ПОНЯТТЯ ЖАНРУ В ЖУРНАЛІСТИКОЗНАВСТВІ

Радчик Р. В.,

К. філол. н., доц.

УДК 82-92: 001.8: 371.315: 070

ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНІ ЖАНРИ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ ЖУРНАЛІСТИКИ

Розглядається жанрова структура національної пресової журналістики та еволюція формування жанрології. Також порушується проблема викладання груп жанрів, які склалися об’єктивно, у зв’язку із значними впливами на жанроутворення методик і досліджень західноєвропейських та англо-американських учених-журналістикознавців. Пропонується усталена класифікація груп газетно-журнальних жанрів.

Ключові слова: жанр, рід, вид, журнал, газета, журналіст, жанровий компонент, формат жанру, групи жанрів, професійний комунікант, інформаційний продукт.

The article describes the structure of genres in the national print journalism practice. It examines the development of genres theory and raises various issues in teaching practices concerning influences of West European and North American researchers. The article also proposes sophisticated classification of genres groups.

Key words: genre, sort, species, magazine, newspaper, genre component, genre format, genres groups, professional communicant, information product.

Актуальність теми цієї статті зумовлена насамперед відсутністю в національній школі журналістики єдиного усталеного наукового погляду на змістовий компонент газетно-журнальних жанрів, на чітку приналежність того чи іншого жанру до певної групи, що, безперечно, негативно впливає на методику викладання та засвоєння студентами вкрай необхідних знань із журналістського фаху, які є важливим інструментарієм у професійній діяльності кожного журналіста. Тому ця стаття є насамперед спробою дослідити початки формування жанрології, її трансформування впродовж років, можливо започаткувати дискусію з метою вироблення і узаконення системи груп жанрів пресової журналістики саме в національній школі журналістики. Адже на сьогодні, на жаль, немає в цій важливій галузі професійних знань принципової стабільності. Скажімо, українські викладачі послуговуються працями російських, західноєвропейських, англо-американських учених і на ґрунт української школи журналістики переносяться їхні тлумачення жанрів та їх різновидів, наприклад, такі: хроніка, анкета, моніторинг, версія, прогноз, експеримент, рейтинг, рекомендація, глоса, нарис ( у значенні кореспонденції – Р. Р.) тощо. До речі, у французькій журналістиці будь-який журналістський текст називається статтею. В українській практиці стаття є окремим аналітичним жанром. Тому не варто сліпо запозичувати закордонні методики. Навпаки, з входженням у європейський науково-навчальний простір, національна школа журналістики повинна зберегти напрацьований роками досвід та, власне, само ідентичність і самодостатність у контексті нової міжнародної практики.

Об’єктом дослідження є розвиток та трансформація груп газетно-журнальних жанрів, що зумовлені особливостями журналістської творчості та об’єктивними вимогами до якості кінцевого інформаційного продукту, а також вироблення концепції приналежності кожного жанру до певної групи, обґрунтувати назви цих груп. Така методологічна розробка значно полегшить студентам засвоєння теоретичного матеріалу та допоможе оволодіти практичними навичками у підготовці до друку жанрів пресової журналістики.

Предметом дослідження є праці з даної проблематики українських та зарубіжних учених з метою узагальнення досвіду в галузі жанрології.

Проблему жанроутворення в пресовій журналістиці досліджували свого часу вітчизняні науковці: М. Василенко, О. Глушко, В. Здоровега, В. Карпенко, І. Михайлин, М. Подолян, Д. Прилюк, В. Шкляр, Ю. Ярмиш; російські журналістикознавці: В. Ворошилов, М. Кім, Л. Кройчик, Г. Мельник, В. Пельт, Є. Прохоров, А. Тепляшина, О. Тертичний; зарубіжні: Вальтер фон Ла Рош, З. Вайшенберг, М. Вуароль та інші.

ПОНЯТТЯ ЖАНРУ В ЖУРНАЛІСТИКОЗНАВСТВІ

Як відомо, масову інформацію (інформацію для людей) журналісти подають читачам у конкретних жанрових формах. І тому слушною є думка вченого-журналістикознавця В. Різуна про те, що “Важливими є питання особистості журналіста і його здатності та уміння самоусвідомити себе професійним мовцем, що творить текст, співрозмовником, який у результаті впливає на аудиторію, спираючись на її інтереси й потреби” [1, 112].

Однак слід зазначити, що журналістський текст завжди існує у рамках того чи іншого жанру: “Журналістика й публіцистика – це є твори, які відображають соціальну дійсність не в художній формі (художня література), а у формі відносно прямого відображення, опосередкованого лише авторським баченням соціальної дійсності. Це твори, які оприлюднюються через періодичні видання, телебачення, радіо, Інтернет або через окремі видання” [1, 118]. Отже, це судження дає всі підстави стверджувати, що функціонують жанри пресової журналістики, тележанри, радіожанри, Інтернет-жанри та жанри зображальної журналістики. Всі вони мають багато спільного і водночас відмінного, характерного лише жанрам названих медійних галузей.

У цій статті ми розглянемо лише жанроутворюючі фактори газетно-журнальної журналістики.

Що таке жанр? У світовій журналістикознавчій науці, як і в українській, досі немає єдиного сформульованого визначення цього терміна. Терміна, що є віссю, довкола якої обертається журналістська теорія та практика. Наведемо кілька визначень учених. Зокрема Д. Григораш подає таке визначення: “Жанр (фр.genre – рід, вид) – усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури. … Журналістська практика переконує, що причиною виникнення жанрів є практична потреба різнобічного відображення життя” [2, 76].

На думку В. Карпенка, жанри – це форми журналістських текстів (матеріалів) [3, 205]. Автор зазначає те, що кожен жанр має свої прикметні риси й особливості, несе властиве саме йому змістове й формальне навантаження. Та всі жанри є головними комунікативними формами журналістики, поза ними, власне, і журналістики не може бути.

К. Серажим доводить, що “…жанр – це, по–перше, специфічний спосіб відображення дійсності, а, по–друге, специфічний спосіб її аналізу (інакше кажучи, публіцистичний жанр – це відносно стійка структурно-змістова організація тексту, обумовлена своєрідним відображенням дійсності та характером ставлення до неї автора), а також із того, що складається з трьох основних компонентів: а) повідомлення про новину або проблему; б) фрагментарне або докладне осмислення ситуації; в) прийоми емоційного впливу на аудиторію (на логіко-понятійному або поняттєво-образному рівні)” [4, 289].

В. Здоровега під жанром розуміє “стійку форму пізнання і відображення, а у мистецтві – творення дійсності” [5, 143].

“Жанр – це завжди певна точка зору, можливість адекватного сприймання об’єкта, засоби відображення, методологія підходу, – вважає М. Василенко. – У кожному жанрі сучасної журналістики по–різному віддзеркалюється авторська думка, кожний жанр не тільки інтерпретує подію з певної точки зору, а й самим фактом цієї інтерпретації – публікації в пресі, передачі на телебаченні, програми на радіо – впливає на подальший розвиток подій” [6, 9].

І. Михайлин свою точку зору з приводу трактування поняття “жанр” висловлює так: “Жанри – це комунікативні канали для певного роду інформації. Неправильно пов’язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр – це певним чином окреслений зміст, що “відшукав” найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр – це змістовно-формальна єдність” [7, 213].

По–науковому точно Д. Прилюк дає своє визначення терміна, а саме: “Жанр – це форма вираження відображуваного змісту. Якщо факти дійсності, об’єднані певною темою, і авторська ідея являють собою зміст майбутнього виступу журналіста, то зміст цей треба виразити в якнайдоцільнішій формі. Таке творче завдання постає перед журналістом щоразу, як він береться за перо і втілює на письмі свій задум” [8, 147].

Д. Прилюк робить висновки про те, що форма – це внутрішня організація викладеного матеріалу, об’єктивно зумовлена структура вираження, яка має свої відмінності залежно від висловленого змісту. Вчений поділяє думку В. Вакурова, М. Кохтєва, Г. Солганика, які у підручнику “Стилістика газетних жанрів”, що вийшов друком 1978 року, твердять, що “жанр – це своєрідний смисловий каркас цілої групи, категорії творів”, який “обумовлений певним ставленням до дійсності, способом відбору фактів, мірою участі автора”. Водночас – це сукупність структурно-композиційних ознак, які відображають, утілюють цей “каркас” і надають йому словесної форми вираження.

Однак Д. Прилюк слушно зауважує: “Не слід забувати, що усталені формотворчі ознаки того чи іншого жанру народилися з певного змісту”, і таким чином жанр журналістики якоюсь мірою опредмечує зміст об’єктивної дійсності, прямо відображеної, списаної з натури [8, 149].

Дещо розмитими, на наш погляд, є визначення жанру в навчальному посібнику російських дослідників Г. Мельник та А. Тепляшиної. Вони зокрема стверджують, що жанр – дискретна частина творчості журналістів. Кожен жанр має свою змістову і формальну специфіку. Різні його елементи перебувають у динамічному взаємозв’язку. У структурі жанру можна спостерігати стійке і видозмінене [9, 104]. Однак, що саме те “стійке” і “видозмінене” науковці не повідомляють.

Не до кінця зрозумілим є й твердження цих авторів, що “жанр – узагальнена типізована форма журналістських виступів” [9, 106].

Пріоритет у розробці жанрології, у радянський комуністичний період, належить ученим-журналістикознавцям факультету журналістики Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, який був флагманом у підготовці журналістів для партійно-радянської преси. Багато поколінь журналістів у Радянському Союзі, зокрема і в Україні, навчалися за їхніми підручниками, базовими з яких вважалися “Жанры советской печати” та “Теория и практика советской периодической печати”. Однак скільки б деякі сучасні науковці їх не критикували, все одно в цих підручниках закладено, сформовано, обґрунтовано теорію жанрів, формотворчі ознаки поділу жанрів на групи. Досі ніхто ще кращих методичних розробок не оприлюднив. Так чи інакше викладачі, журналістикознавці усіх шкіл журналістики і в Росії, і в Україні за основу беруть теоретичні і практичні засади, викладені в названих працях.

Саме московські вчені вперше в журналістській науці засвідчили, що жанри виникли у процесі газетно-журнальної практики, постійно вдосконалювалися і утверджувалися їх суттєві особливості. І, крім цього, цілком незаперечним стало твердження про те, що “Жанри публіцистики, як і жанри художньої літератури розвиваються за своїми внутрішніми законами” [10, 198]. І в цьому зв’язку автори слушно зауважують той факт, який в наш час став очевидним: “не завжди жанр публіцистики (як і художньої літератури) існує в “чистому вигляді”. У кожній публіцистичній формі неважко знайти більш чи менш явні ознаки інших жанрів. Все це цілком природно, оскільки публіцистика відображає життя у всій його складності і багатогранності [10, 200].

Українські дослідники В. Здоровега, В. Шкляр, О. Гриценко, В. Карпенко вважають, що жанр – один з елементів форми журналістського, як і літературного твору взагалі. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю, яку виконує певний твір на газетній полосі, масштабами і способами узагальнення і відображення в ньому дійсності.

Сучасні газети здебільшого публікують матеріали, які не мають жанрових ознак. Редакції у час тотальної комерціалізації і боротьби за свого читача не надають серйозного значення, як повинно бути, жанрам, а публікують тексти за принципом: аби вони були цікавими. Такі підходи несуть у собі багато негативного, що суперечить функціям і принципам журналістики. Насамперед підміна жанрів такими собі “шкільними творами” у газеті призводить до знищення публіцистичності журналістики і формування технічної журналістики, яка твориться коротким шляхом: прийшов, побачив, написав. Слід нагадати, що жанри – основа поетики журналістики, її первинні виразні форми. Знати їх, володіти ними – це означає бути майстром своєї справи.

І все ж, як зазначає російський дослідник О. Тертичний, – “той тип творів, який складається історично і визначається як “жанр”, існує об’єктивно, незалежно від думки як теоретиків, так і практиків” [11, 3].

Дослідники журналістики, як радянської доби, так і теперішньої, дійшли спільної думки у тому, що кожен жанр журналістики має властиві лише йому характеристики. До них відносять предмет журналістики і спосіб відображення автором дійсності.

У журналістиці предметом авторських виступів є актуальні суспільні і природні події, явища, процеси, ситуації, проблеми і конфлікти, людина і її особистість. Що ж стосується способів відображення, то О. Тертичний називає такі: фактографічний, аналітичний, наглядно-образний [11, 4]. Жанротворчими факторами, на думку І. Михайлина, є єдність змісту і форми, у свою чергу зміст складається з двох частин: предмета відображення і авторської оцінки відображуваного. Ці два боки змісту актуалізуються залежно від того, про який рівень жанрового поділу йдеться [7, 215].

Знати закони жанроутворення, досконало володіти знаннями теорії і практики жанрології журналістам вкрай необхідно. Це сприяє професійному спілкуванню, зростанню їх фахової майстерності, умінню донести до читача якісну інформацію.

Поиск по сайту: