Зобов’язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов’язаннями із правопорушення або деліктними зобов’язаннями) – це зобов’язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких – забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду. Залежно від підстав виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну(деліктну) відповідальність.
Спільними ознаками договірної і недоговірної відповідальність є:
1. мета – поновити порушені права;
2. їх майновий характер;
3. примусова реалізація силами юрисдикційних органів;
4. виконання ними попереджувальної, виховної функції.
Відмінності між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю:
1. договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна – в абсолютних;
2. договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна – на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);
3. договірна – це додатковий обов’язок, який приєднується до невиконаного обов’язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна – це новий обов’язок замість невиконаного (заподіяв шкоду — відшкодуй).
4. договірна передбачена як законом, так і договором, недоговірна –виключно законом;
5. договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення неустойки, а недоговірна – виключно у вигляді відшкодування збитків.
Система деліктних зобов’язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним. Склад загального делікту відповідно до ст. 1166 ЦК, полягає у тому, що заподіяна шкода відшкодовується особою, яка її заподіяла.
Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:
1. способом заподіяння шкоди;
2. особою заподіювача шкоди;
3. особою потерпілого,
4. особою, яка відповідає за шкоду;
5. об’єктом, якому заподіюється шкода;
6. обставинами заподіяння шкоди;
7. особливими умовами відповідальності тощо.
Види спеціальних деліктів:
1. шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН):
i. шкода, заподіяна наземним ДПН;
ii. шкода, заподіяна морським судном;
iii. шкода, заподіяна повітряним судном;
iv. ядерна шкода;
2. шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної особи:
i. шкода, заподіяна працівником при виконанні ним трудових обов’язків;
ii. шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування;
iii. шкода, заподіяна незаконними діями представників правоохоронних органів;
3. шкода, заподіяна особами з пороками волі:
i. малолітніми;
ii. неповнолітніми;
iii. недієздатними;
iv. особами, які не розуміли значення своїх дій;
4. шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого:
i. під час виконання особою договірних зобов’язань;
ii. під час виконання трудових обов’язків;
iii. фізичній особі-підприємцю;
iv. малолітній особі;
v. неповнолітній особі;
vi. особі, яка не працювала;
vii. особі, яка потерпіла від злочину;
5. шкода, заподіяна правомірними діями:
i. необхідною обороною;
ii. в стані крайньої необхідності;
6. шкода, заподіяна навколишньому середовищу:
i. атмосфері, воді, землі;
ii. флорі, фауні;
7. моральна шкода:
i. шкода, заподіяння якої пов’язано із діяльністю державних органів та посадових осіб;
ii. шкода, заподіяна засобами масової інформації;
iii. шкода, заподіяна приватними особами;
8. шкода, заподіяна недоліками робіт, послуг, речей;
9. шкода, що відшкодовується особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність;
10. шкода, яка відшкодовується у зв’язку з припиненням права власності;
11. шкода, що відшкодовується фізичній особі, яка потерпіла від злочину, якщо заподіювач шкоди не встановлений або отримати належне з нього неможливо;
12. шкода, що виникає у результаті створення загрози життю, здоров’ю чи майну особи;