Політичні принципи демократії. Своїми широченними можливостями і перспективами демократія немовби звільнила

Своїми широченними можливостями і перспективами демократія немовби звільнила очікування, які вона не в силах задовільнити. А своїм духом поблажливості і сприйняття всіх поглядів вона відкрила простір у тому числі і для напрямків, які хочуть її знищити. Іншою вона бути не може, так як це – її природа, її перевага. Але цим вона може задовільнити лише деяких, але ніяк не всіх. У людей завжди залишається потреба продовжувати удосконалення до нескінченості примарного абсолютного ідеалу і ніякою політичною системою їх не задовільнити. Тому питання про те, може демократія змінитися на інші форми, має чітку відповідь: це траплялось і раніше, проходить зараз, і може відбутися в майбутньому.

В політичній літературі поняття демократії і врядування не­рідко логічно і змістовно пов'язуються. Управлінські ідеї про­сякнуті демократією. Основою демократичного врядування можна вважати такі принципи:

— принцип участі народу;

— принцип прозорості з правом вільного доступу до прав­дивої інформації;

— принцип відповідальності або підзвітності урядів;

— принцип чинності або ж відповідальності за результати. Реалізація зазначених принципів має такі практичні наслідки:

— переосмислення ролі держави та розподіл функцій між державою та громадянським суспільством;

— розширення участі народу в гарантуванні громадянам ре­альної влади в самоуправлінні.

Визнання таких функцій і прав громадян вимагає гарантій їх здійснення, включаючи наявність правової держави.

Правову державу можна розглядати наріжним каменем вря­дування, оскільки політичні та економічні реформи, започат­ковані керівництвом, мають на меті створення такого держав­ного устрою, де існує верховенство права і в основі якого є не­залежна судова система, спроможна ефективно запобігати та­ким загрозам державі і суспільству, як корупція та організова­на злочинність.

Зрозуміло, що не існує якогось одного загальноприйнятого тео­ретичного та емпіричного підходу до розв'язання проблем, по­в'язаних з розвитком демократії та управління. Тим часом існує тенденція розглядати поняття управління, як найефек­тивніший і найдієвіший спосіб керівництва суспільством за умов глобалізації та множинності таких соціальних суб'єктів, як державні адміністрації, приватні компанії, напівдержавні органи, лобістські структури, громадські організації, асоціації споживачів тощо.

Загалом практика управління свідчить про неефективність традиційних організаційно-управлінських способів і заходів та про необхідність пошуку нових шляхів вирішення питань уп­равління і форм врядування, що відповідають складності су­часних проблем та потребам часу.

Врядування можна розглядати як застосування економічної, політичної та адміністративної влади для успішного ведення справ країни на всіх рівнях. Воно включає механізми, проце­дури та інституції, через які окремі громадяни та певні групи громадян доводять і висловлюють свої інтереси, здійснюють свої юридичні права, виконують свої зобов'язання і врегульо­вують суперечності. Воно базується більше на зосередженні зу­силь на переговорах і подоланні труднощів, ніж на підпоряд­кованості та нав'язуванні волі.

Політичний процес має дати громадянам реальну можли­вість бути його учасниками і бути почутими владою та інши­ми. В цьому плані необхідно сприяти забезпеченню свободи дій та вираження особистості, адже "свобода і можливість для особи діяти і виражати себе становлять найважливіші показни­ки чесного і вмілого управління". Така модель врядування приваблива тому, що вона сприяє взаємодії держави і суспільства, що, своєю чергою, сприяє встановленню культури миру, а отже, й стабільності на регіональному рівні. Таким чи­ном, демократичне врядування зміцнює мир.

Однак врядування не може дати всеохопних відповідей на політичні та економічні проблеми, з якими стикаються посткому­ністичні країни, оскільки кожна з них має окремі труднощі.

Демократія завжди є “роздоріжжя”, так як вона це система свободи, система для якої нема нічого абсолютного. Демократія є пустий простір, в якому можуть розвинутися найрізноманітніші політичні прагнення. Незадоволення демократією, в принципі, можна трактувати, як втому людей від невизначенності, бажання вибрати конкретний шлях розвитку. Але важко дати однозначну відповідь на питання “а чи не повернемось ми в кінці шляху знову на теж саме місце, звідки починали?”. Найкращу відповідь на це запитання дав У.Черчіль, виступаючи в Британськім парламенті 11 листопада 1947р.: “демократія – сама погана форма правління, якщо не враховувати інші…”.

Стосовно України, то тут, як і в інших посттоталітарних, посткомуністичних державах, процес утвердження принципів демократії – з урахуванням національних традицій – тривалий і непростий.

Поиск по сайту: