Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розвиток страхової справи на Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ столітті

Цивілізованим країнам довелося пройти довгий історичний шлях розвитку, коли ними була усвідомлена ідея необхідності й корисності страхової справи для життя. Ризиковий характер життєдіяльності – головна причина хвилювань кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя.

У ході конкретно-історичного розвитку страхових закладів, теорії страхування та страхової культури населення в усіх країнах світу сформувався або формується сучасний, повноцінний ринок страхових послуг, де різноманітні страховики забезпечують усе зростаючі потреби страхувальників. Однак багато питань його виникнення та формування в межах як окремих країн, так і регіонів, особливо в історико-економічному аспекті, залишаються малодослідженими або недослідженими взагалі. Зокрема, практично відсутні праці з історії страхової діяльності в Україні.

Ця обставина й обумовила мету даного дослідження – розглянути історію розвитку страхування й страхового ринку українських земель у складі Російської імперії протягом XIX – початку XX ст.

З поступовим розвитком суспільних відносин крокувала вперед і галузь страхування, у тому числі і на українських землях у складі царської Росії у XIX – на початку XX ст. Класичне страхування прийшло із Західної Європи ще у ХVІІІ ст. На той час у Петербурзі та Москві з’явилися філії англійських страхових компаній. Але вже у 1786 році була встановлена державна монополія на даний вид діяльності. Початок поклав указ імператриці Катерини II, яким вона у 1786 р. зобов’язала Державний позичковий банк здійснювати у всіх містах страхування кам’яних будинків, що знаходилися у нього під заставою.

Справжнє ж формування національних традицій у сфері страхування розпочалося в царській Росії і опосередковано в Україні та інших регіонах у другій половині XIX ст. Однак потрібно відразу зазначити, що ідеологія нової галузі економічної діяльності розроблялася та впроваджувалася виключно імперським центром і виключно в його інтересах, а національні околиці розглядалися і були пасивними об’єктами її застосування, постачальниками все зростаючих мас страхувальників для переважно петербурзьких і московських страхових закладів.

Іншими суб’єктами були приватні страхові компанії. Узявши у першій половині XIX ст. ще нечисленні недержавні страхові заклади під твердий державний контроль, і водночас під свою опіку, влада надала їм можливість вижити і процвітати за умов відсутності справжньої ринкової системи, а в майбутньому стати монополістами у своїй галузі. За таких обставин чисельність страхових закладів не збільшувалася швидко. Ті ж новостворені організації, які не змогли встановити тісний зв’язок з урядовим апаратом, швидко перетворювалися в аутсайдерів і з часом банкрутували, не витримуючи конкуренції із привілейованими страховими акціонерними товариствами.

Початок же організації привілейованих установ поклало створення в 1827 р. «Першого Російського від вогню страхового товариства» (з основним капіталом у 4 млн руб.). Воно мало виключне право на здійснення страхових операцій в Одесі. У 1835 р. було засноване «Друге Російське від вогню страхове товариство», що одержало монополію на 12 років на страхування в інших 40 губерніях Росії. Аналогічне «дароване» виключне право, без сплати податків, крім мита до скарбниці, з 25-ти річним привілеєм виняткового страхування мала компанія «Саламандра». Одна з філій цього товариства знаходилося і в місті Житомирі – Житомирське агенство страхового товариства «Саламандра», що було засноване у 1846 році [1, арк. 1-1зв.]. Монопольне право на проведення страхової діяльності у Волинській губернії давалося товариству з тією метою, щоб швидше створити стійку фінансову базу і не розпорошувати страховий капітал по дрібним компаніям.

Новий статут страхового товариства «Саламандра» був прийнятий 30 липня 1914 року. У ньому було закріплено, що товариство приймає на страхування від вогню різного роду майно, як рухоме так і не рухоме. Разом з тим не страхувалися: контракти, зобов’язання, векселі та інші документи; золоті та срібні злитки і монети, кредитні бюлетні та цінні папери державних і приватних установ, а також легкозаймисті речовини. Найімовірніше причиною цього були можливі махінації у фінансовій сфері та важкість нагляду за легальністю їх використанням[6, арк.1 зв.].

У свою чергу товариство не виплачувало застраховану суму у випадку, коли майно пошкоджене від військових дій, народних повстань, заколотів, унаслідок землетрусів і від смерчів, у випадку знищення чи пошкодження майна внаслідок вибуху від «пороховыхъ мельниць или магазиновь или вследствие каких-либо других причин» та інших ситуацій, умовами договору не передбачених. Заради отримання прибутків навіть незважаючи на дані умови, досить поширеним було страхування у період 1915-1916 рр., коли німецько-австрійські війська зруйнували майже половину житлових і господарських будівель Волині. Наприклад, Петро Ісакович Костелян у період з 5 лютого 1915 по 5 лютого 1916 року звертався до товариства тричі для страхування від вогню: парову та паперову машини та інше. Сам же родом був з управи містечка Миропіль Новоград-Волинської управи, з чого можна зробити висновки, що товариство вело діяльність на території всієї Волинської губернії[6, арк. 2 – 2зв.].

Страхувати майно міг не тільки його власник, а й «залогодержатель, наниматель, экспедиторь, арендтор и, вообще, всякое лицо имеющее при заключеніи договора правомерний интересь въ огражденіи имущества от убытковъ» [6, арк. 9]. Усі матеріали, товари, машини, приміщення приймалися на страхування поодиночно або ж партіями, з означенням кількості, міри, ціни на день заключення договору страхування. Так, дружина капітана Зінаїда Олексіївна Синкевич застрахувала барак, кухню, комору та забор у війьковому містечку міста Житомир [6, арк. 16]. Окрім власників страхувалося майно орендарів, якце бкло у випадку з Петром Ісаковичем Костеляном [6, арк. 10]. Товариство вело відомості про справжні ціни на будівельні матеріали і поодиноку робочу силу для більш кращого визначення виплати страхової премії у будь-який період. Наприклад, вказувалися розцінки на оплату за день: столяра – 1 руб. 30 коп., плотника – 1 руб 10 коп., маляра, штукатура, пічника – 1 руб. 20 коп., різноробочого – 60 коп. [3, арк. 1-3]. Суворо контролювалася оціночна вартість застрахованого майна на момент укладання договору, що дозволяло контролювати страховий фонд товариства.

Неодноразово товариство «Саламандра» страхувало майно юридичних осіб. Наприкладу, Акціонерного товариства «Погребищенской Вальцевой Мельницы», що знаходилася в Бердичівському повіті в місті Погребище [6, арк. 15]. Часто страхувалося церковне майно: у 1915 р. до товариство звернулося «Духовное правление Эврейського Портяжского общества города Житомир» про страхування молитвеної школи, що розташована у місті Житомир по вулиці Гостинній [6, арк. 18].

Досить налагодженою при товаристві була система зв’язку між страховиками, через телеграми та листи, що сприяло мобільності. Наприклад, Акціонерне товариство «Погребищенской Вальцевой Мельницы» надіслало телеграму з проханням переробити страховий договір, оскільки до нього не було включено весь перелік товарів, які піддавалися страхуванню [5, арк. 5], або ж повідомлення про те, що вони засвідчують отримання страхової суми[5, арк.7]. Миропільська картонно-паперова фабрика просила поновити страховий договір на раніше встановлених умовах [5, арк. 15]. Правління акціонерного товариства суконно-шерстяних мануфактур «І. Горенштейн» (місто Радомишль) повідомлює товариство про пожежу на фабриці та про запізнення з виплатою страхової суми [5, арк. 79]. Торговий дім «Ш. Глазбергъ и Сыновья» (містечко Нова Чортория) просила «возобновить договор страхования в связи с истеченеем договора» [5, арк. 73].

Іншим позитивом такого зв’язку був обмін досвідом, співробітництво та партнерство. У період з 1877 по 1919 рр. товариство вело постійну переписку з іншими страховими компаніями, де між ними були укладені угоди про перестрахування майна – це Петербузьке, Московське, Харківське, Тульске, Пензське, Кременчуцьке, Костромське, Тверське, Херсонське та інші товариства взаємного страхування від вогню. Досить налагодженими були звя’зки з Краківським товариством взаємного страхування майна від вогня. Так, у 1879 році між ними була підписана угода про перестрахування майна на 3 роки [2, арк. 7,9,13,56]. Ця співпраця була зумовлена історично, оскільки страховий ринок Царства Польського теж знаходився під контролем Російської імперії, аж до закінчення Першої світової війни.

На умовах закріплених у страховому договорі, майно, яке прийняте на страхування до товариства «Саламандра», заборонялося одночасно страхувати в інших товариствах, лише у випадку дострахування, коли застраховано майно було у неповній оціночній суммі [5, арк. 65].

Під суворим контролем стояло питання виплати страхових сум. Очевидно, що товариство не виплачувало ніяких грошей без певної перевірки. 26 січня 1915 року А. С. Книрель при страхуванні муки та пшениці було завдано збитків від диму і тому спеціально відряджена особа від товариства Д. С. Розенталь з’їздив до містечка Чартория, де перевірив правдивість завданих збитків [6, арк. 15]. Вже 4 лютого 1915 року до Товариства надійшов звіт від Д. С. Розенталя, у якому він повідомив про отриману в результаті поїздки інформацію: «осмотревъ место пожара, пришель к тому, чтобы однако устранить всякое неудовольствіе со стороны М. Г. Глазберга предложил ему сдать Товариству всю муку и пшеницу, за которую уплатить ему стоимость застрахованныхь товаровь кь 24 ноября 1914 г. за вычетомь доли риска господина Глазберга изь заявленной нимъ сумми убытка. Но г. Глазбергь оть сдачи товаровь Товариществу отказался т. к вь виду того, что въ настроящем времени цены противь 24 ноября значитльно поднялись, то ему удалось продать ихъ дороже цень 24 ноября» [6, арк. 21].

Товариство ніколи не страховало «всліпу» великі підприємства чи споруди, лише внаслідок дій перевірчих комісій, що виїджали до місця страхування надавалась можливість страхуння або видавалася відмова. Так, 18 лютого 1915 року на прохання про застрахування «табачного склада фабрики Торгового Дома Ш. Боярських и Синовья» доручивши «осмотреть упоминутое страхованіе. О результатах осмотра своевременно узвестить» [6, арк. 30]. 2 березня 1915 року до товариства був направлений інформаційний лист про згоду на страхування приміщення [6, арк. 36].

10 березня 1916 року від одного з управителів страхової контори надійшло зауваження про зменшення числа свого майна самих же випадків страхування, внаслідо чого страховий фонд зменшувався, що могло викликати банктутство. Які заходи товариство прийняло невідомо [8, арк. 38]. Але з погіршенням ситуації, яка існувала в період воєнної нестабільності, товариство припинило свою діяльність.

Таким чином, страхова товариство «Саламандра» проіснувало до 1918 р., цим самим підкресливши необхідність розвитку страхового ринку у Волинській губернії. Не дивлячись на військовий стан, що існував в той час страхування було досить популярним явищем.

Окрім вітчизняних товариств на ринок було допущено і іноземні. Для них було встановлено певні обмеження. Вони мали право страхувати нерухоме майно, що перебувало на території Росії у тому випадку, якщо російські страхові товариства відмовляли в страхуванні або ж вимагали страхову премію, що перевищувала 2,5 % від суми застрахованого майна.

Особи, які були викриті у страхуванні нерухомого майна за кордоном у випадках, не передбачених законом, а також агенти іноземних страхових товариств, що перебували у Росії, які були винні в страхуванні такого майна, піддавалися грошовому стягненню на користь скарбниці на підставі Уложення про покарання (ст. 1202 Уложення про покарання).

У 1871 р. були встановлені правила для іноземних страхових товариств, що відкривалися у Росії. Основні положення цих правил зводилися до такого: а) кожне іноземне страхове товариство при клопотанні про дозвіл на здійснення операцій по страхуванню у Росії зобов’язано було надавати діючий статут товариства й річні звіти в російському перекладі не менш, ніж за останні три роки; б) для забезпечення виплат страхового відшкодування іноземне страхове товариство повинне було внести до Російського Державного Банку заставу готівкою або державними процентними паперами; в) іноземне страхове товариство відповідало по зобов’язаннях усім своїм майном; г) ці товариства зобов’язані були дотримувати законодавства Росії; д) у випадку виникнення спірних моментів іноземні страхові товариства зобов’язані були підкорятися рішенням російських судових органів; е) уряду Росії необхідно було повідомити імена й місце перебування агентів іноземних страхових товариств.

Таким чином, аналіз основних положень цих правил свідчив про те, що законодавство цього періоду було спрямовано на зміцнення і розвиток перш за все національних страхових компаній. Аналізуючи історію страхової справи на Волині, варто визнати великий прогрес, але тільки, якщо виходити зі старого непорушного правила про те, що будь-яка величина, у порівнянні з нулем, є нескінченністю. Тим більше, останнім часом страховий ринок демонструє значну динаміку росту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

Архіви:

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.