Терміни для підготовки до написання модульної контрольної роботи №1

Додаток 1

Усього 55 термінів: національна українська мова, літературна мова, літературні норми, лексичні норми, граматичні норми, стилістичні норми, орфоепічні норми, орфографічні норми, пунктуаційні норми, засоби кодифікації мови, кодифікатор, культура мови, правильність мовлення, точність, логічність, чистота мовлення, виразність мовлення, багатство мовлення, доречність мовлення, діалектна лексика (діалектизми), жаргон, спеціальна лексика, професіоналізми, фразеологізми, книжні фразеологізми, словесні штампи, канцеляризми , функціональний стиль, художній стиль , науковий стиль, офіційно-діловий стиль, публіцистичний стиль, конфесійний стиль, розмовний стиль, епістолярний стиль, пароніми, синоніми, власне українська лексика, іншомовні слова, терміни, термінологія, загальнонаукові терміни, міжгалузеві терміни, вузькоспеціальні терміни, анотація, тези, конспект, реферат, стаття, наукова робота (курсова, дипломна), бібліографічний опис літератури, спілкування, мовний етикет, мовленнєвий етикет, культура управління.

Національна українська мова – це сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови всіх людей, які говорять українською мовою. Українська мова у її сучасному стані містить літературну мову, територіальні діалекти, просторіччя, професійні діалекти і соціальні жаргони.

Літературна мова – унормована, кодифікована, відшліфована майстрами слова форма національної мови. Літературною мовою створюються художні твори і наукові праці, це мова театру, школи, газет і журналів, радіо і телебачення, інакше кажучи, це мова загальнонародної культури і мова спілкування культурних людей. У той самий час нею розмовляють у родині, на роботі, у колі друзів, у громадських місцях. Літературна мова об’єднує представників нації незалежно від місця їх проживання чи соціального стану.

Літературні норми –історично усталені та соціально закріплені правила, обов’язкові для всіх носіїв літературної мови, незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності.

Лексичні норми визначають можливості використання слів відповідно до значення та його відтінків, а також правила сполучуваності слів у реченні.

Граматичні норми (морфологічні й синтаксичні) встановлюють літературні форми слів і правила побудови синтаксичних конструкцій – словосполучень і речень.

Стилістичні норми визначають доцільність використання мовних одиниць різних рівнів у конкретній ситуації мовлення, у тому чи тому функціональному стилі.

Орфоепічні норми регулюють правильність наголошування слів і вимови голосних і приголосних звуків.

Орфографічні норми визначають правила написання слів.

Пунктуаційні норми фіксують систему правил уживання розділових знаків – коми, тире, лапок, двокрапки.

Засоби кодифікації мови– це словники, довідники з мови, підручники для середньої та вищої школи, наукові лінгвістичні дослідження, що встановлюють норму, твори (художні, наукові, публіцистичні), взірці мовлення людей, які досконало володіють українською мовою і мають високий соціокультурний авторитет, – талановитих письменників, учених, журналістів, артистів, дикторів.

Кодифікатором, тобто оберігачем літературної мови, виступає вчений-мовознавець, письменник, журналіст, політик, диктор радіо і телебачення, артист, учитель, викладач вузу, редактор, коректор і будь-хто з нас. Кожний мовець, який володіє літературною мовою, є прикладом для інших. Але необхідно розуміти, що до деяких зразків хочеться наблизитися, а від інших – відійти. Свідомий громадянин України відповідає за долю української літературної мови, і цей обов’язок насамперед виявляється в роботі над удосконаленням особистої культури мови.

Культура мови (синонім – мовна культура) – 1) це розділ мовознавства, який досліджує мовні норми і комунікативні властивості мови з метою її вдосконалення. 2) це володіння нормами усної та писемної літературної мови (правилами вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також уміння використовувати виражальні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до його цілей і змісту.

Правильність мовлення – це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як «ідеал» чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов’язковим є дотримання лексичних, граматичних і стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного – орфографічних і пунктуаційних.

Точність – це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту).

Логічність як якість мовлення тісно пов’язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті.

Чистота мовлення – це вживання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лайливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належать також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

Виразність мовлення – це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.

Багатство мовлення – це використання мовцями великої кількості мовних одиниць – слів, словосполучень, речень. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися синонімічними ресурсами.

Доречність мовлення – це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів – науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеціалістів, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

Діалектна лексика (діалектизми) – слова, уживання яких обмежене певною територією. Діалектизми не входять до складу літературної мови. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у науковому та офіційно-діловому стилях.

Жаргон – різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об’єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п’яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.).

Спеціальна лексика – це слова і вирази, які вживаються групами людей, об’єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Вони виникають, коли та чи інша спеціальність, фах або вид занять не мають розвиненої термінології: курсак (курсова робота), лаба (лабораторна робота), між парами вікно (між заняттями вільний час), завис комп (комп`ютер тимчасово не працює).

Фразеологізми – усталені мовні звороти, що співвідносні зі словами, оскільки виражають одне поняття, використовуються як образні синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.

Книжні фразеологізми – термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвитком різних галузей науки, культури, техніки. Ці фразеологізми найчастіше використовуються у науковому, діловому і публіцистичному стилях. Наприклад: коротке замикання; іменний складений присудок; північне сяйво; мічені атоми; юридична особа тощо.

Словесні штампи – слова і вирази, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють, знеособлюють мову. В основі таких виразів часто лежить якийсь образ, але цей образ унаслідок частого вживання втратив свою оригінальність. Наприклад: творча співпраця, люди в білих халатах (лікарі), рідке золото (нафта), чорне золото (вугілля), за рахунок підвищення продуктивності праці, набути широкого розмаху.

Канцеляризми– слова, словосполучення, вирази, які вживаються у ділових паперах як стійкий шаблон, трафарет для висловлення часто повторюваних думок, як-от: реалізація завдань, контроль за виконанням завдань покласти (на), підвищення ефективності заходів, набути розвитку, приділити особливу увагу, вжити термінових заходів, здійснювати контроль за дотриманням (чогось), прийняти до виконання.

Функціональний стиль – це різновид мови, який обслуговує ту чи ту сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю засобів. У сучасній українській літературній мові розрізняються стилі: розмовний і книжні, до останніх належать публіцистичний, офіційно-діловий та науковий.

Художній стиль – функціональний різновид мови, головними ознаками якого емоційність, образність, експресивність. Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма. На лексичному рівні в ньому вживається все словникове багатство української мови: слова з найрізноманітнішим лексичним значенням, різні за походженням. Художньо-літературне мовлення багате на епітети, метафори, порівняння, повтори, перифрази, антитези, гіперболи та інші зображувальні засоби. З певною художньою метою можуть уживатися діалектна та професійна лексика, фразеологізми. Художній стиль послуговується різними типами речень за будовою, метою висловлювання, за відношенням змісту речення до дійсності.

Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки. Основне призначення стилю – повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань. Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є членування тексту на розділи, підрозділи, параграфи, введення формул, таблиць, діаграм. Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень. Розрізняють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі наукового стилю.

Поиск по сайту: