Перелік термінів для підготовки до КМР № 2

Античність - Ант́ичність (від лат. antiquus старий, стародавній, старожитність) — період історії від 800 до н. е. до 600 у регіоні Середземного моря.Ця доба відрізняється від попередніх та наступних спільними та сталими культурними традиціями, а з початку 1 століття, внаслідок розширення Римської імперії, також і політичною та культурною цілісністю.

У більш вузькому розумінні античністю вважають історію стародавньої (архаїчної) та класичної Греції, еллінізму та Римської імперії (але лише доби республіки, принципату та домінату).

Проксенія(гостинність)- стародавня форма міжнародного права та міжнародних відносин у Стародавній Греції, існувала між окремими персонами, родами, племенами, державами. Проксен міста користувався в ньому порівняно з іншими іноземцями визначеними правами та перевагами у відношені торгівлі, аналогів, суду та ін. привілеями. Зі свого боку піроксен брав на себе обов’язок бути посередником між владою свого міста та цього.

Амфіктіонія - політичний і релігійний союз племен і міст Стародавньої Греції, який створювався для охорони спільних святилищ, храмів, організації релігійних свят і розв'язання міжплемінних питань.Найзначнішою була дельфійська амфіктіонія. Після завоювання Греції Римом (2 століття до н. е.) амфіктіонія втратила політичне значення

Ксенеласія – в Стародавній Спарті захід вигнання або недопущення іноземця на державну територію небажанх чужоземців

В древних источниках термин встречается в основном во множественном числе (ксенеласии).Первоначально термин обладал вполне узким значением — приказ спартанских властей по поводу изгнания с государственной территории определенных лиц иностранного происхождения. Впервые слово встречается в «Истории» Фукидида в контексте, связанном с напряженной обстановкой в отношениях между Афинами и Спартой, которые готовились к войне.Лишь позднее (впервые у Платона) это слово приобретает более широкий смысл. Слово начинает означать собственно изгнания иностранцев и ксенофобию вообще, иногда без всякой связи со Спартой

Ісополітія - коли дві чи більше держав бажають поєднатися узами дружби і взаємного сприяння. За такою угодою громадянам однієї держави надавали в іншій ті ж самі політичні та приватні права, що й місцевим громадянам. Ісополітія була двох видів: двостороння, тобто взаємна, або одностороння, тобто однобічна. Наприклад, платейці користувались ісополітією в Афінах. Ісополітія була й персональна, коли її діставали приватні особи, політичні діячі та ін.

Сімболи – договір вирішення спірних питань на врегулювання між державами та їх громадянами; за наявності доброї волі або союзних відносин між ними

Закон про андролепсію - законне викрадення влюдей в якості заложників.

В Афінах існував закон про те, що я кщо афінець помре насильницькою смертю якійсь іноземній державі, то родичі вбитого обов’язково мають за нього помститися. Якщо ж держава де це трапилося відмовляється видати вбивця і таким чином бере на себе провину, то мститель за вбивство має право прибегнуть до андролепсії. Він може зхватити до трьох гражданів цієї держави, щоб передати їх афінському судові. Якщо суд визнає андролепсію незаконною, то сам обвинувач буде нести покарання.

Сіммахія - Другий Афінський морський союзбув створений з метою боротьби за панування в Егейському морі і чорноморських протоках, опанування північними ринками збуту і джерелами сировини, особливо районів Фракії і Причорномор'я, в чому були дуже зацікавлені Афіни, Візантій, острівні поліси Егейського моря (Хіос, Родос, Мітілена та ін.).Завданням союзу було також протидія Спарті як у її прагненні ліквідувати демократичні порядки в грецьких полісах, так і у встановленні її гегемонії в Греції. Він був створений всупереч умовам Анталкідова миру 387 до н. е. У 374 р. число членів союзу досягло 70. Спарта договорами 374 і 371 рр. була змушена визнати існування Другого Афінського морського союзу після низки запеклих військових зіткнень з ним.

Союз був заснований на більш демократичних засадах у порівнянні з Делосським союзом. На чолі його було поставлено два рівноправних органи: синедріон (рада) союзників і Афінські народні збори, причому фінансами союзу відав синедріон, який встановлював розміри добровільних асигнувань для кожного члена.Однак великодержавницькі прагнення Афін, що проявлялися з 60-х рр. 4 ст. до н. е., а також посягання на права союзників призвели до повстання проти Афін їх більшої частини і до, так званих, союзницьких воєн 357—355 рр., результатом яких був розпад Союзу. Офіційно він був розпущений македонських царем Філіппом II після битви при Херонії (в 338 до н. е.)

Перший Афінський морський союз - розвиток Афін тісно пов'язаний зі зростанням їхньої морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу, відомого також як Делоський союз і створенням Афінської морської держави. Цей союз існував у 478/477 — 404 до н. е. та був названий за островом Делосом, на якому відбувались збори союзних держав.

Найвищий розквіт Афінської держави і піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (444—429 до н. е.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, але з ліквідацією майнового цензу і введенням оплати державних посад всі корінні громадяни Аттіки чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, але й культурного життя Давньої Греції. За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Фідій та ін. Було відбудовано Акрополь, споруджено Парфенон, Пропілеї, Одеон.Афінська демократія на той час була прогресивним суспільним явищем, але відзначалась паразитичним характером. Її матеріальну основу становили експлуатація рабів та союзних міст-держав (їх було близько 200), що входили до складу Афінської морської держави. Агресивна зовнішня політика союзу, спрямована на встановлення гегемонії в Греції, панування в інших районах Середземномор'я, наштовхнулась на сильного суперника — Спарту і зрештою привела до Пелопоннеської війни (431—404 до н. е.), що закінчилась поразкою Афін і розпадом Делоського союзу.

Поліс- місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. Криза полісу припадає в Греції, яка пережила період найвищого розквіту полісу в 5 столітті до н. е., на початок 4 століття до н. е., в Римі, де полісні відносини досягли найбільшого розвитку в 5-3 століття до н. е., на 3-1 століття до н. е. Проте поліс у дещо відозміненому вигляді залишався базовою політичною структурою і в елліністичних монархіях, і у Римській імперії - аж до V ст.

Велика грецька колонізація - (VІІІ — VI ст. до н. е.) — процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Сам термін «колонізація» походить від лат. colo (живу, населяю, обробляю). Греки називали новостворені поселення апойкіс від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке заснувало свою колонію, носило назву метрополія(місто -мати). Власне, грецька колонізація мала такий вплив на подальший розвиток еллінських традицій на сусідніх територіях, що період VІІІ — VI ст. до н. е. отримав назву епоха Великої грецької колонізації.

Клерухі- афінські громадяни із нижніх прошарків суспільства, які виділялися ділянки землі на території союзних полісів – вони стали опорою влади .давньогрецькі військово-землеробські поселення, що зазвичай виводились на територію підлеглих або союзних держав. Головними завданнями клерухій були забезпечення власним господарством безземельних громадян та здійснення військово-політичного контролю над союзниками. Найбільше число клерухій створювалося афінянами. Перша клерухія була заснована на о. Саламін близько 570 до н. е.. Дуже багато їх було створено під час існування Делосського союзу. При цьому клерухи залишалися афінськими громадянами.Клерухії викликали незадоволення союзників, і до часу Другого Афінського морського союзу афіняни були змушені від них відмовитися

Еллінізм - етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.

Діадохи( з грец. Наступник) - полководці Александра Македонського, що після його смерті 323 до н. е. розділили між собою його імперію.Між ними виникла кривава боротьба, що тривала 22 роки і закінчилась битвою при Іпсі 301 до н. е., у якій загинув Антигон. Цей час відомий в історії під назвою епохи діадохів. Наслідком цієї боротьби було виникнення нової системи держав, до якої увійшли всі землі від Адріатичного моря до Інда. Найважливішими з цих держав, звичайно званих елліністичними, були: Єгипет, під владою Птолемеїв; Сирія, де панувала династія Селевкідів; Македонія, під владою нащадків Антигона Гоната. До них приєдналося ще в 282 до н. е. Пергамське царство під владою Атталідів. Всі ці держави згодом увійшли до складу Римської імперії.

Васалітет - слуга) — система взаємовідносин всередині панівного класу феодального суспільства, при якій один феодал (васал) визнавав над собою зверхність більшого, могутнішого феодала (сеньйора), даючи йому клятву на вірність в обмін на покровительство і захист. Васалітет, як правило, був пов'язаний з наданням васалові земельного наділу (феоду) у тимчасове або спадкове володіння

Республіка - форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний строк, з окресленими законом повноваженнями, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Імперія - первісно у Римі це форма управління державою, яка нагадує військову владу (єдиний керівник — імператор, накази якого всі повинні виконувати без заперечень). Імперія у Римі і виникла у результаті того, що військові захопили владу. Пізніше цим словом стали позначати велику державу, створену шляхом включення у свій склад територій інших держав, колоніальних володінь (тобто на зразок Римської Імперії). Таким чином в Римі розглядали дві форми управління державою — імперія і республіка

Колегія феціалів - имська колегія жреців, єдиною функцією якої було ритуальне оголошення війни за дозволом сенату Рима. Для того 4 з 20 членів колегії вимагали від можливого супротивника відновлення статусу-кво і початку війни протягом місяця, якщо не відбудеться задовільнення вимог. Для ритуального захисту свого посольства на чужій території один з феціалів (verbenarius) мав при собі зібрані у Римі землю і трави. При оголошенні війни приносилася в жертву вбивта камінням свиня, яку повертали до ворожого кордону, після чого туди кидалася Гаста. Обряд феціалів формально забезпечував Риму ведення справедливої війни

Рекуператори – в Стародавньому Римі особливі магістрати, що судили римських громадян з іноземцями

Легати

Варвари – люди, котрі для давніх греків, а потім і римлян були чужеземцями, розмовляли на незрозумілій для них. В новий час варварами почали називати народи, які вторгалися на територію Римської імперії та засновували на її території самостійні держави(королівства)

Федерати– племена варварів, що жили в римській імперії в прикордонних областях та отримували за службу землі та деякі привілеї

Во времена Поздней империи — варварские племена, поступившие на военную службу к римлянам и нёсшие её на границах Римской империи. Получали за службу пограничные земли для поселения и жалованье. Наибольшее значение федераты имели в IV—V вв. Зачастую данные меры были вынужденные, таким образом императоры откупались от варваров, армии которых не могли победить, а заодно ставили их себе на службу. Подобные договоры заключались не между государствами или народами, а лично между правителями, и потому после смерти правителя, заключившего договор, союз обычно прекращал существование. Для эпохи Поздней империи неясно разграничение между лат. foederati — федератами и лат. socii — союзниками. Известно, что последние традиционно служили в римском войске, не являясь гражданами Рима. Различить союзников и федератов в источниках не представляется возможным[1]. Сам термин «федераты» входит в употребление в Риме начиная с V века, однако подобный вид взаимоотношений с варварами существовал и до того, в IV веке. Служба варваров в римской армии и расселение их на римской территории способствовали постепенной варваризации как самой армии (в меньшей степени это касалось командного состава[2]), так и государства.

Принцепс - первый в списке древнеримских сенаторов (принцепс сената (princeps senatus)), обычно старейший из бывших цензоров.

Официально прицепс не имел особых полномочий и прав, кроме почётного права первым высказывать своё мнение в сенате по запросу консулов. Тем не менее в эпоху республики некоторые принцепсы сената пользовались большим авторитетом и нередко оказывали сильное влияние на политику (например, Сципион, Помпей). В период Империи, начиная с Августа, титул «Принцепс сената» обозначал носителя единоличной власти — императора

Муніціпії - «обов'язок, служба» та лат. capio — «беру») — у часи Римської республіки так називалися залежні від Риму міста Лаціо і пізніше Італії. Жителі цих міст отримували такі самі обов'язки як і римські громадяни (лат. munera capere), а міста часткове самоуправління чи префекта призначеного Римом. З часів Другої латинської війни (338 р. до н. е.) всі громадяни Municipia cum suffragio мали всі права римських громадян. Першою Муніціпією цього роду вважають місто Тускул. Довший час громадяни Municipium suffragi мали дещо менші права як римські громадяни — вони мусили служити в армії, платити податки, але не мали права голосу при виборах та не були занесені у Триби.У часи імперії права муніціпій отримували також і міста поза Італією. З 212 року всі міста імперії отримали ранг муніціпії

Внутрішня дипломатія

Поиск по сайту: