Поняття, значення і завдання Особливої частини кримінального права

Кримінальне право поділяється на 2 частини: Загальну, в якій, як ви вже знаєте, поміщені загальні норми, що визначають поняття злочину, встановлюють підстави кримінальної відповідальності, форми і види вини, стадії вчинення злочину, співучасть у злочині і організована злочинна діяльність, систему і види покарань тощо, і Особливу частину, яка містить кримінально-правові норми, що встановлюють кримінальну відповідальність за конкретні злочини.

Особлива частина кримінального права – це систематизована сукупність правових норм, які встановлюють ознаки визначених кримінально караних діянь і міри (заходи) покарання, що можуть бути призначені (застосовані) судом особам, які винні в їх вчиненні.

Обидві частини, як певні підсистеми Кримінального кодексу, між собою тісно пов’язані. Їх єдність визначається спільним завданням і принципами. Загальні поняття і ознаки злочину та інші інститути Загальної частини наповнюються конкретним змістом у нормах Особливої частини.

Тому неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до Загальної частини.

В той же час не можна застосовувати окремо Загальну частину без Особливої частини.

Неможливо, наприклад, засудити особу за замах на злочин за ст.15 ККабо співучасть у злочині за ст.27 КК, не роблячи при цьому посилання на відповідну конкретну статтю Особливої частини.

Крім того, в основі норм Загальної та Особливої частин лежить єдина кримінальна політика держави, спрямована на боротьбу із злочинністю шляхом застосування до осіб, які вчинили злочини, заходів кримінального покарання.

Ця єдність визначається також і єдністю завдання, яке стоїть перед обома частинами кримінального законодавства, а саме:

“…правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам” (ч.1 ст.1 КК).

В той же час Загальна і Особлива частини мають відмінності за змістом і побудовою норм.

Як вже вказувалося вище в нормах Загальної частини сформульовані завдання кримінального законодавства (ст.1 КК), визначені межі його дії, дається загальне поняття злочину та перелік видів покарань і підстав звільнення від кримінальної відповідальності або відбування покарання, стадії вчинення злочину і співучасть у злочині та інші загальні для всіх складів злочинів положення.

В Особливій частині КК наводиться вичерпаний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. В нормах Особливої частини вказуються, які конкретні суспільно небезпечні діяння визнаються законом злочинними і які види заходів покарання можуть бути призначені судом за їх вчинення.

Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, визнається злочином, тобто має місце принцип: немає злочину без вказівки щодо нього в законі.

Звідси і відмінність норм у побудові та в їх формі.

Якщо для будь-якої норми Особливої частини характерно наявність:

- гіпотези;

- диспозиції;

- санкції,

то усі норми Загальної частини носять описовий характер і ні одні із них не містить санкції.

Але така відмінність за змістом і побудовою норм Загальної і Особливої частин не відмежовує їх, а навпаки свідчить про їх єдність, нерозривність.

Так, норми Особливої частини застосовуються, як правило, самостійно, без одночасного застосування якої-небудь із статей Загальної частини. Однак, це зовсім не означає, що вони застосовуються незалежно від норм Загальної частини.

Так, при вирішенні питання про притягнення до кримінальної відповідальності повинні бути проаналізовані статті Загальної частини, що передбачають різні обставини в обов’язковому порядку, які дають підстави для звільнення від кримінальної відповідальності (ст.44-49 КК) або відбування покарання (ст.74-87 КК), статті (ст.22 і ст.19 КК), які визначають вік кримінальної відповідальності за певний вид злочину, осудність; форму і вид вини (ст.23-25 КК), статті, які визначають умови і підстави та порядок відповідальності за готування до злочину або замах на злочин (ст.13-15 КК); за співучасть у злочині або причетність до нього (ст.26-31 КК) тощо.

Тільки переконавшись у повній відповідності конкретних обставин справи з положеннями цих статей, можна притягувати особу до кримінальної відповідальності.

При призначенні покарання (його виду та розміру) суду належить керуватися положеннями, які містяться в Загальній частині:

- про мету покарання (ст.50 КК);

- види покарань (ст.51-64 КК);

- обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання (ст.66-67 КК) тощо.

Значення Особливої частини полягає в тому, що з метою правильної організації боротьби із злочинністю вона:

- містить вичерпаний перелік злочинів, тобто законодавчо встановлює межі криміналізації суспільно небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини;

- законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, що створює ефективні можливості цілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в суворих рамках закону;

- має загальнопревентивну функцію свої норм, які під загрозою покарання примушують нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяє їх попередженню;

- відмежовує область злочинних і кримінально-караних діянь від вчинків, хоча б і суспільно небезпечних, але не злочинних і кримінально не караних.

ВИСНОВКИ З ПЕРШОГО ПИТАННЯ:

Як висновок з цього питання можна сказати, що Особлива частина кримінального права складається із сукупності норм, що встановлюють, які конкретні суспільно небезпечні діяння визнаються злочинними і яке конкретне покарання застосувати до осіб, винних у їх вчиненні.

Будучи у нерозривному зв’язку, Загальна і Особлива частини утворюють єдине за своїм змістом і завданням кримінальне право, яке є одним із знарядь держави в здійсненні політики в області боротьби із злочинністю.

2. Система Особливої частини Кримінального кодексу України

Як Загальна частина, так і Особлива частина КК 1960 р. зазнала значних змін у своїй системній побудові в КК 2001 р.

Система Особливої частини КК – це об’єднання норм, які визначають кримінальну відповідальність за окремі злочини, в певні групи (розділи)за ознаками загальності споріднених суспільних відносин, (родовий об’єкт), на які посягають злочини, а також розташування норм усередині розділів за безпосереднім об’єктом посягання.

Таким чином, в основі системи Особливої частини лежить класифікація видів злочинів, передбачених чинним законодавством. Підставою класифікації є такий елемент злочину, як його родовий об’єкт.

Поняття об’єкту злочину, види об’єктів та значення правильного їх визначення вами вивчено в Загальній частині.

Отже, система Особливої частини відображає систему суспільних відносин, цінностей, які охороняються кримінальним законодавством.

Сутність класифікації злочинів полягає у тому, що всі злочини, які посягають на один і той же родовий об’єкт, об’єднуються в одну групу – так, виходячи із загальності родового об’єкта злочину, що посягає на приватну, колективну і державну власність (викрадення шляхом крадіжки, грабежу, розбою чи інше незаконне заволодіння шляхом шахрайства, вимагання, привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем або інші діяння проти власності об’єднані в один розділ VI “Злочини проти власності” (ст.185-198 КК).

Крім рядового об’єкта в деяких групах злочинів враховуються особливості суб’єкта злочину:

- службова особа – злочини у сфері службової діяльності (розділ XVII ст.364-370 КК);

- військовослужбовець, військовозобов’язаний – злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) розділ ХІХ ст.401-435 КК.

Також в ряді випадків враховується при цьому і предмет злочину, а саме:

- наркотичні засоби, психотропні речовини;

- їх аналоги;

- прекурсори;

- та інші речі об’єктивного світу, які безпосередньо з ними пов’язані:

- кошти;

- обладнання, призначеного для виготовлення вказаних речовин.

Це найшло своє відображення в розділі ХІІІ “Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення” ст.305-327 КК.

Розробка наведеної системи Особливої частини КК була пов’язана з вирішенням цілої низки теоретичних і практичних питань, пов’язаних із необхідністю розподілу та розташування у певному порядку норм, що передбачають відповідальність за конкретні злочини. Ця система Особливої частини КК відобразила не тільки певні теоретичні здобутки з питань її побудови, за період з 1960 року, а, головним чином, відобразила ту систему суспільних відносин та соціальних цінностей, які склалися в Україні в перші 10 років її формування як незалежної, демократичної держави і які підлягають кримінально-правовій охороні.

Вважається за доцільним щодо розміщення на першому місці розділу “Злочини проти основ національної безпеки України”, що відповідає структурі Конституції України, статті 1 та 2 якої вказують на основні постулати української державності, захист яких, у тому числі за допомогою кримінального закону, набуває на даному етапі становлення України неабиякого принципового характеру. Тому захист основних прав і свобод людини і громадянина в державі перебуває в безпосередній залежності від стану її національної безпеки.

Велика глава ІІІ КК 1960 р. “Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи” (ст.93-126) в КК 2001 р. поділена на 3 самостійні розділи:

Розділ II ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ” (ст.115-145 КК);

Розділ III ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ” (ст.146-151 КК);

Розділ IV ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ” (ст.152-156 КК).

Ця система Особливої частини КК є більш зручнішою для застосування, оскільки відразу дає слідчому, прокурору, судді, адвокатові орієнтир у розміщенні тих чи інших статей у КК. Та і для громадян України дуже важливо, щоб було досить просто відшукати в кодексі ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин.

На відміну від КК 1960 р., який окремо передбачав відповідальність за злочини проти державної і колективної власності (глава ІІ ст.81-92 КК) та проти індивідуальної власності (глава V ст.140-146 КК) в КК 2001 р. виділено один розділ VI “Злочини проти власності” (ст.185-198 КК).

Це і закономірно, рівність форм власності, що проголошена Конституцією України та законодавством (Закон України “Про власність в Україні” від 7.02.1991 р.) виключає потребу диференціації відповідальності в залежності від належності майна тому чи іншому власнику, як це було в КК 1960 р.

Система Особливої частини КК 2001 р. поновилась новими розділами, які були невідомі КК 1960 р., а саме:

Розділ VIII ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ” (ст.236-254 КК);

Розділ XVI ‑ “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП'ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ” (ст.361-363 КК);

Розділ XX ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ” (ст.436-447 КК).

Ці розділи містять значну кількість статей, якими вперше встановлюється кримінальна відповідальність за діяння, що є суспільно небезпечними.

Так, у розділі VIII новими є:

Стаття 236. “Порушення правил екологічної безпеки”;

Стаття 237. “Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення”;

Стаття 253. “Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля”.

У розділі XVI новими є:

Стаття 362. “Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем”;

Стаття 363. “Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем”.

У розділі ХХ новими є:

Стаття 437. “Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни”;

Стаття 439. “Застосування зброї масового знищення”;

Стаття 442. “Геноцид” та інші.

Більшість статей цього розділу уведені до КК 2001 р. у відповідності із міжнародними конвенціями та договорами, учасником яких є України.

Також знайшла своє рішення давно назріла проблема, яка знайшла своє достатнє обгрунтування в наукових розробках і потребою практики, у виокремленні в самостійні розділи Особливої частини таких посягань, як:

Розділ X ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА” (ст.271-275 КК);

Розділ XI ‑ “ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ” (ст.276-292 КК);

Розділ XIII ‑ “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ” (ст.305-327 КК);

Розділ XIV ‑ “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ” (ст.328-337 КК).

Завершує систему Особливої частини КК розділ ХХ “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”.

Вважається, що норми цього розділу будуть застосовуватися дуже рідко, а сфера їх дії вочевидь обмежена. КК України, на відміну від подібних розділів (глав) КК інших держав, в цей розділ включені статті, що спрямовані на охорону міжнародного правопорядку.

Зокрема, ст.444 “Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист” та ст.445 “Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця”.

Поиск по сайту: