Сучасна демократія й проблеми її становлення

Демократія західного зразка сформувалася з ліберальної полі­тичної системи і успадковує її основні організаційні принципи: кон­ституціоналізм, поділ влади, а також такі цінності, як індивідуальна воля, права людини, автономія меншості й т.д. Оцінки й назви сучас­ної демократії є неоднозначними. її часто називають плюралістич­ною, оскільки вона базується на не існуючій раніше різноманітності суспільних інтересів (економічних, соціальних, культурних, релігій­них, групових, територіальних та інших) і форм їхнього вираження (політичних партій, асоціацій і об'єднань, суспільних систем, громад­ських ініціатив і т.д.).

Демократія - це не влада стабільної більшості, оскільки саме вона є мінливою й не монолітною й звичайно складається на основі комп­ромісів між індивідами, а також різними групами і об'єднаннями. Жодна з груп сучасного західного суспільства не здатна монополізу­вати владу й приймати рішення, не спираючись на підтримку інших " суспільних асоціацій. Об'єднавшись, незадоволені групи можуть бло­кувати небажані рішення, виступаючи тим самим найважливішою со­ціальною противагою, що стримує тенденції до монополізації влади.

Обмеження в політичних рішеннях інтересів тих або інших груп зазвичай збільшує залучення у політику їхніх членів і тим самим підсилює їхній вплив на подальшу політику. В результаті складної конкурентної взаємодії на основі політичних блоків і компромісів у Державних рішеннях установлюється динамічний баланс, рівновага групових інтересів.

Демократія, таким чином, являє собою форму правління, яка до­зволяє різним суспільним групам вільно висловлювати свої інтереси й знаходити в конкурентній боротьбі компромісні рішення, що відо­бражають їх баланс.

Якщо узагальнити різноманітні концепції плюралістичної демо­кратії, то можна виділити такі загальні основні соціально-політичні конструкції: 1) зацікавлена група - це центральний елемент демо­кратичної політичної системи, що гарантує реалізацію інтересів, прав і свобод особи; сама особистість при цьому відсувається на другий план, хоч її статус як первинного суб'єкта влади й не заперечується; 2) загальна свобода як результат конфліктної взаємодії різних груп та їхніх компромісів; ця свобода не існує апріорі, до змагання різних політичних діячів, а формується в процесі «примирення», зрівняння різних інтересів; 3) суперництво й баланс групових інтересів - соці­альна основа демократичної влади, її динаміки; 4) єдність і противага поширюються не тільки на інституціональну сферу (лібералізм), але й на соціальну область, де об`єктами є групи-суперники; 5) «розум­ний егоїзм», особистий і груповий інтереси як генератори політики; 6) держава - не «нічний сторож» (лібералізм), а орган, що відповідає за нормальне функціонування всіх секторів суспільної системи й під­тримує у суспільстві соціальну справедливість; із плюралістичною теорією демократії цілком є сумісними теорія й практика соціальної держави, що забезпечують гідні умови життя кожній людині; держа­ва - це також арбітр, що гарантує дотримання законів, «правил гри» в змаганні різних груп і не допускає монополізації влади; 7) дифу­зія, розшарування влади між центрами політичного впливу: держав­ними інститутами, партіями, групами інтересів та ін.; 8) наявність у суспільстві ціннісного консенсусу, що припускає визнання й повагу всіма учасниками політичного змагання основ існуючого державно­го ладу, демократичних правил гри, прав особистості, закону; 9) де­мократична організація самих базисних груп як умова адекватного представництва інтересів громадян, що входять до цих груп, без цьогодемократія перетворюється в плюралізм еліт.

Демократія має переваги й недоліки, сильні й слабкі сторони. На противагу безоглядному політичному оптимізму, що особливо яскраво виявився, наприклад у СРСР у другій половині 80-х років, коли здавалося, що демократія є щось вище й остаточне, тобто тільки слід її досягти й вся решта додасться, варто визнати, що демократія є не шлях, а «розпуття», не досягнута мета, а тільки лише «проміж­ний» пункт.

