Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

І. Юридичні пам’ятки XVII-XVIII ст

УДК 340.113

Артикуца Н. В.

ТЕКСТИ ДАВНІХ ПАМ‘ЯТОК ПРАВА ЯК ДЖЕРЕЛО ДЛЯ ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИХ РЕКОНСТРУКЦІЙ ТЕРМІНОСИСТЕМ

У статті розглянуто питання класифікації писемних пам‘яток права XVII-XVIII ст. з позицій оцінки їх термінологічно-правових ресурсів для фронтального ретроспективного дослідження терміносистеми українського права.

The article deals with the issue of classification of written sources of the law XVII-XVIII centuries from theposition of expertising their terminological and legal resources for front retrospective studying of terminology system of Ukrainian law.

Ключові слова: класифікація пам‘яток права XVII-XVIII століть, розвиток української терміносистеми права.

Keywords: classification of written sources of law XVII-XVIII centuries, the development of Ukrainian terminological system of law.

Комплексне вивчення історії української юридичної термінології, рекон­ст­рук­ція терміно­ло­гічних систем права у різні хронологічні періоди суспільного розвитку, їх порівняльний аналіз не­можливі без попереднього аналізу й упорядкування давніх писемних джерел, що висвітлюють різ­ні сторони політично-правового життя України: державно-правовий устрій, систему правових від­носин, правила судівництва, предмети і явища юридичного побуту, звичаї тощо. Серед них – цент­ральні урядові документи й пам’ятки місцевої ділової писемності, практичні посібники і наукові трактати з юриспруденції, історіографічні й публіци­стичні твори, лексикографічні та історико-пра­­вові праці, кано­нічна й світська література, офіційне й приватне листування, пам’ят­ки усної народної творчості та ін. Створені в різний час і в різних місцях, окремими авторами і колективно, рукописні і друковані, написані рідною й іншими мовами, вони реалізували певні комунікативні і творчі завдання, виконували певні функції. Тому і терміноло­гія права представлена в них неодна­ко­вою мірою і в різній якості. У писемних пам’ятках різних видів і жанрів репрезентовані також неоднорідні пласти термінологічної лексики (кодифіковані терміни, некоди­фіковані еквіваленти термінів, терміноїди, передтерміни, номенклатура, індивідуально-авторські найменування право­вих понять) і специфічні мовні явища (синонімія, варіативність, дублетність термінів), характерні для періоду становлення й формування термінології як системи. Для історичної та порівняльно-історичної реконструкції терміносистеми українського права передусім треба упорядкувати дже­­рельну базу з пам‘яток давньої писемності, що мають історико-правовий зміст і акумулюють від­по­відний для певного хронологічного зрізу термінологічний матеріал. Відповідно до цього усі ти­пи українських писемних джерел мають бути детально розглянуті й чітко класифіковані.

Пильної уваги дослідників потребує актова документація XVII-XVIII ст., жанрово-стилістичне розмаїття якої вкрай недостатньо вивчене вітчизняними вченими, адже несистематизованими за­ли­шаються навіть назви давніх українських актів. Деякі важливі кроки у цьому напрямку вже зро­б­лені істориками, джерелознавцями, лінгвістами. Передусім згадаємо першу спробу класифікації українських документів XVIII ст. за певною функціональною сферою та соціально-юридичним ста­тусом акта В. Горобця у передмові до видання «Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: Зб. документів» [1]. Цінний матеріал для жанрово-стилістичної характеристики українських акто­вих документів і грамот містять також академічні видання пам’яток писемності. Йдеться насампе­ред про серії «Пам‘ятки політично-правової культури України» [1;2], «Пам’ятки української мо­ви» [3-6], публікацію і перевидання окремих важливих пам‘яток істо­рії українського права («Пра­ва, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.) [7], антологію української юридичної дум­ки [8] та ін. Незважаючи на окремі спроби опису й систематизації деяких джерел з історії україн­сь­кого права [9; 10], низку історико-лексикологічних досліджень української актової мови (М. Ху­даш, М. Бри­­цин, Л. Полюга, Д. Гринчишин, В. Горобець, М. Рогаль, Б. Стецюк та ін.), проблема фрон­таль­ного до­слід­ження, упорядкування та класифікації давніх пам’яток права, особ­ливо старо­укра­їн­сь­­кого ді­ло­вого письменства, досі залишається невирішеною. Розв’я­зання її мож­ливе лише за умо­ви об’єднання зусиль учених у комплексному опрацюванні усіх ти­пів пам’яток права.

Головна мета цієї статті – узагальнення і систематизація письмових джерел XVII-XVIII ст. із погляду того, який матеріал вони дають для вивчення історії формування системи понять і термі­нів українського права, реконструкції терміносистеми права для її лексикографічного опису.

Пред­­­ставлена класифікація містить основні загальні типи пам’яток, їх жан­рову диференціа­цію. Визначаються найважливіші для історико-правових та діахронічно-лінгвіс­ти­чних досліджень пи­семні юридичні джерела України ХVII-XVIII ст. Якщо розглядати й оцінювати пам’ятки під ку­том зору їх значущості у вивченні історії юри­дичної термінології, насиченості тер­мінологічним матеріалом, його якісним складом та іншими характе­ристиками, то можна виділити кілька основ­них типів джерел і роз­ташувати їх у певній по­слідовності. Загальна схема класифі­кації основних джерел може бути представлена таким чином.

І. Юридичні пам’ятки XVII-XVIII ст.

І.І. Законодавчі пам’ятки.

1. Законодавчі акти органів верховної влади та управління (грамоти, договори, інструкції, конституції, ордери, регламенти, приговори, укази, універсали та ін.).

2. Директивні розпорядження центральних і автономних державно-правових інституцій та установ (приговори, грамоти, укази, універсали, інструкції, ордери тощо)

3. Кодифікаційні збірники (статути, права, уложення, устави, екстракти, правні артикули, правні книги та ін.).

І.ІІ. Проекти державно-правових реформ і кодифікаційних праць.

1. Проекти реформ у галузі державно-політичного й су­спільно-правового устрою.

2. Проекти нових законодавчих актів і кодексів.

3. Матеріали та протоколи засідань законодавчих комісій.

І.ІІI. Приватні праці юридичного характеру.

1. Приватні кодифікаційні розробки або переробки інших збірників законів правниками.

2. Наукові трактати з юриспруденції:

а) власне науково-юридичні твори;

б) юридичні теорії й погляди прогресивних мислителів (філософів, економістів, письменників, державних і політичних діячів тощо).

3. Промови, виступи, думки юристів, депутатів правничих комісій.

4. Практичні й навчальні посібники.

5. Юридичні довідники й покажчики.

6. Історико-юридичні дослідження.

І.ІV. Ділова поточна документація.

1. Офіційні документи місцевих адміністративно-судових та виконавчих органів(доклади, до­по­віді, рапорти, донесення, листи та ін.).

2.Приватні угоди (записи, угоди, контракти, розписки тощо).

3. Судово-процесуальна документація (позови, протести, вироки, декрети, апеляції, судові справи, свідчення та ін.).

ІІ. Лексикографічні джерела (лексикони, номенклятори, словники).

ІІ.І. Тлумачні словники.

ІІ.ІІ. Перекладні словники.

ІІ.ІІІ. Юридичні словники.

До додаткових джерел належать: І. Історіографічні джерела (літописи, хроніки, щоденники, діа­ріуші, мемуари, записи тощо). II. Наукові праці (твори з філософії, економії, соціології, бого­слов’я; трактати політичні, мора­лістично-філософські та ін.). ІІI. Полемічна, публіцистична, ху­дож­ня література. ІV. Твори епістолярного жанру (приватне листування). V. Пам’ятки усної на­род­ної творчості (історичні пісні й думи, при­слів’я й приказки тощо).

Наведена схема модифікується відповідно до конкретного національно-історичного матеріалу. Структура і реальний склад джерельно-правової бази кожної національної мови специфічні, оригі­нальні, як неповторні історичні шляхи кожного народу, його держав­но-по­літична історія, куль­тур­но-правовий розвиток, мова й мента­літет.

Розглянемо основні джерела, які акумулюють найцінніший матеріал для ре­конструкції юри­дич­ного словника, відтворення специфічних для роз­витку терміносистеми права мовних процесів.

Система правових стосунків, політично-правовий устрій, суд і судочинство в Україні XVII-XVIII ст. регулювалися законодавчими документами, різними за походженням, призначенням і мо­вою написання. Серед них:

1.Законодавчі акти верховної та автономної влади: а) царські укази, накази, грамоти, регла­менти та ін.; б) королівські грамоти, універсали, декрети, привілеї, королівсь­кі і сеймові консти­ту­ції ; в) гетьманські універсали, конституції, накази, укази, договори, угоди, листи, статті та ін.

2. Законодавчі розпорядження вищих органів центральної та автономної влади:

а) постанови та укази Сенату, Канцелярії міністерського прав­ління, Колегії іноземних справ, Малоросійської колегії про судочин­ство і судоустрій на Україні; б) універсали, інструкції, ордери, резолюції, іменні листи та інші розпорядження Генеральної Ради, Ради старшин, Генеральної вій­сь­­кової канцелярії, Генерального військового суду тощо.

3. Систематизовані збірники, зводи законів, кодекси: Литовсь­кий статут 1588 р., Зерцало Саксонів, Магдебурзьке або цивільне Хелминське право – Порядок, окремі статути польських королів, систематизовані зводи й екстракти “малоросійських прав”, місцеві статути та ін.

Серед пам’яток української законотворчості XVII-XVIII ст. найважливішими є: угоди, статті, універсали гетьманів Д. Апостола, І. Брюховецького, І. Мазепи, П. Орлика, П. Полуботка, К. Розу­мовського, І. Скоропадського, Б. Хмельницького та ін.; універсали й листи генеральної військової канцелярії з питань суду і судочинства; “Ординація Війська Запорозького реєстрового” 1638 р., “Конститу­ція прав і свобод Запорізького війська” Пилипа Орлика, “Процессъ краткий приказной, изданный при резиденции гетманской” (1734 р.), “Права, по которымъ судится малороссійский народъ” (1743 р.), “Собраніе малороссійскихъ правъ”(1807 р.).

Формування системи понять і термінів українського права відбувалося у контексті міжмовної комунікації з іншими країнами, що впливало на юридичний словник кожної з них. Специфічною рисою джерельної бази українського права цієї доби є її мовна неод­но­рід­ність, оскільки переважна більшість пам’яток права Украї­ни XVII-XVIII ст., передусім законодавчих, написана поль­ською, російською, німецькою або латинською мовами. Тексти таких пам’яток слугують опосеред­ко­ва­ним матеріалом для історико-лінгвістичної реконструкції української юридичної термінолексики як свідчення наявності в ній відповідних понять і термінів.

Відтворення понятійної системи права певної доби – першочергове завдання історика-терміно­лога. Адже структурно-ієрар­хічна будова правничих понять є тією внутрішньою основою, карка­сом, що структурує систему термінологічних одиниць.

Для вирішення цього завдання залучаються передусім найбільш грунтовні і систематизовані зводи законів, що детально регламентують норми загального і галузевого права (незалежно від їх мовного оформлення). Так, через відсутність кодексів такого масштабу, які були б написані укра­їн­ською мовою, для комплексної реконструкції понятійної системи українського права доцільно використовувати російськомовну пам’ятку “Права, по которымъ судится малоссійский на­родъ”. Створений у результаті 15-річної праці комісії з най­більш досвідчених українських юристів, ко­декс являв собою упорядкування, систематизацію й узагальнення норм чинного в Україні XVII-XVIII ст. права на основі Литовського Статуту, Магдебурзького чи Хелминського права, німець­кого “Зерцала Саксонів” та інших правових джерел.

До групи джерел «Проекти державно-правових реформ і кодифікаційних праць» приєднують­ся акти, що містять у собі проекти державно-політичних і суспільно-правових реформ, робочі варі­анти і проекти нового законодавства, протоколи засі­дань законодавчих комісій тощо. Вони дають цінний матеріал для порівняльно-історичних реконструкцій терміносистеми як у цілому, так і за галузями права, для вивчення процесів становлення і формування лексичних та мовностилістич­них норм у сфе­рі законодавства, виявлення законів і техніки тогочасного право- і термінотворен­ня. Контекстуальний аналіз різних варіантів законодавчих документів і кодексів (від первісних до остаточних), їх порів­няння, а також залучення інших робочих підготовчих матеріалів до­поможе у розв’язанні багатьох питань, пов’язаних із відбором, упорядкуванням та уніфікацією мовних засо­бів у юридичній мові (від термінологічних одиниць до усталених юридичних формул, кліше).

Для періоду XVII-XVIII ст. найбільш цінним об‘єктом для такого роду досліджень є матеріали діяльності спеціальної тимчасової законодавчої комісії з українських правників, що працювала над укладанням кодексу “Права, за якими судиться малоросійський народ” (1728-1743 рр.).

Наступна група джерел «Приватні праці юридичного характеру» допомагає якнайточніше від­творити систему наукових понять, їх обсяг і зміст, ієрархію і класифікацію, що слугувало певним узагальненням тогочасного досвіду правничої діяльності, являло собою спробу автора (“право­та­ря”) доопрацювати нормативно-правовий матеріал таким чином, щоб його легше було використо­вувати на практиці. Такі приватні творчі переробки законів та рекомендації щодо здійснення пра­восуддя за своїм змістом, за функціональним призначенням, за мовностилістичними характерис­ти­ка­ми текстів являють собою унікальний матеріал для вивчення джерел та шляхів становлення наукової термінології та наукового стилю в староукраїнському юридичному письменстві. Створе­ні з метою полегшення роботи правників, приватні збірники права, хоча й не набули офіційного значення, проте достатньо широко застосовувалися в судовій практиці на місцях.

Якщо на початку досліджуваного періоду серед джерел такого типу використовувалися пере­важно праці іноземних законознавців, насамперед польських правників (переробка “Саксона” П. Щербичем – “Speculum Saxonum albo prawo saskie y Maydeburskie” (Lwów, 1581 р.) і “Prawo miej­skie Magdeburgskie z Łacinskiego i Niemieckiego po Polsku przełożone” (1646 р.); “Porządek sądow y spraw miejskich pra­wa Maydeburskiego  Koronie polskiej” і “Artykuły prawa maydeburskie­go, które zowią Speculum Saxonum“ Б. Гроїцького; “Juris provincialis, quod Speculum Saxonum vulgo muncu­patur, libri tres” (1602 р.) М. Яске­ра; “Processus juris in foro Saxonico”, “Practicae Novae Imperialis Saxo­nicae rerum criminalium”, “Jyrisprudentia forensis Romano-Saxonica” (1638 р.) М. Карпцова; “Pra­wa Chelminskiego poprawionego” (1623 р.) П. Кушевича та ін.), більшість з яких містила транс­фор­мовані (порівняно з оригіналами) по­ложення магдебургзького права або являла собою компі­ля­ції законів, то у XVIII ст. з’являються оригінальні й цікаві твори українських юристів.

Серед популярних праць українських правників відзначимо такі: “Экономика краткая права” (1730-1740 рр.); “Аксцессъ или порядокъ канцелярский” (1743 р.); “Права малороссийские с книг Статута, Саксона и Порядка выписанные” (спроба приватної кодифі­кації права у 1744-1757 рр.); “Суд і розправа в правах малоросійсь­ких” бунчукового товариша Ф. Чуйкевича (1750 р.); “Екст­ракт малоросійських прав” О. Безбородька (1767 р.); “Екстракт з указів, інструкцій та наста­нов” (1786 р.) “Книга Статут и прочие права малороссийские” В. Кондрат’єва тощо.

Перші юридичні розробки українських правників мали прак­­тичну спрямованість, що віддзер­ка­лю­вало традиційний загальний напрям розвитку правознавства XVII-XVIII ст. в Україні: від при­кладної юриспруденції, що задовольняла потреби юридичної практики, насамперед у сфері законодавства (розробка і систематизація юридичних норм), суду і діловодства, до науково-теоре­тичного осмислення правових категорій, понять, інститутів у філософ­ських та власне юридичних працях. Здебільшого вони являли собою зібрання фактичного законодавчого мате­ріалу для розв’я­зан­ня завдань тогочасної судової і нотаріальної практики, яке могло супроводжуватися його інвен­таризацією, опи­сом, тлумаченнями і коментарями до деяких правових норм. Але із зростанням складності регулювання правових відносин система чинного права потребує певного аналізу, уза­гальнення і теоретичного осмислення. Цим стимулюється подальший розвиток юридичної думки і спроби наукового дослідження права.

Осмислення правових понять і категорій, їх подальший розвиток і філософсько-правова інтер­претація здійснювалися також викладачами та вихованцями Києво-Могилянської академії у про­це­сі укладання та перекладу творів суспільно-політичної, історико-філософської, правової думки (праці Т. Гоббса, Н. Макіавеллі, С. Пуффендорфа, Г. Гроція, Ф. Буддея, Ш. де Пірмонта, І. Юсті, Ф. Дільтея, Д. Неттельбладта, В. Блекстона та ін.). Саме могилянцями вперше у Східній Європі були перекладені деякі праці європейських учених-енциклопедистів. Так, наприклад, Г. Бу­жинсь­кий 1726 р. переклав працю Г. Гроція «Про обов‘язки людини і громадянина за законом природ­нім», Я. Козельський – «Датську історію» Л. Гольберга, «Государ і міністр» К.-Ф. Мозера, «Істо­рію про зміни, що відбуваються в Швеції у міркуванні віри та правління» Р. О. Верто д‘Обера. А 1768 р. Я. Козельський пише свою головну працю, оригінальний твір – «Філософічні речення», присвячену юриспруденції. У праці «Загальна філософія» Г. Кониський уперше в українській на­уці викладає теорію терміна. З позицій внеску викладачів і вихованців КМА у розвиток науково-категоріального апарату сфери державно-правової діяльності (П. Могили, Ф. Прокоповича, Я. Ко­зельського, Г. Політики, П. Орлика, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Мазепи, К. Гордієнка, С. Му­жиловського, Ф. Туманського та ін.) численні актові матеріали ще чекають на своїх дослідників.

Починаючи із XVII ст. головним осередком юридичної науки й освіти в Україні стає Львівсь­кий університет (з часу утворення 1661 р. він має юридичний факультет). Дослід­ниць­кі роз­робки правознавців цього університету з питань римського, західноєвропейського, звичаєвого українсь­ко­го права, загальної філософії права, хоча і написані переважно іноземними мовами (насамперед латиною), мають неоціненне значення для реконструкції мови і термінології вітчизняної та євро­пейської юридичної науки XVII-XVIII ст.

Для діахронічного вивчення юридичної термінолексики особливе значення мають також істо­рико-юридичні дослідження кінця XVIII – першої половини ХІХ ст., включаючи російські, в яких розкривається зміст та історія розвитку понять і інститутів східнослов’янського права, подані тлу­мачення юридичних термінів. Це праці митрополита Євгенія [Євфимія Болховітінова], В. Тати­ще­ва, М. Ломоносова, М. Щербатова, І. Болтіна, М. Чулкова, М. Карамзіна, П. Строєва, К. Троцини, В. Лешкова, В. Мацеєвського, переклади праць Г. Міллера, А. Шльоцера, І. Еверса, О. Рейца та ін. На жаль, наукова спадщина правників XVІІ-XVІІІ ст. досі залишається недостатньо вивченою як в історико-правовому, так і в історико-лінгвістичному аспекті. У той же час пам’ятки особистої пра­вотворчості цього часу цінні для істориків-термінологів насамперед тому, що містять у собі досвід правників у справі упорядкування, унормування, уніфікації юридичної термінолексики в умовах відсутності загальноприйнятих норм і термінологічних стандартів. На рівні своєї фахової й мовної культури вони намагались розв’язати численні лінгвістичні завдання (перекладознавчі, лексико-стилістичні, термі­нознавчі, термінографічні та ін.). Серед них: пошук еквівалентних юридичним поняттям термінологічних позначень; формулювання на­укової дефініції терміна; систематизація юридичних понять і термі­нів; переклад іншомовних правових текстів та термінів; термінотворен­ня на рідномовному грунті; відбір із конкуруючих найменувань терміна для кодифікації; укладання юридичних словників; лексикографічна інтерпретація термінів права тощо.

Узагальнення досвіду правознавців допоможе висвітлити механізми і специфіку право- і тер­мі­но­твор­чо­сті певної доби, сформувати уявлення про зародження норм і традицій як офіційно-ділового, так і наукового стилю в юридичному мовленні. Крім цього, приватні праці правників репрезентують різні авторські стилі наукового викладу, цікаві в лінгвостилістич­ному аспекті.

Проте повна реконструкція системи термінологічних засобів та інструментів державно-право­вої сфери передбачає розширення джерельної бази за рахунок інших типів пам’я­ток, насамперед широкого кола ділової поточної документації. Загальна класифікація ділових актів, яка пропону­єть­ся нами у даній статті, складається з 3-х основних груп документів у сфері українського діло­водства: 1. Офіційні документи місцевих адміністративно-судових та виконавчих органів. 2.При­ватні угоди. 3. Судово-процесуальна документація. Оскільки кожна група характеризується власним репер­ту­аром жанрів українських ділових документів, визначимо їх.

До складу першої групи актових документів входять: 1) звернення органів центрального, авто­номного й місцевого суду та управління до вищих інстанцій; 2) ділове листування між рівними за положенням установами. Для українського діловодства це – офіційне листування полкових, сотен­них канцелярій, ратушних, магістратових, городових уря­дів тощо, яке диференціюється за такими жанрами: рапорти, донесення, доповіді, повідомлення, реляції, листи, подання, промеморії, цидули, прошенія, доклади, меморіали, оголошення, авізоріальні листи, децизії та ін. Тексти таких пам’яток містять багатий матері­ал для реконструкції адміністративно-правової та канце­ляр­ської лексики.

Другу групу актових документів складають різноманітні приватні угоди(загальнородовими назвами яких в українській мові є записи, листи, угоди, контракти, інтерцизи та ін.). Серед них: а) акти законного введення у володіння (дарчий, увяжчий, вливковий ~ лист / запис / увязованeта ін.); б) акти про спадщину (заповіти, духовні записи, духівниці, тестаменти і т. ін.); в) документи про придане (вінові, привінкові записи, привінки тощо); г) боргові документи (боргові записи, циро­к­графи, взмeнки (нагадування про борг), жандеки, листи-обликги, векселі та ін.); д) облікові папе­ри (розписки, квити, квитанції, відомості тощо); е) інші нотаріальні документи (записи / листи дeльчі, закладні, заставні, купчі, підтвердні, присяжні, продажні, упоминальні (настановчі), ус­тупні; угоди / листи межові, мінові, приятельські; поручення, свідчення та ін.). Звернення до тек­стів документів цієї групи дасть можливість детально дослідити термінологію різних галузей ци­вільного права: майнового, спадкового, земельного, межового, зобов’язального, договірного, век­сельного, заставного, сімейного та ін., чітко встановити їхні дефініції, системні зв‘язки.

Третюгрупу поточної документації складають судово-проце­суальні акти: а) судові позови та апеляції, виклики до суду чи повідомлення про виклик через когось (заяви, скарги, ускарження, позови шкрутарські, чолобитні, прошенія, акції, претензії, протести, маніфестації, протeстації, реляції “таємне оскарження”, апеляції; инотeстeнції, інсeровании припозови та ін.); б) акти свід­чення та представництва (свідоцтво, свідчення, показання, сказки, присяга, уповноваження у спра­ві, поручення, визнання ~ уповноваженим та ін.); д) протоколи та виклади справ (судова справа, су­перечка, оповeдь, росказанe, освeтчeнe, оповeданeта ін.); е) матеріали про розшук і допити (пре­зен­тація (тіла заби­того), справка о забитe, допити подойзрeнe, інквізиція тощо); є) судові по­ста­нови та виписки з них (декрети, вироки, розслідування і декрет, контумація, акт екзекуторіаль­ний та ін.). На текстах пам’яток цієї групи доцільно вивчати зміст і смисловий обсяг правових по­нять, реконструювати судово-процесуальну термінологію як систему, визначати особливості фор­му­вання усталеної структури українських правових документів, юридико-технічні вимоги до них.

Якщо законодавчі акти ширше репрезентують нормативні, поширені й усталені в юридичній мові термінологічні одиниці, то документи місцевого діловодства, пов’язані з повсякденною юри­дичною практикою, більшою мірою відбивають живомовні явища певного періоду. У ділових па­перах, різноманітних за змістом, характером, призначенням, жанрово-стилістичними ознаками, територіальною закріпленістю, вплив живої народно-розмовної стихії на канцелярсько-ділову мо­ву того часу простежується на всіх мовних рівнях: лексичному, морфологічному, синтаксичному, фонетичному. Вони дають термінологу багатий матеріал для глибшого вивчення явищ варіативно­сті й синонімії термінологічної лексики в усіх їх різновидах і модифікаціях, її ареальної та стилі­стич­ної диференціації, для аналізу тих специфічних процесів, що супроводжують розвиток термі­но­логії права, явища взаємодії та взаємовпливу терміносистем. Тексти місцевих актових докумен­тів допоможуть термінологу-історику в розв’язанні проблеми шляхів і джерел формування термі­нологічної ­системи, витоків явищ термі­нологічної “множинності” або “надлишковості” .

До складу основних джерел нами включені й лексикографічні праці ХVII-XVIII ст., оскільки вони, фіксуючи юридичні терміни (поряд із іншими шарами лексики або окремо), супроводжують їх тлумаченнями, синонімічними, або родо-видовими еквівалентами, іншомовними відповідника­ми, ілюстративним матеріалом. Усе це допомагає якнайкраще реконструювати семантичну струк­туру термінологічних одиниць, установити їх парадигматичні та синтагматичні зв’язки, сферу вжи­вання, визначити місце кожного терміна в термінологічній системі зазначеної доби. Так, цінні і значні за обсягом лексико-юридичні матеріали містять як оригінальні українські та російські лек­сикони, так і перекладні словники ХVII – XVIII ст.: “Лексикон словенороський” П. Беринди (1627 р.), “Синоніма славеноросска”, “Лексикон латинський” та “Лексикон греко-словено-латин­ський” Є. Славинецького, “Лексикон словено-латинський” Є. Славинецького та А. Корецького-Сата­нов­сь­кого (XVII ст.), “Лексикон полоно-словенский” 1670 р., “Лeåїконъ трe зычный” Ф. Полікарпо­ва-Орлова (1704 р.), Номенклятор І. Копієвського (1718 р.), Dictiona­rium latino-slavonorossiacum І. Максимовича (1718-1724 рр.), Лексикони та “Словари” Г. Влаха (І пол. XVIII ст.), Х. Целларія (1746 р.), І. Літхен (1762 р.), І. Геснера (1767 р.), Ф. Гелтергофа (1771 р.), І. Нордстета (1780-1782 рр.), Е. Вейсмана (1782 р.), І. Гейма (1792-1802), Ф. І. Аделунга (1798), “Словарь Академии Рос­сий­ской” (1789-1794 рр.), “Словарь книжной малорусской речи” (вид. П. І. Житець­ким за рукопи­сом XVIII ст.), “Словарь малорусской старины” Ломиковського В. Я. (1808 р.) та ін.

З кінця XVIII ст. з’являються й перші юридичні словники, які по суті є довідниками або пред­метно-термінологічними покажчиками до збірників законів (наприклад: “Словарь юридической, или Свод российских узаконений” Ф. Ланганса (1788 р.), “Словарь юридический или Свод россий­ских узаконений, временных учреждений, суда и расправы” М. Чулкова (1792-1796), “Ручной сло­варь или краткое содержание польских и литовских законов” (Переклад із польськ. І. Ю. Бучинсь­кого (1810 р.), “Памятник из законов, руководствующий к познанию их” Ф. Правікова (1798-1827 рр.: тт. 1-17) тощо). І хоча вони ще не являють собою зразки повноцінного юридичного словника (у сучас­ному його розумінні), ці “словники-покажчики” посіда­ють важливе місце серед лексико­гра­фічних джерел насамперед тим, що концентрують у собі величезні шари тогочасної терміноло­гічної лек­си­ки права. Особливу цінність для історичного дослідження юридичної термінології представляють словники до окремих пам’яток права XVII-XVIII ст. []

Отже, законодавчі акти та їх проекти, наукові юридичні твори, ділова поточна документація, лексикографічні праці XVII-XVIII ст., зберігаючи основний фонд юридичної термінолексики, на базі якого формувалася сучасна термінологія українського права, слугують важливим джерелом для реконструкції термінологічної системи в цілому та її галузевих підсистем. Така реконструкція, здійснена на основі фронтального діахронічного вивчення термінології права на матеріалі давніх писемних пам‘яток різних жанрів, допоможе не лише у більш глибокому розумінні поняттєво-ка­тегоріального апарату сучасного права, його джерел та шляхів формування, цілісного бачення йо­го в історичній ретроспективі, але й слугуватиме основою для історичного словника термінів укра­їнського права – актуального завдання вітчизняної науки в умовах національного відродження.

 

1. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: Зб. док. / АН України. Ін-т укр. археографії та ін.; Упоряд., автор передмови та комент. В. Горобець. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 32.

2. Собрание малороссийских прав 1807 г. / АН України. Ін-т укр. археографії та ін.; Упоряд. К. Вислобоков та ін. – К.: Наук. думка, 1992. – 368 с.

3. Книга Київського підкоморського суду (1584-1644) / АН України. Ін-т мовознавства ім. О. Потебні та ін. – К.: Наук. думка, 1991. – 344 с.

4. Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст.: Зб. акт. док. / Підгот. до вид. В. Німчук, В. Русанівський, К. Симонова та ін. – К.: Наук. думка, 1981. – 316 с.

5. Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст.: Зб. акт. док. – К.: Наук. думка, 1986. – 219 с.

6. Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст.: Матер. сотен. канцелярій і ратуш Лівобереж. України / Підгот. до вид. В. Передрієнко. – К.: Наук. думка, 1976. – 416 с.

7. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. / НАН України. Ін-т держ. і права ім. В. Корецького; Ін-т укр. археогр. та джерелозн. ім. М. Грушевського. – К., 1997. – 547 с.

8. Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Ін-т держ. і права ім. В. Корецького НАН України / Ю. Шемшученко (заг. ред. ), І. Усенко (упоряд.). – Т. 3: Історія держави і права України: козацько- гетьманська доба. – К.: Вид. Дім "Юридична книга", 2003. – 582 с.

9. Історичні джерела права: Навч. пос. / В. Граб (уклад.). – Полтава, 1998. – 56 с.

10. Прус В. Джерела права Лівобережної України першої половини XVIII століття: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київськ. нац. ун-т внутр. справ. – К., 2009. – 20 с.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.