского язика. Режим доступу Інтернет http://vidahl.agava.ru

3. Новий тлумачний словник української мови: в 3 т. Т.2/ Укладачі Яременко В.В. та Сліпушко О.М. – К.: «Аконіт», 2008 – 928с.

4. Юридична енциклопедія: в 6 т. Т.4/Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Українська енциклопедія», 2002 – 720с.

5. Москалькова Т.Н. Законотворческие ошибки: понятие, виды и пути пртиводействия // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с. 17-25.

6. Лашков А.С. Правотворческие ошибки. Проблемы теории и практики: автореф. дис. канд.юрид.наук. – СПб., 1999 - 24с.

7. Сырых В.М. Теория государства иправа: учебник для вузов. – М.: Былина, 1998.-704c.

8. Купцова О.Б. Правотворческие ошибки как деструктивный фактор функционирования государства// Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с. 460-467.

9. Теорія держави і права. Підручник за заг. ред. Н.І. Матузова та А.В. Малько. Режим доступу Інтернет http://www.bibliotekar.ru/teoria-gosudarstva-i-prava-1/106.htm

10. Карташов В.М. Ошибочная правотворческая деятельность (дискуссионные вопросы понимания) // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с. 115-122.

11. Лазарев В.В. Роль Конституционного Суда Российской Федерации в установлении и преодолении ошибок законодателя // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с. 139-152.

12. Давидова М.Л. Явне и неявне ошибки законодателя: проблемы классификации и правове последствия // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с. 317-326.

13. Баранова М.В. Правотворческие ошибки в сфере рекламной деятельности // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с. 753-768.

14. Якушин В.А. Ошибка и ёё уголовно – правовое значение. – Казань, 1988. с. 35.

15. Калєніченко Л.І. «Помилка» та «омана»: аналіз співвідношення понять // Право і суспільство. -2010.-№4.- с. 36-39.

16. Коврига З.Ф.Генезыс и правовые последствия судебной и следственной ошибки/ З.Ф. Коврига, К.А. Панько// Правовая наука и реформа юридического образования : Сборник научных трудов. – Воронеж, 1995. – Вып. 1. – с.91.

17. Мамчун В.В. Риск законодателя и правотворческая ошибка: доктрина и практика // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с.446-460.

18. Євграфов П.Б., Євграфова Є.П. Преодоление законотворческих ошибок Конституционным судом Украины // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах: Материалы международного научно – практического круглого стола (29-30 мая 2008 года) / под. ред. В.М. Баранова, И.М. Мацкевича. – М.: Проспект, 2009. – с.171-183.

Поиск по сайту: