Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Демократична, соціальна, правова держава

 

Сучасна держава в процесі своєї еволюції набула три важливі характеристики: демократизму, соціального захисту і правової сутності, які знайшли своє відображення в Конституції України 1996 року.

Демократична держава — тип держави, в якій народ є джерелом влади, де державні демократичні соціально-політичні інститути та демократичний тип політичної культури, яка забезпечують органічне поєднання участі народу у вирішенні загальнодержавних справ із широкими громадянськими правами і свободами.

У демократичній державі існують реальна рівність перед законом громадян та органів управління (верховенство закону), громадянське суспільство, розподіл владних повноважень між одними її гілками, ефективні механізми стримувань і противаг.

Свідченням демократизму держави в сучасних умовах є:

— забезпечення ефективності в її функціонуванні;

— наявність конкуренції у сфері державотворчої діяльності;

— встановлення рівноваги в суспільстві та гармонійних відносин між державою і громадянами;

— високий ступінь довір´я населення до інститутів держави.

Особливого значення в сучасних умовах набуває так звана соціальна держава.

Соціальна держава — держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.

Термін “соціальна держава” було запроваджено ще в 1850 p. німецьким вченим-юристом Лоренцом фон Штайном. Однак його активна теоретична розробка і практичне втілення розпочалося в Німеччині у другій половині XX ст. Теоретичні засади соціальної держави висвітлені в працях Г. Ріхтера (Німеччина), К. Соле (Іспанія), А. Брауна (США), М. Боретті (Франція).

Досвід розвинених кран переконливо свідчить, що зародження і формування соціальної держави відбувається не спонтанно, а на основі цілеспрямованої державної політики. Перехід до держави зазначеного типу можливий лише за умови здійснення системної стратегії реформ, яка зв´язує в цілісний комплекс рух до соціально-ринко­вого господарства, громадянського суспільства, правової держави з цілеспрямованим формуванням інститутів соціальної держави. Зміст соціальної держави виявляється у сприянні становленню таких елементів сучасного суспільства, як соціальна ринкова економіка, соціальна демократія, соціальна етика.

До найважливіших принципів підтримання гармонійних відносин між громадянами і державою, які сприяють наповненню функціонування державного механізму соціальним змістом, належать принципи солідарності і субсидарності.

Солідарність передбачає єдність та цілеспрямоване об´єднання різних груп і верств суспільства навколо основних визначених державою цілей і цінностей, як пото­чних, так і на довгострокову перспективу. Ідея солідарності ґрунтується на допомозі сильніших слабким, на взаємній підтримці та обов´язках громадян перед державою та один перед одним.

Принцип субсидарності отримав розгорнуте обґрунтування у соціальному вченні католицької церкви і набув соціально-державного змісту в практиці державного будівництва ФРН та ін. розвинених країн Заходу. Згідно з цим принципом вищі ешелони управління виконують лише ті завдання, які виявляються не під силу нижчим за рангом органам і покликані допомагати останнім у підтриманні їхньої самостійності та власної відповідальності. Ініційована державою субсидарність сприяє подоланню споживацької психології у громадян та їхніх об´єднань, функціонального перевантаження держави, неконтрольованого розростання бюрократії, а також стимулює групову та особисту ініціативу населення.

Слід зважати й на те, що соціальна держава у кожній країні формується, виходячи із специфіки національних, історичних, соціально-політичних, географічних умов та традицій співіснування в межах конкретного суспільства. Відповідно до цього створюється модель, яка дає змогу знайти власний, оптимальний шлях до соціальної держави.

Теорія правової держави бере свій початок з античності. Давньогрецький філософ Платон писав, що державність можлива тільки там, де панують справедливі закони, “де закон — володар над правителями, а вони його раби”. Починаючи з Нового часу, теорія правової держави була доповнена завдяки безпосередньому зверненню до ідеї прав людини. Передові мислителі епохи становлення капіталізму в XVII-XVIII ст. сформулювали принцип поділу влади, покладений в основу теорії правової держави. Так, німецький філософ І. Кант, з іменем якого пов´язують створення цієї теорії, вважав, що держава забезпечує торжество права й підпорядковується його вимогам. Ще один німецький філософ М. Вебер сформулював принципи правової держави.

Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

Правову державу характеризують:

- верховенство закону і його панування в суспільстві; рівність перед законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;

- вищість представницьких органів влади, їх відкритість і публічність, відсутність будь-якої диктатури;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює систему взаємостримування і взаємопротиваг гілок влади;

- гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об´єднань громадян та індивідів;

- високий рівень громадських структур, можливість громадських об´єднань і особи брати участь в управлінні суспільством;

- дотримання принципів загального, прямого, рівного виборчого права;

- контроль державної влади з боку суспільства, громадян та їх організацій;

- відповідальність держави перед світовим співтовариством правових держав;

- органічний зв´язок прав і свобод громадян з їх обов´язками, відповідальністю, законопослушністю, самоконтролем, самосвідомістю, правовою культурою.

Окрім суворого дотримання законів суспільство передбачає ще одну принципову вимогу — дотримання загальноприйнятих норм моралі. Право і мораль завжди були, є і будуть чинниками людського буття й гуманізму.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.