Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996 року



Класифікація прав, свобод і обов’язків людини і громадянина має як пізнавальне, так і безпосередньо практичне значення і мо­же проводитися залежно від різних критеріїв.

У Конституції України, так само як у конституційному зако­нодавстві багатьох інших країн, застосовуються терміни «право людини», «свобода людини». Ці два поняття слід розрізняти. Їх термінологічні відмінності сформувалися історично з часів фран­цузької Декларації 1789 року, але значною мірою були нівельо­вані більш пізніми документами про права людини, наприклад Декларацією прав людини 1948 року.

Передусім слід підкреслити, що між «правами» і «свободами» як юридичними категоріями немає різких відмінностей, оскільки і права, і свободи окреслюють певні правові можливості людини в різних галузях її життєдіяльності, які гарантуються державою. Проте між ними можна встановити різницю на основі ступеня ви­значеності можливої поведінки і механізму державного гаранту­вання. Термін «право» застосовується тоді, коли йдеться про кон­кретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо). Коли ж треба підкреслити більший простір вибору варіанта поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність, використовується термін «свобода».

Тож не випадково Конституція України визначає правові можливості людини через «свободу» тоді, коли йдеться про реалізацію творчих здібностей, що залежать передусім від по­тенціалу та рис особистості. Але, з іншого боку, гарантування свободи на відміну від забезпечення права не передбачає якогось певного державного механізму. Основною гарантією свободи є невтручання у сферу її реалізації з боку держави та інших суб’єктів. Таке положення, наприклад, сформульовано в части­нах 1, 2 ст. 32 Конституції України: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, перед­бачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інфор­мації про особу без її згоди…»

Інші юридичні можливості людини і громадянина визначають­ся в Конституції через «право» — можливість конкретної по­ведінки, що гарантується певними юридичними засобами та фор­мами, в тому числі — через «право на свободу» (право на свободу, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пе­реконань тощо). В останньому випадку свободу слід розуміти як соціологічну категорію, а право — як категорію юриспруденції.

Залежно від належності до громадянства країни слід розрізняти права і свободи людини і права і свободи громадянина.

Такий підхід до розуміння сутності правових надбань людини і громадянина в суспільстві відповідає проголошеному Консти­туцією України курсу на визнання людини найвищою соціальною цінністю, оскільки правомочними визнаються не тільки громадя­ни України, але й інші категорії осіб, що перебувають на її тери­торії, — іноземні громадяни та особи без громадянства. Так, відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без гро­мадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, корис­туються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, -— за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Тому при формулюванні статей, що стосуються прав і свобод людини. Конституція використовує терміни «кожний», «усі», «ніхто», «особа», «ті, хто». Таким чином визначаються права і свободи людини як автономного індивіда, реалізація яких обу­мовлена передусім приватним інтересом і здійснюється за допо­могою інститутів громадянського суспільства. До таких прав і свобод належать право на життя, на свободу, особисту недотор­канність, на вільний розвиток своєї особистості, на свободу дум­ки, свободу світогляду і віросповідання тощо.

Разом з тим частина прав і свобод розглядається Конституцією України як юридичні можливості тільки громадян України, право­вий статус яких обумовлений наявністю постійного політико-правового зв’язку між особою і українською державою грома­дянством. Тому ці права і свободи громадянина охоплюють сфе­ру взаємовідносин індивіда і держави, і насамперед — публічних інтересів. Це, зокрема, права і обов’язки, які стосуються участі в управлінні державою: право на громадянство і на зміну грома­дянства, на свободу об’єднання в політичні партії, на участь у ре­ферендумах, право збиратися мирно, без зброї, рівного доступу до державної служби тощо. Крім того, виключно надбаннями громадян Конституція України вважає також деякі неполітичні права і свободи: право на участь у професійних спілках, на соціальний захист, на свободу літературної, художньої, наукової (і технічної творчості, на захист інтелектуальної власності. Залежно від характеру свободи, відображеної в правах або і- юридичних свободах, розрізняють негативні і позитивні права і І свободи людини і громадянина. Якщо свободу розуміють як І відсутність примусу та обмежень для її реалізації з боку будь-кого і, зокрема, держави, — такі права і свободи вважаються негативними. До таких прав і свобод слід віднести право на життя, на , повагу гідності, на свободу та особисту недоторканність, на жит­ло, на судовий захист і т. ін.

Негативні права і свободи людини і громадянина вважаються основними в тому розумінні, що є фундаментом для існування людини як такої, розвитку її особистості, а їх визнання і забезпе­ченість (невтручання з боку держави) є абсолютно необхідними для держави, сформованої на засадах демократії і верховенства права^ Саме тому ч. 2 ст. 64 Конституції України встановлює не­можливість обмеження таких прав і свобод людини за будь-яких умов, в тому числі — за умов воєнного або надзвичайного стану.

Якщо ж реалізація свободи, вираженої в праві, є неможливою без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій, то такі правові надбання відносять до категорії пози­тивних прав і свобод. До них включають так звані соціальні права, які інколи ще називають соціальними намірами держави: право на працю, відпочинок, соціальний захист, на охорону здоров’я і т. ін. Реалізація позитивних прав чи соціальних намірів зале­жить від рівня економічного розвитку держави, наявності певних матеріальних ресурсів, виконання державою спеціальних со­ціальних функцій.

Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямова­ності потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особистісні, політичні, економічні, гуманітарні, права на соціальний захист.

До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на охорону здоров’я та медичну допомогу, на достатній життєвий рівень — свій і сім’ї.

До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свобо­ду думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересуван­ня і вибору місця проживання.

Політичними правами і свободами людини і громадянинаслід вважати право на громадянство, на свободу об’єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управлінні дер­жавними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обра­ними до органів державної влади і місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби.

Розглядають як економічні права право володіти, користува­тися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробітну плату, на страйк.

Гуманітарні права і свободи людини це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, свобода творчості, авторські права.

До прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне за­безпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.

Оскільки відносини між людиною, державою та суспільством передбачають наявність як прав та свобод людини і громадянина, так і їх певних обов’язків, то залежно від потреб інших людей, держави і суспільства, відповідно до окремих сфер суспільних відносин, обов’язки людини і громадянина розподіляються так само, як і права і свободи людини на фізичні (утримувати та захи­щати своїх неповнолітніх дітей), особистісні (поважати честь і гідність, погляди і думки інших людей), політичні (вдаватися тільки до мирних засобів політичної боротьби), економічні (віддавати частину прибутку на загально соціальні потреби), гу­манітарні (поважати пам’ятки історії і культури)’.

Окрім того, важливим є виокремлення в особливу групу кон­ституційних обов’язків людини і громадянина, до яких Консти­туція України 1996 року відносить:

1.захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, відбування військо­вої служби відповідно до закону;

2.не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшко­довувати завдані збитки;

3.сплачувати податки і збори, подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік;

4.неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.