Своїми найширшими можливостями й перспективами демокра­тія начебто б викликала певні очікування, які вона не має сил задо­вольнити, а своїм духом терпимості й прийняттям всіх думок вона відкрила простір, у тому числі й для дій, що прагнуть її знищити. Ін­шою вона бути не може, тому що це - її природа, її перевага, однак цим вона могла задовольнити лише деяких, але ніяк не всіх. У людей завжди залишається потреба продовжувати вдосконалювати нескін­ченно примарний абсолютний ідеал й ніякою політичною системою їх не задовольнити. Тому питання про те, чи може демократія замі­нитися іншими формами, має ясну відповідь: це траплялося раніше, існує зараз і може відбутися в майбутньому.

Поступове вкорінення сучасної демократії й підвищення її впли­ву на різні сторони життя привели до того, що в наш час поняття демократії розширилося й стало містити не тільки характерні риси форми політичного правління (від його всенародності до умов учас­ті громадян у самоврядуванні), але також ідеологічні й світоглядні підходи до відносин між людьми, моральні й навіть філософські пе­редумови людського існування в умовах сучасності. Це спонукало політичну науку відрізняти демократію в широкому або ідеальному змісті від її політичної, переважно інституціональної основи. Най­більш послідовно, мабуть, таке розрізнення проводив В. Даль, який користувався в першому змісті словом «демократія» й запропонував використовувати для позначення інституціональних рішень слово «поліархія». Воно дослівно перекладається як «багатовладдя, правління багатьох» і для древніх еллінів, скоріше, мало не­гативний відтінок, пов'язаний з розбродом і неузгодженістю прав­ління. У наш час цим словом, навпроти, підкреслюються політичний плюралізм і здатність інститутів сучасної демократії забезпечувати взаємодію і узгодження інтересів без втрати їхньої самостійності й принципової рівності.

Виявляється, що принципова проблема демократії, як і будь-якої іншої політико-ідеологічної системи, полягає в тому, яким чином вона поєднується з природою людини, чи виходить вона з реальної, часом хворобливої суперечливості сучасної особистості обмеженості її ресурсів, з її забобонів і болісних комплексів або ж орієнтується на якийсь утопічний ідеал людини. Дотепер нерідко стверджують, що демократія взагалі, включаючи й сучасну, не тіль­ки нормативна, але й основана на безкомпромісних вимогах доброти й досконалості людей.

Сучасна демократія ґрунтується на уявленнях про невизначену й таку, що розвивається, а тому багатогранну природу людини. Тому кожний може, по-перше, знаходити й реалізовувати те, що виявить­ся йому корисним, а по-друге, використовувати потенціал демократії для відкриття нових своїх здатностей, розвитку своєї особистості і удосконалювання людської природи взагалі (демократія, що розви­ває, а потім і плюралістична демократія).

Демократія, таким чином, - це не статичний стан, а процес, що постійно розвивається з принципів демократичного устрою, широти охоплення проблем і просторів. На цей час переважають два осно­вних підходи до проблеми демократії.

На думку першої групи фахівців, хоча зараз начебто і спостеріга­ється тріумфальний марш демократії по всьому світі, вона все-таки в першу чергу є продуктом розвитку й культури західного типу. Це викликає сумнів у її тривалій стабільності в інших частинах світу.

Інші фахівці розглядають демократію як мету історії й назива­ють перехід до демократичного типу правління справжньою світо­вою революцією. Використовуючи історичну і антропологічну аргу­ментацію, вони доводять, що демократія - єдина форма суспільного життя, притаманна людині. Тому еволюційний розвиток людського роду зрештою приводить до торжества демократії як ще один «крок до прориву» у цивілізацію.

Поиск по сайту: