ПОДОРОЖ У ЛІТЕРАТУРІ ПРОСВІТНИЦТВА

Виконала: Нетреба К.О.

Студентка 203 групи

Відділення французької філології

Факультету романських мов

Le voyage est ce saut préalable pour entrer dans «l'Aventure ».

( Подорож – це те, що перед стрибком у «Пригоду» )

Daniel-Henri Pageaux

У XVIII ст. подорож, безумовно, – це зміна своєї душі та пошук нових місць, особливо для француза. Він збирається відкрити для себе сусідні чи віддалені країни, він помічає їх особливості та оцінює їх з точки зору ідей та уявлень нації, чиїм імпліцитним натхненником та господарем він себе відчуває. Подорожувати не мандрівником, а філософом – це більше відновлювати хід століть та створювати великі синтези минулого та майбутнього однієї нації, ніж споглядати країну; її сучасний стан стає предметом економічного та політичного розгляду, де мандрівник часто марно шукає мальовничого, швидкоплинного та емоційного. Подорож – це поклик до роздумів про історію та виникнення суджень про уряд та еволюцію суспільства виявлені за кордоном, під час спостережень та критики. Що стосується широких горизонтів, екзотичних ілюзій і примітивних мрій, вони співіснують в освіченій сфері Європи, де вони народилися: вони не виступають один проти одного. Існує й другий зв'язок, не менш очевидний, між метою подорожі, менталітетом мандрівника (фактичним або фіктивним) і широкою та всебічною інтерпретацією цивілізації, історії, носієм якої є мандрівник [1, с. 205-206].

Ці положення не важко буде продемонструвати прикладами з художньої літератури. Згадаймо листування Узбека та Ріко з «Персидських листів» Монтеск’є. Вони обмінюються своїми враженнями про побачене у Парижі та Турції, та поряд з цим засуджують або схвалюють певні особливості ( більше звичайно відгукуються негативно через невимовну повагу до своєї Батьківщини, яка виховується у всіх людей Сходу з малечку):

Заключая описание Турции своему другу Рустану, Узбек пишет: «Эта империя, не пройдет и двух веков, станет театром триумфов какого-нибудь завоевателя».

Або

Рика, в свою очередь, наблюдая за парижанками, в одном из писем к Иббену рассуждает: «Мой ум незаметно теряет то, что ещё осталось в нем азиатского, и без усилий приноравливается к европейским нравам; я узнал женщин только с тех пор, как я здесь: я в один месяц изучил их больше, чем удалось бы мне в серале в течение тридцати лет».

Те ж саме стосується і героя «Сентиментальної подорожі по Франції та Італії» Стерна Йорика. Він постійно вкладає у свої листи до товариша роздуми про різні сфери життя: чи то про поведінку дівчат та жінок, чи про подання милостині, чи про природу настрою у людини і т.д:

Подібне простежується і в «Робінзоні Крузо» Дефо, «Мандрах Гулівера» Свіфта, «Кандіді» Вольтера, «Фаусті» Гете, «Кульгавому дияволі» Лесажа та «Закоханому дияволі» Казота. У всіх цих творах присутні роздуми про проблеми, які турбують людину, від приватного життя до суспільних відносин. Тому подорож є насправді шляхом пізнання різноманітності у житті, це відкриття чогось нового у світі і разом з тим і в собі. Мандрівник-просвітник так прагне досягнення нових земель, вони йому необхідні для розширення рамок внутрішнього світу та інтелектуальних багатств.

Ми говоримо про дивовижну, фантастичну, сатиричну, утопічну, філософську, алегоричну, уявну або екстраординарну подорож. Здається, однаково правдоподібно уявити собі – чіткий вибір між вигадкою (перша умова для розвитку вигаданого світу) і реальністю (тобто правдою історичною, людською та географічною в подорожі, такою, що з'являється в розповідях про подорожі). Для фантастики характерно обманювати, здійснюючи зміни в розміщенні історії, серії пригод.

Автор має справу з фікцією, громадськість це знає, ніхто не введений в оману. Радість віри триває тільки момент. Географічна реальність є однією з умов, необхідних для «незвичайної» подорожі.
Чи існує надмірне зниження поняття «надзвичайного»? Докладний опис країни більше не виступає необхідним елементом подорожі героя-проствітника.

Використовуючи слово "подорож" в його
англійському сенсі, Аткінсон бере до уваги тільки морські мандрівки.
Невже немає "надзвичайних" подорожей по суходолу? Тільки море виявляється виміром надзвичайного, море – "матриця пригод". Море – це пригода, а не лише епізоди незвичайні, цікаві чи кумедні. На Землі, насиченій історією, на землі людей збереженою схильністю до серії пригод, і особливо до пригод, про які знає мандрівник.

Острів – це царство не зв’язане з материком (як Ельдорадо в «Кандіді» в оточенні високих гір). Відкриття цього царства або острова змушує припинити подорож. Можна стверджувати також, що
море постачальник пригод, що утворюють "філософську Одіссею". Але низка
пригод існує завдяки новим зупинкам на суходолі. Море відіграє значну роль у цих одіссеях, що є тільки приводом для рейдів і пригод на суші.
Ці роздуми, що виникли навколо поняття надзвичайної подорожі мають на меті
встановити зв'язок, який здається нам істотним, між, з одного боку, героєм-мандрівником з кількома пригодами і, з іншого боку, рамкою реального чи передбачуваного – в різних країнах, різних колах цивілізації, через які мандрівник проходить (і, до речі, які він може судити ). Тут йдеться про схему, яка повністю ототожнює подорож і фікційну оповідь, і дозволяє цим двом поняттям збагачувати один одного.

Кожна зупинка (готель, будинок, місто), кожна зустріч (сентиментальна, комічна, тривожна), кожна країна (з її звичаями, традиціями, психологією її
населення) це моменти, випадки, коли герой стикається з навколишнім середовищем, іноземцями, яких в той же час відкриває для себе і читач.
Людина, що подорожує, живе і змінюється в контакті з
іноземною реальністю, яку вона бачить і судить, вона заявляє, що особистість стверджує себе через нові враження та індивідуальні й зарубіжні контакти [1, с.208-211].

По-перше, читаючи твори Просвітництва, не можна не помітити величезну кількість країн, якими подорожує герой. Однак, не всі вони реальні. До перших відноситься «Кандід» Вольтера. Згадаймо перелік країн та міст, в яких був головний герой: Болгарія, Голландія, Португалія, Буенос-Айрос, Парагвай, Сурінам, Венеція, Англія, Константинополь. Список вражає різноманітністю, враховуючи географічне розміщення згаданих об’єктів. Можна сказати, що герой здійснив кругосвітню подорож, тож не дивно, що він потрапив, між іншим, і в таке « екстраординарне», казкове місце як Ельдорадо. Те ж саме й у «Робінзоні Крузо», окрім острову, на якому герой прожив близько 28 років, він побував й у Китаї. Подорожують реальними країнами й Йорик (Франція, спогади про Італію та Німмеччину), Сен-Пре ( кругосвітня подорож, Париж, містечко Кларан), у Щвейцарії, Італія, де він рятує товариша від невигідного шлюбу), Альвар (Неаполь, Париж, Венеція, Естрамадура (Іспанія) ), Клеофас (Мадрид), Узбек та Ріко ( Франція, Турція ), Том Джонс (Лондон ) і т.д. На противагу такій кількості реальних топонімів, Свіфт в «Мандрах Гулівера» вводить лише одне таке місце, точніше країну – Японію.

Також важливо зазначити, що в кожній с історій присутня морська мандрівка. Так Робінзон Крузо та Гулівер досягають віддалених та незвичайних островів, Кандід рятується, відпливаючи зі своїми друзями спочатку до Португаліїї, а потім до Буенос-Айресу, а Альвар подорожує гондолою по каналам Венеції від однієї події свого життя до іншої. У творах, в яких не представлена безпосередньо подорож морем, про неї обов’язково згадується, як це робить Йорик у «Сентиментальній подорожі»:

будет самому удостовериться".

Уважний читач також помітить, що мандрівки суходолом та морем постійно змінюють одна одну. Не можна поділити маршрут героя-мандрівника навпіл, і назвати одну його частину морською, а іншу – земною. Ці два виміри перебувають у постійній, нерозривній взаємодії. Море – це преамбула до суходолу, та його післямова. Земля – це постійні зупинки, зустрічі, власне пригоди, тоді, коли прогулянка на кораблі – філософські роздуми, що готують героя – мандрівника до наступної зупинки (мандри Гулівера, Кандіда, Робінзона Крузо, Альвара, Фауста і т.д.), як це відбувалось ще в античних пригодах Одіссея.

Так чи інакше, проте наведені численні приклади свідчать про те, що реальність та фантастика постійно переплітаються, і саме цим дотиком і твориться та історія, яка лягає в сюжети романів, що так подобаються читачу. Саме це поєднання так зачаровує нас і поглинає у свій світ, не відчужуючи, втім, від реального часу та простору. Саме ця комбінація стає тим поштовхом, і водночас, стрибком у пригоду, яку розкриває перед нами автор, його персонажі та наш власний горизонт очікування. Тож, кожна книга – це, в своєму роді, подорож, мандрівником якої стаємо ми з вами, читаючи кожен раз нову книгу, спостерігаючи нову історію та відкриваючи нову формулу поєднання реального та фантастичного, у своєму прагненні віднайти ще досконаліші форми та продукти творчої діяльності великих митців цього світу.

Література:

1. Daniel-Henri Pageaux « Voyages romanesques au siècle des Lumières », Études littéraires, vol. 1, n° 2, 1968, p. 205-214. (http://www.erudit.org/revue/etudlitt/1968/v1/n2/500020ar.pdf)

Поиск по сайту: