Опозиція до Просвітництва

Громадське життя

Габріель Леммонньє. В салоні мадам Жоффрен.

Для епохи Просвітництва властиве нове суспільне явище - виникнення сфери громадського життя, тобто інституцій, де відбувалися дебати щодо важливих для суспільства проблем. До таких інституцій належали новостворені академії танаукові товариства, гуртки, салони, кав'ярні, масонські ложі тощо.

В Європі й Америці сформувалося міжнародне «віртуальне» товариство, яке отримало назву «Республіка листів» (Respublica literaria). Члени цього товариства обмінювалися думками через кордони держав, листуючись один із одним.

Літературні салони зародилися у Франції в епоху правління Людовика XIV. Зазвичай господиня салону запрошувала до себе якусь знаменитість, письменника або філософа, який розпочинав дискусію на цікаву для гостей філофську, суспільну або політичну тему. Господарями салонів були й чоловіки. Найвідоміший із них салон барона Гольбаха, в якому збиралися Дідро, д'Аламбер, Гельвецій, Мармонтель, Реналь, абат Гальяні та інші.

Кава з'явилася в Європі в 17 ст. На початку 18 ст. кав'ярні Оксфорда, Лондона і Парижа стали виконувати роль наукових і літературних клубів. В паризькому «Café Procope» зародилася ідея «Енциклопедії». Кав'ярні Лондона та Оксфорда стали свого роду «грошовими університетами», де в атомосфері, вільній від університетської строгості, читалися лекції і проводилися демонстрації наукових експериментів. Однак, до кінця століття кава стала дешевшою і доступнішою ширшим колам буржуазії, і кав'ярні втратили просвітницький статус. Найкращі з них, втім, перетворилися в закриті клуби з обмеженим членством.

Академії

Академії та рівнозначні їм наукові товариства на кшталт Лондонського королівського сформувалися у великих європейських державах у 17 ст. Вони сприяли розповсюдженню наукових знань і заохочували наукові дослідження. Професія вченого набула престижності. Французька академія наук регулярно оголошувала конкурси на найкращі наукові дослідження, Французька академія публікувала словники французької мови й сприяла її стандартизації. Зусиллями Леонарда Ейлера піднявся рівень спочатку Прусської академії наук, а потім Петербурзької академії наук.

Видання

Титульна сторінка першого тому енциклопедії

Важливою віхою в розвитку ідей Просвітництва стало видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», здійснене в середині 18 ст. під керівництвом Дені Дідро та Жана ле Рона д'Аламбера. Вона не тільки зібрала в одному виданні тогочасні знання людства, а й виклала їх у світському, науковому дусі, відкидаючи теологію, як вихідну основу. Жан д'Аламбер написав до «Енциклопедії» вступне слово, в якому сформулював її мету, задачі та засади, на яких вона створювалася.

«Енциклопедія» стала вершиною епохи Проствітництва, але видавництво наукової, філософської і полемічної літератури далеко не обмежилося нею. Перший науковий журнал «Journal des Scavants» почав виходити в Парижі у 1665, а з 1680 видавництво журналів набрало силу. Спочатку журнали видавалися латиною та французькою, але згодом французька мова повністю витіснила латину. Оскільки видавнича справа у менших країнах Європи мала менший ринок, а, отже, на шляху її розвитку було більше перешкод, французькі журнали, що друкувалися здебільшого в Нідерландах, щоб уникнути цензури, стали виписувати по всій континентальній Європі. Саме в цей період французька мова набрала статусу мови міжнародного спілкування для освічених людей Європи.

Поряд із якісними виданнями, в епоху Просвітництва з'явилося також багато низькопробних видань і верства літераторів-поденників, які публікували здебільшого плітки й скандальні історії. В Лондоні центром цієї літературної братії булаҐраб-стрит, вулиця яка вже не існує, але залишися в англійській мові синонімом низькопробної літератури. Новим явищем у книгодрукуванні стала поява дешевих книжок для нижніх класів.

З'явилася мода на приватні бібліотеки. Одну з таких бібліотек, бібліотеку Дідро, придбала й розпорошила російська цариця Катерина II. Водночас розширювалася межа публічних бібліотек, в яких можна було позичити книгу. Книги часто також пропонувалися в кав'ярнях, які у 18 ст. виконували роль клубів.

Масонство

Складовою частиною Просвітництва було братерство вільних каменярів, масонство, всесвітній орден, який ставив перед собою мету змінити суспільство шляхом впливу на владні органи і державних діячів. Чимало просвітників належали до тієї чи іншої масонської ложі. Серед них Монтеск'є, Вольтер, Александр Поуп, Горас Волпол, Роберт Волпол, Моцарт, Гете, Фрідріх Великий, Бенджамін Франклін, Джордж Вашингтон^[1]. Деякі масонські символи увійшли до символіки новонароджених Сполучених Штатів Америки.

Філософія

Вольтер

Шарль Луї де Монтеск'є

Жан-Жак Руссо

Серед визначних французьких філософів-просвітників Вольтер, Етьєн Кондільяк, Шарль Луї де Монтеск'є, Жан-Жак Руссо стояли на позиціях деїзму. Дені Дідро, Жульєн Ламетрі, Клод Гельвецій, Поль Гольбах відстоювалиматеріалістичні погляди. Англійська філософія епохи Просвітництва представлена Джоном Толандом, Антоні Шефтсбері, Ентоні Коллінзом, Бернардом Мандевілем, німецька — Християном Вольфом, Александром Баумгартеном,Готгольдом Лессінгом.

Філософія Просвітництва, поставивши акцент на розум, успадкувала багато від раціоналізму, однак значно почерпнула також із ідей емпіризму. На відміну від раціоналістів, наприклад, Декарта, розум у просвітників не пасивне вмістилище вічних ідей спільних для людини і Бога, а є активним знаряддям перетворення життя. Це зумовлено загальним прагненням просвітників до змін, реформ суспільства і вірою в те, що, спираючись на науку, можна встановити нові розумні закони й перебудувати світ на краще.

З емпіризму, зокрема у Локка, філософія просвітництва взяла те, що необхідною передумовою розуму є опора на факти, чуттєві дані. Виходячи з цього положення просвітники таврували раціоналізм як метафізику, філософію, що не сприрається на відомості про реальний світ. За взірець наукового підходу бралася Ньютонівська механіка. Кондільяк вважав порожніми, й навіть шкідливими, абстрактні поняття на зразок буття, субстанція, сутність, атрибут, причина,свобода. Просвітники погано бачили різницю між філософією й наукою, й ставили до філософії такі ж вимоги, як до науки. В цьому відношенні вони були передвісниками позитивізму.

Поєднання ідей раціоналізму й емпіризму було в філософії епохи Просвітництва поверховим, теоретично необгрунтованим. За це її критикував Георг Гегель, звинувачуючи у відсутності глибини й оригінальності.

У своєму ставленні до релігії більшість просвітників притримувалися деїзму, тобто визнавали Бога-творця, але заперечували його втручання в перебіг подій у створеному ним світі. Їхня релігія була раціональною, узгодженою з розумом. В той же час вони виступали з критикою панівної релігії свого часу, релігії Одкровення, вважаючи її забобонами і марновірством.

Частина філософів-просвітників притримувалася атеїстичних поглядів, заперечуючи існування Бога взагалі. Просвітникам, які захоплювалися механікою Ньютона, був властивий механістичний світогляд. Світ, природа й людина для них були складними машинами, підпорядкованими лише законам природи. Філософія просвітників відкидала телеологію, тобто поняття про мету існування світу й людини, й схилялася до фаталізму, зумовленого механіцизмом. Схоластика, філософія Середньовіччя, стверджувала, що людина має свободу волі, оскільки її створив такою Бог, надавши їй можливість вибору вірити чи не вірити, тоді як механістична людина просвітників не мала такої свободи - її дії і доля були строго зумовлені законами природи.

Відкидаючи релігію, як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони виводили поняття про їїприродні права. Щодо огранізації суспільства, то просвітники відстоювали ідею суспільного договору. Ця ідея про те, що люди організовані в суспільство таким чином, щоб забезпечити свій захист, і з цією метою передають державічастину своїх прав, дозволяв пояснити походження держави й влади без втручання Бога.

Вірячи в здатність розуму до справедливого влаштування життя, просвітники велике значення надавали вихованню людини та її освіті. Звідси, від слова світло походить назва епохи. Французькою мовою це Siècle des Lumières — дослівно століття світла.

Опозиція до Просвітництва

Як реакція на Просвітництво в кінці 18 ст. сформувався опозиційний до нього рух, який пізніше отримав назву контрпросвітництва. Серед критиків Проствітництва були Едмунд Берк, Жозеф де Местр та інші мислителі, на думку яких результатом діяльності просвітників було руйнування традицій. Світською ідеологію, що пропагувала ідеї, протилежні просвітникам став романтизм. Романтизму властивий потяг до надприродного й містичного, а також ідеалізація старих часів. Коли проствітники опиралися на розум і науку, то романтики - на віру й релігію.

Контрпросвітництво й романтизм лягли в основу консерватизму, так само як лібералізм опирається на раціоналізм просвітників.

Поиск по сайту: